Перша місіонерська школа для прифронтових міст в Україні

5 серпня 2015, 15:25 | Репортажі | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Руденька

Фото: Даниїл Яговець

У Слов’янську наприкінці травня стартувала унікальна для України літня місіонерська школа – зорієнтована на роботу-служіння у прифронтових містах.

Основна ідея місіонерської школи викладена у її гаслі: «Ми йдемо туди, де біль, щоби проголосити правду Божу і відновити зруйноване».

Студенти місяць навчаються у Словянську та три місяці проходять практику у прифронтових містах. Там вони спілкуються з місцевими жителями, служать фізичною працею, роздають хліб, продуктові набори, одяг, медикаменти, а також розповідають про Ісуса Христа, разом моляться, разом співають та славлять Бога.

Основними натхненниками школи є місцева слов’янська церква «Добра звістка», громадська організація «Асоціація Еммануїл», німецька місія «Неємія». Проте до співпраці закликають усіх християн, кому не байдужа доля жителів прифронтових міст. За словами організаторів, праця місіонерських груп є ефективною та актуальною, тому у серпні розпочнеться ще один набір у місіонерську школу для прифронтових міст.

Чому виникла потреба такої школи, як відбувається навчальний процес, про особливості проходження практики у прифронтових містах та чому студенти вирішили йти вчитися у місіонерську школу, читайте у репортажі нашої кореспондентки.

Про виникнення ідеї місіонерської школи для прифронтових міст

«Ми вкотре поверталися з Авдіївки, де роздавали людям хліб та пакети з продуктами. У мене було змішане почуття. Там більшість людей постійно під обстрілами, була похмура погода, йшов дощ і ті, кого ми зустріли, практично усі були п’яні. У мене була суміш думок: чи треба цим людям допомагати, ти їм допомагаєш, а вони п’яні. Я не знав, як впоратися з цими почуттями. Проте Бог у той момент там на дорозі проговорив до мене, сказав, що от таких Я їх і люблю…», – пригадує Петро Дудник, пастор з церкви «Добра звістка», один із засновників місіонерської школи для прифронтових міст. Священнослужитель тоді подумав, що, якщо Бог любить цих людей такими, то він має щось робити.

Разом з Петром Дудником у машині з поїздки повертався Павло Штурц, керівник Міжнародної місії допомоги AVC-Nehemia (Німеччина). Він сказав Петру: «Петре, тобі треба місіонерська школа, тобі треба люди, які підуть у ці міста і будуть там». «Я людина ввічлива, тоді промовчав і нічого не відповів Павлу, але я подумав: «Яка місіонерська школа???»», – розказує пастор-волонтер. – «Обсяг роботи, який ми робимо, величезний. Ми були на межі. Кожного дня ми роз’їжджалися у прифронтові міста, розвозили хліб, продукти, інші необхідні речі. І місіонерська школа, це ще більше навантаження…».

Проте згодом, роздумуючи про місіонерську школу, про її переваги, а найбільше про необхідність місіонерів у прифронтових містах, радячись з іншими служителями церков, з помічниками, з волонтерською командою, було вирішено все ж розробити повністю проект місіонерської школи та набирати людей на навчання. «Я почав думати про те, що якщо будуть у нас місіонери, посвячені люди, команди по чотири-п’ять людей, і вони житимуть у цих містечках, ми допомагатимемо їм, привозитимемо продукти, хліб, ці люди не просто роздаватимуть продуктові набори, вони сіятимуть Слово Боже в серця жителів цих міст. Тоді буде результат. А так ми просто годуємо голодного і нічого не відбувається», – пояснює Петро Дудник.

Попри те, що місіонерська школа виникла при церкві «Добра звістка», її організатори не хочуть, щоб це була школа якоїсь конкретної церкви. «Ми не бачимо, що це місіонерська школа просто в церкві. Це школа не якоїсь деномінації, чи конкретної церкви, а школа, яка може об’єднати церкви, служителів, які розділяють бачення на місіонерство, на служіння у прифронтових містах», – зазначає Петро Дудник.

Про навчальний процес

Навчання у школі розпочалося 23 травня. Тривало місяць. Чотири дні – понеділок, вівторок, середа, четвер, ­– навчальний процес. Інших три – п’ятниця, субота, неділя – студенти виїжджали на практику у прифронтові міста. Після чотирьох тижнів сформовані команди поїхали на три місяці на практику у міста біля лінії фронту.

