У рамках Екуменічного Соціального Тижня розглянули шляхи співпраці задля екуменічного порозуміння та подолання ментальних стереотипів
У рамках Екуменічного Соціального Тижня 6 жовтня відбулася науково-практична конференція "Зцілення ран минулого". Метою конференції став пошук шляхів співпраці задля екуменічного порозуміння та подолання ментальних стереотипів у цьому напрямку. Участь у конференції взяли представники різних конфесій та урядових організацій: архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор (Ісіченко), представник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Ростислав Воробій, Катерина Ющенко, голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» та ряд інших високоповажних осіб. Учасники обговорювали роль християнських Церков у процесі примирення поколінь. Детально про хід конференції розповідає Галина БІЛАК.
Конференція була поділена на три тематичні сесії. В першій частині зустрічі обговорювали покаяння та роль християнських церков у процесі примирення поколінь. Друга частина була присвячена питанню соціальних наслідків ран минулого, а третя мала на меті пролити світло на радянську добу «Про минуле заради майбутнього: історична правда про радянську добу».
У рамках конференції відбулося також відкриття науково-документальної виставки «Репресована духовність. Нищення комуністичним режимом релігії, Церкви та традиційної обрядовості в Україні», презентованої Фондом «Україна 3000».
У першій частині конференції доповідями виступили Йозеф Гомайєр, єпископ-емерит дієцезії Гільдесгайм, екс-президент Комісії єпископських конференцій Європейської спільноти, Гелен Зоргдрагер, референт з європейських питань Відділу Місії протестантської Церкви в Нідерландах, Аланд Шпалінгер, єпископський візитатор Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (Одеса) та Антуан Гуггентайм, отець, професор католицького інституту в Парижі.
Йозеф Гомайєр розповів про роль Церкви перед лицем наслідків насильницьких конфліктів. Він наголосив що лише той, хто визнає свою особисту провину та участь, може скласти свідчення при намаганні подолати наслідки. «Насильницькі конфлікти та їхні наслідки є надзвичайно делікатною темою, в тому числі й для Церков. Надто часто в минулому в насильницькі конфлікти втручалися й самі Церкви. Церквам відома їхня стражденна історія власних провин.
І все ж, християнські Церкви неодмінно свідомі своєї конструктивної співпраці у подоланні насильницьких конфліктів та їхніх наслідків і миротворчій діяльності. Богословська й етична орієнтація Церков на справедливий мир незаперечна, озвучена в багатьох основоположних документах та підтверджена конкретними висловлюваннями й заходами.
Але часом локальним Церквам (єпархіям, парохіям), що стикаються з насильницькими конфліктами та їхніми наслідками, важко справитися з такими викликами. Це пов’язано не так із відсутністю особистого бажання, як радше з динамікою конфлікту загалом. Бо зрозуміти і подолати його можна лише через надзвичайно важкий процес, що торкається всіх учасників». Йозеф Гомайєр підкреслив, що для плекання миру Церкві не достатньо самої лиш зауваги про просоченість світу насильством. Слід згадати і про зворотній зв’язок феномену насильства з конкретною людською провиною. «У зворотньому зв’язку феномену насильства з вільною людською дією — включно зі здатністю людини чинити зло — міститься важливий ключ для ефективних миротворчих дій і примирення». Також Йозеф Гомайєр звернув увагу на те, що з’ясування своєї участі у суспільстві та впливу його наслідків особливо необхідно тоді, коли Церква перебуває під переслідуванням, бо саме в таких ситуаціях власні провини дуже часто зникають з поля зору
Гелен Зордрагер виступила із доповіддю «Участь у болях інших: роль Церкви в процесі зцілення пам’яті». Вона наголосила на євангелієвських словах про те, що тільки правда зробить нас вільними. «Церква може дуже допомогти суспільству у процесі зцілення ран минулого. Насамперед, може бути використана християнська традиція примирення з елементами сповіді, покаяння, прощення. Неабияка роль Церкви полягає і у формуванні культури пам’яті, заохочуванні розмов про непросте минуле, тісній співпраці з громадянським суспільством для виконання цієї важливої функції. Але при цьому головним завданням Церкви є солідарність з усіма жертвами, бо тільки на солідарності можна побудувати стосунки довіри».
