Хресна дорога: львів'яни з молитвою та читанням Євангелія пройшлися містом
З лампадками та свічками багатотисячна колона вірян 7 квітня пройшла хресною ходою центральними вулицями Львова. Молитовну акцію, приурочену до Року віри, цьогоріч організувала Львівська архиєпархія УГКЦ. Хода розпочалася о 16:00 год. біля храму святого архистратига Михаїла і тривала понад чотири години.
Попереду йшли священнослужителі на чолі з Митрополитом Львівським Ігорем (Возьняком), за ним представники влади, освітяни, мешканці міста.
«2013 рік проголошено Папою Бенедиктом XVI Роком віри, – повідомив вірянам через гучномовець священик мету Хресної Дороги. – Сьогодні віддаємо молитву-подяки Богові за те, що можемо зібратися і публічно виказати свою віру й у такий спосіб засвідчити, чиї ми діти і чого ми хочемо. Ваша віра має стати джерелом любові до ближнього».
Від першого пункту Хресної дороги похід поволі вирушає до центру міста. Старшого віку жінки запалюють свічки, діти з неприхованою цікавістю пробираються до передніх рядів, аби побачити дійство на власні очі. Людей море. Коли колона розтягнулася від храму архистатига Михаїла до площі Митної, стало трохи вільніше. Користаючись нагодою, питаю свою «сусідку» про перші враження.
«Ми підтримуємо цю традицію, і як християни беремо в ній участь», – каже пані Марія і пояснює, що прийшла на захід зі своєю подругою.
Жінка вважає, що кожен по-різному розуміє значення Хресної дороги: для когось це велике дійство, а для когось – звичайний захід. Але, як би там не було, каже вона, такі події перевертають свідомість людей і ведуть до добрих змін. Таку ж думку має і пан Любомир. Для нього особисто Хресна дорога не є звичайною формальністю.
«Мені важливо пережити дорогу Господа до Воскресіння через Голгофу. А ще подобається перебувати серед одновірців, відчувати себе частинкою Вселенської Церкви», – каже він.
Пан Любомир зізнався, що постійно бере участь у заходах, які організовує Церква, і не уявляє собі життя без християнського спілкування: «Ми прийшли до Того, Хто нас спас, – розповідає він. – Без Бога дуже тяжко і хто відходить від Нього, потім гірко жалкує, а такі заходи якраз і проводяться для того, щоб пробудити людей до Божої віри і слави».
А от наступна моя співрозмовниця участь у молитовній Хресній дорозі бере вперше. На вигляд їй років 12-14.
«Мені дуже цікаво, як це все буде відбуватися, я очікую побачити щось нове, чого раніше ніколи не бачила, щось переосмислити і зрозуміти».
Молитовна Хресна Дорога доходить до статуї Матері Божої, що на проспекті Свободи. На кілька хвилин люди зупиняються, моляться і вирушають далі. Цього року роздуми до Хресної дороги доручили підготувати священикам-василіанам. Монахи виголошують духовні науки про важливість віри у житті християн про нинішній секуляризований світ, про повчання Римських Архиєреїв… Впродовж Хресної дороги на чотирнадцятьох молитовних зупинках читається Євангеліє.
Тим часом хрест по черзі несуть різні люди: представники владики – міської та обласної, а також викладачі вищих навчальних закладів. Під його вагою йдуть, ледь похиливши плечі близько десяти чоловіків.
«Кожен з нас має свій хрест, який повинен нести на своїх раменах крізь усе життя, - звертаються з проповіддю до присутніх священик. – Людина, зазвичай, не бажає терпіти, намагається оминути хрести, але у смиренні і глибокій вірі цей хрест стає легшим».
На підтвердження своїх слів проповідник цитує знаменитий Христовий заклик: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною».
Слід зауважити, що у своїх настановах під час ходи священики не раз наголошували на великій чесноті витривалості і терпіння.
«Витривалі – це ті, які довгий час і краще за інших можуть перебувати під впливом різних екстремальних умов чи середовищ, але при цьому залишатися внутрішньо та зовнішньо неушкодженими», – лунало з гучномовця.
Духовенство закликає вірян не боятися випробувань: «Дуже важливо, щоб ти, Львове, не залишався сам у своєму випробуванні – шукай того, хто терпить, будь із ним у хвилі його терпіння. Скільки чекає тебе випробувань на суспільному рівні і як загартовуєшся, як не будеш разом, пліч-о-пліч з братами».
Роздумуючи над почутим, помічаю, що наша довжелезна колона наблизилася до пам’ятника Георгію-змієборцю. На останок пробую заговорити із жінкою, що однією рукою тримає лампадку. На розмову вона відкликається неохоче, натякаючи на те, що її внутрішній світ – це її особиста справа. Але аргумент віри, якою треба ділитися, розтопив всяку упередженість. Розповідаючи про свої враження, вона зауважує, що Хресна дорога – це можливість заглибитися в себе, наблизитися до Бога і до своїх ближніх.
«На хресній дорозі ми переживаємо страсті Христові», – каже вона.
Пройшовши дорогу від початку до кінця, відчуваєш якесь невимовне натхнення. Це невеличка перемога, до того ж вияв поваги та любові до Господніх страждань не залишить байдужими перехожих. Навіть тих, які пропихалися крізь тісний натовп людей, щоб перейти на іншу сторону дороги. Подекуди вулиці настільки були вузенькими, що учасники ходи проходили попід стінами будинків, а зустрічні перехожі змушені були протискуватися або ж зливатися із хресною ходою. Як би там не було, біля собору св. Юрія ряди учасників хресної ходи не порідшали що мене приємно втішило.
«Віра, покликання, рішення – три складові цього шляху, – вели мову отці у завершальній проповіді перед храмом. – Хто вірує, вміє стати перед Богом і почути від нього запрошення, почути, як Бог промовляє до Нього і може відповісти Господу своїм рішенням».
У зверненні до християн духовні провідники УГКЦ закликали молодь та усіх присутніх плекати духовні покликання.
«Якщо хочете добрих священиків – будьте кращими від нас, ліпшими від нас. Львове, будь благовіщенням для цілої країни і у благовіщенні ти відчуєш покликання до духовного сану. Будь зрілим у своїй вірі, Львове. Діліться своєю вірою, бо тільки та віра, яка ділиться, множиться».
Ірина НАУМЕЦЬ
