Ікони для бійців: що можуть «особливі діти»

Учні миколаївської спеціальної школи-інтернату № 2 власноруч зробили для воїнів АТО сто ікон Божої Матері. Ця подія стала приводом, щоб познайомитися зі світом «особливих дітей» та з'ясувати їх прагнення та проблеми.

Інтернат нагадує корабель у автономному плаванні

У Миколаєві на вулиці з промовистою назвою – «Рибна», що тягнеться вдовж Південного Бугу, фактично на самому узбережжі річки, як великий корабель біля причалу, стоїть особливий навчальний заклад – спеціальна школа-інтернат №2. Він покликаний опікуватися дітьми, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Іншими словами, вихованці інтернату – це «особливі діти», на життєву долю яких суттєво впливає діагноз F70. Цим шифром позначають легкий ступінь розумової відсталості.

Як розповідає директор інтернату Анатолій Ковтун, нині у закладі навчається 156 дітей з різних районів Миколаївської області. Раніше тут здобували освіту виключно діти-сироти. Сьогодні їх серед вихованців усього 38, більшість – це «домашні діти». Міських дітей батьки щодня увечері забирають додому, а вихованці з області можуть відвідувати рідних на вихідних та канікулах. Директор наголошує, що освітні та корекційно-реабілітаційні послуги є надзвичайно затребуваними, тому в інтернат стоїть справжня «черга». Щоб потрапити в заклад для навчання, необхідно надати з офіційних документів висновок психолого-медико-педагогічної консультації та направлення Департаменту освіти і науки Миколаївської ОДА.

Миколаївська школа-інтернат представляє собою навчально-виховний комплекс, у складі якого є навіть дитячий садок і початкова школа з окремими класами для дітей з синдромом Дауна та дітей-аутистів. Навчальний простір дошкільників та початківців доповнений актуальними ігровими кімнатами. Крім навчальних аудиторій, інтернат має 4 комп’ютерних класи, 6 професійних майстерень, 2 стадіони та спортивну залу, бібліотеку та актову залу, а також їдальню, медичний блок з сучасною фізіотерапевтичною апаратурою та стоматологічним кабінетом і, звісно, пральню.

Яскраві, життєрадісні кольорі, різні стилі в оздобленні інтер’єру, що великою мірою зроблений руками самих вихованців, створюють індивідуальний образ навчального закладу. Після тривалої екскурсії інтернат здається великим кораблем, що знаходиться в автономному плаванні та прагне не збитися з наміченого курсу.

Спорт допомагає створювати світ інклюзії та взаємної поваги

Проте найбільше вражають «особливі діти». Доброзичливі і усміхнені, з цікавістю в очах та бажанням спілкуватися. Для багатьох з них, особливо для дітей-сиріт, сферою самореалізації стає спорт. У цій царині вони досягають високих результатів. Про це свідчить кількість престижних міжнародних і всеукраїнських нагород у Музеї спортивних досягнень, що розташований у холі. Яскравим прикладом є успіхи випускниці інтернату Світлани Куделі, легкоатлетки, майстра спорту міжнародного класу, бронзової призерки Літніх Паралімпійських ігор у Лондоні, 2012.

Зараз її тренер Сергій Затонов, заслужений тренер України з легкої атлетики, вчитель фізичної культури інтернату, разом з Анатолієм Ковтуном як головним тренером активно готують до участі в XI Всесвітніх Зимових Іграх Спеціальної Олімпіади команду з хокею на підлозі.

Цьогоріч з 14 до 25 березня Зимові Ігри пройдуть в Австрії під гаслом «Серцебиття світу». У цих престижних міжнародних змаганнях візьмуть участь біля 3000 спортсменів зі 110 країн світу. Як відомо, рух Спеціальної Олімпіади спрямований на розбудову світу взаємної поваги та інклюзії. Його підтримують впливові політичні, громадські, культурні діячі та релігійні лідери, наприклад, Папа Римський Франциск.

Збірна команда Спеціальної Олімпіади України, яка складається з 18 спортсменів та 5 тренерів, змагатиметься у трьох видах спорту: гірські лижі, лижні перегони та хокей на підлозі. Усі 12 гравців української команди з хокею на підлозі – це вихованці миколаївського інтернату: Аркадій Бадін, Артем Бадін, Артур Бадін, Василь Добридний, Олег Федоренко, Володимир Горбунов, Олександр Горпинич, Микола Іванюшин, Віталій Іванів, Денис Кальник, Олександр Петров, Руслан Величко. Усі 12 спортсменів – це діти-сироти.

Шкільний проект «Ікона для українського захисника»

Вихованці інтернату виявляють свій особистісний потенціал також у творчості, опановуючи різні види декоративно-прикладного мистецтва. Діти роблять ліпнину, створюють панно з різноманітних матеріалів та витончені вироби з фанери, вишивають та займаються плетінням з газетної соломки. Приміром, учасник команди з хокею на підлозі Віталій Іванів є досконалим майстром плетіння, що створює складні вироби з газетної соломки. Дівчина-сирота Ірина Солопієнко стала талановитою вишивальницею. Це відбулося всупереч вродженому складному захворюванню – артрогрипозу верхніх кінцівок, яке у дитинстві не дозволяло тримати в руках ані ложку, ані олівець. Роботи Ірини показують учням як взірцеві, а сама дівчина з вересня минулого року продовжує навчатися вишивати в ПТУ.

