Українське Православ'я або чому державні мужі не чують науковців, – дебати наукової конференції у Тернополі

Про проблеми єдності православних і роль у цьому процесі державного чинника, про відсутність уваги керівництва держави до голосу науковців та про історичну традицію і перспективи українського православ'я йшлося під час всеукраїнської наукової конференції «Українське православ'я у контексті вітчизняної історії та суспільних трансформацій», що відбулася у Тернопільському національному педуніверситеті 27-28 листопада.

Наукову подію присвятили пам'яті митрополитів Василя (Липківського) та Іоана (Боднарчука). Цьогоріч відзначають 150-річчя від народження першого із них та 85-річчя від народження і 20-річчя від загибелі другого. Тож очікувано, що частина оприлюднених розвідок була присвячена біографістиці.

Загалом до програми конференції було включено 62 доповіді.

Лейтмотивом чи не усіх дебатів під час зібрання стало те, що ми живемо у часи, які спонукають і навіть зобов'язують переосмислювати міфи, якими роками живемо, і стереотипи, яких роками дотримуємося.

«Я народився на Волині, у селі, де 170 людей загинули у боротьбі за УПА. Там поховані мої батьки... І коли я приїжджаю у те село, то бачу, що є три церкви: УПЦ (Московського Патріархату), УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ, –розповідає релігієзнавець Петро Яроцький. – Ті, хто був на Сибірі, ходять до церкви Московського Патріархату, мотивуючи тим, що це – «благодатна церква». Мене у селі вже мало знають, і мені надзвичайно цікаво за цим спостерігати... Я згадую «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона – людям треба донести, що таке насправді благодать. І це вже завдання Церкви».

Українські реалії, за словами П. Яроцького, такі, що певні сили явно спекулюють «благодатністю».

«Сумна історія нашої Церкви і вина у тому наша», – констатує філософ.

П. Яроцький наголошує, що українському християнству, у тому числі православ'ю були здавна притаманні відкритість до Сходу і Заходу, синтез їх досягнень, уникання візантійського тріумфалізму, його відзначали толерантність і, навіть, європоцентричність. Власне, ці принципи мають бути орієнтирами для православ'я сучасного, вважає вчений.

Релігієзнавець Олександр Саган вважає, що ідея Помісної Церкви буде втілена тільки тоді, коли її приймуть самі українці.

«А будь-яку ідею сприймуть тоді, коли люди розуміють її», – пояснює він.

Для цього необхідна просвітницька робота і підтримка держави, зокрема інформаційна. Коли така була, станом на січень 2007 р., за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 50,5% населення України підтримували ідею конституювання УППЦ, а проти виступали лише 10,7%. Цікаво, що у самій УПЦ (МП) ідея Помісності не викликала такого несприйняття, як це було раніше – на початку 2007 р. неприйнятною ця ідея була лише для 20% віруючих. Проте після провальної у багатьох аспектах політики В. Ющенка щодо конституювання УППЦ, ідея Помісності православ’я зазнала переосмислення й значної втрати прихильників. У 2013-2014 роках відповідаючи на питання про необхідність створення Єдиної помісної української Церкви, 39% респондентів (від 24% на Заході до 46% на Півдні) зізналися, що вони не знають, про що йдеться. Частки впевнених у тому, що така Церква має бути створена, і тих, хто дотримується протилежної думки, є фактично однаковими – 21% і 22%, відповідно. 18% з цим питанням не визначилися. Напевно сьогодні рано говорити, яка модель Помісної церкви може бути втілена», –продовжує він.

Водночас вчений наголошує, що в умовах постмайданівських очікувань та агресії, тема Помісної Церкви перестала бути теоретичною.

«Йдеться про виживання країни. Сепаратизм готується ідеологічно, і в Одесі досі виходить «Вестник Новороссии», – деталізує релігієзнавець.

О. Саган наголошує, що він причетний уже до трьох аналітичних записок державному керівництву з приводу вказаних проблем життя країни. Дві з них, які подавали до СБУ, як з'ясувалося після Майдану, були просто знищені владою – їх навіть не розглянули. На третю – створену за наслідками Круглого столу від 01.07.2014 р. – автори-науковці отримали відписку, зазначає О. Саган.

«Якщо ми хочемо вирішити проблему єдності Церкви, маємо посилати відповідні меседжі не одні одним - науковці між собою, а суспільству», - акцентує професор релігієзнавець Сергій Жилюк.

Наразі в Україні ситуація така, що статті, книги і дисертації з рекомендаціями для державної політики щодо релігійної сфери написані і видані; але ті, хто приходять у владу, не надто дослухаються до вчених, йшлося під час засідань.

До проведення конференції активно долучилася Тернопільська єпархія УПЦ КП.

«Це вже не перша релігієзнавча конференція на Тернопіллі. Але саме на цій конференції поряд зі світськими науковцями були масштабно представлені дослідження представників Волинської, Львівської і Київської академій УПЦ КП, - говорить співорганізатор конференції релігієзнавець Елла Бистрицька. - Відтак відбувся дуже конструктивний діалог між наукою і церквою. Сподіваємося на його продовження».

Під час конференції також презентували книгу «Майдан і Церква: хроніка подій та експертна оцінка». За словами релігієзнавця Людмили Филипович, протягом трьох місяців відбулося вже 19 презентацій видання, у тому числі чотири в США і одна – у Польщі. Тернопільська презентація наразі остання із циклу, бо наклад книги закінчується.

Матеріали конференції «Українське православ'я у контексті вітчизняної історії та суспільних трансформацій» вийшли окремим збірником за сприяння Тернопільської єпархії УПЦ КП. Окремі доповіді можна буде прочитати на сайті Центру дослідження духовної культури Тернопілля (http://centerculture.uagate.com/).

Володимир МОРОЗ