Тезе у Римі – інший кут зору

Нещодавно завершилися різдвяні зустрічі спільноти Тезе у Римі, що проходило з 28 грудня по 2 січня. Цього року італійську столицю відвідало 45 тисяч молодих паломників з усієї Європи. Українці гордо тримають третє місце по кількості (3,5 тисячі) після поляків (14 тисяч) та власне місцевих італійців. Наступний Новий рік тезешники зможуть провести у Страсбурзі.

Нещодавно завершилися різдвяні зустрічі спільноти Тезе у Римі, що проходило з 28 грудня по 2 січня. Цього року італійську столицю відвідало 45 тисяч молодих паломників з усієї Європи. Українці гордо тримають третє місце по кількості (3,5 тисячі) після поляків (14 тисяч) та власне місцевих італійців. Наступний Новий рік тезешники зможуть провести у Страсбурзі.

Пишучи про Тезе, зайве буде говорити про відкритість спільноти до усіх християнських конфесій, особливу тишу та свої унікальні пісні. Тому пропоную подивитися на римські різдвяні канікули у Тезе з іншого погляду, а саме - з римського.

Нас 16 українців розподілили на парафію Сан Клето. Озброївшись картою, їдемо від центру міста спочатку на метро до кінцевої, потім 18 зупинок автобусом. Цікаво, ми ще у межі міста? Дорогу до парафії нам підказують українки, що працюють в Італії. Їх з нами їхало чи не півавтобуса…

Нарешті ми дісталися католицької парафії Сан Клето. За назвою церкви називається і район. Українська група дісталася першою. Нам пощастило потрапити на поселення в італійські родини, які відвідують цю парафію. За українцями стали підтягуватися німці, хорвати, поляки, боснійці. Більшість із них ночували як справжні паломники - на підлозі з килимками та у спальниках у приміщенні церкви.

Умовно кажучи, для Сан Клето це не перший досвід прийому молоді із Тезе. Однак попередній був аж 30 років тому. Через це для всіх, хто був задіяний – все було як вперше.

Своїми враженнями ділиться священик який служить в Сан Клето тільки 2 роки, падре Роберто Рашетті. Йому лише 33, однак досвід прийому паломників Тезе допоміг йому згуртувати церкву як ніколи раніше.

- Волонтер із Тезе завітав до нас ще у жовтні. Тоді ми почали збирати команду…- говорить падре.

- Скільки людей долучилися до команди? - питаю я і хлопець-перекладач, не встигши перекласти, починає загинати пальці та перелічувати імена.

- Десь 10 людей з постійних, - каже отець Рашетті. – Однак деякі люди казали, що не зможуть допомагати, але тепер вони тут, служать із нами разом.

Всього 10 сімей із церкви змогли запросити до себе на ночівлю молодь. Як пояснив падре Рашетті справа не в тому, що італійці не гостинні і не в тому, що в них невеличка парафія: «Зазвичай на Різдво та Новий рік в Римі дуже багато туристів, тому місцеві жителі намагаються поїхати деінде  на канікули. До інших же приїздять родичі, тому в них просто немає вільного місця».

Але ми і не думали сперечатися про негостинність італійців, бо самі (нас було троє дівчат) потрапили до квартири синьйори Паоли Дуранте. Її син поїхав з друзями на відпочинок, а вона тим часом виділила нам його кімнату. Щовечора ми засинали під різдвяні мелодії дзвіниці Сан Клето, а щоранку прокидалися милуючись репродукцією Густава Клімта «Поцілунок».

Крім того команда молоді із Сан Клето була на парафії з самого ранку, аби допомагати та годувати сніданком тих, що жили у церкві і лише пізньої ночі йшли додому, після того як закривали двері на ніч.

Падре Роберто розповів, що ще на початку грудня вони очікували 50 паломників Тезе, але приїхало 105, тому з «лишніми» розбиралися на місці. І все ж на вулиці ніхто не лишився – залучили ще одну парафію поблизу, аби ті прийняли молодь до себе у приміщення.

Та чи все проходило як по маслу? Священик визнає, що розклад для паломників Тезе не був складений зручно: «Наша парафія знаходиться далеко від центру. За розкладом об 11:30 паломники повинні забирати обід на Чірко Массімо, а це значить, що дискусійні групи треба завершувати о десятій, тобто скорочувати їх. Так само і ввечері – спільна молитва на 19:30, а вже о 10-ій ми повинні зачинити двері парафії, де ночує багато людей. Але вони просто не встигають доїхати за цей час, не кажучи вже про вечерю». До того ж падре Роберто говорить, що церква подолала  мовний бар’єр і власними зусиллями перекладали італійську літургію англійською мовою, хоче волонтери Тезе обіцяли, що нададуть перекладача.

Більше того у добрих традиціях Тезе, кожен із учасників зачитував під час служби молитву, або вірш із Святого Письма власною мовою.

Мене, як українку, більш за все цікавило те, як сприймають нас у світі, а якщо конкретно – якої думки про нас італійці із Сан Клето. На це падре Роберто відповів, що ми дуже відкриті та доволі емоційні, хоча не настільки як італійці. «Зараз важко сказати, але можу сказати напевно, що коли ви поїдете ми будемо згадувати вас і казати – от саме так робили українці», - додав падре із посмішкою.

Що ж до українців, то з нашої групи більш менш орієнтувалася в італійській мові лише Роксолана Новицька, студентка авіаційного університету. Саме вона стала аніматором дискусійної групи. Відчуваючи відповідальність, дівчина майже кожного вечора намагалася встигти на збори аніматорів: «Щовечора аніматори збиралися і обговорювали план служіння та розмов у маленьких групах на наступний день». За програмою дискусійні групи були не щодня, тому Роксолана з жалем каже, що подібного інтернаціонального близького спілкування на духовні теми їй було замало.

Щодо свого володіння італійською, молода паломниця говорить, що мова не головне: «Саме в Тезе починаєш розуміти всіх, розуміти одну спільну мову для цього періоду. А спілкуючись із темпераментними італійцями значно важливіше знати їх мову жестів, а не просто слова. Виявилось, що італійці не знають, що означає наша дуля, а щоб показати синьйорі, що страва смачна, треба покрутити пальцем… біля щоки», - ділиться враженнями Роксолана.

Для неї це друга зустріч Тезе і, скоріше за все, не остання. Так само і падре Роберто обіцяє зібрати молодь своєї парафії та відвідати влітку саме селище Тезе у Франції, аби ще раз пережити досвід єднання християн та особливої молитви в тиші.

Чи говорити на загал, що ми плакали, коли їхали із Риму? Як підсумувала Роксолана: «Нам ще треба повернутися, аби вкинути монетку у фонтан Ді Треві, щоб ще раз повернутися».

Аліна Мосендз, Київ