Про примирення говорив також і Аланд Шпалінгер. Його доповідь «Покаяння та примирення поколінь. Протестантський погляд на роль християнських церков в обєднання Європи» була побудована визначенні, що покаяння – це відчуття внутрішнього болю і тому покаяльне ставлення до власної вини як реакції на створену тобою шкоду. Аланд Шпалінгер наголосив, що оскільки покаяння – це глибокий акт совісті, до нього не можна змушувати, а лиш заохочувати та спонукати. Кожна людина може розкаюватися лише у власних помилках, а тому не правильно ділити вину на всіх чи змушувати просити пробачення за не свої гріхи. «Розкаяння неминуче тягне за собою навернення. І роль Церкви у цьому процесі полягає у тому, що вона має закликати до чистого погляду на минуле, виступати за терпіння, примиреня і взаєморозуміння».
На завершення першої сесії виступив Антуан Гуггенгайм із доповіддю «Нові стосунки поміж католицькою церквою та єврейським народом». Підсумком глибокого історичного аналізу став висновок про те, що співпраця і повноцінний діалог між українським та єврейським народом можливі лише за умов взаємопізнання, спільного визнання історичних помилок та активного пошуку правдивого виразу своїх засадничих переконань, який би був уважний до поглядів інших.
Друга cесія «Соціальні наслідки ран минулого» відбулася за участі Українського Християнського Академічного Товариства. З доповідями виступили Констянтин Сігов, директор центру Європейських гуманітарних досліджень На УКМА, Ростислав Воробій, представник відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, Михайло Димид, митрофоній протопресвітерів УГКЦ, отець Адам Добжинський, директор Інституту св. Томи, РКЦ, Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, та Павло Хобзей, начальник управління освіти ЛОДА.
З надзвичайно цікавою доповіддю виступив отець Михайло Димид, який розповів про стереотипи, якими оповита Церква загалом і УГКЦ зокрема. Основою більшості сучасних стереотипів отець назвав тривалі переслідування, які й зумовили деформацію людської свідомості. Серед найпоширеніших стереотипів він виділив, зокрема, поширену думку про те, що Римо-Католицька Церква в Україні – це поляки, які хочуть асимілювати і УГКЦ, про те, що УГКЦ – це Церква тільки для українців, чи , що УПЦ погана, бо свого часу співпрацювала з ворожим урядом. Михайло Димид також запропонував систему класифікації стереотипів за такою схемою:
1) богословсько-канонічні;
2) ідеологічно-етнічні;
3) конфесійні;
4) звихнення суспільної свідомості;
5) роздвоєння між моральним і суспільним кодексом совісті.
Тему стереотипів продовжив і Ростислав Воробій. «Зараз Україна є країною стереотипів, які ще досі є неподоланими. Нам, молодому поколінню,слід їх зламати і повести у потрібному напрямі. Серед головних стереотипів, з якими ми стикаємося сьогодні, є відчуження від Церкви, зокрема на Сході країни, де старші люди відмовляються йти до Церкви, бо вони цього не робили раніше, і дуже потужний вплив певних тенденцій на молодь серед старших, коли хлопці та дівчата не маючи міцних переконань просто приступають до Святих тайн, так би мовити, на всякий випадок. Нам необхідно докласти спільних зусиль для того, щоб спонукати молодь до глибокого вивчення своєї історії, традицій та спадку від батьків, а також для того, щоб запровадити вивчення основ християнської етики у всіх освітніх закладах».
Адам Добжинськийу своїй доповіді запропонував спосіб, як можна швидше загоїти рани минулого і перейти до співпраці: «У всьому поганому, що відбулося в церковному житті можна побачити вплив політики. На жаль, ми не живемо в ідеальному світі, ми завжди спілкуємося, взаємодіємо це закономірно. Але головне, щоб у цьому процесі політика не була визначальним елементом впливу на нашу свідомість. Головним є вчення Ісуса Христа і повинні це пам’ятати. Минуле є, його не можна уникнути чи викреслити, але не треба допускати, щоб воно керувало нами, а слід керуватися словами Христа: «щоб усі було одно». Треба йти до інших. Треба просити пробачення. Не чекати, щоб друга сторона дозріла до цього моменту, а робити перший крок. Змінити своє мислення – це головне для християнського шляху. Звичайно, є пам'ять, пам'ять індивідуальна і спільна. Але пам'ять не може бути вирішальною у нашому ставленні до інших. Любов може змінити пам'ять, але для цього нам потрібна надія на те, що все може бути по-іншому».