Протягом місяця навчання студенти вчили, як предмети, які допоможуть їм краще служити людям, так і предмети, які необхідні для виживання в умовах війни. До перших належить – основи християнства, гомілетика, формування команди та лідерство, навики благовістя та місіонерської роботи, робота з людьми, які зазнали психологічних травм та інші. До других – правила надання першої домедичної допомоги, правила укриття під час обстрілів, проходження мінних полів. Окрім цього досвідчені волонтери вчили студентів, як правильно роздавати гуманітарну допомогу та вести пов’язані з цим усі необхідні звіти. Також усім охочим викладали музику та на кожну сформовану команду купили гітару.

Після щотижневої триденної практики студентів збирали разом та обговорювали їхні успіхи, промахи, студенти ділилися своїми враженнями та здобутим досвідом.

Роздавання хліба

Після навчання студенти роз’їхалися у п’ять прифронтових міст – Миронівський, Світлодарськ, Попасне, Золоте, Авдіївка. Шосте місто – Красногорівка, там організатори місіонерської школи та її партнери тісно співпрацюють з місцевою громадою «Церква Христа Спасителя». У майбутньому планують охопити ще чотирнадцять населених пунктів.

«Бачення наше таке – якщо у місті є церква, яка орієнтована на благовістя, орієнтована на допомогу тим, хто потребує, ми згодні як місіонерська команда працювати на розширення цієї церкви. Дуже вдалий досвід вийшов у Красногорівці. Пастор був орієнтований на служіння містянам, на служіння людям і нам не треба було нічого розпочинати свого, просто треба було йому допомагати, щоби це все розвивалося. Ми не відправляли туди місіонерську команду, просто співпрацюємо», – пояснює пастор Петро Дудник.

В інших п’яти населених точках місіонерам потрібно було розпочинати свою діяльність з початку, або ж продовжувати ту, яку розпочали волонтери ще до старту місіонерської школи.

Студентів-місіонерів зараз 22. Є і з Бердичева, і з Одеси, і з Сімферополя, і з Олександрії, і з Дніпропетровська, і з Донецької обл, зі Слов’янського району. Наймолодшому – лише 18, найстаршому – за 60. Хтось зі студентів уже мав досвід волонтерства у прифронтових містах, а хтось здобував його лише під час навчання у школі.

Роздача хліба

Олександр зі Сімферополя уже понад місяць в Авдіївці. До Слов’янська приїхав ще у жовтні. Тоді він прочитав пост Петра Дудника у Фейсбуці про те, що у Слов’янську потребують волонтерів. Написав Петру і приїхав. Приїхав на два тижні, а затримався уже на дев’ять місяців. Саша допомагав відбудовувати дитячий притулок «Вітрила надії», жив у Миронівському, був там волонтером, їздив у прифронтові містечка та допомагав роздавати хліб і продуктові набори, а згодом пішов вчитися у місіонерську школу для прифронтових міст. Тепер отриманні знання використовує на практиці в Авдіївці.

«Я думав два тижні допоможу і поїду додому. Але залишився на місяць. Ми допомагали відновлювати дитячий притулок. Затримався, бо мені сподобалося. А потім я почав молитися, що мені робити дальше, чи залишатися тут, чи їхати у Сімферополь. Адже у Сімферополі у мене сім’я, служіння, і все інше. Я відчував у серці, що у мене є бажання залишитися тут і послужити. Бог мені відповів на молитву. Нам запропонували вступити у команду волонтерів-місіонерів. Не ми були ініціатори, а нам запропонували», – розповідає Саша.

Серед усіх місіонерських точок у Авдіївці зараз найгарячіше. Місто постійно обстрілюють. За три дні до того, як студенти-місіонери приїхали сюди на практику, у сусідній будинок влучив снаряд. Ще один потрапив у школу, яка теж поблизу. Зазвичай обстрілюють окраїни міста, проте нещодавно знову сильно обстріляли житлові райони міста, зокрема і той, де проживають місіонери.

