Тепер Папа Іван Павло II "оселився" у Львівській опері
14 листопада в Львівському Національному Академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької відбулася урочиста прем’єра фільму «Шлях до України», присвяченого Папі Іванові Павлові ІІ та урочисте відкриття його погруддя. Такі дійства приурочені до 10-ліття з часу паломництва Папи до України.
Урочистості відбулися за участю мера міста Львова Андрія Садового, голови Львівської обласної державної адміністрації Михайла Костюка, представників духовенства, освіти та культури міста Львова.
Після освячення погруддя, вітальне слово мали о. Теодозій Янків, ЧСВВ та директор Національного Академічного театру опери та балету ім.. Соломії Крушельницької Тадей Едер.
Така зацікавленість представників української культури постаттю Івана Павла ІІ зовсім не є випадковою. Адже відомо, що Папа у свій час підтримував театр, зокрема й матеріально. Так, саме завдяки папському благословенню та фінансуванню, в 2001 році світ побачила опера Мирослава Скорика «Мойсей».
Тадей Едер від імені усієї львівської опери сказав: «Ми зробили те, що повинні були зробити – ми засвідчили свою пам'ять, свою пошану до Папи Івана Павла ІІ». А допомогли в цьому народний скульптор Ярослав Скакун, який й став автором погруддя, та Орест Блащук, директор Західного головного регіонального управління ВАТ «Приватбант», який безпосередньо також спричинився до створення цієї пам’ятки. Таке засвідчення є органічним і загальнозрозумілим, бо добре вливається у цілісне розуміння Папи, якого у молодості знали ще й як доброго й талановитого актора. «Церква і театр мають багато спільного. Цей театр не вчить вбивати чи красти, а вчить любити людину».
Один із головних авторів фільму, о. Теодозій Янків, у вітальному слові висловив захоплення Папою, блаженним Католицької Церкви, якого шанують далеко за межами цієї Церкви. «Папа здолав великі перешкоди на своєму шляху до України, – говорив о. Теодозій. Однією з найбільших таких перешкод можна назвати й саму Україну, її політичний вимір. Адже саме в 2001 році Україна переживала глибоку політичну кризу, пов’язану з утисками свобод, грубим порушенням прав людини, тотальною корупцією та зневірою самого народу. Однак Папа все ж зважився відбути паломництво до України, не зважаючи на численні перестороги та навіть відверті погрози. І ще ніхто до того в історії не казав про Україну з такою пошаною до неї у всій її трагічності та з розумінням її перспективи».
Сам же фільм, присвячений Папі Івану Павлові ІІ, відзначився своєю високою професійністю та ґрунтовністю при створенні. Ведучий Андрій Охрімович вже є знаний за низкою інших подібних документальних стрічок і в цьому фільмі ще раз зумів захопити глядача настільки, що постать Папи видається ще більш феноменальною.
Добрий журналістський критичний погляд на історичну ситуацію підкріплений коментарями численних дослідників та науковців: о. Бориса Ґудзяка, ректора УКУ; Олега Турія, історика Церкви; єпископа Віталія Скомаровського; кардинала Любомира (Гузара); о. Івана Дацька, доктора богослов’я; Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівської архидієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні; Мирослава Мариновича, віце-ректора УКУ; о. Теодозія Янківа, доктора богослов’я та ще багатьох інших.
Однак варто відзначити, що попри велику насиченість фільму історичним матеріалом, який має на меті показати в дійсності той історичний контекст, в якому народився, виріс і сформувався як особистість майбутній Папа, сюжет фільму поданий у доступній та зрозумій формі. Івана Павла ІІ, ще навіть Короля Войтилу, автори показали глядачам, як справді живу людину, а не зідеалізований персонаж – з його дитячими пустощами, юнацькими захопленнями та зрілими поглядами на життя.
Шлях першого Папи-слов’янина зображений настільки різносторонньо і з усіх боків сильно, що навіть пересічний глядач зможе з’ясувати для себе ті моменти політично життя світу, які часто ставали рушійними у прийнятті важливих рішень. А коли сюжет фільму дійшов до теми замаху на блаженного, жінки, не соромлячись, витирали сльози, а чоловіки недвозначно кивали головами.
Папа все ж приїхав до України, здається, якраз в той момент, коли його найбільше потребували і виправдав, а можливо й перевершив, очікування. Якраз такий підтекст можна побачити у презентованому фільмі.
Папа Іван Павло ІІ був живим свідком надії, який закликав «відкрити двері широко для Христа». Він усе своє життя був тим, хто ніс надію туди, де інші опускали руки, радів з тими, до кого боялись наближатися, молився за тих, кого навмисне забули. Він був тим, якого так вдало описав у книзі «Свідок надії» Джордж Вайгер і про якого тепер є ще й цей добрий фільм «Не бійтеся бути святими. Шлях Папи Івана Павла ІІ в Україну».
Юля ГНАТІВ
