П’ятидесятницька місія «Голос Надії» відзначила 20 років

21 липня 2010, 10:56 | Репортажі | 0 |   | Код для блогу |  | 

святкування.jpgЗ 14 до 16 липня в Олександрії, Рівненської обл., відбулась щорічна конференція місії «Голос надії». Цього року вона була ювілейною — найбільшій місії Церкви ХВЄ України виповнилося 20 років.

Понад 500 делегатів конференції, а також численні гості зібралися, щоб згадати і підсумувати пройдений шлях, визначитися, як рухатися далі і поспілкуватися з однодумцями. Тут і місіонери (ті, які починали працю 20 років тому, і ті, хто трудяться нині на місіонерських нивах Росії, України, Болгарії та Польщі), і служителі церков, і прості християни, які своїми матеріальними пожертвами та молитвами підтримують Божих посланців, і молодь, яка відчуває у своєму серці поклик до цієї праці й хоче приєднатися до неї.

конференція.jpg

Утворена у бурхливий період перебудови невеликою групою молодих ентузіастів, вона виросла в потужну організацію з колективом більш як 360 чоловік. З початку і до сьогодні головною метою «Голосу надії» було, є і залишається проповідь Євангелії та утворення нових церков.

Як повідомила РІСУ Ольга Міцевська, першими місійними точками були Карелія, Нижньогородська область, республіка Комі, Удмуртія, Татарія та Якутія. Там молоді юнаки та дівчата працювали ще до створення місії, за власний кошт, без будь-якої підготовки, маючи на озброєнні лише ентузіазм та палке бажання проповідувати Добру Новину.

Зареєстрована у 1990 році Луцька місія «Голос надії» об’єднала цих людей і дуже швидко розширила свою діяльність як географічно, так і кількісно. На середину 90-х років місіонери працювали у десятках регіонів Росії — від Карелії до Сахаліну, від Воркути до Абхазії. Пізніше — в Україні, Болгарії та Польщі.

Здавалося б, з погляду світової історії 20 років — це зовсім небагато. Але для певного покоління людей — це досить суттєвий період часу. Перші місіонери, котрі в юності виїхали на працю, тепер уже поважні, мудрі, іноді сивочолі служителі, за спиною яких — молода армія з понад 350 місіонерів. Вже навіть діти декого з них продовжують працю своїх батьків, а внуки створюють додатковий гамір й без того у гамірному місіонерському гурті.

«Ми щасливі не тому, що святкуємо сьогодні ювілей, а тому, що до цього часу допоміг нам Господь, і ми вдячні Йому за це», — такими словами розпочав Конференцію директор місії Микола Синюк. Ті слова перегукуються з девізом цьогорічної конференції, який не раз звучав з уст місіонерів, котрі ділилися свідченням про свою роботу: «Не нам, Господи, але імені Твоєму слава!»

Нелегко добиратися буранами до чумів оленярів у Комі чи до віддалених сіл Іркутської області, нелегко протистояти марійському язичництву чи забобонам, котрим вірять жителі Івано-Франківщини чи Сумщини, нелегко дивитися у вічі мусульманству в Татарії чи в Криму, нелегко розбивати твердині комуністичного світогляду на Луганщині чи атеїстичні стереотипи, яких тримаються жителі Нижньогородської області, але місіонерам це під силу, оскільки їх провадить Господь.

Як стверджують самі місіонери, вони у будь-який спосіб намагаються зробити Євангелію загальнодоступною для всіх людей, навіть якщо для потрібно перетупити через свої плани, свої бажання і свій характер.Паночко.jpg І найбільшою втіхою для них є бачити, як Господь змінює людські життя — звільняє від алкогольної чи наркотичної залежності, відновлює розбиті сім’ї, зцілює від невиліковних хвороб, наповнює серця людей радістю, а їхні життя сенсом. Саме про ці зміни свідчили місіонери та  християни з місіонерських церков, але всі ці  свідчення зрештою підсумовувалися словами девізу: «Не нам, Господи, але імені Твоєму слава!»

З ювілеєм місіонерів привітали голова церкви ХВЄ України єпископ Михайло Паночко, його заступники у регіонах Віктор Боришкевич та Юрій Веремій, старший пресвітер церков Волині (яка є колискою місії) Михайло Близнюк, євангеліст Славік Радчук, люди, котрі стояли біля витоків створення «Голосу надії», зокрема Петро Янюк, Іван Чоботарьов, Сергій Лінник та інші. До привітань приєдналися також служителі Російської Церкви ХВЄ Володимир Мурза, Назар Рещиковець та Василь Євчик, який вручив подяки від Російської церкви п’ятьом місіонерам, котрі багато років працюють на місіонерських полях Росії.

Довідка

Місія «Голос надії» офіційно зареєстрована у березні 1990 року. Нині тут працює понад 350 працівників, силами яких утворено 380 церков та груп, котрі налічують понад 6680 членів. За час діяльності придбано чи побудовано 162 молитовні будинки. У місіонерських церквах та групах діє 182 недільні школи, де навчається 2357 дітей, у 380 навчальних закладах проводяться уроки з вивчення Біблії, лекції з профілактики СНІДу та впровадження здорового способу життя. У понад 90 літніх таборів, організованих місіонерами, щороку мають змогу відпочити діти з малозабезпечених та неблагополучних сімей. Силами місіонерів організовано 11 чоловічих та 3 жіночих реабілітаційних центрів для алкоголе- та наркозалежних, де вже пройшли реабілітацію понад 2050 людей. Євангелізаційні заходи проводяться також у 27 тюрмах.

На початок 2010 року місіонерська праця здійснюється у 506 населених пунктах. Ведеться робота з інвалідами, зокрема з глухими та сліпими людьми, з сиротами та бездомними, з  малозабезпеченими та неблагополучними сім’ями (зокрема з родинами, де є алкоголіки та наркомани). У своїй праці місіонери використовують ЗМІ (радіо, телебачення, інтернет), видають 9 періодичних видань.

Фото - журнал Благовісник

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • enzian | 18 вересня 2019, 16:43

      Ніякий з тебе пророк, Мішка.

    • Paraeklezyarh | 18 вересня 2019, 16:37

      Котрою за чергою в признання автокефалії ПЦУ буде православна церква Александрії одному Богу відомо . Але факт співслужіння та євхаристії є.

    • Михаил | 18 вересня 2019, 14:50

      Александрийская церковь будет самой последней, кто признает "пцу", если такое признание когда-нибудь произойдёт. Скорее "пцу" признает Московский патриархат, чем Александрийский!

    • enzian | 18 вересня 2019, 11:37

      Найгірше, що вони поширюють не стільки християнські цінності, скільки лояльне ставлення до ворога.

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

      В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

    Популярні статті місяця