Таємниці Королевського Євангелія

13 січня 2017, 10:01 | Калейдоскоп | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мороз

Проект із відродження й дослідження унікальної пам’ятки української культури — Королевського Євангелія 1401 р. — втілили вчені із Закарпаття спільно з фахівцями зі Львова й Києва.

Факсимільне видання Королевського Євангелія 1401 року зі збірником наукових праць, присвячених його дослідженню

Дослідники рукописної спадщини: мистецтвознавці, мовознавці, історики, дизайнери на чолі з кандидатом мистецтвознавства Одаркою Сопко (Долгош) із Закарпатського художнього інституту, різнобічно вивчили середньовічну богослужбову книгу, оцифрували її і за сприяння Закарпатської обласної ради видали 100 факсимільних примірників. Облрада виділила на це 180 тис. грн, повідомив колишній начальник облуправління культури, заслужений працівник культури і учасник проекту Юрій Глеба. Пам’ятку опублікували не для продажу, а для бібліотек, музеїв та наукових закладів, — щоб усе більше вчених могли приєднатися до студій над Королевським Євангелієм. Відтак пам’ятка тепер є як у Національній бібліотеці ім. Володимира Вернадського чи бібліотеці Українського Католицького Університету у Львові, так і в Музеї історії релігії в Чикаго, — розповідає керівник проекту «Рукописна спадщина Закарпаття. Факсимільне видання Королевського Євангелія 1401 р.» Одарка Сопко (Долгош).

Історія віднайдення пам’ятки

Оригінал Королевського Євангелія 1401 року

Королевське Євангеліє дослідники вважають найдавнішою рукописною книгою Закарпаття, створеною на папері. Воно перебувало у бібліотеці Мукачівського василіянського монастиря, який радянська влада 24 березня 1947 р. насильно відібрала у греко-католиків і передала для жіночого монастиря РПЦ. До наукового обігу цю рукописну книгу ввів ігумен Мукачівського монастиря Василь (Пронін).

«При складанні каталогу книг бібліотеки Мукачівського монастиря Закарпатської області (лютий 1951 р.) на одній з полиць, серед латинських і румунських книг, було виявлене давнє богослужбове Євангеліє церковнослов’янською мовою, — писав він у розвідці Закарпатское Евангелие 1401 года», вперше виданій у 1957 р. — У той час, коли інші церковнослов’янські рукописи (крім ще одного Апостола і Перемийника, з вкладеними у нього рукописними листками Учительного Євангелія), мали № і наклейку попередньої інвентаризації, а сторінки їх були пронумеровані олівцем, це Четвероєвангеліє не було нічим означене. Від сирості воно сильно постраждало, так, що, розгорнувши книгу, можна пошкодувати про це: волога зіпсувала біля ¾ сторінки, де з труднощами проглядають літери».

Ігумен передав Євангеліє до Закарпатського краєзнавчого музею у 1961 р., де воно отримало інвентарний № 798 і де воно перебуває досі. Пам’ятка сформована із 22 зошитів, у кожному з яких по вісім листів, а також половини зошита, доданого наприкінці. Усіх листів було 360, що наштовхувало дослідників на аналогії із кількістю днів у році. Утім, втраченим є один листок першого зошита, п’ятий і шостий листки 18-го зошита. До наших днів Євангеліє дійшло із пошкодженою оправою, яку автор проекту реконструкції оправи до факсимільного видання мистецтвознавець Юлія Стемпіцька вважає не первісною, а створеною під час однієї з реконструкцій, у XVIII ст.

Текст різних частин книги написаний уставом, півуставом, скорописом і в’яззю на блідо-сірому папері, на якому є два водяних знаки-філіграні у вигляді дзвону і половини тулуба єдинорога.

Королевське Євангеліє також має оздоби: 11 заставок, різноманітних за стилем, мотивами (орнаментальні та сюжетні) та розфарбуванням. Уміщено дві тератологічні заставки, подає О. Сопко у розвідці «Оздоби Королевського Євангелія 1401 року».

