Ліпити громаду: як вареники допомагають парафії в Торонто рости і розвиватися

22 грудня 2019, 11:45 | Калейдоскоп | 0 |   | Код для блогу |  | 

Мар'яна Карапінка

Той факт, що українські церкви в Північній Америці своїм розвитком і часом будівництвом завдячують вареникам, ні для кого не секрет. Парафіяльні вареники — це справжня торгова марка. Навіть відомі food-блогери не лінуються аналізувати, на яких парафіях вареники кращі. Священики жартують, що іноді знак “Pierogi/pyrohy sale” більший за назву церкви. Суми виручки від продажу традиційної української їжі варіюються від парафії до парафії, але всюди вони складають значну частину операційного бюджету. За ці кошти будують, ремонтують, навчають, започатковують парафіяльні проекти та проводять свята. Однак це не лише потужний фінансовий механізм підтримки громади, але й спосіб її “ліплення”.

Pierogi group

Кулінарна бригада парафії святого Димитрія в Етобіко (передмістя Торонто) називає себе Pierogi group, проте варениками їхнє меню не вичерпується. В день, коли я до них завітала, вони готували голубці на Різдвяний базар. Запах вареної капусти, величезні миски з рисом і десятки невтомних рук, які зосереджено працюють.

“У нас є такий жарт. 60 років тому територія, на якій зараз стоїть церква, то було поле з капустою, і тому тепер ми робимо голубці. Була капуста і є капуста”, — ділиться Володимир Хандон. Він і його дружина Дарка протягом багатьох років є волонтерами на парафії.

“З Ванкувера і до Галіфаксу кожна парафія почала з вареників і голубців. Куди б ви не поїхали до українців по всій Канаді, то всюди знайдете полк тих, що ліплять вареники, готують голубці, варять борщ і печуть паски. Якщо б то все поєднав, то ми б мали цілий батальйон”, — продовжує пан Влодко. Він народився на заході Канади, його мама теж допомагала на парафії. Пан Влодко співає в церковному хорі. Голова парафіяльної ради Петро Мокрій називає його експертом по тісту, і його роль у приготуванні вареників дуже важлива. Сам він не приховує, що задоволений результатом своєї роботи: “Таких як наші вареники, на цілу Канаду більше немає. То найліпші пироги. Ніколи не вживаємо штучних продуктів. Справді gourmet product”.

Парафія святого Димитрія була заснована 1959 року у передмісті Торонто, бо саме там селилося молодше покоління українців, адже ціни на нерухомість і землю були нижчими, ніж в самому місті. На цьому місці була ферма і старий будинок. Отець Іван Татарин — засновник і парох — ходив від хати до хати і шукав людей українського походження. Спочатку до парафії належало 50-60 родин. Зараз — близько тисячі. Парафія має школу, дім для старших осіб та дім опіки.

Світлина за 1984 рік

“Ми маємо різних 15 організацій”, — розповідає Петро Мокрій. — “Жіночі, чоловічі, дитячі, танцювальний колектив. Ми нікому не здаємо в оренду наш парафіяльний зал протягом тижня, так як роблять інші парафії. Наш отець сказав, що це є для нас, і треба, щоб ми мали для себе. Тут завжди щось відбувається”. Він продовжує: “З різними організаціями, що працюють при церкві, ми намагаємося діяти разом. Кожен збирає гроші на свої потреби і ми намагаємося їх підтримувати, але наша група, що готує, збирає гроші виключно на діяльність парафії”.

Більшість волонтерів Pierogi group є саме з будинку для старших людей. “Вони тут сходяться в понеділок-вівторок, мають заняття, побазікають, посміються, разом побудуть. Багато приходять, бо овдовіли і їм скучно вдома”, — каже пан Влодко.

Пані Емілія

“То я”, — каже пані Howe. Емілія Гошовська є одним із стовпів Pierogi group. Саме на ній закупи і налагодження процесу. “Я була тут від самого початку, але ми так багато тоді не робили. Ми пекли солодке, готували різні речі, а вже більше 20 років це стало справді серйозною справою”, — розповідає вона.

