“Україна-Ватикан” — долаючи стереотипи

13 листопада 2012, 09:16 | Репортажі | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

Понад сотню науковців з Білорусі, Литви, Польщі та України зібрала міжнародна конференція “Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору” у Житомирі 8-9 листопада. До традиційних організаторів-ініціаторів цього циклу наукових конференцій — Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ і Кафедри релігієзнавства, теології і культурології Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника — долучилися Житомирський державний університет ім. І.Франка, а підтримку надали Житомирська ОДА і Івано-Франківська облрада.

Учені не тільки аналізували роль Ватикану як значного фактора впливу на українську духовність та історію, шукали шляхів співпраці на майбутнє, але й не в останню чергу зосередили увагу на виявленні і подоланні стереотипів, що накопичилися у цій сфері. А от виступи представників деяких конфесій показали не тільки добру волю до співпраці, але й нерозуміння чи неприйняття дійсності та навіть нетолерантність.

міжнародна конференція “Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору”

“Собор пройшов понад нами…”

“Хотілося б якось святково відзначити те, що уже 50 років минуло із початку Другого Ватиканського собору… Але я так скажу вам — проблем багато. Як поставити питання, чи щось змінилося з часу його проведення, то я наважуся сказати: “Ні”. Ватикан не вирішує питання Патріархату УГКЦ, беатифікації Андрея Шептицького, статусу греко-католиків Закарпаття відносно УГКЦ. А чи працюють Артикули Берестейської унії? Зрештою, на Другому Ватиканському соборі не було нічого сказано про гоніння на УГКЦ в СРСР, бо було домовлено, що приїде делегація РПЦ і нічого поганого сказано не буде”, — зачепив складні питання із тематики конференції заступник директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України проф. Анатолій Колодний уже на пленарному засіданні 8 листопада.

Науковець нагадав, що у свій час проти Патріархату УГКЦ виступили троє кардиналів: один із Африки, а також Вальтер Каспер і Йозеф Ратцінгер — теперішній Папа Бенедикт XVI.

“Не хотілося б, щоб ми це забували. Я тут не згоден із кардиналом Любомиром (Гузарем), який каже : “Забудьмо!” Забути можна тоді, коли це не повторюється”, — продовжив проф. А. Колодний.

Водночас багато дослідників, як от, наприклад, проф. Людмила Филипович та проф. о. Святослав Кияк, зауважують, що не тільки УГКЦ 50 років тому не була готовою втілювати рішення доленосного собору, а й тепер ми відстаємо у їх реалізації.

“Цей собор пройшов понад нами, як писав Атанасій Григорій Великий. Папа Іван Павло ІІ свого часу піднімав це питання (Патріархату УГКЦ — прим. авт.) і пропонував подати три кандидатури. Але замість трьох подали, на жаль, тільки… дев’ять”, — констатував С. Кияк.

Другий Ватиканський собор, як подає проф. Петро Яроцький, змінив вигляд самої Церкви — спрямував духовенство у русло служіння людям, а не у буття формою клерикальної влади. Але водночас, за словами проф. Елли Бистрицької, Декрет про Східні Католицькі Церкви не подає умов для вирішення статусу УГКЦ у Вселенській Церкві. Останнє, втім, не означає безвихіддя.

міжнародна конференція “Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору”

“Собор — погляд конфесій”

Не в останню чергу “наукова практичність” шостої уже конференції із циклу “Україна-Ватикан” виразилася у тому, що свої думки про Другий Ватиканський собор і власні взаємини у його світлі представили конфесії. І тут розбіжності, що очікувано, виявилися найбільшими.

“Питання єдності не вирішене, незважаючи, на те, що у нас відносини із РКЦ та УГКЦ хороші… Буття РКЦ в Україні базується на нацменшинах… Але все таки Україна є православною країною і життя Католицької Церкви в українському середовищі теж є питанням”, — промовляв архиєпископ Житомирський і Овруцький УПЦ КП Ізяслав (Карга).

Єпископ Житомирський і Поліський УАПЦ Володимир (Шлапак) обмежився зосередженням уваги на тому, що “хоча пройшло вже понад 50 років, але як були підняті питання матеріалізму і культури, так вони й досі не вирішені”.

А от представник УПЦ (МП) о. Сергій Грицаюк — на конференцію єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим (Горенко) не прийшов — зачитав ціле звернення, у якому констатовано те, що у 988 році Русь прийняла саме православну віру, згадано середньовічний прозелітизм і політику Речі Посполитої… “На сьогодні мова йде не про об’єднання… Для інослав’я шлях об’єднання є шляхом зцілення і догматичного преображення… Не можемо ми прийняти аджорнаменто як секуляризацію”, — йдеться в оприлюдненому документі. З іншої сторони зазначено, що в УПЦ (МП) схвалюють співпрацю з РКЦ у соціальній сфері.

Єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії РКЦ Віталій Скоморовський виступив з окремою доповіддю “Плоди Другого Ватиканського собору в житті Церкви у Радянському Союзі та після його розпаду”. “Я сам 1963 року народження і вже не пам’ятаю Богослужінь латинню. Служили польською, але через брак української літератури. Я читав документи з часів війни, що більшість родин (римо-католиків — прим. ред.) на наших теренах розмовляють українською і погано розуміють польську”, — вів мову єрарх.

За його словами, уже в часи СРСР священики намагалися проповідувати українською і навіть був випадок, коли за українську проповідь на цвинтарі отця викликали в НКВС.