Музична група зі Слов'янська

Андрій з Бердичева раніше місіонерського досвіду не мав. Хотів приїхати допомагати по господарській частині, адже чув, що Асоціація «Еммануїл» разом зі місцевою слов’янською церквою «Добра звістка» збирає команди і відбудовує будинки, які пошкоджені або зруйновані від війни. Проте у церкві ICA (International Christian Assembly), що у Києві, йому запропонували поїхати вчитися в школу і бути місіонером у прифронтових містах. Андрій думав лише півдня і погодився. Зараз у Світлодарську. Про те, що прийдеться служити так близько до фронту, зрозумів аж у школі:

«Я не до кінця усвідомлював куди їду. Уже у школі дізнався, що буду дуже близько до лінії фронту. Думав може км 10-15, а тут 3 км. З квартири, де ми живемо, видно вночі, як літають снаряди, чути зриви. Під час навчання я їздив на практику в Золоте, там було тихо, коли ж приїхав у Світлодарськ, то тут вже часто обстрілюють, зазвичай околиці». Попри близькість до лінії фронту Андрій все ж бачить потребу бути тут, адже пояснює він: «Ми не просто роздаємо хліб, розносимо продукти, ми говоримо людям про Христа, молимося за них. Тобто не тільки фізичну їжу приносимо, а й приходимо з миром і ділимося духовним хлібом».

Молитва

Служіння у прифронтових містах

Місіонери знаходяться у прифронтових містах уже більше місяця. Хтось уже був змушений ховатися від обстрілів, хтось бачив лише спалахи від снарядів у нічному небі, хтось чув лише звуки від пострілів.

«Ми часто чуємо обстріли, деколи дуже далеко, деколи ближче. Для мене відповідь Божа є дуже спокійною. Можливо для когось то не чудо, але було кілька випадків, коли ми починали молитися і все закінчувалося, стихало. І ми лягали і спали спокійно», – розповідає Тетяна, з місіонерської команди у Світлодарську.

Одне із важливих завдань волонтерів – нагодувати голодного. У кожному з міст, поговоривши з місцевою владою та дізнавшись, хто не отримує жодної допомоги, ні від держави, ні від інших організацій, волонтери виокремили категорію людей, яка найбільше потребує допомоги. Хліб, продуктові набори, одяг та медикаменти на місіонерські пункти привозять церква «Добра звістка» зі Слов’янська та «Асоціація Еммануїл». Також часто долучаються різні організації та церкви з усієї України, допомогу також привозять і з США, Канади та Німеччини.

Аби люди, котрі безробітні, проте можуть працювати, отримували не задарма продуктові набори, місіонерська команда у Миронівському зініціювала проект з облагородження міста. Такі проекти намагаються зараз втілити й в інших населених пунктах.

Спільна праця

«Якщо людей привчити до того, що просто постійно годувати їх хлібом, вони будуть деградувати. Бо їм безкоштовно дають хліб, їм не треба працювати, і їм не треба турбуватися ні про які цінності в житті. Людям потрібна соціальна адаптація. Тобто, щоб люди могли не просто безкоштовно отримувати хліб і нічого не робити, але щоб могли якось зрозуміти, що в суспільстві треба функціонувати. Щоб держава працювала, треба проводити якісь роботи, має бути якесь перетворення суспільства», – пояснює мені Віталій, студент місіонерської школи, волонтер у Миронівському.

З цією ініціативою, поговоривши з представниками Червоного Хреста, місіонерська команда звернулася до представників влади. Мер міста ідею підтримав, вони домовилися про співпрацю. «Міська влада розвішує оголошення про те, що проводитимуться добровільні соціальні роботи з покращення стану міста, тобто відновити місто, почистити щось, прибрати, пофарбувати. Таким чином люди, які залишилися без роботи, без якоїсь фінансової допомоги, будуть залучені до цієї роботи і, звісно, як нагорода за цю роботу вони отримуватимуть продуктові набори. По-перше, вони себе більше поважатимуть, по-друге, вони отримують їжу. І це служитиме на користь суспільству та для покращення міста», - розповідає Віталій.

Місіонери також багато працюють з дітьми та інвалідами. Нещодавно в Миронівському, Золотому та Красногорівці благодійний проект «Школа життя» провів 10-денні дитячі табори. Мета яких – хоча б на трохи подарувати дітям безтурботне дитинство, повернути їх у мирне життя і подарувати радість та багато веселощів. Діти вчилися дружити, працювати, цінувати сім’ю, спілкуватися між собою та дякувати. Місіонерські команди активно долучилися до цих таборів.

