Євангельські богослови СНД осмислюють двадцять років служіння під час релігійної свободи

21 листопада 2011, 12:34 | Репортажі | 12 |   | Код для блогу |  | 

18-19 листопада в Ірпіні (Київська обл.) відбувся міжнародний євангельський «Форум-20. Двадцять років — двадцять ключових питань». Організатором конференції стала Асоціація «Духовне Відродження».

міжнародний євангельський «Форум-20. Двадцять років — двадцять ключових питань»Під час зустрічі богослови та інтелектуали з євангельських Церков пострадянських країн розглядали безліч питань, пов'язаних із двадцятиріччям релігійної свободи та євангельської місії в цих країнах, а також з аналізом служіння євангельських Церков. Про головні тези форуму читайте детальніше в репортажі нашого кореспондента Юрія ЧОРНОМОРЦЯ.

На початку конференції прозвучали привітання Михайла Черенкова і Сергія Рахуби від Асоціації «Духовне відродження», а також Іван Русина від Української євангельської семінарії богослов'я. Загальним месиджем промовців була пропозиція розуміти Церкву як місіонерську за суттю.

«Церква знову і знову повинна реформуватися, повинна духовно оновлюватися. І імпульси цього духовного оновлення повинні проникати в суспільство, змінюючи його. Без внутрішньоцерковного оновлення не буде духовного відродження в суспільстві. Нам це важливо сьогодні, двадцять років після початку нашого вільного шляху», — підкреслив доктор філософських наук, віце-президент Асоціації «Духовне відродження» Михайло Черенков.

Якщо на дорогах духовного оновлення зустрічаються проблеми і помилки, про них потрібно говорити відкрито, виявляючи в цій дискусії нашу християнську відповідальність.

«Головна мета Форуму — осмислити, як Церква змінює суспільство. Суспільство стає іншим, і нам треба знову ставити найголовніші питання про методи нашого служіння», — зазначив Сергій Рахуба, представник організації "Russian Ministries".

міжнародний євангельський «Форум-20. Двадцять років — двадцять ключових питань»

Для суспільства, яке за двадцять років змінилося, потрібно шукати нові методи служіння. І треба знайти виходи з проблем, які виникли в Церкві сьогодні, яскравим прикладом яких може бути криза Церковної освіти.

Іван Русин, проректор Української євангельської семінарії богослов'я (УЄСБ), наполягав на необхідності осмислення сьогоднішнього стану речей з точки зору вірного розуміння самої природи Церкви: «У Церкві необхідно долати спокусу бачити лише погрози у знаках часу, але потрібно дивитися і на нові можливості. Церква повинна піклуватися не про свій власний імідж, а про відповідність власній природі, згідно з якою Церква — це місія, що виконує Велике Доручення проповіді спасіння всім народам».

Сергій Головін, президент Християнського науково-апологетичного центру, у своїй доповіді «Трансформації світогляду в посткомуністичному суспільстві» найголовнішою сучасною проблемою назвав відчуження Церкви від місії: «Нині люди не питають християн про їх навчання, тому що християни нікого не дивують своїм способом життя. Люди просто не бачать відмінностей між християнам та іншими людьми. Отже, християни повинні пройти через внутрішнє перетворення, трансформацію, що починається з покаяння, а не з виховання лідерів або написання стратегій. Необхідно повернутися до справжньої ідентичності Церкви, згадавши про вимоги Нового Завіту до Церкви ».

Віктор Степанович Ляху представив доповідь «Про профанний вимір протестантських богослужінь: антропоцентризм versus теоцентризм?»: «У центрі протестантського Церковного служіння часто опиняється постать пастора-проповідника. Церквам необхідно постійно шукати шляхи для повернення до вдячності як способу всього служіння, до смиренного і, можливо, навіть мовчазного стояння перед Богом як Таємницею і Особистістю. І сама проповідь повинна створювати ситуацію зустрічі з Богом, а не впливати на свідомість і психіку віруючих. Богослужіння мало виривати віруючого з профанного світу, вводити його в Присутність Божу. До освіти потрібно додати освітлення, що приходить з поклонінням. Потрібно органічно переходити від гносиса проповіді до харизми поклоніння ».

