Протестанти про православ’я. У Софії відбуваються консультації щодо служіння євангельських Церков у православному контексті

20 січня 2011, 14:59 | Репортажі | 0 |   | Код для блогу |  | 

Михайло ЧЕРЕНКОВ,

док. філос. наук, віце-президент фонду «Духовне відродження»

17 січня в Софії, столиці Болгарії, розпочалася зустріч теологів, лідерів служінь, викладачів та пасторів, присвячена темі взаємин євангельських християн і православ’я, питань богословського діалогу і євангельської місії серед православних народів. Це вже друга зустріч подібного роду, організована Міжнародним співтовариством студентів-християн (IFES Consultation of Eastern Orthodoxy). У консультаціях беруть участь представники Македонії, Румунії, Греції, Німеччини, США, Боснії, Албанії, Казахстану, Грузії, Росії, України.

У рамках консультацій представлені чотири теми – «Писання і традиція» (доктор Чавдар Хаджиєв, IFES), «Спасіння і Теозис» (доктор Коста Мілков, Македонія), «Вчення про Церкву» (пастор Денис Кондюк, Інновіста), «Пошуки спільного» (доктор Михайло Черенков).

Перші два доповідачі представляють оксфордські школи – біблістики та патрології. Два інші – самобутню українську протестантську теологію. У зустрічі бере участь і Юрій Марк, викладач Таврійського християнського інституту (Херсон), відомий автор і перекладач.

До складу учасників консультацій входять у рівній пропорції практики (лідери місій та студентських рухів) і теоретики (богослови, філософи, викладачі). Питання про ставлення євангельських протестантів до православної традиції пов’язується з проблемою ідентифікації в культурно-історичному і богословському планах.

Нагадаю, що перші консультації про взаємини євангельських християн і православ’я відбулися далекого 1993 року. Тоді світи західного й східного християнства переживали зближення, пожвавлення зв’язків після падіння «залізної завіси», а євангельські християни почали захоплюватися читанням праць найкращих представників православного богослов’я.

У доктора Дона Ферберна (переклад його книги «Іншими очима. Погляд євангельських християн на православ’я» вийшов у 2002 р. у Рівному) і Пітера Лоумена (пастор із Лондона, автор резонансних статей про східне християнство в його співвідношенні з протестантизмом), що виступали тоді, були надії , що православ’я в колишньому СРСР піде шляхом, прокладеним отцем Олександром (Менем), що між євангельськими християнами-протестантами і євангельськими православними можливі діалог і співробітництво в питаннях місії, духовного освіти і соціального служіння.

За 18 років, що минули після перших консультацій, оптимізму значно поменшало. Замість зустрічі з православною духовною традицією євангельський світ зіткнувся з політичним православ’ям, союзом неототалітаризму й державного православ’я, агресивними зазіханнями на ексклюзивність. Ці процеси, що відбуваються в Російській Православній Церкві (яка є найбільшою і претендує на першість), відкрили для всього світового євангельського співтовариства інший, непривабливий образ православ’я.

Виникли нові запитання: що таке справжнє, автентичне православ’я, і де його можна побачити сьогодні? Чому за всіх політичних можливостей і претензій на верховенство в православному світі й «Русском мире» РПЦ втрачає підтримку навіть у Росії і змушена приплюсовувати цифри святкових служінь? Чому найбідніша Церква – Антіохійський Патріархат – отримує все більше симпатиків-протестантів у Скандинавії, США, Європі? Чи вирівнює глобалізація культурні та богословські невідповідності традицій, або ж вони залишаються непіддатливою постхристиянській уніфікації-релятиваціі?

Вже на самому початку тема ідентичності вийшла на перший план, з неї випливали можливі відповіді на традиційні питання протестантів: «Чи повинні ми вважати місіонерським полем суспільство, що асоціюється з православ’ям?», «Чи повинні ми намагатися зробити православних євангельськими протестантами або євангельськими православними?», «Як подолати кризу ідентичності у людей православної культури, навернених у протестантській Церкві?»

Крім місіонерського мотиву, інтерес до православ’я пов’язаний з більш загальним пошуком коренів у рамках «великої» традиції, відчуттям втрати історичності, причетності до цілісної історії Церкви. Більшість учасників формувалися в православному контексті, їх приєднання до протестантської Церкви не пройшло без «ідентифікаційної ломки».

Бажання зрозуміти православ’я природне для тих протестантів, хто генетично виріс з нього, виявляє в собі православний субстрат. У світі релігійної невкоріненості велика традиція виглядає кращою, безпечною. Але криза ідентичності не оминула й православ’я, тому питання про інтеграцію в загальнохристиянську історію не можна підміняти темою протестантсько-православного діалогу та східній стилізацією.

І протестантизм, і православ’я – частини більш загальної картини, церковної метаісторії. Тому діалог можливий не як стосунки частини і цілого, але різних частин єдиного.

Консультації не претендують на особливу роль в міжконфесійному діалозі, ця ініціатива йде знизу, а не від предстоятелів і дипломатів Церков. І в такій низовій, первинній якості вона висловлює новий горизонт міжконфесійних стосунків – розуміння іншого стає умовою власного виживання.

Якщо Україні вдасться відстояти свою унікальну релігійну свободу й зберегти християнське різноманіття, наступного разу саме вона стане прийматиме третій раунд консультацій. Зацікавленість виражена, пропозиції вже прозвучали.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • muhamuha33 | 22 лютого 2019, 20:21

      оооо!!! палата №6 відпочиває, де ви беретеся, дзвінкі каструлі? -не кажіть дурниць!!! не канонічна нова секта об'єднаних розкольників !!!

    • Ninel | 22 лютого 2019, 19:27

      Судячи зі всього з підрахунками досить проблематично у Дмитра Горєвого. Звідки 325 переходів? По факту перейшло 23 парафії УПЦ разом зі священником, 13 парафій перейшло без священників. Все решта

    • Ninel | 22 лютого 2019, 18:24

      Цікава математика "33 громади вирішили перейти до ПЦУ, а саме: чотири – у Малинському районі, по три – у Любарському, Чуднівському, Баранівському та Житомирському районах". Я щось як не

    • serge1717 | 22 лютого 2019, 17:15

      Ще й заодно згадати хто принівс війну в їх країну!

    • В. Ясеневий | 22 лютого 2019, 16:32

      Молитися за мир. чи будь що інше, дуже легко і просто, ніж ТОЙ МИР ТВОРИТИ творити. То ж творімо його, брати і сестри - українці... ,

    Популярні статті місяця