Ще Ірина Солопієнко зробила власноруч 60 образів для воїнів АТО в рамках шкільного проекту «Ікона для українського захисника». Розповімо про акцію більш детально. Ідея створити ікони для бійців виникла у вчителя трудового навчання Геннадія Юрушева. Педагог повідав: «Від самого початку війни, коли стали гинути наші бійці, в мене як військового відставника виникло бажання допомогти нашим хлопцям на передовій. Тому вирішив духовно підтримати наших вояків, підняти їх бойовий дух. Я впевнений, що віруюча людина непереможна. Дух неможливо перемогти будь-якою зброєю».

Учитель поділився ідеєю зі своїми вихованцями. Дітям така пропозиція прийшлася до душі. Наступного дня вони принесли своєму наставнику контурний малюнок ікони Богородиці з Немовлям, який відшукали в Інтернеті. Так розпочався цей проект у вересні 2014 року. Він проходив з благословення отця Василя Мазурика, настоятеля храму Святого Духа Миколаївської єпархії УПЦ КП. А у лютому 2017 року вихованці інтернату передали священику 100 образів Божої Матері.

Як розказав отець Василь, дитячі роботи були доставлені в Київ, у Синодальне управління військового духовенства УПЦ КП. Там образи освятять та при кожній ротації будуть передавати військовим капеланам. Ті привезуть ікони бійцям у різні пункти по лінії зіткнення.

Звичайній людині важко уявити, яких зусиль доклали діти, щоб створити ікони. Виготовлення образів – кропітка, багатоетапна праця, вона передбачає виконання різних видів робіт. Ікони створені на фанері у техніці пірографії, яка вимагає від виконавців точності, уважності та працелюбності. Одинадцятеро учнів під керівництвом учителя працювали над своїми роботами після уроків та у вільний час: Солопієнко Ірина, Тимошенко Валерія, Калатаєва Любов, Капліченко Ніна, Квасньовська Олена, Корець Інна, Невідома Карина, Кара Андрій, Данилов Олексій, Добридний Василь, Федоренко Олег. За порадою отця Василя на звороті кожної ікони розмістили текст молитви, що читається перед боєм. Діти сповнені віри, що у такій спосіб допоможуть зберегти життя воїнів.

Примітно, що учні у якості прототипу для своїх робіт інтуїтивно обрали Барловську ікону Богородиці. Вона належить до древнього, але достатньо рідкого для культур східнохристиянського кола іконографічного типу «Годувальниця». Барловська ікона, ймовірно, мала італійське походження, про що свідчить оригінальна назва «Барградська», або була пов’язана з італо-грецьким живописом. Прийнято вважати, що Барловська iкона Божої Матерi з кінця XIV до 20-х років XX століття знаходилася в Благовіщенському соборі Московського Кремля, але, де вона перебуває нині, невідомо.

Загалом, про потяг до прекрасного, художню обдарованість та духовні потреби вихованців свідчать й інші роботи. За словами Геннадія Юрушева, є образи, які намальовані учнями власноруч. Зокрема, образ святого Миколая Чудотворця та начерк майбутньої ікони Спасителя. Через це мимоволі замислюєшся, як складається доля «особливих дітей» після закінчення школи-інтернату, коли вони покидають «корабель», пристосований спеціально для них.

Шляхом інклюзії та соціальної солідарності

За словами директора Анатолія Ковтуна, з настанням повноліття у вихованців спеціальних закладів розпочинається доросле життя. Як правило, отримавши в інтернаті відповідно до медичного висновку початковий рівень професії, вони протягом двох років здобувають професійно-технічну освіту. Найчастіше випускники миколаївського інтернату навчаються на штукатура-маляра, виноградаря або квітникаря. У минулому році вперше шестеро вихованців отримали можливість освоїти професію помічника кухаря.

Втім, найбільше складнощів виникає з працевлаштуванням після завершення навчання в ПТУ. Нерідко співробітники профтехучилищ, що відповідають за забезпечення випускників роботою, діють формально. Скажімо, домовляються з працедавцем про прийом на роботу терміном на місяць, звітують про працевлаштування, а подальша доля вихованця вже нікого не турбує. У таких випадках найбільш вразливими є діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Крім того, їм бракує досвіду та розсудливості у питаннях розпорядження батьківським майном, якщо таке залишилося у спадок, та у багатьох інших життєво важливих ситуаціях, де необхідно приймати відповідальні рішення. Відсутність повноцінного соціального супроводу, бодай у перші роки самостійного життя, залишає багатьох випускників спеціальних інтернатів у буквальному сенсі за бортом життя.

При належній підтримці «особливі люди» живуть повноцінним життям і можуть досягнути значних успіхів у різних сферах діяльності. Яскравим прикладом є дівчина-олімпійка Світлана Куделя. Інший випускник інтернату, член збірної команди Спеціальної Олімпіади України Микола Іванюшин мріє закінчити вечірню школу і стати вчителем фізичної культури. Сподіваємося, хлопець та усі люди з особливими потребами зможуть здійснити свої мрії.

Цьому має сприяти широка соціальна солідарність поряд з поширенням інклюзії, яку у загальному сенсі тлумачать, як процес реального включення всіх громадян, особливо з проблемами психофізичного розвитку, в активне суспільне життя.

Наведемо невеличкий приклад. Вихованці миколаївського спеціального інтернату, на запрошення віруючих родин, іноді мають можливість гостювати в США під час літніх канікул. На питання, чому американці це роблять, учасник гостин Віталій Іванів відповів просто: «Раніше приймала гостей у свою родину сестра господині, а тепер вона хоче робити так само, аби допомагати іншим людям».

Тетяна Длінна

Світлини: Т.Длінна, Г.Юрушев, www.internat2.ucoz.ua