“Казали так не робити, залишити все, як є (польською — прим. авт)”, — продовжує владика-вікарій. Священик тоді викрутився тим, що він — хлопець із села, не навчався у польській школі і польську знає погано. В органах були збентежені цим — вони ж самі намагалися втримати РКЦ у “польському гетто”.

На жаль, не було на конференції і жодного з єрархів Київської архиєпархії УГКЦ — Церкви, якої Другий Ватиканський собор стосується безпосередньо.

“Наше засідання є свідченням того, що є незгодні і не толерантні між нами. Представник УПЦ свою думку висловив. А відповідь буде від кого? Чи почує представник цієї Церкви іншу думку? Адже діалог — це здатність почути іншого”, — говорить проф. Людмила Филипович.

міжнародна конференція “Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору”

Погляд у “післязавтра”

Реалізація рішень Собору має продовжуватися, погоджуються науковці.

“Ми маємо усвідомити, що ми відстаємо у цьому на цілих 20 років. Тобто ми повинні їх запроваджувати удвічі швидше…”, — вважає Л. Филипович.

Розмови про міжконфесійний діалог не означають, що цей діалог відбувається — бачити і чути іншого не означає перейти на позицію іншого, але зрозуміти його, наголосила релігієзнавець. Зрештою, питань порозуміння між конфесіями і релігіями, буття Церкви у глобальному світі, в українських реаліях присвячені численні розвідки вчених, зачитані на засіданнях семи секцій (засідання окремих із них об’єднали — прим. авт.). І конференція показала, що пошуки — не безнадійна справа. Так, із доповіддю про актуальність соціального вчення Митрополита А. Шептицького виступив православний богослов, проф. Юрій Чорноморець.

“Фігура Андрея Шептицького як богослова є недооціненою у той час, коли фігура Йосифа Сліпого — переоціненою. Якщо подивитися на спадок Шептицького, то його теорія, витримана у координатах соціального вчення Папи Лева ХІІІ і славетних Піїв, надзвичайно актуальна… Ми, українці, часто себе недооцінюємо”, —каже вчений.

Християнські сім’ї, як писав Митрополит, є основою суспільства. І багато таких сімей, у тому числі, православних, живуть саме згідно з етикою, пропонованою А. Шептицьким.

“Вони, не знаючи вчення Шептицького, втілюють його”, — констатує Ю. Чорноморець.

То чи не є роз’єднані християни України ближчими, аніж їм самим видається? Чекати, що остаточну відповідь дадуть на якійсь із конференцій було б невиправданим. Конференція, як подає, приміром, Online Etymology Dictionary, це тільки “офіційне зібрання для консультації”. Природними у таких випадках є рефлексія дійсності, перевірка та висловлення гіпотез, пошук шляху і прогнози. Останньому, до слова, була присвячена доповідь філософа Віти Титаренко. Її “Дихотомія трансценденції та іманенції в церкві ультрамодерного суспільства” — спроба заглянути не те, що у завтра, а в післязавтра, говорили учасники зібрання. В умовах ультрамодерну, у тому числі для богослов’я, згідно з думкою дослідниці, характерна втрата ідеї трансцендентного, “іманенціалізація”, особлива увага до власного досвіду і суб’єктивізм. Утім, чи таким уже дамокловим мечем є для християнства усе описане? Наважимося сказати “Ні”. Адже ще у 1929 році мало цитований у нас Крістофер Доусон писав у книзі “Прогрес і релігія”:

“Релігія без Одкровення — це релігія без історії, і саме історичний елемент пояснює специфічний характер християнства і відрізняє його від непрогресивних метафізичних релігій Сходу”.

Тобто уже сама часова постановка питання теми конференції “Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору” дає підстави для надії і спонукає до шукань. Збірник доповідей учасників конференції, який може бути корисним на цьому шляху, анонсований у друк на початок 2013 року.

Світлини Людмили Филипович

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Стефан | 22 листопада 2019, 00:19

      Снос храма Украинской Православной Церкви по решению оккупационных властей в Евпатории - это недопустимо, как осквернение Дома Божия, но привычное дело для рулящих с 1917 года марксистов-атеистов,

    • velovs@ukr.net | 21 листопада 2019, 21:30

      Р. S. Деякі означення і словосполучення мого попереднього поста, мабуть, виглядають (дещо) занадто різкувато... І за що навіть готовий вибачитися. ------- Одначе ГОЛОВНИЙ його посил і сенс (зміст),

    • velovs@ukr.net | 21 листопада 2019, 18:41

      Наразі саме гетерогенний ШЛЮБ, СІМ'Я, РОДИНА - як премудрим Богом-Творцем встановлена і поблагословенна інституція (тобто первинний осередок, основне осердя і наріжна підвалина будь-якого народу,

    • fedirtsiv | 21 листопада 2019, 14:30

      Дивує та обурює те, що церковники так вперто домагаються піарити "культ сім"ї", коли в сім"ях дуже часто нема правдивої любові і чиняться жахливі речі, коли "сімейні

    • velovs@ukr.net | 21 листопада 2019, 12:15

      "Я думаю, що за таку ціну сьогодні ніхто не хоче миру. Тим більше, такого несправедливого миру, миру без правди, - наголосив Патріарх УГКЦ Святослав." ---------- І якраз такої ПРАВДИ про цю

    Популярні статті місяця