Підняти Вітрила надії. Як у Слов’янську відновлюють дитбудинок
Колись казкова дівчина Асоль повірила у справжність мрії, дочекавшись принца на кораблі з багряними вітрилами. Так і команда віруючих з цілої України, поєднавшись у спільному покликанні, підняла «Вітрила надії» зруйнованого дитячого будинку у Слов’янську, давши дітям нове житло та гарантію дитинства.
«Ідея була такою. Раніше ми разом служили у Молитовному наметі на Майдані. Коли ж все скінчилось, то ми задумались про те, щоб ми могли робити далі, де б могли знадобитись. Не лишалось ніякої мети, ми могли просто молитись. І тоді я побачив зруйнований дитячий будинок «Вітрила надії» у Слов’янську, який знищили артилерійськими залпами. І тоді я зрозумів – ми це зможемо змінити», — розповідає організатор групи з відбудови дитячого центру Ігор Прус.
У звичайному житті Ігор є співзасновником будівельної компанії, тому подібна ідея була особливо близькою для нього. Пізніше кількість бажаючих стала зростати рекордними темпами, ось вже три групи волонтерів-будівельників відпрацювали по тижню на об’єкті. Наразі вже розпочато внутрішні роботи, відновлені стіни та поставлені нові вікна.
А все починалось з того, що першим у розвідку відправився Ігор, аби встановити обсяг робіт. Йому довелось добиратись з кількома пересадками, бо на той час в Слов’янську ще чулись постріли. Він їхав до пастора Петра Дудника, який і порядкує цим дитбудинком, що заснований при церкві. Вони вперше зайшли у зруйноване приміщення через день після розмінування. Самі ж мешканці дому, діти-сироти, завчасно були відправлені у християнський табір під Київ, а пізніше повернулись у Слов’янськ та тимчасово живуть у родинах віруючих.
«Там було страшно, мов у Чорнобилі. Трави по пояс, вікна та двері забиті деревом. Все в уламках, все розтрощене… Залізли всередину, а там теж моторошно – мародери винесли все, що змогли. Навіть забрали з собою труби опалення та крани з умивальників. Як будівельнику мені було важко уявити, як можливо відновити будинок», — згадує Ігор.
На наступний ранок була поминальна молитва за чотирма протестантськими служителями, яких розстріляли терористи. Після того організатори зібрались у Києві на зустріч з волонтерами, аби зрозуміти як найкраще організувати роботу з відновлення дитбудинку. Зупинились на тому, що створили окрему сторінку у Facebook та попросили людей жертвувати гроші та будматеріали, тому що так менше спокус та сумнівів з їхнього боку.
«Одразу ж з’явилось багато гарних донорів. Неочікувано першою до нас звернулась компанія МТС, виділивши 10 000 грн та поповнення на мобільний для всіх учасників першої групи будівництва. Відгукнувся виробник склопакетів із Західної України, взявши на себе заміну всі вікон. Вийшли на зв’язок від місії «Емануїл», пожертвувавши нам 70 000 грн… Деякі давали двері, інші просто гроші, а зараз йде допомога з усього світу. Якось прийшли кошти навіть з Росії, з Ростова-на-Дону, від братів з церкви. Ми їх покликали взяти безпосередньо участь у процесі, але в них поки якісь військові збори», — ділиться Ігор.
Прямо під час розмови йому приходять два смс-повідомлення про зарахування грошей. Все це – пожертви від вірян, платежі не менше 5-7 тисяч гривень. За його словами, чимало людей відгукнулись і почали суттєво допомагати.
Відтак, кожної середи відправляється нова місія на будівництво, міняючи тих, хто працював там протягом тижня. Серед волонтерів зберігається пропорція між професійними будівельниками та людьми, що просто бажають допомогти. Це ще й додаткова можливість отримати нові вміння. Цікаво, що в черзі до проекту стоять чимало жінок, коли з чоловіками більша проблема.
Активісти почали приходити звідусіль, переважно від євангельських церков та громад, де були розміщені оголошення. Було й таке, що до другої місії долучились двоє невіруючих, які, на думку Ігоря, «стоять на порозі віри». Єдиний проблемний епізод виник тоді, коли в групі виявився віруючий, який дотримується святкування суботи – він відмовився працювати в той день. Ігор запевняє, що вони готові взяти і мусульманина:
«Ми можемо взяти і мусульманина в групу, аби він тільки дотримувався наших загальних правил. Адже був прекрасний досвід Молитовного майдану в Донецьку, де разом з християнами різних деномінацій молився і муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов. От і двох атеїстів взяли, хоча вони, як мені здається, вже стоять на порозі віри».
Серед гостей першої робочої групи виявився і американець голландського походження – Рональд Гросс. Він приїхав сюди за покликанням, сам походить з християнської родини і є восьмою дитиною у батьків. «В них є певна місія в Америці, такі собі літні трудові табори для підлітків. Вони дуже гарно дисциплінують та навчають будівельній майстерності, тому Рональд став нам у нагоді. Лише одного разу мені довелось наполягти на тому, що каску на будівельному майданчику носять всі, а так з ним було чудово працювати та молитись», — пояснює організатор.
Інші помічники – бригада будівельників із Західної України, чимало киян, мешканці Волинської та Рівненської областей.
Вдалось потрапити і на відправлення третьої групи працівників, які рушали автобусом зі столиці. Всі вони кажуть, що просто «відчули поклик», тому вирішили докласти і своєї праці в проект. Серед них – пастори євангельських церков, професійні будівельники, а також тенор гурту MenSound, заслужений артист України Володимир Сухин. Він пояснив, що зміг вирвати час між гастролями для корисної справи: «На щастя, є час і бажання. Зараз не час лежати на дивані, тому радий, що мої руки можуть чимось знадобитись. Я самостійно побудував свій будинок і сподіваюсь, що і мої поради стануть у нагоді. Окрім того, я батько шістьох дітей, а тому проблема дитячого будинку мене особливо зачіпає».