«У кодексі бачимо як риси традиційних оздоб ХІІ-ХIІІ ст. старовізантійського стилю, так і оздоби ХІVV ст. — заставки рослинно-тератологічні, які з часом трансформувалися у нововізантійський стиль. Завершується це розмаїття оздобами з народною орнаментикою, що є впливом деяких видів декоративно-прикладного мистецтва», — пише дослідниця.

Зокрема, у рукописі є композиція у вигляді птахів-химер із рисами старовізантійського стилю, заставки у вигляді плетінки й літери-ініціали в балканському стилі і навіть народно-орнаментальні мотиви, що нагадують вишивку рушників у місцевості постання книги.

«Художник книги (може, ним був сам каліграф Станислав Граматик) — майстер талановитий, добре обізнаний з різними формами книжкових прикрас, схильний, однак, до імпровізації, — зазначав відомий дослідник рукописної книжкової спадщини Яким Запаско. — Працював він сміливо, розкуто. Народне мистецтво було для нього добре знаним джерелом натхнення. Мотиви деяких заставок нагадують народні розписи, різьбу по дереву, вишивку. Художника приваблювали барви прикрас ужиткових виробів — живі, соковиті».

Рослинно-тератологічна заставка з птахами-химерами, аркоподібним склепінням та джуговими елементами з аркуша 13 Королевського Євангелія

Місце створення, переписувач і власники

Уже ігумен Василь (Пронін) відзначив наявність у пам’ятці напису, що містить інформацію про її переписувача:

«Съ тетраевангелие, исписáся вънелабском грáду михалевѣ избѣ, кралхазской в лѣтѣ 6909. Станиславом граматиком многогѣшним. О Хистé», — йдеться у цьому написі.

Сам ігумен припускав, що фраза «вънелабском грáду» означає Вонилів біля Стрия. Утім, набагато обґрунтованішим виявилося ототожнення місця створення із замком Ньолаб (Нелаб) — так у давнину називали Королівський замок, замок у селі Королево. Його руїни збереглися до наших днів.

Замок Ньолаб/Нялаб/Нелаб у Королеві на старій поштівці

«Замок (руїни) XIV ст. У ІХ-Х ст. на місці замку існувало поселення слов’ян, а наприкінці ХІІ ст. на городищі був збудований дерев’яний королівський мисливський будинок…», — йдеться у другому томі видання «Памятники архитектуры и градостроительства Украинской ССР».

Мовознавець Василь Німчук виводить назву Нелаб від давньослов’янських слів зі значенням «недоступний, неприступний, який важко подолати» і додатково вказує, що одна з веж цієї фортеці мала назву «Neboyza» — від «Не бойся».

Щодо «михалевѣ избѣ, кралхазской», то й тут відповідь знайшлася в історії. Кралхазо або ж Кірайгазо — угорська назва Королевого. Означає вона «будинок короля», подає Йосип Кобаль у розвідці «Угочанщина за часів Королевського Євангелія». Дійсно, поселення отримало ймення від розташованого біля нього мисливського будиночку угорських королів.

«Замок Ньолаб вперше під такою назвою фігурує в джерелах з 1315 року. У 1378 році Людовик Великий дарує його з усіма маєтностями волоським (румунським) воєводам Драгу і його брату Івану Волоху. Як свідчить одна із грамот від 10 серпня 1401 року, воєводу Драга за захоплення окремих володінь від синів Якча Кушалі в комітаті Солнок (нині Румунія) було засуджено до смерті з конфіскацією всіх маєтків, замків тощо», — пише Й. Кобаль.

Потім цю кару відмінили за умови, що захоплене повернуть власникам і Ньолаб ще деякий час залишався за нащадками Драга та Івана Волоха. Але згодом з новою силою розгорілися суперечки за замок і в 1405 р. новий король Сигізмунд віддав його своєму прибічнику Петру Перені. Ось за таких умов і постало Королевське Євангеліє. Дізнатися більше про нього дозволяє вміщена наприкінці книги дарча грамота.

