Церква в умовах війни: християнські відповіді на актуальні питання. Частина 1

22 вересня 2014, 13:13 | Репортажі | view photo | 3 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна МУХОМОРОВА

Не лише Майдан, а й події під час анексії Криму та АТО змусили Церкви по-іншому подивитись на більшість питань богослов’я. Нерідко лунають фрази, що події за останній рік призвели до кризи серед Церков, підштовхнувши їх до нового рівня розвитку. Про позицію Церкви під час війни, про місію капеланів, віру та зброю говорили провідні протестантські пастори та служителі інших конфесій під час круглого столу «Церква у мовах війни: богослов’я, позиція, місія», що відбулась в Ірпіні в суботу, 20 вересня.

Михайло Черенков«Ми віримо, що Бог дарує нам мир, але сьогодні в нашій країні війна і ллється кров. Настав час для церков заново оформити своє ставлення до питань війни та миру. Треба підтримати тих, хто вже щось робить і пробудити тих, хто стоїть в стороні», — розпочав зустріч доктор філософських наук, віце-президент фонду «Духовне відродження» Михайло Черенков.

За його словами, найстрашніший гріх за таких умов – це байдужість. Окрім того, важливо пам'ятати три пункти, що стосуються діяльності Церкви у такі часи: 1) євангельське богослов'я не виправдовує бездіяльність; 2) позиція Церкви співчутлива та діяльна; і 3) поле війни – поле для прощення.

Серед учасників круглого столу були і ті, хто й досі лишаються на Сході, продовжуючи своє служіння. Зокрема, на зустріч зміг приїхати відомий пастор Петро Дуднік, керівник та відроджувач дитбудинку «Вітрила надії» у Слов'янську. Також за часів бойових дій Петро, ризикуючи своїм життям, щодня вивозив людей в безпечну зону, переховував та надавав їм допомогу.

Петро Дуднік«Ісус Христос казав, що під час війни “ви спостерігаєте за собою, щоб не впасти в крайнощі”. А зараз, я певен, що випущені всі біси сепаратизму, які тільки можуть бути. Їм байдужі прапори, головна їхня мета – це розділення, коли біле називається чорним», — поділився роздумами пастор зі Слов’янська.

Петро Дуднік підкреслив, що тільки здорова Церква реагує на потреби людей і це її головне завдання – лишатись такою. Якщо Церква і раніше служила людям, то вона знатиме що робити в часи скрути. Важливо, щоб служитель лишався мов відчинені двері храму — відкритий до голосу Бога, щоб вчасно реагувати на потреби часу: «Раніше в нас була інша Церква, в якій головним посланням було постійно трудитись. Тому, коли почали гинути люди, то ця теологія різко похитнулась».

Зі свого досвіду він знає, як вирішувати складні проблеми, появу яких важко було навіть уявити. Наприклад, евакуювати людей за умов бойових дій та реагувати на спроби захоплення храму: «перша спроба захоплення відбулась після того, як ми почали роздавати хліб місцевим жителям, коли він зник в місті. Пам'ятаю: залітають озброєні люди, кладуть нас обличчям в підлогу, а в нас там діти, осіб 40. А це вже були озброєні люди, якщо толерантно сказати, з георгіївськими стрічками. А звинувачення було таким: ви сушите хліб, щоб годувати Правий сектор. Обшукали все, навіть сміттєві корзини, намагаючись нас звинуватити в розповсюдженні дитячої порнографії».

Зі свого досвіду пастор додає, що важлива робота «тіла Церкви», тобто готовність вийти за межі храмового служіння, коли це є небезпечним. Так сталось під час окупації міста, коли ситуацію врятували домашні групи, які збирали вірян по домівках заради молитви. Петро Дуднік переконаний, що повернення української армії в Слов’янськ – це диво, оскільки все відбулось фактично без протистояння, без стрілянини. «Наш сьогоднішній виклик – це відновлення міста та розігрів любові. Треба працювати з простою ідеєю – любові, коли ми віддаємо «від себе іншому», а не «від тебе мені». Суть війни – це різке зростання егоїзму. Ми ж, натомість, маємо розігрівати любов та робити все, щоб допомогти іншому», — підсумував служитель.

