Національний музей у Львові: ікони повертаються додому
До Національного музею імені Андрея Шептицького (далі ─ НМЛ), що у Львові, повернули одну із найдавніших ікон в Україні ─ «Розп’яття з пристоячими», датовану XV ст. (Черськ, тепер територія Білорусі), яку було викрадено із фондів музею майже тридцять років тому.
Долю ікони було з’ясовано лише у 2009 році. Вона виявилась у збірці російського колекціонера Михаїла де Буара (Єлизаветина), який придбав її у 2007 році зі збірки А. Глезера (Німеччина). Пам’ятку віднайшли завдяки її публікації у каталозі виставки Державного музею-заповідника «Царицино» (червень 2008 ─ липень 2009 років). Упорядник каталогу Е. Смирнова гіпотетично атрибутувала ікону як зразок псковського письма, датуючи її першою половиною ХV ст. Однак працівники НМЛ розпізнали викрадену пам’ятку, співставивши її з чорно-білою фотофіксацією, що зберігалася у музейному архіві.
Ікону повернула на Україну Любов Єлизаветина ─ колишня дружина нині покійного Михаїла де Буара (Єлизаветина). Акт передачі пам’ятки до НМЛ було підписано 21 вересня у стінах Собору Софії Київської між колишньою власницею та директором музею Ігорем Кожаном. Зазначимо, вже 23 вересня ікону було урочисто представлено у Львові, де вона знову стала окрасою збірки Національного музею та зайняла чільне місце в постійній експозиції.
На прес-конференції з нагоди урочистого повернення сакральної пам’ятки до музею виступив Ігор Кожан. Він привітав присутніх із знаковою подією, а також наголосив, що «Сьогодні ікона повернена до свого рідного дому».
Про мистецькі характеристики твору розповіла заввідділу давньоукраїнського мистецтва НМЛ Марія Гелитович. Вона зазначає: «Ікона є особливо цінною не лише з огляду на її високі мистецькі якості, вона представляє інтерес своєю іконографією, що демонструє один із найдавніших уцілілих зразків цієї теми в українському малярстві». Марія Гелитович також розповіла про те, що нововіднайдена ікона надійшла до Національного музею у 1939 році зі збірки Музею Богословської Академії у Львові, куди в 1933 році її привіз Борис Ольхівський із організованої митрополитом Андреєм Шептицьким експедиції на Волинь. Відзначимо, першим атрибуцію твору та інвентарний опис здійснив Михайло Драган. Запропоноване вченим датування XV ст. було прийняте та схвалене Вірою Свєнціцькою.
Що стосується іконографії пам’ятки, то вона представляє варіант Розп’яття із чотирма пристоячими. Ікона вражає своїм колоритом: багатою палітрою насичених чистих барв із яскравими акцентами кіноварі в одежах Марії Магдалини та сотника Лонгина. Втрачене золото на тлі та її первісне обрамлення насамперед підсилювали дзвінкість кольору. Привертає увагу напис на верхній перекладині хреста, що, наскільки відомо, більше не трапляється на зображеннях Розп’ять: «Іс назаранин» ─ без традиційного продовження ─ «Цар Юдейський», який у пізніших Розп’яттях подається першими літерами ІНЦІ (традиційно, у той час тут вміщувався напис «Цар Слави»).
Також важко з’ясувати призначення черської ікони. Виходячи із розміру (29х22,5см), можна припустити, що ікону виставляли до поклоніння під час Страсного тижня.
З огляду на це, мистецькі вартості ставлять цю пам’ятку в ряд із відомими шедеврами іконопису ХV ст. (зокрема з іконами з Церкви с. Здвиженя), на яких представлено найдавніші приклади зображення цього сюжету в українському іконописі.
Щодо реставраційного процесу іконописного твору, то про нього детально розповів керівник науково-реставраційного відділу Володимир Мокрій: «В окремих місцях на іконі видно здуття фарбового шару, а тому фарба може розсипатись. Окрім того, потрібно виправити пізніші перемалювання і нефахові реставраційні поправки». Він також подав цікавий факт про те, що на іконі стерли два ангели, котрі первісно були розміщені над головою Христа. «Їх безповоротно втрачено, так само як і позолоту на тлі» ─ наголосив Володимир Мокрій.
Із представників місцевої влади на виставці ікон був присутній заступник львівського міського голови із гуманітарних питань Василь Косів, який зазначив, що багато цінних пам’яток було вивезено з України, а тому така подія, як повернення до Львова давньої ікони, є в особливий спосіб важливою і зворушливою.
Нагадаємо, що у 1984 році із фондів НМЛ (тодішній Музей українського мистецтва), що були зосереджені у Вірменському соборі, викрали двадцять три ікони ХV-ХVІІ ст. Зловмисники винесли пам’ятки через невеликий отвір у стіні (невипадково вибирали ікони невеликого розміру). Зусиллями слідчих органів дев’ять творів було повернено одразу ж, доля інших виявилась складнішою. Але цього ж року в Москві було знайдено у приватному помешканні ще дев’ять ікон, які також безслідно зникли. Проте інші тринадцять пам’яток залишались у розшуку. Незадовго у 2003 році було віднайдено ікону «В’їзд Господній в Єрусалим», котру привезли із німецького міста Реклінхаус, де її впізнали при відкритті виставки. А у липні 2011 року було повернено ще одну пам’ятку XVІ ст. «Покров Богородиці», котру власноруч передав її колишній власник – російський колекціонер Ігор Возяков.
Марта ГЕЛИТОВИЧ