“Та ні, вона новенька, всього 5-6 років з нами”, — жартують молодші помічники пан Влодко і пан Петро.

Pierogi group

При згадці чому чоловік мав змінити прізвище Гошовський на Howe, бо так легше було знайти роботу, розмова повільно перетікає до спогадів про те, як складно було мігрантам. І першим, так званим moneygrants, і пізнішим, політичним. 

“Ми вже з чоловіком тут народжені. Але було тяжко. Нас називали bohunk (неотесаний — так говорили про іммігрантів з Центрально-Східної Європи. — ред.) — я це терпіти не могла. Це було жахливо. Бо хоча ми народилися тут, ми все одно вважали себе українцями, говорили українською мовою. Коли мала була, то краще говорила українською, ніж тепер. Забуваю, знаєте”, — розказує пані Міля, перескакуючи з мови на мову.

“То були тяжкі часи. Перші поселенці їхали як фермери, мусіли відробити 18 місяців, рубаючи ліс, поки діставали папери”, — розказує пан Влодко. Так працював його батько.

Світлина за 2004 рік

Пані Міля охоче розказує про процес. Закупи, приготування, пакування. Про те, що капусту на голубці купують і готують влітку, коли вона молода. Як готують тісто і начинку. Скільки всього треба. Про те, що кожного тижня готують і продають більше шести тисяч вареників. Робота триває постійно.

“Може хочете пироги чи борщу? То я робила!”, — запрошує зі сміхом. А потім зривається: “Йду включу духовку”. Наша розмова відірвала її від процесу.

“То є робочий нарід. Вони звикли працювати і не хочуть кваситися вдома”, — каже пан Владко. Поки ми говоримо про те як все готується, волонтери напружено працюють. Трохи перешіптуються, трохи сміються, та й навіть сперечаються.

“Ми часом сваримося, бо тут є такі сильні особистості, і кожен знає як краще. Але завжди миримося”, — розповідає пан Петро.

Блаженніший гість

“Мені подобається проводити час зі старшими. Моя мама і бабця вже відійшли. Я тепер багато вчуся від цих старших волонтерів, бо як ми не будемо вчитися і не будемо старатися підтримувати наші звичаї, у тому числі і кулінарні, тоді все пропаде. Я багато беру з їхнього досвіду, слухаю їхні історії. Те, що вони пережили під час війни чи коли приїхали до Канади. Я багато можу навчитися”, — каже дружина пана Володимира Дарія Хандон. Вона має гарний досвід в управлінні і свою роль бачить в тому, щоб допомагати організовувати день для волонтерів, щоб люди відпочивали, а не перемучувалися. “Бо наші волонтери є поважного віку. Це допомагає гарно провести час, мати нагоду спілкуватися, і допомогти нашій церкві”.

Старше покоління також роздумує над тим як краще залучати молодших, четверту хвилю. Адже зараз молоді родини багато працюють, і тому на волонтерство у парафії лишається мало часу. Також є різниці у ментальності.

“Наша генерація так звикла, що після церкви ми всі збираємося в залі на каву і солодке, але для нових мігрантів, то незвично. Вони йдуть додому. Але потрохи ми всі зближуємося. Вони нам показують своє і їм багато вдається. Всі беруть відповідальність”, — каже пан Петро.

“Ми шануємо старших, старші нам передали, і сподіваюся, що й ми комусь передамо. То на нас не закінчиться”, — додає пан Влодко.

Вареник і голубці як елемент розбудови парафії

Вони і вже передають. Pierogi group з святого Димитрія ділилася “секретами бізнесу” з новою парафією в Oakville. “Ми допомагали їм поставити групу, що займається варениками, давали рецепти. Ми не конкуренти, ми то разом робимо”, — каже Петро Мокрій.

