“Якщо ми пишемо про Церкву нудно, це означає, що нам самим у ній нудно”, — Юлія Комінко

Про особливості роботи видань Української Православної Церкви та взаємодію УПЦ зі світськими виданнями говорили 22 вересня на семінарі в Києво-Печерські Лаврі за участі головного редактора порталу «Православіє в Україні» Юлії Комінко та головного редактора «Церковної православної газети» ігумена Лонгина (Чернухи). Цей семінар на тему «Проповідь за допомогою сучасних засобів масової інформації і комунікації: досвід Української Православної Церкви», як і багато інших, був організований у рамках візиту брата Алоїза та братів Тезе до Києва 21-22 вересня 2012 року.

УПЦ заснувала в Україні понад 420 засобів масової інформації – газет, журналів, онлайн-видань, радіостанцій, телекомпаній, окремих радіо— та телепроектів. Зокрема, важливу роль відіграють друковані видання. У «Православному віснику» публікують звіти всіх синодальних відділів УПЦ та фотолітопис церкви. Видання є своєрідним архівом, що зберігає пам’ять про події історії УПЦ. Однією з важливих функцій церковних видань є докладне висвітлення діяльності Митрополита Володимира, адже в УПЦ вважають, що кожен крок архієрея має бути відображений у ЗМІ. Разом із тим, чимало церковних видань висвітлюють різні аспекти повсякденного життя вірян, а деякі, зокрема «Шлях пілігрима», що виконує місіонерську функцію.

За словами ігумена Лонгина, понад півтора десятка друкованих видань видається під грифом «Під благословенням Блаженннішого Митрополита Володимира». Це і «Церковна православна газета», і «Православний вісник», і журнали «Фамілія» та «Самарянка», й дитячі видання. Щоб отримати митрополичий «знак якості», потрібно пройти або Цензурну комісію на чолі з владикою Антонієм (Паканичем), ректором Київської духовної академії, або комісію при синодальному інформаційно-просвітницькому відділі, до якої входять як священнослужителі, так і миряни. Претендентів на внесення до списку доволі багато, але чимало видань публікують матеріали на межі істерики, з неперевіреними фактами тощо. «Тому ЗМІ під грифом – необхідність, викликана часом і нагальними проблемами. За рекомендовані видання Церква несе відповідальність, — пояснив отець Лонгин. — Церковні ЗМІ мусять бути стриманими в подачі матеріалу, оскільки зайві емоції можуть не відповідати офіційній позиції Церкви».

Представництво УПЦ в інтернеті доволі вагоме – понад дві сотні сайтів. За словами Юлії Комінко, рівень технічного забезпечення сайтів постійно зростає – отже, в Церкві розуміють важливість освоєння Мережі. А для координації православних ЗМІ було створено спеціальний електронний каталог, до якого видання можуть додати себе самостійно. Майже у всіх єпархій є сайти, що продукують по десять-п’ятнадцять новин щодня. Для зручності користувачів на сайті «Православіє в Україні» було створено RSS-ретранслятор єпархіальних новин, що висвітлює актуальні події в УПЦ. Втім, відвідуваність церковних інтернет-ЗМІ поки що незадовільна. «Поки не пишемо про скандали – не піднімаємо рейтинг, починаємо писати про скандали – втрачаємо обличчя. Як сумістити?», — риторичне питання на межі балансу етичності і професіоналізму, християнина і новинаря. Юлія Комінко вважає, що тематика церковного журналіста – це питання не просто життя і смерті, а вічного життя і вічної смерті. «Якщо ти напишеш про ікону нудно – це не просто змарнований інформаційний привід. Зона відповідальності значно вища», — попереджає вона.

Головний редактор «Православія в Україні» наголосила, що церковні медіа — це в першу чергу засоби масової інформації, що вимагають гостроти, актуальності, соціальної важливості матеріалів. Але часто вони не можуть собі цього дозволити, оскільки життя Церкви йде за своїми законами, відмінними від законів медіаринку, й не все, що відбувається в Церкві, є інформаційним приводом. На думку Юлії Комінко, в церковних ЗМІ не можна писати всієї правди, оскільки є речі, що покриваються братською любов’ю, і це не порожні слова. «Зона відповідальності церковної журналістики, як і в медицині – “не нашкодь”», — наголосила вона.

Спікери визначили коло проблем сучасних церковних ЗМІ в Україні: потреба відобразити життя Церкви максимально коректно і в той же час йти в ногу з часом, нестача професіоналів, порівняно невелика аудиторія тощо. Часто релігійні видання роблять люди віруючі, але недостатньо підготовлені, або ж навпаки — світські професіонали, які не розуміють усієї делікатності і важливості тематики. «Ідеальний церковний ЗМІ – це колектив професіоналів під керівництвом священнослужителя», — наголосила Юлія Комінко і додала, що таким ідеальним колективом, на її думку, зараз є команда «Православія в Україні», до якого прийшли люди зі світською освітою і розумінням того, що вони ще нічого не вміють і мають учитися писати про Церкву.

В УПЦ намагаються виправити ситуацію з нестачею професійних кадрів у церковних виданнях. Уже п’ять років проводять фестивалі православних ЗМІ, в яких беруть участь як журналісти, що хочуть навчитися писати про Церкву, так і священнослужителі, які прагнуть правильно спілкуватися з засобами масової інформації. Втім, з огляду на останні події, мусимо визнати, що така ініціатива поки не принесла своїх плодів…

Торкалися й теми співпраці зі світськими виданнями та журналістами. Представники релігійних видань визнали, що останні повинні відповідати рівню світських медіа. Водночас вони закидають світським медіа неперевірену чи некоректну інформацію про Церкву, а також зосередження на негативних, скандальних тенденціях. «На лексусах їздять одиниці, а страждає вся Церква, — говорить Юлія. — Одиниці, поведінка яких сумнівна, перебувають на видному місці – так улаштований інформаційний світ».

Втім, серед світських ЗМІ є й такі, що підходять до висвітлення церковного життя максимально коректно – такими були названі «Аргументы и факты в Украине», «День», «Известия в Украине», «Комсомольськая правда в Украине», Перший національний канал, Національна радіокомпанія тощо. Представники УПЦ вважають, що зараз Церква не є в інформаційній ізоляції, як це було до початку 2000-х років, а навпаки, відчуває посилений інтерес із боку світських журналістів. Є в цієї ситуації, щоправда, і зворотній бік – світські журналісти перебувають поза тематикою і шукають сенсаційності. «Часто людям не потрібна інформація – вони прагнуть підтвердити свої переконання», — сказала Юлія Комінко. Пошук сенсацій, утім, може мати й позитивні плоди – за словами отця Лонгина саме завдяки наполегливості журналістів було з’ясовано, що плащаниця Божої Матері, яка зараз перебуває в Києво-Печерській Лаврі, вперше була вивезена з Єрусалиму.

«Треба нести відповідальність за те, що ти пишеш. І усвідомлювати, що висвітлення якоїсь тематики може мати негативні наслідки. Коли в тобі помирає журналіст і прокидається православний християнин, наступного разу, дізнавшись про щось, ти захочеш не використати інформаційний привід, а помолитися» — на завершення зустрічі сказала Юлія Комінко.

Світлина Олени Кулигіної

Марина ДОВЖЕНКО