Білоруський теолог Алесь Дубровський з радістю відзначив співзвуччя всіх доповідачів, які опублікували свої статті у збірнику «Форум 20». За його словами, є п'ять основних проблем сучасного вітчизняного протестантизму. По-перше, неодокетизм, який проявляється в недооцінюванні людської складової Святого Письма, визнання в ньому тільки Божественної складової. По-друге, стихійний традиціоналізм, через які істини християнства витісняються «переданням старців». Необхідне творче ставлення до традиції, оскільки консервативне ставлення веде її до застою, а нігілістичне — до примітивізації. По-третє, є проблема догматовірства — впевненість, що спасіння дарує не віра як відношення з Богом, а віросповідання тих чи інших догматів. По-четверте, викликом для Церкви став ірраціоналізм, тобто визнання розуму злом. Відмова від розуму веде до того, що про християнство судить не вся розумна душа, а тільки людська психіка. По-п'яте, проблемою сучасного протестантизму є глуха опозиція до наукового вивчення Біблії, що робить Церкву настільки обскурантистською, що відтік з громад значної кількості віруючих не дивує. Сьогодні Церква стоїть перед вибором — зміна власної ідентичності шляхом відмови від позначених п'яти недоліків або, навпаки, пасивне прямування дорогою кризи, в яку Церкви уже потрапили.

Євген Гречко у доповіді «Чи є майбутнє в Церкви?» зазначив, що бачення майбутнього вітчизняних протестантських Церков має включати спектр різних можливостей, щоби все творче, що є в християнській практиці, знайшло себе у цьому майбутньому.

міжнародний євангельський «Форум-20. Двадцять років — двадцять ключових питань»Олена Мокренчук у своїй доповіді наполягала на необхідності розірвати сучасні шаблони щодо ЗМІ, які пишуть на християнські теми. Необхідно давати не тільки новини, а й християнську оцінку як подій, що відбуваються у Церквах, так і подій та явищ, які є в сучасному суспільстві. Олена Мокренчук визнала, що необхідно розділити журналістику і піар. Журналістика повинна залишатися вільною, не перетворюватися на піар. Але вільний журналіст-християнин не повинен боятися висловити власну християнську оцінку всьому, що відбувається в світі.

Михайло Черенков у своєму коментарі на доповідь Олени підкреслив, що християнський журналіст повинен бути перш за все професіоналом, а вже потім, по можливості, християнським місіонером, який відкриває християнські основи всього позитивного в сучасній культурі. Якщо завтра для християн не виявиться місця в світі, то тільки тому, що сьогодні ми залишаємо цей світ. Михайло Черенков закликав усіх християн до активної присутності у всіх сучасних дискусіях про долі культури, освіти, людства.

Руслан Загідулін, координатор проекту «Школа без стін» у Киргизстані, у своїй доповіді «Місія Церкви і залучення членів Церков: досвід Церков Центральної Азії в період 1991-2011» зупинився на проблемах та перспективах їх вирішення. Сувора ієрархічність Церков призводила до того, що чудові ідеї «верхів» згасали в міру їх передачі «низам». Люди реально живуть у світі мережевих відносин, і цінні вказівки, повідомлені від керівництва, практично ніколи не працюють. Місцева освіта була спрямована на формування ідеологічної ідентичності, але не давала практичних навичок. Як наслідок, випускники християнських навчальних закладів виявилися просто незапотребованими. Сьогодні ісламізація не залишила християнам в Центральній Азії жодної альтернативи, окрім розвитку мережевих структур. І саме життя змушує місцеве християнську освіту переорієнтуватися на контекстуальне богослов'я.

Пастор Михайло Дубровський, керівник відділу богослов'я РОС ХВЄ, секретар Міжсоборної Присутності Євангельського Собору (РФ), розповів про досвід проведення двох євангельських соборів, завдання яких — дати християнські відповіді на питання, які сьогодні об'єктивно стали інтелектуальним і духовним викликом для сучасних вітчизняних протестантів. Найважливішими віхами для дискусій стають передсоборні і постсоборні тези, інтелектуальні дискусії на самому соборі. Практичним продовженням діяльності собору стала, зокрема, підготовка до святкування п'ятсотліття Реформації в 2017 році. Залучення українських християн у загальні сучасні дискусії можлива, зокрема, завдяки тому, що третя сесія собору буде відбуватися в Україні у 2012 році.

