Нова ідея демократії у напрацюваннях 86-ого Екуменічного соціального тижня
Цьогоріч у холі паризького Парку Флораль зібралось близько чотирьох тисяч учасників з понад двадцяти країн Європи. Інститут Екуменічних Студій Українського Католицького Університету вже кілька років поспіль надає можливість кільком своїм студентам бути повноцінними учасниками цього інтелектуального дискурсу, адже впродовж цих днів вони мають нагоду обмінятися думками із однолітками з інших країн Європи у рамках спеціальних зустрічей для молоді, презентувати свій стенд із зазначенням християнських демократичних ініціатив в Україні, помолитися у рамках міжсесійних коротких молитвах під егідою братів з Тезе, проте найосновніше – почерпнути нові позиції із виступів доповідачів для розширення свого світогляду.
«Сьогодні маємо у Європі численні за населенням країни, вільну економіку, але чи здійснюємо таким чином фундаменталізацію права?» – розпочав дискусію польський політолог Александр Смоляр. На думку польського доповідача, в основі демократії невід'ємним складником залишається ґарантія прав і свобод людини. Думку колеги продовжила науковець з Тунісу Елена Ласіда, яка порушила перед аудиторією питання про права жінок-мусульманок. Особлива увага доповідачки зверталась до думки, що саме влада є гальмівним чинником для забезпечення свобод у державі, для розвитку демократичних процесів, покликаючись у цьому випадку на домінантний характер правлячої туніської партії.
Думку спікера підтримав Олівер Монжен, французький есеїст: «Сьогодні популізм влади зводиться до її авторитарності, тому і відбувається нав'язування її іншим. Сьогодні основним із завдань для європейських країн – допомогти Тунісові та Єгипту позбутися протекторату влади!».
Соціолог Роберт Рочерфорт у цьому контексті запропонував три моделі дотримання демократії: по-перше, вдосконалювати всеохопність громадської думки, яка, безумовно, має прямий контакт із демократичними процесами; по-друге, нівелювати стереотипи громадян щодо демократії («Сьогодні потрібно, аби представники влади вчили своїх громадян бути демократами»), влада із більшості має звертатися до меншості, аби почути голос цієї невеликої кількості. Примітно, що у рамках Екуменічного соціального тижня у контексті політика-демократія виступили і четверо кандидатів на посаду Президента Франції.
Основні спікери Екуменічного соціального тижня роздумували і над проблемами релігійної демократії у світі. Зокрема, з цього приводу висловився французький дослідник-політолог П'єр Манне: «Людське життя вміщує у себе дружелюбність, лідерство, індивідуальність. Церкви – це певні сфери суспільства, які підтримують функціональне духовне життя громадян, тому Церква – це безлімітний простір індивідуальності, адже індивідуальність ніколи не вміщається у чітко визначені межі». У розумінні науковців-спікерів Церква – це ще один опосередкований центр розвитку демократії, не лише продуктивний елемент в утвердженні демократії держави, але й у зміцненні демократичних вартостей кожної людини. Ми вже згадували про те, що кожен учасник тижня мав можливість помолитися разом із спільнотою Тезе, а також взяти участь в екуменічній месі, яка завершувала час французького ЕСТу.
Проте студенти Інституту Екуменічних Студій мали можливість не лише подискутувати у рамках Екуменічного соціального тижня, але і подивитися на демократичні процеси у європейських суспільствах із середини, зокрема поспостерігати над проходженням прокосмополітичного руху на одній із вулиць Парижа. Мабуть, символічно табором свого протесту мітингувальники обрали район Дефанс (з франц. Defense – захист – авт.). Під гаслом «No boders. No nations» демонстранти пропонують разом захистити свої права, адже як відомо сьогодні у Франції присутні стандартні проблеми, що і для інших країн Європи, – безробіття та бідність. Прикро, що впродовж цієї демонстрації на одну шальку терезів поставлено демократію, свободу і анархію. У цьому випадку утверджується думка, напрацьована під час сесій 86-ого Екуменічного соціального тижня, – «Демократія – це не вседозволеність, демократія – це вияв політичної збалансованості, де свобода одночасно порівнюється із обмеженням».