Пані з Києва якраз і є з четвертої хвилі. Сьогодні вона має вільний день і прийшла робити голубці. “Я приходжу, бо хочу допомогти церкві. Хотіла б, щоб таке волонтерство було по всіх церквах в Україні”, — з усмішкою каже вона. І додає, що ліпити вареники зазвичай приходить більше людей, бо це легше і веселіше, ніж голубці. “Минулого разу нас було 45: 10 чоловіків і 35 жінок!” 

Володимир Хандон вважає, що такі проекти самопідтримки є надзвичайно важливими для побудови громади. “Колись кожна громада дбала про себе, потім уряд почав давати гроші, і люди відвикли дбати про себе, а подавалися на урядові гранти. Тепер уряд дає менше. І ми мусимо знову навчитися дбати про себе”.

Вареник і голубці як елемент розбудови парафії

Ця парафія була перша в Торонто, що почала служити англійською, в ті часи такого не було, тому в Димитрія прийшли багато нових парафіян, які раділи, що тут служать на мові, яку вони розуміють.

На запитання, у чому секрет парафії, пан Влодко відповідає: “Це є одна велика родина”. Петро Мокрій продовжує його думку: “Отець Іван Татарин мав візію. Він знав, куди хоче рухатися. Він мав очі, але без наших робітників, йому б нічого не вдалося. Без тих, хто допомагали, не було б цієї парафії. І священик, і люди повинні працювати разом”.

Пан Петро мріє, щоб парафія розвивалася, хоча і доволі раціонально розмірковує, що вона може і зменшитися, адже невідомо, що буде в майбутньому, бо українці починають селитися в інших містах, все більше розпорошуються.

“Для мене і для моєї жінки моя церква має все те, що ми хочемо. Ми прийшли як були молоді, діти тут ходили, танцювати в “Яворі”. Коли я чую, що говорять, що церква не має чого запропонувати людям, то я кажу, що це неправда. Церква все має. Ви маєте просто знайти своє і дбати як можете. Церква має все, а якщо чогось не має, то вона вам допоможе втілити свою ідею”, — щиро ділиться він.

“Я не хвалюся, але не знаю інших парафій в Канаді, що мають те, що ми маємо”, — каже пан Петро. Жартома додає, що парафії ще бракує власного цвинтаря до повного циклу.

Розмова про кухню і спільноту закінчується доволі по-філософськи.

“Існує таке поняття як культурна екологія (cultural ecology). Ми міняємо оточення,  а тоді адаптуємося до оточення, яке самі створили. Так само і тут. То є живий організм. Воно є живе”, — вголос розмірковує пан Влодко.

“Добре кажете, воно і справді живе”, — погоджується пан Петро.

“Як тісто”, — подумалося мені, коли всі повернулися до своєї роботи.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 15:57

      Р. Р. S. До речі. Під час нацистської окупації України місцева православна ієрархія - і автономісти, і автокефали також геть МОВЧАЛИ щодо гітлерівського терору і геноциду! ----- Мало того: деколи

    • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:52

      Цією своєю постановою Кабмін України "відмінив" і "скасував" Великдень (Пасху) - що старозавітню, що Христову (західної і східної традицій)... ------ Дуже вірогідно, що у подібний

    • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:23

      Р. S. А чому, наприклад, вперто МОВЧИТЬ (приховує правду) нинішній єпископ Риму, наприклад, у зв'язку з цинічною і зухвалою - збройно-гібридною агресією кремлівського режиму супроти незалежної

    • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:18

      Викладені в цій статті аргументи і припущення з приводу того - "чому мовчав Папа?" - виглядають не дуже обґрунтованими й переконливими... Тим паче, що неймовірно жахливі і масштабні злочини

    • velovs@ukr.net | 3 квітня 2020, 14:08

      Віруси - зараза суто ФІЗИЧНА. А от, скажімо, злобно-параноїдна агресія і запекла ксенофобія, якими, судячи з усього, переповнено серце і розум enzian, - це зараза вже якраз ДУХОВНА! І ще як сказати:

    Популярні статті місяця