Ольга ПотирайлоОдна з гостей зустрічі – пастор та дружина протестантського капелана Ольга Потирайло. Вона розповіла про свій досвід відпускання чоловіка на війну та підтримки жінок, які лишаються сам-на-сам: «Ми всі думали, що часто молимось за Україну. Але коли прийшла біда, ми почались молитись по-новому. Війна тепер в сім’ях, серцях. Церква має давати відповідь на питання щодо війни, але про особисту участь кожен має вирішувати самостійно».

При цьому в країні, за її словами, склалась дуже цікава ситуація, яка відобразилась і на помісних церквах. Коли частина включена по максимуму протягом всього періоду, а частина лишається в стороні, проповідуючи зовсім інші речі: «коли події в Донецьку ще тільки починались, наш партнер мав передати нам документи. Раптом він подзвонив і сказав, що просто не може потрапити до нас, тому що попав під обстріл, йому розбили лобове скло. І додав: «ти не повіриш, тут стріляють, а на сусідній вулиці люди в тренажерному залі займаються». Мені здається, що й Україна знаходиться приблизно в такому стані, як і церкви – дехто досі знаходиться в тренажерному залі».

Ольга підкреслила, що пастори мають усвідомити власну мету проповіді. Їм важливо не переконувати людину, якщо вона прийняла певне рішення – їхати в АТО добровольцем чи відмовитись від призову. Служитель має показати людям цілісну картину, щоб кожен міг самотужки усвідомити реальність. Так сталось і з самою Ольгою, коли вона відпустила чоловіка служити в найгарячіші точки, підтримуючи в тилу жінок, які лишились наодинці зі своїми страхами.

Олег БлощукПастор з Рівненщини Олег Блощук переконаний, що Церква опинилась у величезній кризі. Він вважає, що «Бог кидає виклик Церкві, коли вже недостатньо сказати людям, що Він їх любить; кажуть, коли Церква спускається до рівня світу, то сама стає світом; але коли вона не може відповісти на актуальні питання, тоді вона може стати простим клубом за інтересами».

О. Блощук підкреслює, що подібні проблеми постають через норми церковного пацифізму, який походить ще від радянського синдрому. Внаслідок цього, церкви відсуваються від активної позиції, перебуваючи в інформаційному вакуумі та зводячи минуле у ранг догми. Єдиними відповідями минулого часу щодо війни були прості три пункти: 1) не пити та не курити; 2) не матюкатись; 3) не служити в армії.

«Але сьогодні християн не переслідують, навпаки, даючи дозвіл вести просвітницьку роботу та організовувати молитовні Майдани. І це призвело до зламу цінностей, коли постала криза між старими та новими церквами. Соромно, що протестанти місяць виробляли власну позицію під час Майдану, коли монахи з Михайлівського монастиря вже відкрили польовий шпиталь», — додав він.

Олег Блощук ще раз підкреслив, що після всіх подій церкви мають ухвалити відповіді на актуальні питання вірян. Наразі «теологія тотального пацифізму» вже не дає потрібної відповіді, тому, за його словами, треба змінити діючу теологію, інакше церкви просто не зможуть рухатись вперед.

Іван РусінВійна – це тотальна виразка, а вироблення відповідей відбувається в боротьбі та стражданнях, тому вони не можуть бути простими, певен ректор Української євангельської семінарії богослов’я Іван Русін. Він певен, що війна існує ще й через те, що місії Церков не було: «християнам було важко відірватись від комфортних сидінь, коли всі розмови закінчувались прокламацією Євангелія. Але драма держави – це драма Церкви. Треба показати солідарність з нацією, не бути на периферії. Якщо Церква не визначить позицію – вона буде просто не потрібна».

Ректор зазначає, що сучасні умови створили унікальну ситуацію, коли у служителів з’явилась можливість торкнутись “серця нації» — стати Церквою з народом. При цьому Церква як інститут не може вдаватись до примусу, разом з цим завойовуючи право бути почутими. «Головне питання – що робити нам як християнам? Зараз двоє моїх студентів перебувають в госпіталях, вони поранені після бойових дій в зоні АТО, куди відправились добровольцями. І я ними пишаюсь. Хоча раніше я точно б не підтримав таке рішення. Ми маємо торкнутись серця нації, бути поруч з людьми, коли склались такі умови», — підсумував Іван Русін.