Михайло Новолін, представник місії «Повернення до Бога» в Росії, у доповіді «Двадцять років свободи: здобутки і проблеми» проаналізував зміни в долі Церков, виділяючи головні тенденції і проблеми. З одного боку, російський протестантизм завжди розвивався у зв'язку з західним протестантизмом. Двадцять років тому ці зв'язки активізувалися, і цю відкритість до Заходу вже неможливо знищити. І сьогоднішня тенденція підкреслювати оригінальне походження російського протестантизму від російських православних «сект» є не більш ніж капризом інтелектуалів, який не відповідає історичній дійсності.

За словами доповідача, головна проблема сучасного російського протестантизму полягає в тому, що Церква сконцентрувала свою діяльність на соціально неповноцінних категоріях населення. Не охоплені увагою Церков студенти, люди інтелектуальної праці, звичайні соціально успішні люди. Найважливішими проблемами все ще є низька якість християнської освіти, невміння налагодити широку співпрацю різних Церков, невміння налагодити роботу християнських ЗМІ. Доповідач висловив надію на поліпшення ситуації в майбутньому, оскільки сьогодні протестанти вже навчилися визнавати і аналізувати власні помилки.

Олександр Зайченко, кандидат економічних наук, головний редактор інтернет-видання gazetaprotestant.ru, представив доповідь «Духовний потенціал євангельських Церков Росії за останні 20 років: проблеми ідентифікації та зростання», в якому оцінив не тільки історичний досвід вітчизняного протестантизму, а й потенціал протестантських Церков. Парадокс ситуації полягає в тому, що сьогодні, коли протестанти переживають кризу, суспільство гостро відчуває потребу в «протестантській етиці», в тому духовному потенціалі, який може давати церковна і громадська практика християн, вірних християнському соціальному вченню.

«Якщо у Вас немає соціального капіталу, ви не зможете побудувати соціальні зв'язки», — підкреслив Олександр Зайченко. Таким чином, самі собою мережеві зв'язки християн не можуть змінити суспільство на краще, якщо християни не будуть носіями духовного потенціалу.

Доповідь директора Співдружності студентів-християн України Дениса Горенькова: «Як вирішується проблема "батьків і дітей", наступності і конфлікту поколінь у служінні?» викликала жвавий інтерес в аудиторії. На думку доповідача, часто те, що пропонують «батьки» «дітям», останнім просто нецікаве. І навпаки, «батькам» нецікаво, на жаль, прислухатися до «дітей». Виходом із кризи повинне стати вміння брати участь у діалозі, особливо, вміння «батьків» слухати «дітей», а не ігнорувати їх. Молодь має потребу у спільних справах, у своїй місії, а не в загальних розмовах. Замість пошуку свого місця в церковній ієрархії, молоді краще знайти своє власне служіння заради загальної користі Церкви або заради християнського служіння потребам суспільства. Християнська молодь не повинна завойовувати позиції в Церквах, а завойовувати для Христа весь світ. У тому числі, за допомогою власної професійної діяльності, для ефективності якої потрібна вища освіта для всієї християнської молоді.

Михайло Черенков підкреслив, що християни повинні бути скрізь, де формується майбутнє: в університеті, у школі, в Церквах. Слід порівнювати сучасний стан євангельських Церков не з 90-ми роками, а з тими можливостями, які нам дані Богом.

Олександр Негров, ректор Санкт-Петербурзького християнського університету та керівник Вищої школи лідерства при СпбХУ, у своїй доповіді «Лідерство на перетині поколінь» підкреслив, що проблема лідерства невичерпна. Християнське лідерство не може вимірюватися життєвим успіхом у цьому світі. Справжній християнський лідер заздалегідь визнає, що він не матиме успіху у світському житті, якщо він справжній християнин. Лідерство — це взаємодія лідера і послідовників, а не тільки вплив лідера на інших. Тільки послідовник (Христа) може стати лідером для християн. Лідерство можливе тільки, якщо є спільна мета і загальні відповіді на виклики сучасності. Проблема ускладнюється тим, що різниця поколінь за 20 років уже втратила значення змін. Сьогодні відбувається так, що покоління змінюються частіше. Але в цілому після покоління людей, які зустріли 1988 християнами, прийшло «харизматичне» покоління початку 1990-х. Ті, що навернулися в 1995-2005 роках, налагоджують зв'язки між поколіннями. Ті, що прийшли після 2005-го, швидше хочуть впливати на суспільство і мало цікавляться діалогом поколінь в самій Церкві. Сьогодні Церкви потребують взаємодії лідерів різних поколінь. Необхідне також кроскультурне лідерство, активніше залучення в лідерство жінок, виховання християнських лідерів для всіх сфер професійної діяльності, які є в соціумі. Лідерами повинні бути люди, для яких мудрість — їхня особиста якість. Лідерами майбутнього будуть люди, які мають глибокі богословські знання, ким би вони не були за своїм фаховим покликанням.

