Працівники і волонтери Карітасу знають, як можна розділити біль і помножити радість
«Рука в руці» ─ саме під таким гаслом впродовж останніх днів липня в с. Гошеві на Івано-Франківщині проходив табір, у якому взяла участь особлива молодь з Центру дозвілля та адаптації для осіб з розумовою неповносправністю, що діє при Карітасі Стрийської єпархії УГКЦ. Також до табору долучились і члени спільнот «Віра і Світло» зі Стрия та Нового Роздолу.
«Кожен з нас іде по житті не один, потребує когось, потребує чиєїсь руки, щоб опертись, щоб відчувати підтримку, щоб відчувати радість життя. Коли дитина маленька, вона потребує руки батьків, щоб впевнено робити свої кроки, а коли стає дорослою ─ потребує руки друзів, щоб іти по житті. Проте кожної миті людина потребує руки Бога, щоб жити щасливо, жити натхненно, жити з надією і в любові», ─ пояснює назву та тематику табору для неповносправних осіб Оксана Ільків, координатор проекту.
Перебування на таборі було сповнене відпочинку, прогулянок на природі, ігор та тематичного спілкування. Щодня і щомиті табір для неповносправних підтверджував свою назву ─ «Рука в руці»: працівники Карітасу і молоді волонтери, що долучаються до роботи місцевої організації, простягали особам з неповносправністю руки для обіймів, щоб витерти сльози чи погодувати, для того, щоб підвестися з візка, щоб потанцювати чи просто прогулятися. Натомість люди з особливими потребами дарували багато відкритості, простоти і щирості, безліч посмішок і щирого дитячого «я тебе люблю», «я такий щасливий», «я дякую, що я тут є».
«Протягом цих днів ми багато пережили. Пережили радість знайомства, радість дружби, радість спільної молитви, радість ранкової руханки, радість походу на річку та нашої маленької прощі до чудотворної ікони в Гошеві. Ми роздумували про важливість дружби, про Божу підтримку, про те, що в наших руках наше життя, і те, як ми його проживемо. Ми поверталися у дитинство і поводили себе, як діти», ─ ділиться враженнями від табору 23-річна Ірина.
Батьки неповносправних осіб протягом відпочинку у Гошеві змогли подивитися на своїх дітей по-новому. Адже, опиняючись в колі нових людей на новому місці, наші неповносправні друзі немов розквітають. Часом немов з бутону замкнутості, самотності, мовчанки перетворюються на квітку радості, відкритості. Наприклад, 16-річна юначка Оля спочатку весь час трималася за руку мами, нікуди її не відпускала, а вже через два дні всі побачили її усміхненою. Вона відтоді розважалась із молоддю та приятелями, танцювала і раділа. Батьки мали змогу більше поспілкуватися, пригадати свою життєву дорогу, подивитися фільм Олега Романчука «Бачити людину». Кожен з них відчув, що є не один, що їх досвід є цінним один для одного, що їх біль є розділений, а радість помножена.
«Дитинству притаманні також і пустощі, тому в передостанній таборовий день ми робили все «перевертом на руках». Ми раділи як діти, виготовляли ляльки-мотанки, придумували чудернацькі казки і багато-багато танцювали. Ми наповнювалися радістю, щоб, коли приїдемо додому, ─ роздавати її по краплині тим, з ким будемо зустрічатися. Час минув швидко, проте радість спільного перебування залишиться в пам’яті назавжди!», ─ розповідає одна із матерів неповносправної учасниці табору п. Оля.
Табір відбувся за підтримки фонду CNEWA CANADA. Оксана Ільків каже: «Організатори дякують за подаровану радість, за нових друзів і пережиті хвилини щастя. За те, що рука благодійників дарує щось значно більше, ніж просто відпочинок, щось значно більше, ніж просто цікаве проведення часу. Щось значно більше ─ що залишає слід в серці кожного, хто там побував на довгі роки. Цей табір подарував нам нових друзів і допоміг зрозуміти, що життя є чимось більшим, ніж ми можемо собі це уявити».
Надія ЧОРНА
