Як війна на Сході об’єднує багатоконфесійну Одесу
РІСУ провела дні релігійної свободи у «літній столиці» України
Релігійне життя Одеси завжди було активне і насичене різноманітними подіями. Додаткового імпульсу цьому процесу надала загальнонаціональна трагедія на Сході України. Відтоді, коли на Донбасі розпочалися бойові дії, а в Одесі стали з’являтися перші переселенці з окупованих територій, роботи у священнослужителів та мирян значно побільшало. Допомога військовослужбовцям та їхнім сім’ям, поїздки в зону АТО з гуманітарними вантажами тепер вже стало звичним явищем. А ще спільні молитви за мир та облаштування побуту і працевлаштування тимчасово переміщених осіб.
Усі ці добрі справи, які творять віряни різних Церков, могли побачити працівники РІСУ, які відвідали Одесу у рамках Днів релігійної свободи.
Після візитів до арабського культурного центру, мечеті, синагоги та низки християнських храмів у Кризовому медіа-центрі Одеси відбулася центральна подія нашої поїздки – круглий стіл за участю представників різних конфесій регіону.
Саакашвілі під прицілом релігійних діячів
Перебуваючи в Одесі, не раз доводилося чути, що до Майдану, війни на Донбасі стосунки між Церквами і державою були напруженими. Влада у всьому відкрито підтримувала найчисельнішу конфесію – УПЦ (МП). Доходило навіть до курйозів. Скажімо, аби провести якусь акцію чиновники вимагали від організаторів-протестанів благословення митрополита Агафангела (Савіна). Аргументи, що протестанти не мають нічого спільного з УПЦ (МП) і не підпорядковуються митрополиту, на державних мужів не справляли жодного враження. Нині ситуація змінилася на краще. Благословення православного владики уже не треба. Влада змінилась, область очолив Михаїл Саакашвілі. Релігійні діячі наразі уважно приглядаються до нового обласного керманича, обережно висловлюються про нього, проте однозначно бажають йому успіхів. І, звісно, допомагають державі чим можуть.
«Саакашвілі наразі заявив про себе, як добрий мінер. Він чудово ламає стару систему, а як буде далі – побачимо. Одещина складний регіон, щоби ним керувати, треба знати ментальність людей. Але Саакашвілі однозначно сильна особистість. Хотілося, аби у нього все вийшло», — сказав нам під час однієї із зустрічей Петро Сердиченко єпископ Одеської народної церкви (п’ятидесятники).
Схожі думки прозвучали про очільника Одещини і під час круглого столу.
Тарас Антошевський директор РІСУ, відкриваючи захід зауважив, що релігійна політика держави твориться не тільки у столиці, де зосереджені усі адміністративні церковні установи, а в регіонах. Проте саме там фіксується найбільше фактів порушення релігійною свободи. Проект, який представляє РІСУ, зауважив він, скерований на дослідження та висвітлення культурного та конфесійного багатоманіття. І нинішня акція має стати ще однією нагодою для представників різних конфесій зустрітися віч-на-віч, обговорити наболілі проблеми і шляхи їхнього вирішення.
Науковець Різникова Ярослава, яка тривалий час очолювала відділ національностей і релігій ООДА, навела присутнім релігійну статистику. Нині в області зареєстровано понад 1 320 релігійних організацій, 1 253 громади, 3 духовні центри, 15 релігійних управлінь, 21 монастир, 20 місій, 2 братства, 11 навчальних закладів. Як і по всій Україні, у регіоні переважають християнські конфесії, але є мусульманські, юдейські організації. Особливим елементом релігійного життя регіону є етноконфесійні об’єднання – чеські, вірменські, німецькі, громади старообрядників. Цікавою є і етнічна карта області, яку умовно можна поділити на дві половини. Так, на півдні Одеської області мешкають численні групи болгар, гагаузів, молдаван, а українське населення там перебуває у меншості - всього 20%. Зовсім інша картина на півночі області: у деяких місцях кількість українців сягає до 97-98 відсотків.