Михайло Черенков підкреслив, що покликання сьогоднішнього покоління лідерів, які зараз починають свою діяльність, — утвердження аксіом. Церква відкрита, а не закрита. Церква культурна, Церква — для всіх, а не тільки для робітників і селян.

Сергій Градировский, член робочої групи Міжсоборної Присутності Євангельського Собору, експерт у сфері конфесійної політики, представив доповідь "Деякі виклики, на які доведеться відповідати Церкві наступні двадцять років».

«Необхідно дивитися в майбутнє, усвідомлюючи яким було минуле. А наше минуле — це боротьба євангельського і візантійського типів християнства. Християнство на Русі існувало й до хрещення Володимира, і люди ставали мучениками в ранній період правління цього князя. Треба усвідомлювати себе спадкоємцями не тільки і стільки імперської традиції, скільки мучеників і апостолів. Сьогодні необхідно йти назустріч новій богословській парадигмі за прикладом кападокійців, християнізувати сучасні філософські поняття. Нашому поколінню християн доведеться «давати відповідь у своєму упованні» в умовах, коли біблійні істини підпадають під звинувачення в обскурантизмі та відсутності толерантності.

Велике питання: на яку школу сучасного мислення християни повинні сьогодні спиратися? Чи потрібно створювати свою власну філософську школу, чи все таки прийняти якусь уже існуючу? Це порядок денний не тільки для вітчизняного, а й для всього сучасного християнського богослов'я. Найважливіше — прийняти сьогоднішню і майбутню різноманітність християн, знаходження єдності на все нових і нових підставах», — зазначив спікер.

міжнародний євангельський «Форум-20. Двадцять років — двадцять ключових питань»

Другий день конференції був не менш насичений цікавими виступами та дискусіями, ніж перший.

Павло Бегічев, координатор освітніх та богословських проектів Всеросійського співдружності євангельських християн, у своєму ефектному виступі зупинився на темі «Особливості пострадянського богослов'я». На думку доповідача, позитивними особливостями пострадянського богослов'я є: відданість ідеям духовного пробудження, збереження ортодоксальності, розуміння необхідності зв'язку богословської теорії з духовною практикою, інтерес до різних традицій та контекстуального богослов'я, пошуки значущого для загалу біблійного богослов'я. Павло Бегичев зауважив такі негативні тенденції, як підміна систематичної роботи хаотичними дискусіями, присутність загалом дилетантської категоричності, втрата розуміння важливості сотеріологіі, неготовність відповідати на питання, які ставляться або сучасністю, або місцевим контекстом.

Андрій Пузинін у своїй доповіді «Світогляд: втрачений вимір?» спробував довести, що універсальних цінностей і культурних понять не існує і ніколи не існувало. На думку доповідача, проповідь християнства завжди повинна бути закликом радикально перейти від світського світогляду до церковного. Під час диспутів із сучасними філософами і вченими, політиками та громадськими діячами тільки вимога визнання церковних істин про Христа може бути змістом позиції богословів і християн взагалі.