Серед волонтерів третього заїзду – і три молоді хлопці з церкви «Нове життя». Вони соромляться говорити на диктофон, але коротко пояснюють, що їхні серця відгукнулись на заклик Ігоря, а батьки не змогли заперечити.
Окремо стоять двоє колишніх узалежнених з церкви «Відродження». Вони спеціально виокремили час між роботою, аби допомогти «Вітрилам надії». Один з них, 30-річний Микола, після лікування став пастором для роботи з підлітками.
«Два роки як я покаявся, служу в церкві, працюю з молоддю. Бог змінив моє серце в бік служіння дітям. І пару місяців тому я почав молитись, аби довелось взяти особливу участь в служінні. Я бачив оголошення про відновлення дитбудинку в інтернеті, але коли в церкву прийшов Ігор, то не лишилось ніяких сумнівів і сьогодні я тут. Сподіваюсь зробити якомога більше, аби діти знаходили себе в житті. Я хочу показати їм Батька, який завжди буде з ними поруч», — ділиться він.
Ситуація в самому Слов’янську досі лишається неоднозначною, хоча всі учасники місії переконані в одному – люди не хочуть повторення цього жаху. Місто починає потроху відновлюватись, запрацював хлібзавод. На думку Ігоря, містяни аналізують те, що сталось, і вважають це жорстоким уроком: «Моя думка така: населення міста 120 тисяч, серед них були 400 бабусь за повернення СРСР і 400 потенційних терористів. Всі інші просто промовчали, а тому допустили такий розвиток подій. Вони зрозуміли, що ті, хто кличуть в Росію – це ширма, бандити. І подібне там вже не повториться, вони того не хочуть. Вони бачать, хто приїхав відновлювати дитбудинок, вони бачать приклад».
За словами пастора Олексія Сатенко (церква Голгофи), людям ще важко усвідомити все, що відбулось. Адже кияни та інші переживали протистояння майже півроку, вони знали, за що йдуть на ризик. Навіть і за часів протестів Олексій з групою вірян ходив до активістів Антимайдану, аби нагодувати їх бутербродами та напоїти гарячим чаєм: «Бутерброди у нас брали залюбки, а чай та каву довелось випити спершу нам, щоб показати, що вона нормальна. Не було нам ніякої загрози, тільки зовсім відрізнявся стиль спілкування. Ми маємо служити всім людям, незалежно від їхньої позиції. Дуже логічно, що церква в центрі подій, вона має бути з людьми і в горі, і в радості».
За його словами, під час першого приїзду групи будівельників місцеві мешканці довго не могли повірити, що люди за власні кошти взялись за «Вітрила надії». Деякі запитували, скільки їм насправді платять, але й не сперечались, коли їм казали, що це все робиться від щирого серця. Однак зсув у свідомості людей все ж відбувся, хоча глобальних змін варто чекати аж через багато років: «До армії ставлення міняється, тому що для них це реально визволителі. Є, звісно, різні думки, але переважно це саме таке сприйняття. До влади зміна ставлення ще попереду, їм треба розібратись, що це таке, тому що поняття в них дуже розмите. Для них є цар, який іноді кине подачку, якщо вони будуть поводити себе добре. Я вважаю, що в нашій старій ментальності живе ідея того, що влада — це погано. При цьому раніше не було чіткого розуміння, що Слов’янськ — це Україна. І це, я боюсь, зміниться не так швидко, як хотілось, це дуже тривалий процес. Але головне, що він вже розпочався».
Олексій Сатенко зазначає, що єдність християн вже дала чимало, а тому цей проект може стати глобальним. Він глибоко переконаний, що подібна єдність в праці на тлі патріотичного підйому в країні. «Ісус казав, що про вас дізнаються, що ви мої учні, по любові між вами. Любов понад якісь погляди, понад навіть політичні відокремлення. Як мінімум добре, що ми разом і це триватиме далі. Навіть відновлення однієї споруди має йти далі, люди мають єднатись. Попереду багато роботи, а це дуже корисно для нашого народу. Перед відкриттям дитбудинку ми хочемо зробити для місцевих концерт, роздати подарунки, показати їм, хто ми є. Це глобальний проект з відбудови, люди продовжують долучатись», — сподівається Олексій.
Подальші плани групи віруючих – це відбудова нових об’єктів, тому що попередні учасники та нові волонтери готові працювати далі. Ігор висунув певні умови щодо майбутнього проекту: це має доволі великий об’єкт, аби там могли працювати всі люди з групи та він має нести соціальне значення для міста.
«Але відновити стіни – це одне. Ми відновимо дитячий будинок, але важливо допомагати дітям й надалі, тому що їм важливо їсти щодня, щось вдягати та мати надію на майбутнє. Їм треба всьому вчитись самостійно, а наше завдання – виховати їх культурно на морально, це все треба прививати», — підсумовує Ігор.
До проекту може долучитись кожен бажаючий, тому що ніхто не буде зайвим, навіть якщо не має будівельного досвіду. Ви можете звернутись до організатора Ігоря за телефоном 0930376636 або до пастора Олексія Сатенко (0672394836). Також вся інформація знаходиться в групі у Facebook (www.facebook.com/SailsofHoperecovery?fref=ts).
Тетяна МУХОМОРОВА-КАЛЕНИЧЕНКО