Гра з дітьми в Попасній

Ще один Віталій, зараз місіонер у Світлодарську, приїхав з Казахстану. Раніше він вчився у Донецькому християнському університеті. Коли побачив, що відбувається на Сході України, а в ДХУ база терористів, він вирішив приїхати знову в Україну і допомагати тим, хто потребує. Зараз у Світлодарську він працює з дітьми та інвалідами.

«Я збираю дітей, проводжу для них ігри. Спочатку з дітьми про питання війни не варто говорити. Треба, щоб вони забули на якийсь час, що є війна, постріли. Ігри їх відволікають, адже всі діти люблять грати. Я даю їм завдання: розказати вірш, заспівати пісню, підстрибнути, розказати історію», — ділиться Віталій. Під час ігор місіонер задає дітям запитання на біблійну тематику. І відповіді бувають дуже несподівані. «На запитання: «Хто такий Ісус?» були різні відповіді, один хлопчик навіть сказав, що Ісус вирвав серце і подарував його людям», – пригадує місіонер.

Діти

Окрім дітей Віталій ще допомагає і інвалідам. «Я взяв на себе відповідальність за інвалідів. Я спілкуюся з ними, молюся, співаю, граю на гітарі, просто слухаю, тому що ці люди потребують спілкування. Я просто сиджу поруч, слухаю, усміхаюся. Коли дивишся на їхні щасливі обличчя, то думаєш, як мало треба для таких людей, щоб вони були щасливі. Просто, щоб хтось прийшов до них, посидів поруч і послухав їхні розповіді про себе. Я живу сам, я з дитбудинку, тому мені простіше з інвалідами, тому що я їх розумію, я знаю що таке самотність і вони мене розуміють».

Окрім роздачі хліба, продуктових наборів, ліків, одягу, роботи з дітьми, з інвалідами, з сиротами, з бідними, волонтери проводять богослужіння та домашні групи. Як зазначають волонтери, окрім фізичної, матеріальної допомоги, людям несуть ще й духовну підтримку та допомогу.

«Перед нами завжди стояли завдання більш ширші, ніж просто розвести хліб і продукти. Коли ми привозили їжу, то ми її роздавали або через церкву, або через волонтерів, які якимсь чином мали стосунок до церкви. Тобто духовний план не знімався ніколи. На сьогодні просто виникла потреба у більш широкому духовному служінні», – пояснює мені Геннадій Лисенко. Під час окупації Слов’янська, долучившись до вивезення людей з міста, Геннадій волонтерить уже більше року. Зараз ще й є куратором Авдіївської команди.

Геннадій Лисенко

Кожна із п’яти місіонерських груп має своїх кураторів. Куратори не живуть у прифронтових містах, більшість з них у Слов’янську. Їхнє завдання – підтримувати свою команду, забезпечувати усім потрібним, привозити продуктові набори, хліб, інші необхідні речі, духовно настановляти.

За словами організаторів школи вони хочуть трохи підштовхнути людей до духовного. Аби люди знали, що є Бог, який любить людину, до якого вони можуть прийти, звернутися, покластися на нього. І знатимуть, що вони не самотні. Людям треба навчитися молитися та довіряти Богу.

Важливо те, що при роздачі продуктів, хліба, місіонери не зважають на те, чи ходить людина до них на богослужіння, чи молиться, – допомагають усім, хто потребує. Духовну допомогу не нав’язують, а пропонують.

Богослужіння в Золотому

Ще одна проповідь

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Іванна Левкович-Яворська | 22 вересня 2017, 19:27

      фейсбук

    • Оленка | 22 вересня 2017, 18:38

      То чому ж було не обговорити питання з СБУ? А, певне тому, що вирішувати питання у виконкомі і не прагнули. Був наказ зверху було завадити УПЦ - ось його і виконали.

    • Оленка | 22 вересня 2017, 18:27

      Щось на кшталт: "Візьмемо цей стакан цукру,із нього виходить, що астероїд летить на Землю, а борщ у моєї бабусі позавчора був надзвичайно смачним". Із вказаних Зорею фактів аж ніяк не

    • Михаил | 22 вересня 2017, 14:35

      Если пять "за", три "против", то большинство получается "за". Что не так?

    • Fr. Valerii | 21 вересня 2017, 19:06

      А чому б їм не святкувати їхній новий рік в Ізраїлі?

    Популярні статті місяця