У своєму виступі доктор філософських наук Юрій Чорноморець вказав на необхідність привести сучасну людину до зустрічі з Христом, а не до «єдино правильного богословського дискурсу». Світ знаходиться у такому ж становищі, як Ніневія за часів пророка Йони. Було б дивно замість того, щоб проповідувати світу необхідність повернення до християнства, намагатися навчити його всіляких «правильних мов та ідей». Сьогоднішня криза і майбутні історичні випробування говорять про одне: потрібне повернення до витоків, до вимог Писання, до християнської етики обов'язків, до християнської солідарності. Богослов'я переживає кризу: світові не цікавий фундаменталізм, християнському світогляду не відповідає лібералізм. Уже в найближчому майбутньому запотребованою буде тільки радикальна ортодоксія — богословську рух, що почався у протестантизмі, але був передбачений православними богословами о. Олександром Шмеманом і митрополитом Антонієм Сурожським. Сьогоднішній бурхливий розвиток радикальної ортодоксії «паралельними шляхами» у протестантському, католицькому і православному богослов'ї вселяє надію і на нову екуменічну перспективу в теології XXI століття. В умовах краху метафізики і банкрутства постмодернізму з його «мовними іграми» тільки радикальна ортодоксія, як спосіб богословського мислення, може бути підставою для соціального вчення Церков сьогодні. Останню тезу Юрій Чорноморець проілюстрував на прикладах соціальних ідей протестанта Дж. Мілбенка, папи Римського Бенедикта XVI, православного Девіда Бентлі Харта і греко-католицького патріарха Святослава.

Тарас Дятлик під час дискусії на тему «Освіта і богослов'я: осмислення змін» підняв ряд питань: Християнська освіта в колишньому СРСР: двадцять років розвитку або застою? У чому причина інтелектуальної та культурної слабкості євангельського протестантизму? Чому за двадцятирічної практики служіння так і не з'явилася теорія? Чи потрібна Церкві християнська інтелігенція?

У ході обговорення учасники дискусії дійшли висновку, що двадцять років були для християнської освіти періодом розвитку, хоча сьогодні об'єктивно назріла необхідність у пошуку нових можливостей для реалізації богословського і педагогічного потенціалу протестантських Церков. Ситуацію з видимою інтелектуальною та культурною слабкістю євангельського протестантизму можна виправити завдяки організації відповідного «соціального замовлення». Богослови і церковна інтелігенція сьогодні мають високий ступінь готовності до виконання такого «замовлення» — і це плід попередніх двадцяти років. Також можлива повноцінна теоретична самопрезентація вітчизняного богослов'я, а також участь у богословських дискусіях сучасності.

Пастор Федір Райчинець, декан магістерської програми УЄСБ, свою доповідь «Чи є соціальна та політична позиція у Євангельських Церков України?» почав з трьох питань: "Перше. Чи готові ми взяти приклад Христа у своїй місії? Чи згодні ми стати надією для знедолених і спокусою для можновладців? Друге. Чи готові ми повернутися до Євангелія з нашої Церковної ситуації? Що було б, якби замість догматичних суперечок собори займалися питанням «як через місію Церкви утілити Нагірну проповідь?» Напевно, ми б жили в іншому світі і в іншій Церкві! Третє. Що ж для нас, християн, є тим християнським, що ми маємо намір втілити у світі? »

На думку доповідача, викладання соціального вчення Церкви —- це частина її місії. Місія — сама сутність Церкви. Тому викладання соціального вчення належить до самої євангелізаційної сутності Церкви. «Ми не можемо говорити про Церкву як про щось завершене. Ми можемо говорити про Церкву тоді, коли вона виконує свою місію, у тому числі пропонує соціальне вчення і намагається реально змінити на краще світ у відповідь на його потреби».

Костянтин Тетерятников представив доповідь «Церква вчора і сьогодні: чому євангельські Церкви залишаються маргінальними у суспільстві?» Доповідач відразу обмовився, що коли йдеться про маргінальність, треба розуміти, що мова йде не про Церкву як тіло Христове, а про Церкву як соціальну реальність. Щоб вийти з прикордонного стану і маргінальної зони, зайняти своє гідне місце в суспільстві і почати перетворювати його, євангельським Церквам необхідно вийти з положення закритості і почати здійснювати перетворюючий вплив на суспільство. Для подолання маргінальності, на думку Костянтина Тетерятнікова, необхідні чотири рішучих кроки. Перше — слід розуміти причини закритості. Часто вони полягають у неправильному розумінні власного становища як відродженої людини, що має «нову природу» і прагне до її збереження. Необхідно уникати крайнощів, які полягають у негативному ставленні до минулого і теперішнього. Насправді, минуле і сьогодення — це той «хаос», який нам необхідно перетворити, а не відштовхнути! Друге — необхідно розуміти, що Бог діє завжди і через інших, якщо вони керуються Словом Божим через віру. Третє — Церкві необхідно бути справжнім відкритим суспільством у будь-яких соціумах. Четверте — необхідно прагнути до перетворення релігійної матриці суспільства. Необхідно спонукати молодих християн прагнути до вищої освіти, до професійного становлення, щоб євангельське перетворення суспільства відбувалося у всіх соціальних сферах.

