Пресвітер Василь Кібіт про те, як живуть громади християн-баптистів на Івано-Франківщині

На Прикарпатті проживає чисельна громада християн-баптистів. Як для неї минув ювілейний рік? Якою була історія становлення церкви в області? Про це кореспондентові РІСУ розповів пресвітер церкви євангельських християн-баптистів Івано-Франківська Василь Кібіт.

«Зараз наша міська громада налічує понад 200 осіб. В області загалом є 35 церков євангельських християн баптистів, – розповідає пресвітер. – Окремі богослужіння проводимо для пенсіонерів, молоді, дітей. Маємо також різноманітні соціальні служіння – проводимо літні табори для дітей в місті та у Ворохті, де маємо обласну базу. Працюємо з дітьми у притулку, надаємо їм допомогу також і матеріальну. Допомагаємо і будинку нічного перебування та геріатричному центру. Маємо опіку над малозабезпеченими родинами. Дані про них беремо у соцзабезі. Є у нас праця з незрячими та нечуючими. Новим є те, що щотижня організовуємо благодійні обіди для потребуючих у різних районах Івано-Франківська».

Як наголошує Василь  Кібіт, ювілейний рік відзначили культурно-мистецькими та спортивними заходами у всій області.

Шлях становлення для євангельської громади та для її пресвітера був нелегким. Довелося чимало втрачати, але й чимало отримали.

«В Івано-Франківську я працював в будівельному управлінні. На роботі усі знали, що я віруючий християнин-баптист, не мав з цим особливих проблем,  ділиться Василь Кібіт. – Проблеми були, коли навчався в інституті. Мене декілька разів викликали у відповідні органи – КДБ і намагалися залучити до співпраці. Мета – викривати наших пресвітерів та інших віруючих. Я, звичайно, не погодився. До того ж не був комсомольцем. Отже, перед самим захистом диплому, мене відрахували з вишу. Причину для цього знайшли. Хоча навчався я дуже добре. Після служби в армії, де отримав дуже хорошу характеристику, спробував поновитися в інституті. Та, на жаль, не вдалося. Все ж влаштувався працювати за спеціальністю інженера. Закінчив з відзнакою технікум. Отже, фахову освіту здобув».

«Євангельські християни-баптисти на Прикарпатті були ще за часів Австро-Угорщини, – розповідає Василь Кібіт. – Будинок культури Княгинин в обласному центрі – колишній дім молитви, як тоді їх називали – євангеликів. Далі, за радянських часів, Івано-Франківськ був закритим містом, тому церква не могла тут існувати. То ж віруючі, а було їх до тридцяти осіб, їздили на молитву до сіл Ганусівка чи Побережжя. Мали хороших проповідників. Але, на жаль, з часом усі вони розсіялися по Україні».

Василь Кібіт і став новим зачинателем євангельської громади на Івано-Франківщині. Переїхав сюди ще 1979 року. Віднайшов однодумців, з якими зустрічалися на богослужіннях у селі Лісна Тарновиця та у помешканнях одне одного.

В часи відлиги, за президентства у СРСР Михайла Горбачова, івано-франківські християни-баптисти почали клопотатися про реєстрацію. Хоча було у місті їх десь п’ятнадцятеро. І коли СРСР доживав свої останні дні громаді виділили дім молитви у центрі міста, який вона має і досі. «Це колишній римо-католицький костел, який був у вкрай занедбаному стані, – каже Василь Кібіт. – Тож ми не одноразово робили тут ремонт. І врешті-решт завершили всі необхідні роботи два роки тому. Адже громада наша поступово зростала і зросла до декількох сотень».

Наталії Палій