«Азъ рабъ Божіи. Отца и Сына и Святаго Духа и Святыя Троицу, именем Стефанъ. по прозвищу, Винцъ. купихъ съ тетраеуглъ за свою душу, и подружія ми Мароу и родитель моих Андреа, и Марію и за душу татомирову и Шандрову, и про симїину и синовь моих… И дадох его попу Никітѣ», — написано у ній.

Далі Стефан Винц наказує священику Микиті передати Євангеліє своїм нащадкам для служіння, але в жодному разі не продавати. Порушнику цієї постанови дарувальник погрожує прокляттям. Винци, як подає Й. Кобаль, дворянська сім’я у Марамороші. Виникнення пам’ятки цей дослідник пов’язує із волоським (переважно румунським, але зі значною домішкою балканських слов’ян і русинів-українців) середовищем.

О. Сопко відзначає, що післямова Станислава Граматика і дарча грамота 1401 р. при цьому ж Євангелії (про неї далі — прим. авт.), є особливо цінними сторінками рукопису. Адже їх вчені вважають найдавнішими оригінальними зразками документів із Закарпаття, створених українською літературною мовою на початку XV ст.

Фактом є те, що у післямові до Королевського Євангелія і в дарчій грамоті помітний вплив української говірки, і в наші дні поширеної в Королеві над Тисою Виноградівського району. Це відмічали місцеві люди також під час презентації факсимільного видання у селі, де його створили.

Сторінка Королевського Євангелія із післямовою Станислава Граматика

Шлях через віки — білі плями історії

Вченим наразі невідомо, де перебувало Королівське Євангеліє протягом віків між його створенням і передачею до Мукачівського монастиря. У 1530-х рр. цю рукописну книгу нібито бачили в замку Нелаб, у бібліотеці родини Перені. До слова, також у Королівському замку на початку 1530-х рр. Бенедек Ком’яті уперше переклав угорською Євангеліє, яке видали у 1533 р. у Кракові.

Як відзначає В. Німчук у дослідженні «Королевське (Нелабське) Євангеліє 1401 року», дуже імовірно, що пам’ятки не було у ХІХ ст. в сховищах монастиря на Чернечій горі. Адже про неї не згадував ані протоігумен закарпатської Провінції св. Миколая й активний дослідник старовини о. Анатолій Кралицький, ЧСВВ, ані вчені ХХ ст.

«Цілком можливо, що в 20-х — 30-х роках ХХ ст. Королевське Євангеліє зберігалося за межами тодішньої Чехословаччини, адже тоді в підкарпатській Русі (нині територія Закарпатської області України) та на Пряшівщині (нині Східнословацький край) філологи досить інтенсивно розшукували старовинні пам’ятки, дотичні до української культури, але вони про досліджувану пам’ятку не згадують. Можливо, Євангеліє в той час зберігалося десь на території Угорщини, де існували греко-католицькі парафії, чи Румунії, де діяли греко-католицькі та православні громади», — пише В. Німчук.

Як вважаємо, Євангеліє могло потрапити до Мукачівського монастиря саме після початку у 1921 р. реформи Василіянського Чину у Провінції св. Миколая і відповідної активізації чернечого життя. З певною долею імовірності можна зробити і точніше припущення: шлях рукописної книги до Мукачева почався або пролягав через василіянський монастир у Біксаді або, можливо, у Мойсеї (нині у Румунії біля кордону з Україною). Річ у тому, що обидві ці обителі здавна входили до складу закарпатської Провінції св. Миколая. У 1925 р. до біксадського монастиря святих Петра і Павла для долучення його до реформи приїхав о. Атанасій А. Максим, ЧСВВ. Цей отець був дуже діяльним. У 1930 р. оновленим василіянам владика румунської Марамороської єпархії Олександр Руссу віддав також колишню парафію монастиря у Мойсеї, подає о. Атанасій Пекар, ЧСВВ у дослідженні «Спроба історії румунської провінції св. Йосифа». До створення окремої Провінції у 1937 р. монастирі на території Румунії офіційно належали до Провінції на Закарпатті. Саме до того часу Королевське Євангеліє і могло потрапити до Мукачівського монастиря. Нагадаємо, що пам’ятку знайдено на полиці з латинськими і румунськими книгами, хоча це й доволі слабкий аргумент.