Михайло Дубровський представив доповідь «Набуття себе: Шляхи формування нової ідентичності».

«За двадцять років головний підсумок — це те, що у нас з'явилися важливі питання, і це показник, що ми подорослішали. Світ виявився не чорно-білим, а набагато складнішим. І ми здійснюємо свою місію в цьому складному світі. І наша власна ідентичність виявилася не простою, а зовсім неоднозначною. І ця складність нашої ідентичності — не наша проблема, а перевага, що дозволяє нам різноманітно діяти, відповідно до складності світу. Вибудовуючи свою ідентичність, ми повинні виходити не тільки з нашої складної історії і сьогоднішнього стану. Конструювати ідентичність необхідно, відповідаючи вже зараз на виклики майбутнього. Церква, яка відповідає на вчорашні питання суспільства, — це Церква, яка не виконує своєї місії, перестає бути порятунком для реально існуючого суспільства. Ми вільні інтерпретувати своє минуле. І ми вільні не бути маргіналами в суспільстві. Не дивно, що держава хоче, щоб ми були на маргінесах. Але дивно, коли ми самі хочемо стати маргінальними, перестати бути закваскою для світу, уподібнитися до амішів в Америці чи старообрядців у Росії. Маргінали не можуть довго існувати в такій якості — вони або вимирають, або знаходять сили вийти у світ зі своєю проповіддю, відмовившись від маргінальності. Різноманітність покликань всередині громади вже визнається християнами як норма, але ще не визнана нормою у відносинах між громадами, між деномінаціями, між конфесіями. Найважливіша проблема в тому, що ми неготові відповісти на питання суспільства, якщо нас раптом викличуть публічно відповісти на ці питання. І найважливіша проблема — вже сьогодні суспільство чекає від християн єдності в різноманітності, не розуміючи наших доктринальних розділень і нашого взаємного відчуження », — підсумував доповідач.

Михайло Черенков підкреслив: «Криза була завжди. І маргінальність — це те, що долається християнами кожен день ці дві тисячі років».

Сергій Рахуба подякував усім доповідачам, назвавши їх лідерами майбутнього, готовими до нових викликів.

Заступник голови Всеукраїнського об'єднання Церков християн-баптистів Ігор Бандура підкреслив: «Чи є майбутнє у євангельського руху? Біблія свідчить про торжество Божого задуму. Але коли предвічний Бог здійснює свої задуми в межах часу, це має на увазі й участь людей. І їх віру. І їх відповідальність. І потрібно усвідомлювати, що не християни впливають на світ, а Христос впливає на світ через християн ».

Один із принципів протестантизму звучить так: Церква є Церквою, що завжди реформується. Вітчизняний протестантизм відзначає 20 років активної проповіді за часів релігійної свободи дискусією про необхідність нового етапу християнського оновлення, пов'язаного з новими викликами, що стоять перед християнами сьогодні. Сміливість, з якою ставилися питання, була породжена глибоким усвідомленням відповідальності. Такій чесній і відкритій дискусії можуть тільки позаздрити християни інших конфесій.

Система Orphus
Рейтинг
0
2
12коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • chernomorets | 22 листопада 2011, 20:56
    Коментувати коментар