У третій частині конференції «Про минуле заради майбутнього: історична правда про радянську добу» доповідачі, серед яких Катерина Ющенко, Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», Аліна Шпак, заступник директора Департаменту архівного забезпечення СБУ, Йосиф Мілян, єпископ помічник Київської архиєпархії УГКЦ, Руслан Забілий, директор Центру досліджень визвольного руху, закцентували свою увагу на сучасних проектах, які сприяють пізнанню правди та примиренню.
Катерина Ющенко багато уваги присвятила урокам, які нам дає історія. Вона також говорила про постгеноцидну психологію та необхідність виправлення помилок минулого. «Наша духовна і традиційна культура протягом десятиліть зазнавала деформацій, які ми ще довго долатимемо. На жаль, на Сході України і сьогодні ще можемо побачити пам’ятники ідолам радянської доби: Леніну, Сталіну, Кірову. Людям, які майже все своє життя присвятили тому, щоб цю церкву знищити. Чи не повинні люди сьогодні вимагати знищення цих «знаків». Це станеться. Я вірю словам Йосипа Сліпого, який твердив: «Як народився Ісус Христос, так народиться нове життя. Як воскрес Христос, так воскресне наша Україна і Свята Церква». Ми мусимо повернути систему цінностей, знищену комуністичним режимом. І я щиро радію, що дедалі більше структур працюють для того, щоб правдива історія була донесена до кожного Нація, яка вміє робити висновки зі свого минулого, має велике майбутнє. Ми вміємо».
Аліна Шпак, заступник директора Департаменту архівного забезпечення СБУ, розповіла про роботу, яку проводить її структура для того, щоб якомога більша кількість людей отримали доступ для секретних матеріалів. «Нашим завданням є забезпечення доступу до архівних матеріалів, які можуть пролити світло на історію нашого народу і допомогти встановити правду. Вже сьогодні люди можуть отримати електронні копії деяких документів чи отримати дозвіл на роботу з матеріалами, які ще не є достатньо вивченими. Ми відкриті до співпраці і закликаємо до неї як науковців, так і журналістів, студентів. Проте проблема, з якою ми стикаємося, полягає в тому, що протягом десятків років комуністичний режим активно працював не тільки над тим, щоб знищити все, що може називатися українським, а й щоб не залишити за собою слідів такої роботи. Ми знаємо про великі «чистки» – знищення документів 40-50-х та 90-92-го років і розуміємо, що значний масив документації був знищений, проте ми працюємо над тим, щоб бодай те, що збереглося було доступне людям. Свою роботу ми проводимо через виставкову та видавничу діяльність».
Також у рамках конференції відбулася науково-документальна виставка «Репресована духовність. Нищення комуністичним режимом релігії, Церкви та традиційної обрядовості в Україні», створена Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000» в рамках програми «Уроки історії».
Виставка складається з 20 постерів і трьох частин. У першій частині зроблено екскурс в історію, показано обставини втрати Україною митрополії ти виникнення Московського Патріархату. Тут же подано ставлення більшовиків до церкви, причини та методи антицерковного терору.
У другій частині розкрита тема руйнування церков та їхньої подальшої долі, ліквідації УАПЦ та УГКЦ, репресії проти священиків, механізму та руйнації традиційної української обрядовості та нав’язування нової радянської, утисків церкви під час «відлиги», діяльність УГКЦ в підпіллі, протидії українців антицерковним заходам комуністичної влади.
Третя частина ознайомила глядачів з наслідками антирелігійної політики радянської влади для української духовності, з історією відродження УГКЦ та УАПЦ в Україні у 1988-1989 роках та причинами й обставинами утворення УПЦ Київського та Московського Патріархатів.
Виставка базується на архівних документах, фотографіях, матеріалах, наукових виданнях та усній історії. Під час її підготовки використані матеріали Галузевого державного архіву СБУ, Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії культури і заповідних територій, Київської міської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Інституту історії церкви УКУ, Музею історії релігії та Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»
Згодом відбулися дискусії на теми «Церква як рушій процесу прощення» та «Суспільство на шляху від зраненого минулого до покаяння та очищення».
Підсумком теми другого дня 2-го Екуменічного Соціального Тижня стала вистава «Ми повернулися», яку символічно проводили у Меморіальному музеї пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