Візантійська оправа факсимільного видання Королевського Євангелія

Переписувач і джерело

Маловідомою залишається особа переписувача Королевського Євангелія Станислава Граматика, тож вчені природно висловлюють різні припущення щодо цього. Так, ігумен Василь (Пронін) писав, що багатство грецизмів у рукописній книзі може свідчити про грецьку шкільну освіту переписувача. В. Німчук наводить одразу декілька можливих варіантів. Серед них — а) переписувач міг приїхати із дружиною подільського князя Федора Коріатовича у 1393 р.; б) був місцевим. Аналізуючи післямову Станислава Граматика, лінгвіст знаходить у ній риси як української, так і хорватської й сербської.

«На те, що Станислав був русином-українцем із підкарпатського краю, свідчить відстутність написань ѣ та ы проти етимології в післямові», — пише філолог.

Ще одна така ознака — перехід приголосного в у нексладотворчий ў після голосного.

«Наш попередній висновок після обстеження пам’ятки: …переписав українець, імовірно закарпатець, елементи рідної мови якого знайшли відбиття в книжці, — підсумовує В. Німчук. — Самé існування Євангелія 1401 р. та дарчої грамоти при ньому наочно спростовує твердження деяких довоєнних істориків, ніби в давнину серед підкарпатських українців (русинів) панувала суцільна неписьменність».

Цю ж важливість Євангелія 1401 р., післямови Станислава Граматика і дарчої грамоти відзначив мовознавець Павло Чучка, який також дійшов висновку, про те, що Станислав Граматик — закарпатець. Південнослов’янські риси у мові, як писав П. Чучка, вказують на те, в яких краях міг пройти вишкіл граматик-переписувач. О. Сопко припускає, що переписувач імовірно був ченцем-каліграфом, можливо, і орнаменталістом книг, вихідцем із балканських країн.

«Таке твердження базуємо на співставленні художніх зразків рукопису з історичними фактами цього періоду, коли в час захоплення балканських земель турками-османами ченці вивезли із собою багато оздоблених богослужбових рукописів, поповнивши бібліотеки східнослов’янських монастирів», — зазначає мистецтвознавець, посилаючись на працю Ярослава Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми».

Одарка Сопко (Долгош) та Юрій Глеба дарують примірник видання Королевського Євангелія для Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки

Справді, рукописне Євангеліє 1401 р. постало у драматичну для південних слов’ян добу: 15 червня 1389 р. серби зазнали жахливої поразки на Косовому полі; того ж року турки захопили болгарську Софію у Болгарії; у 1393 р. впало Тирновське царство болгар; у 1395 р. впало Добруджанське болгарське князівство, а відтак і Видинське князівство. Численні інтелектуали із південнослов’янських земель емігрували у тому числі на землі України.

Однією з нез’ясованих обставин постання Королевського Євангелія є і те, з чого — з якого протографу — його переписував Станислав Граматик. Ігумен Василь (Пронін) у цьому відношенні відзначав, що, приміром, у Євангелії від Івана є розбіжність зі слов’янськими перекладами, але тотожність із грецькими текстами. Згодом це дало змогу вченим припускати, що Станислав Граматик не просто переписував Євангеліє, але міг частково й перекладати його.

Примітними у Євангелії 1401 р. є і деякі упущення, як от половини 22 вірша і половини 23 вірша глави 23 Євангелія від Матея; є подібний пропуск і в Євангелії від Івана. Усі описані особливості цієї рукописної книги підказують дослідникам шляхи до подальших пошуків.

За припущенням Й. Кобаля, книгу-протограф, якою скористався Станислав Граматик, міг привезти воєвода Драг із Константинополя: у Царгороді вельможа побував у 1390 р. Натомість В. Німчук, відзначаючи південнослов’янські риси — сербські, давньомакедонські — у мові Королевського Євангелія, припускає, що джерело, з якого його переписали, могли принести на Закарпаття зі слов’янських країн Балканського півострова або ж із українських земель Галичини чи Волині. О. Сопко на підставі аналізу художнього оформлення пам’ятки і багатства його стилів припускає, що Станислав Граматик узагалі міг використати декілька протографів для створення рукописної книги.