    Еще раз Андрею Пузынину: 1. НИКОГДА, ни в каком страшном сне не приснилось бы, что ФИЛОСОФСКОЙ ДИСЕРТАЦИИ можно выносить БОГОСЛОВСКИЙ СУД. 2. Да, мы простые рабочие от науки - так же как пророки были людьми простыми - и наше богословие обходиться без вычурной методологии диалогического партнера и прочей импотенции. Мы знаем истину и знаем как и кому ее говорить. А западные критерии привели богословие к импотенции - и церкви пусты. Все что есть живое у Запада - например "Послание к Римлянам" Барта - это богословствование поверх академических приличий. И в этом отношении мы просты и ясны, в отличии от тумана, в который прячитеся Вы. "Я не говорил - это постлиберализм, я другой, а постлиберализм только диалогический партнер и прочее" - это все формы безответственности. Обвинили - выдернув из контекста - получили ответ - ничего особенного, бывает: добро пожаловать в интеллектуальное пространство где в ответ на Вашу рафинированную критику Вам скажут правду. Ничего особенно - и патриархам тут достается, не то что рядовым богословам! 3. Может хоть сейчас Вы начнете понимать, что Ваша критика для нашей всей местной ситуации была неприлична - у нас так не делают, не вырывают из контекста, а смотрят именно где почему и зачем. Что Ваша критика и в книге и в статье - это отнесение людей в те разряды куда они совершенно не относятся. Увидеть "гутаперчивого" Юрия Решетника фундаменталистом было для меня открытием - на основании фраз из учебника - фраз в которых не было ЕГО богословия. Увидеть в твердом как Лютер Черенкове либерала - на основании его ФРАЗ ИЗ НЕБОГОСЛОВСКИХ ТЕКСТОВ - ну это тоже надо уметь. Да Вы пойдите найти другого такого - это ж фундаменталист, только не беспомощный 19 века, а фундаменталист новый, 21 века. И я не отступлю от своего права читать Вас как читаю - пока Вы читаете всех как Вы их читаете. В общем - не бросайте бумеранг не подумав, всегда вернеться. В общем, за все благодарите Бога, особенно за внимательных читателей, которые видят Ваш текст насквозь - и все белые нитки которого видны прекрасно, и их за разговорами о ненаучности слова "нафталин" не скроешь. Нравиться Вам или нет - какие-то учения уже становятся достоянием прошлого - и любимые Вами - не исключение.

    • Andrey_Puzynin | 23 листопада 2011, 10:18
      Коментувати коментар

      Юрий, спасибо за фееричную риторику. Уважаю Ваше право на оценочные суждения, хотя не согласен с ними, когда они противоречат ясным фактам. Я готов обосновать свое прочтение текстов. Что касается моей точки зрения, то я критиковал христологические утверждения в научной работе и кустарные определения в области моей экспертизы. Например, если человек пишет в области философии, не стоит делать христологических утверждений. Посмотрите, например, что сделал Михаил с книгой Джэймса Данна "Единство и многообразие в НЗ" в своей кандидатской диссертации. Он полностью удалил христологический аспект единства, оставив только многообразие. Никакой риторикой этого антинаучного подхода не отмоешь. Сами понимаете, что украинская система образования переживает не лучшие времена - нужно пересматривать стандарты качества, а не уподобляться украинским политикам, чьей областью экспертизы является профессиональная риторика и отбеливание заведомо явной лжи.

  • Andrey_Puzynin | 22 листопада 2011, 00:44
    Коментувати коментар

    Юрий, я не говорил о том, что Павел вообще не говорил о чем-то общечеловеческом. Это Ваше толкование - ментальная проекция. Этого нет ни в тексте доклада, ни в презентации. Вы критикуете не меня,а собственный домысел. Я не отрицал и не отрицаю значение античной философии. Это тоже Ваше толкование. Я просто в очень короткий промежуток времени представил небольшую экзегетику Деян 17 главы, в которой Павел цитирует Эпименида и Клеанфа и наполняет их тексты новым содеражанием, отличным от "авторского значения" античных авторов. В моей статье и докладе я сфокусировался на том, какой Бог и с какой вестью Он послал нас в мир. И это явно не Бог философов и ученых, а Бог Авраама, Исаака и Иакова, Бог Иисуса Христа. В моем докладе я подчеркнул опасность проповедовать Иисуса как это делал Михаил Черенков: "«Иисус проповедовал, жил и мыслил почти исключительно в рамках представлений иудейской религии I века. Тем не менее в некоторых направлениях он выходил за эти рамки и открыл для последователей возможности творчески развивать свою логику, интерпретировать и переинтерпретировать те идеи, в которых чувствовалось напряжение между «старым» и «новым», иудейским и христианским» (кандидатская диссертация «Философско-историческое переосмысление европейского гуманизма», стр. 88). Мы посланы Богом проповедовать апостольскую весть о Распятом и Воскресшем Господе Вселенной, а не об интерпретаторе идей. Возможно стоит еще раз перечитать мою статью, чтобы критиковать мои мысли,а не проекции Ваших собственных? Со своей стороны я всегда открыт для конструктивной критике по существу. Мы все в пути. Железо железо острит.