Останнім часом, щоправда, склад етнічного населення області зазнав деяких змін. У розпал війни до Одеси приїхало близько 30 тисяч мешканців Донбасу. Люди не мали де жити, роботи. Багатьом з них допомогли представники Церков.
«Якби не релігійні організації, то державні органи навряд чи дали б раду з такою кількістю переселенців. Це величезна кількість людей, яких взяли під крило ці організації, забезпечуючи їх усім необхідним. Думаю, що так буде і надалі», - сказала науковець.
Хто прочитає лекцію з релігієзнавства новим поліцейським Одеси?
Давид Давтян – секретар Вірменської Апостольської Церкви запевнив усіх присутніх, що священнослужителі, миряни його Церкви цілком нормально почувають себе на Одещині. Вони вважають себе корінним народом України, оскільки перші вірмени посилилися на цих теренах ще у ХІ сторіччі. Загалом в області, за його даними, проживає від 40 до 50-ти тис. вірмен.
«Ми мали свої власні церкви в Ізмаїлі, Кілії, Одесі, Інкермані. За часів СРСР наші храми понищили, тепер їх відбудовуємо, відроджуємо християнські цінності», - зазначив він.
Секретар Вірменської Апостольської Церкви лише побажав, аби ЗМІ частіше висвітлювали події, які відбуваються у їхніх релігійних громадах, щоб люди знали, хто вони такі, чим живуть, чого прагнуть.
Пропозиція щодо інформування широкого загалу про ту чи іншу Церкву підтримав і Денис Сердиченко - старшй пастор Одеської народної церкви (п’ятидесятники). На його думку, брак знань про конфесію у деяких випадках може призвести до релігійної дискримінації. Зараз релігієзнавство у вишах викладають в основному колишні викладачі атеїзму.
«Що доброго вони можуть сказати про релігію? — запитує старший пастир. - Свої «знання» вони передадуть студентам, ті стануть чиновниками і будуть вчити тебе, як правильно жити. Та ще доводитимуть, що я краще знаю хто ти є, ніж ти сам».
Денис Сердиченко відтак висунув пропозицію, аби бодай новим поліцейським, яких готують в Одесі, фахівці прочитали ознайомлювальні лекції про Церкви, конфесії, зробили екскурсію по храмах. Такі речі правоохоронці повинні знати, адже вони весь час контактують з людьми. Іноді і священнослужителі звертаються до них за допомогою. Під час неспокійних післямайданних подій в Одесі приміщення їхнього духовного центру охороняли міліціонери – була реальна небезпека нападу на храм з боку проросійських активістів.
«Коли міліціонери зайшли усередину, то не знали, на який кут хрестися чи то взагалі поклони бити, - жартує він. - Доводилося сідати та пояснювати хто ми такі».
На щастя, нині в Одесі все спокійно, каже Денис, немає релігійного протистояння, утисків. Їхня Церква намагається з усіма конфесіями жити в злагоді, вони допомагають фронту, їздять в зону АТО.
«У зону АТО на передову ми їдемо конкретно до наших вірян. Ми їх знаємо, ми їх підтримували і будемо підтримувати надалі. Зрозуміло, гуманітарний вантаж веземо для усіх бійців, не лише для наших віруючих», - зазначив Денис Сердиченко.
Усі розмови тільки про війну
Слід зауважити, що тема АТО, волонтерства, капеланства була домінуючою під час круглого столу. Її у своєму виступі не оминув майже ніхто із учасників дискусії. Навіть, коли вели мову про релігійне життя в Одесі, то згодом все рівно, так чи інакше згадували про переселенців, з якими доводиться їм працювати, воїнів АТО, яким треба допомагати. Зрештою, багато з учасників зустрічі не раз самі їздили на фронт з гуманітарними вантажами і як військові капелани. Тож що таке війна, кров, смерть вони знали не з розповіді інших.