Отож для майбутніх вчених роботи із дослідження унікальної пам’ятки вистачить ще на десятиліття — білих плям у цьому випадку надзвичайно багато. Утім, найважливішим є те, що Євангеліє із Королевого 1401 р. тиражували і воно стало значно доступнішим для дослідження. Відтак, можливо, і в найближчому майбутньому слід чекати нових відкриттів, пов’язаних із цією унікальною пам’яткою.

Заставка із Королевського Євангелія 1401 р., що перегукується з візерунками народної вишивки

Що прочитати:

  1. Дворнік Френсіс. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. Київ 2005.
  2. Запаско Яким Прохорович. Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. Львів 1995.
  3. Кобаль Йосип. Угочанщина за часів Королевського Євангелія // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 10-14.
  4. Логвин Григорій Никонович. З глибин: Давня книжкова мініатюра. Київ 1974.
  5. Мороз Володимир, Скленар Ігор, Заславський Віктор. Василіянські монастирі України. Книга перша: Галичина і Закарпаття. Тернопіль 2015.
  6. Німчук Василь. Королевське (Нелабське) Євангеліє 1401 року // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 15-23.
  7. Памятники архитектуры и градостроительства Украинской ССР, т. 2 / Ред. колл. И. А. Игнаткин, И. М. Кравец, Е. И. Лопушинская, И. Р. Могытыч, В. П. Моисеенко. Киев 1985.
  8. Пронин Василий. Закарпатское Евангелин 1401 года // Пронин Василий, архимандрит. Собрание трудов / упорядн. А. Монич, Ю. Данилец, т. 1: Жизнеописание. Научные и богословские исследования. Ужгород 2010, с. 392-401.
  9. Сопко (Долгош) Одарка. Проект «Рукописна спадщина Закарпаття. Факсимільне видання Королевського Євангелія 1401 р.» // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 4-5.
  10. Сопко (Долгош) Одарка. Оздоби Королевського Євангелія 1401 року // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 28-33.
  11. Стемпіцька Юлія. Реконструкція оправи Королевського Євангелія // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 34-38.
  12. Чучка Павло. Найдавніші кириличні пам’ятки, створені на Закарпатті // Королевське Євангеліє 1401 року. Дослідження і матеріали до факсимільного видання / упоряд. О. І. (Сопко) Долгош. Ужгород 2015, с. 24-27.
  13. «Королевське Євангеліє» 1401 року презентували на його батьківщині // Медіа центр УжНУ
  14. Королевский замок Нялаб в пгт Королево // Замки, крепости и оборонные храмы Украины
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • muhamuha33 | 22 лютого 2019, 20:21

      оооо!!! палата №6 відпочиває, де ви беретеся, дзвінкі каструлі? -не кажіть дурниць!!! не канонічна нова секта об'єднаних розкольників !!!

    • Ninel | 22 лютого 2019, 19:27

      Судячи зі всього з підрахунками досить проблематично у Дмитра Горєвого. Звідки 325 переходів? По факту перейшло 23 парафії УПЦ разом зі священником, 13 парафій перейшло без священників. Все решта

    • Ninel | 22 лютого 2019, 18:24

      Цікава математика "33 громади вирішили перейти до ПЦУ, а саме: чотири – у Малинському районі, по три – у Любарському, Чуднівському, Баранівському та Житомирському районах". Я щось як не

    • serge1717 | 22 лютого 2019, 17:15

      Ще й заодно згадати хто принівс війну в їх країну!

    • В. Ясеневий | 22 лютого 2019, 16:32

      Молитися за мир. чи будь що інше, дуже легко і просто, ніж ТОЙ МИР ТВОРИТИ творити. То ж творімо його, брати і сестри - українці... ,

    Популярні статті місяця