Владислав ПотирайлоСлужіння на практиці пережив капелан Владислав Потирайло, який прийняв для себе сміливе рішення записатись добровольцем в армію. І поки повістка не прийшла, він поїхав в зону бойових дій в якості служителя.

«Люди на фронті потребують Спасіння і готові прийняти Євангеліє. Атеїстів там майже немає. Їхні серця стали озлобленими. Ми говоримо, що вами не мусить рухати ненависть до ворога, а стимулом має бути любов до Батьківщини. Але не всі готові прийняти ці слова», — поділився пастор.

Найбільш часто бійці питають чи можна вбивати ворога, зважаючи на заповіді. І капелан їм відповідав: «Якби ти задав мені це питання в Калужській області, то я б сказав однозначно: вбивати не можна. Але так як ти стоїш тут, захищаєш свій дім, свою родину, своїх дітей, то я тебе благословляю. Не на вбивство, а на захист своєї землі».

В. Потирайло підкреслив, що нервова та психологічна напруга там надзвичайно висока. Дехто втрачає розум, хтось категорично озлоблюється і не хочу чути про Бога. Проте, одна відповідь для служителя є однозначною – треба їхати до військових, бути з ними, бо вони дуже потребують цього. «Війна – це дуже страшна річ. І ми, як люди віруючі, які знають, що є Христос, маємо його туди принести», — переконаний капелан.

Ще одним «неформальним» капеланом однієї з бригад регулярної армії служить о. Сергій Дмитрієв, який нині очолює соціальне служіння УПЦ Київського Патріархату. Він почав свій виступ з того, що висловив захопленість від активності протестантів на Майдані: «Ви почали діяти від самого початку, просто були не так помітні, бо не носите ряси. Нам пощастило, що Михайлівський собор опинився поруч, інакше б хтось інший зміг допомогти людям».

Учасники круглого столу, серед них о. Сергій Дмитрієв

За його словами, питання про допомогу пораненому, якщо він буде російським солдатом, навіть не постає. Священик розповів, що неодноразово приходив в госпіталь, де в сусідніх палатах лежали наші військові та бійці, що представляли інтереси ДНР чи ЛНР. І він приходив поговорити з ними, заспокоїти, тому що вони перебували в постійному страху, що з ними щось зроблять.

При цьому він підкреслив, що лікар на війні та капелан – це різні люди. Служителю важливо пам’ятати прості правила: просто бути поруч з військовими, не заважати їм виконувати свій обов’язок; бути гнучким та служити для всіх.

Отець Сергій навів приклад про важливий досвід екуменічний, згадавши про випадки спільних служінь на блокпостах разом з протестантами та греко-католиками, як під час цьогорічної Пасхи. Це якраз та ситуація, коли не треба служителів ділити на «своїх» та «чужих», коли поруч є мусульмани та християни різних конфесій, — підкреслив він.

«Іноді служіння складалось з простого мовчання. Я міг сидіти в курилці, чекаючи, коли прийдуть бійці. Їм було легко від того, що священик був поруч. Ми могли мовчати, думаючи про своє, але це і було найбільшою підтримкою, за що вони потім дякували», — розповів капелан.

На цих роздумах служителів завершилась тільки перша частина круглого столу. Про інші важливі думки та спільні висновки читайте в другій частині короткого репортажу з зустрічі.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
3коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Андрей | 23 вересня 2014, 17:33
    Коментувати коментар