Скажімо, Григорій Бондаренко є одним із тих, хто на власні очі бачив захоплення російськими бойовиками донецьких сіл та міст. У недавньому минулому він - пастир церкви «Добрих Змін» з Новоазовського району Донецької області. Йому довелося покинути рідні місця і перебратися до Одеси. Довідавшись про захід, який організовує РІСУ, пастир залюбки взяв у ньому участь і закликав на ньому об’єднати зусилля, щоби для бійців АТО, переселенців зробити якомога більше.
Голова асоціації християн-поліцейських України, віце-президент ВО «Українське капеланство» Олег Сидоренко звернув увагу на проблеми, які у майбутньому можуть мати ветерани АТО. Спираючись на закордонний досвід, він прогнозує, що колишні бійці зіткнуться із серйозними психологічними проблеми.
У США, наприклад, багато ветеранів в’єтнамської війни не змогли вписатися у мирний ритм життя та масово зводили рахунки із життям. І це при тому, що їхня держава виділяла чималі кошти на соціальні програми з реабілітації.
«Ми таких можливостей не маємо, тому повинні покладати надії на себе, об’єднувати релігійні, громадські організації, підключати волонтерів», — підсумував капелан.
Священик Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП Олександ Філіпов - колишній військовослужбовець - послух капелана ніс ще задовго до війни на Донбасі.
Звертаючись до присутніх, він наголосив на необхідності дотримуватися неписаних норм поведінки на місіонерському полі усім капеланам, що їдуть в зону АТО.
«Перше правило – це представлятися. Я, наприклад, в Одеській області представлявся священиком Київського Патріархату, коли це ще було небезпечно, коли погрожували убивством, коли на мене нападали», - заявив він.
Бо капелан – це не психолог. Капелан – це насамперед священик, який зобов’язаний дотримуватися догм свого віровчення. У приватних бесідах він має право говорити на релігійні теми з будь-якими бажаючими.
«У мене завжди двері відчинені, мене відвідують кришнаїти, буддисти, агностики, не кажучи вже про представників інших християнських конфесій», - веде мову о. Олександр.
Священик навів приклад, коли ніхто з бійців та офіцерів у зоні АТО не міг пригадати, капелан якої конфесії їм щойно проповідував. З'ясувалося, він просто не вважав за потрібне себе представити бійцям.
«Чого гріх таїти, я знаю людей, які видавали себе представниками іншої конфесії, потім з Євангелієм під пахвою та автоматом у руці йшли в бій. Коли робиш їм зауваження, ці «пастори» кажуть, що вони, мовляв, життям ризикують, а я до них придираюсь», - навів ще один приклад капелан.
«Якщо хтось соромиться свої конфесії, нехай її міняє на іншу. Я багато років товаришую з капелами, які належать до різних Церков, і наша дружба не в останню чергу базується на тому, що ми називаємо речі своїми іменами… Ми не соромимося своєї національності, прізвища, дітей, громадянства. То навіщо скривати свою конфесійну приналежність», - додав він.
90-ий псалом під ворожим обстрілом
Валерій Вавілов, начальник Штабу міжконфесійного батальйону військових капеланів, керівник Об’єднаного штабу асоціації професійних капеланів України погодився з цією думкою православного священика.
«На жаль, це правда, на передовій є великий хаос. І багато людей одягають ряси і під маскою інших Церков здійснюють багато нехороших речей», - заявив Валерій Вавілов. За його словами, військове керівництво про це знає і потрохи наводить лад у цій сфері. Проте не менш важливим завданням для капеланів є євангелізація бійців, пояснення елементарних знань про віру.
Як пояснив Валерій Вавілов, капелани їхнього батальйону пройшли донецький аеропорт, вежу, разом із останніми бійцями покидали розвалини терміналу. Воїни себе безпечно почували лише тоді, коли поруч з ними були капелани.