    • chernomorets | 22 листопада 2011, 11:37
      Коментувати коментар

      Ну Вы смеетеся - дисертация - кандидатская есть вид проповеди??? Вы что??? Мало ли что там написано. Вы бы его в церкви хоть раз послушали - это ж наш Лютер и Кальвин, новый фундаменталист - гораздо лучше всех нафталинных "фундаменталистов". Вы уж извините, но Вы ж сами ратуете за то, чтобы Вас как-то только вот так вот поняли, а других не хотите понимать. Я читал и дисертации Михаила, и его статьи в сворниках "Мировоззрение" - Вы всегда ВЫРЫВАЛИ ЧИТАТЫ его из КОНТЕКСТА, они именно из-за этого кажутся какими то такими как они Вам кажутся и как Вы их читателям преподносите. Так что извините, но у Вас анализ противоречит Вашей же герменевтической теологии. Такое впечатление, что Вы ученик не гадамера и постлиберализма, а инквизиции и советсткой критики. :) В общем, я бы предложил Вам быть более отвечающим своим же заявленным принципам - иначе Ваша же последння глава книги есть филькина грамота, прикрывающая Ваш произвол!

  • Andrey_Puzynin | 21 листопада 2011, 20:53
    Коментувати коментар

    Юрий, мир Вам. Хочется отреагировать на Вашу заметку: "Андрей Пузынин в своем докладе «Мировоззрение: утраченное измерение?» попытался доказать, что не существует и никогда не существовало универсальных ценностей и культурных понятий". Это не совсем так, я, например, верю, что "добродетель" является "универсальным" понятием и мне хотелось бы видеть ее в работах и заметках своих коллег. Только идиот может доказывать подобные тезисы, которые Вы приписываете мне. Мне понравилось, однако, насколько добродетельно Вы представили свою точку зрения относительно "радикальной ортодоксии", с которой я вполне соглашусь во многих аспектах. Мой доклад был посвящен универсальному и кросс-культурному понятию "мировоззрение", если Вы, конечно, слушали что я говорил. Мой основной тезис заключался в том, что полнота толкования любой "универсалии", и любой "культурной ценности" находится во Христе. Проповедь апостола Павла в Ареопаге - хороший тому пример. "Пленять всякую мысль в послушание Христу" - иной способ выражения моего тезиса. Ну а без диалога с другими этого достичь не возможно. Мы призваны идти в мир и сделать учениками Христа все народы. И в этом радикализм моей ортодоксии.

    • chernomorets | 21 листопада 2011, 23:05
      Коментувати коментар

      В общем, обычно Вы всех критиковали и все отмалчивались. А тут уже первая богословская дискуссия. Ваше в духе гадамера отрицание универсального значения античной философии, рассказы о том, что ап. Павел вообще не говорил о чем-то общечеловеческом, и все такое прочее, предложения перепрыгивать из полностью неправильного дискурса в единственного правильный - все это только и можно было понять так, как оно было понято. Я в своем выступлении еще хоть сказал, что в книге вы не настолько замкнуты во своей языковой вселенной. Кстати, чем замыкание в языке лучше замыкания в нововременном "Я". Христос нас послал проповедывать миру, а не открывать христианские курсы привлечения в свою языковую вселенную. Христос не основывал секты фарисеев, и секты теологов тоже. Он послал проповедывать апостолов как новых пророков. Иногда в старне гуманитариев надо говорить только о самом главном - о Боге, без которого человек - никто, а с которым - все. И тогда наш язык перестает быть языком "профессиональных христиан", но зато он становиться языком пророческим и благословленным Богом.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • enzian | 18 вересня 2019, 16:43

    Ніякий з тебе пророк, Мішка.

  • Paraeklezyarh | 18 вересня 2019, 16:37

    Котрою за чергою в признання автокефалії ПЦУ буде православна церква Александрії одному Богу відомо . Але факт співслужіння та євхаристії є.

  • Михаил | 18 вересня 2019, 14:50

    Александрийская церковь будет самой последней, кто признает "пцу", если такое признание когда-нибудь произойдёт. Скорее "пцу" признает Московский патриархат, чем Александрийский!

  • enzian | 18 вересня 2019, 11:37

    Найгірше, що вони поширюють не стільки християнські цінності, скільки лояльне ставлення до ворога.

  • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

    В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

Популярні статті місяця