    Шановна пані Татьяна, по перше, спробуйте знайти подібні слова Ісуса які ви нібито цитуєте з Євангелії, що під час війни “ви спостерігаєте за собою, щоб не впасти в крайнощі" По друге, ви собі уявляєте Христа, який захищає себе, своїх ближніх, своє майно зі зброєю в руках? Стіляє в голову, чи перерізає горло своєму кривднику? Якщо ні, то думаю повинні зрозуміти, що християн, послідовників Христа на війні не має, не було ініколи не буде, оскільки для них святою і незмінною є Заповідь Отця "Не вбивай". Отож схаменіться, усі ці пастори і служителі якиї ви рекламуєте, які благословляють і підтримують людиновбивство, давно вже стали соляними стовпами, і ніби привкус солоного є, але до їжі не годиться. Спотворили науку Христа, про що пророки попереджали. І третє. Ви не знаєте як бути? Як має діяти церква? Заявити в один голос, що ті, хто беруть в руки зброю, хто вчиться воювати, вбивати людей, відєнують себе від вічних Істин, від Отця Небесного, від Його Сина Ісуса Христа, накликають біду на себе і на своїх нащадків до третього та четвертого роду, як порушники Закону Божого і що такі не можуть бути членами християнської церкви. PS Знаю, що ви того не розумієте, бо не писали того, що написали, але є, були і будуть ті хто знають про що йде мова, і в історії як сучасній, так і давній багатьма свідками засвідчено, що кажу правду, і зараз люди такі є, що за будь яких умов, не будуть порушувати Волю Божу, не стануть людиновбивцями, бо сказано: "никакой человекоубийца не имеет жизни вечной, в нем пребывающей." 1 Иоана 3.15

    • Тетяна Мухоморова | 24 вересня 2014, 08:22
      Коментувати коментар

      Шановний Андрію! По-перше, не варто одразу оцінювати мій рівень розуміння слів, що відображені у статті. Завдання репортажу - передати ті слова, що були сказані, без власної оцінки. Але хочу зазначити, що такі категоричні судження ви б краще висунули якраз під час конференції - от де було б корисно подумати та поговорити. Але, на жаль, ви там не були і навряд чи б захотіли приїхати. По-друге, окрім заповіді "не вбий", є ще слова про захист рідної землі та домівки. Це ваше щастя, що біда з автоматом не постукала до вашої родини і я бажаю вам миру та ненасилля. Тим паче, якщо ви дотримуєтесь такої точки зору, то раджу напряму поговорити з тими, хто захищає ваш спокій щодня та дозволяє спокійно писати великі коментарі, а не думати, чи будете ви живі завтра. На майбутнє прошу долучатись до таких дискусій вживу. Якщо вам цікаво, то я можу особисто кидати вам анонси подібних зустрічей, щоб всі могли почути вашу думку. для цього мені лише потрібна ваша електронна пошта.

    • Taras Antoshevskyy | 24 вересня 2014, 08:32
      Коментувати коментар

      Андрій, а не здається вам, що говорите як типовий сектант: не розумієте суті християнства, але присудили собі єдиноособове право "віщати істину"? Вириваєте цитати з контексту, а контексту і не хочете знати. Бо він не підходить вашій парадигмі "всім здаватися" і як тупі барани чекати коли прийде різник-антихрист і всіх знищить. Але голошу вам: рабів до раю не пускають! Пастори, які виступали на цьому круглому столі, говорили про священне право захисту своєї землі, своїх рідних, своїх братів і сестер у Христі у тому числі. Не про агресію проти "братнього" народу чи когось іншого.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • Ігор Зенькович | 22 квітня 2018, 22:24

    В процентному відношенні найбільше прихильників автокефалії Української Православної Церкви є серед... греко-католиків. Саме вони перейдуть до КП. Із цим фактом пов"язаний дивний альянс

  • b111 | 22 квітня 2018, 11:36

    Коли в 14 попи мацкавскага каганата бігали з калашами, де був жопоблок, де листи до підріаха гундяя-негодяя? В жопі, був жопоблок. Нехай і дальше там сидить. Там йому й місце.

  • Учкудук | 21 квітня 2018, 17:58

    А якщо Церква не справедливо поступає, то гнати геть її?

  • Учкудук | 21 квітня 2018, 17:48

    Був отець Петро Періжок,ісповідник і провидець, який пройшов тюрми і переслідування. Був вл. Каваців,якого рад.влада і" свої" переслідували. Якось розповідав один свідок Єгови: їдуть в

  • velovs@ukr.net | 21 квітня 2018, 17:34

    В тому то і справа, що нинішній "ґарант" та його оточення з Банкової (та іже з ними) якраз і прагнуть й розраховують використати успішне розв'язання цього "церковного питання" як

Популярні статті місяця