«На жаль, у військах вони дивляться на священика, як на амулет, як на те що спасає. Це велике недопрацювання всього нашого християнства. Деякі бійці не вміли молитися, не знали молитов. Молилися таким чином – падали на коліна і промовляли: «90-ий псалом, 90-ий псалом». Він не знав слів, але молився так як умів. Там немає Церков, там немає деномінацій, там просто є людина», - наголосив він.
Начальник Штабу міжконфесійного батальйону військових капеланів зазначив, що роль капелана надзвичайно важлива у війську. На передовій ситуація складна. Там перебувають люди з різним характером, життєвим досвідом.
«У нас була жінка-капелан Олена Артеменко. Вона мати-героїня. Після випуску нашої школи вирішила піти на фронт… Вона й сьогодні перебуває там. При повальному пияцтві серед бійців. Вони п’ють, а вона на посту, бійці п’ють, а вона молиться. Ситуація сьогодні змінилася докорінно. Її не відпускають, вона вже більше 60 діб на фронті. Жінка, капелан, мати-героїня».
Валерій Вавілов не хотів відпускапи жінку-капелана на форнт, але воно його не послухала. Він вважає, що на полі бою повинні перебувати лише чоловіки. І жінкам там не місце. Навіть, якщо вона капелан. Проте й не всіх чоловіків-священнослужителів варто допускати до солдатів. Це, зокрема, стосується, представників УПЦ (МП), які й до війни проповідували ідеії «Русского міра».
«Вони теж наші брати і я не хочу їх ображати. Але, коли священик на полігоні, звертаючись до солдатів, каже: «Брати, ви тримаєте зброю, покладіть, цього робити не можна. З того боку люди!». У одного бійця рука потяглася шукати спусковий гачок. Наш капелан схопив цю руку, телефонує мені і питає, що робити. Я кажу вийди і поговори з людьми, прямо зараз, бо він звідти не вийде живим. Щось може трапитись. Біда, це диверсія. Цього допустити не можна. Не знаю, чи поніс покарання цей священик. На нього написали заяву в СБУ, але ви знаєте роботу наших силових відомств, і їхнє ставлення до МП», - завершив свою розповідь Валерій Вавілов.
Храм за мільйон
На жаль, перед присутніми на круглому столі не встиг виступити представник УГКЦ о. Василь Колодчин. Буквально перед початком засідання круглого столу йому зателефонували у важливій справі, і він покинув зал. Тим часом Церква, яку представляє о. Василь, зокрема, благодійна організація Карітас багато працює з переселенцями, воїнами АТО. Сама ж організація не має свого приміщення, його вона винаймає у приватної особи і платить за оренду величезні суми. Так само не мають греко-католики Одеси й свого собору, бо місцева влада вже кілька років поспіль зволікає з виділенням земельної ділянки. Претензія до місцевих чиновників, зокрема до невтомних тружеників фіскальної ниви, мають і римо-католики. У них податкова вимагає майже мільйон гривень за повернення храму святого Петра. Ситуація кумедна. Свого часу влада продала громаді костел за символічну суму – 1.20 грн. Але потім виявилося, що потрібно сплатити 100 тисяч гривень на податок до Пенсійного фонду та нотаріальні послуги. Згодом від громади стали вимагати ще й сплати ПДВ на суму 860 тисяч гривень. Разом з попередньою сумою це складало майже мільйон гривень. Така от благодійність від одеської влади.
Католики, православні та протестанти, у яких вряди-годи виникають проблеми з розмитненням гуманітарного вантажу, сподіваються, що труднощі ці незабаром зникнуть. Не самі собою, звісно. Вони мають надію, що нове керівництво області посприяє їм їх вирішити або бодай не заважатиме робити добрі справи.
Юрій ОЛЕНЕЦЬ
