Народ у стані виходу: ассирійці України, їхня релігія і культура

2 вересня 2016, 10:17 | Калейдоскоп | view photo | view video | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мороз

Приблизно 4000 ассирійців, переважно вірних Ассирійської Церкви Сходу, проживають у наші дні в Україні. Якщо їхніх співбратів на батьківщині, в Іраку та Сирії, переслідують ісламісти, то у нашій державі цей народ також зачепила війна.

Голова ассирійської громади Запоріжжя Гіваргіс Бадаріта ассирійський танцювальний ансамбль «Шамірам» із національним прапором, який офіційно прийняли Всесвітнє Ассирійське Об’єднання, Ассирійська Національна Федерація та ассирійська Демократична Бет-Награїн у 1971 році (http://assyriannews.at.ua/)

Наразі українські громади ассирійців розсіяні по різних містах і поки не мають місцевого священика. Плекання релігійної та культурної ідентичності – те, що дозволяє їм витримувати тиск асиміляції.

«В Україні проживає приблизно 4000 ассирійців. Біля із них 350 – у Києві. Також орієнтовно по 100-150 мешкають у Донецьку і Донецькій області: Маріуполі, Костянтинівці, Горлівці, Дебальцевому, Краматорську, – розповідає видавець і головний редактор газети «Хабре датурае» (Ассирійські новини), голова ассирійської діаспори Запорізької області і керівник релігійної громади «Свята Соборна Апостольська Церква Сходу» у Запоріжжі Гіваргіс Бадарі. – У Покровську (до декомунізації Красноармійськ, первісно Гришине – прим. авт.) Донецької області живуть ассирійці – вихідці з Вірменії: приблизно 300-400 осіб. Також біля 500 вихідців із Вірменії живуть у Новій Каховці на Херсонщині. Громади є в Луганську, Хрустальному (до декомунізації Красний Луч – прим. авт.) Луганської області, Запоріжжі, Дніпрі і Кам'янському (за СРСР і до декомунізації Дніпродзержинськ – прим. авт.) Дніпропетровської області, Полтаві, Сумах, Прилуках, Чернігові, Ніжині, Вінниці. У Житомирі громада невелика – приблизно п'ять сімей. У Львові – до 10 сімей. В Івано-Франківську також є нечисленна громада».

І всіх їх єднає багата спільна історична традиціята перебування у розсіянні.

Хто такі ассирійці

Ассирія – колись найсильніша семітська держава Близького і Середнього Сходу, що виникла навколо міста Ашшур на півночі Месопотамії. Її війська наводили жах на тих, проти кого вони вирушали, особливо протягом частини середньоассирійського (XV-ХІ ст. до н. е) та новоассирійського (Х-VII ст. до н.е.) періодів.

Джеху, цар Ізраїлю, вклоняється царю Ассирії Салманасару ІІІ, 825 р. до н. е. (фото Вікіпедія)

Ассирію та ассирійців 172 або, як зазначають інші дослідники, 176 разів згадано у Біблії. Уже за ізраїльського царя Пекаха (735-733 рр. до н. е.) ассирійський цар Тиглатпаласар ІІІ (745-729 рр. до н. е.) завоював Гілеад та Галилею і вивів населення звідти у полон. Після повстання ізраїльського царя Хошеа (733-724 рр. до н. е.) син Тиглатпаласара ІІІ Салманасар V(бл. 727-722 рр. до н. е.) два роки облягав і в 722 р. взяв штурмом столицю Самарію. Ще через два роки новий ассирійський володар Шаррукін ІІ (722-705 рр. до. н. е.) примусово виселив майже все населення Самарії. Після придушення повстання юдейського царя Хізкіяху/Єзекії (727/726 або 715/714 – 687) син Шаррукіна ІІ цар Синнахериб (705-680 рр. до н. е.) виселив до Ассирії понад 200.000 юдеїв. Саме з ассирійським поневоленням єврейська традиція пов’язує пам’ять про 10 втрачених колін Ізраїля (адже пережили ті трагічні події не всі 12 колін – прим. авт.). Тож не дивно, що коли Господь покликав Йону пророкувати у Ніневії, той злякався:

«Слово Господнє надійшло до Йони, сина Амітая: “Встань. Іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього, бо злоба їхня піднялася до мене”. Та Йона встав, щоб утікати в Таршіш, далеко від Господа» (Йона, 1: 1-3).

Пророк, знаючи жорстокість ассирійських правителів, наважився на втечу у далекі краї – Таршіш, за різними даними, був у Греції, Кілікії, на острові Сардинія, Піренейському півострові, а то й на березі Індійського океану… Дальша історія Йони добре відома.

Проти Ніневії свідчив пророк Наум, який вказав, що це місто – «леговище левів» (Наум 2:12) між 650 і 630 рр. до н. е. Зрештою, Ніневію та й усю Ассирію у 612 р. до н. е. зруйнували об’єднані війська Мідії та Нововавилонського царства. У 605 р. до н. е. Ассирія перестала існувати як держава. Водночас саме завдяки ассирійським архівам клинописних табличок до наших днів збереглися шедеври літератури Давного Сходу, історичні документи.

«Наша нація була цивілізована. Ми створили скло, статистику, топографію. Але Ассирія розпалася через жорстокість. Ісус Христос жив серед ассирійців. Він говорив арамейською мовою і якось сказав: «Ассирія – берло гніву мого, Єгипет – творіння моє, а Єрусалим – спадок мій». Через те, що Ассирія була берлом гніву, вона розпалася: на кого Бог гнівався, туди посилав ассирійців. А потім розсіяв їх по всьому світі», – викладає власне бачення підсумків описаної історії голова ассирійської громади у Вінниці Олександра (Сурія) Капецька (дівоче прізвище Ісакова).

Ассирія у ІХ-VII ст. до н. е (карта – Вікіпедія)

Згадка про ассирійців та арамейську мову – не плутанина. Річ у тому, що арамейська мова на Близькому і Середньому Сході поступово набула широкого поширення і частково витіснила у побуті інші, зокрема складнішу за неї аккадську. Арамейською розмовляли і в Палестині.

«Але ми не арамеї. Вони – кочові племена, близькі нам семіти. Ми ж, теперішні ассирійці, потомки ассирійців та вавілонян – одного народу, хоча той був поділений і воював між собою. У нас була спільна мова – ассиро-вавілонська, або ж аккадська, – акцентує бачення власної ідентичності ассирійців Г. Бадарі. – Арамеї прийшли на нашу територію і їхня мова частково витіснила аккадську. З іншого боку, частина слів у нашій мові збереглася з аккадської, навіть є ті, які прийшли від шумерів».

Ассирійці були один із перших народів, які прийняли християнство. Уже наприкінці І ст. н. е. перші християни жили у Месопотамії. Їхні спільноти дали початок церковній традиції Ассирії – Церкві Сходу. У ІІІ ст. ці терени завоювали перси.

З огляду на те, що Церква Сходу не прийняла осуд поглядів константинопольського архиєпископа Несторія – несторіанства, накладений Ефеським собором у 431 р., її називали ще Несторіанською. Коли ж візантійський імператор Зенон (474-491 рр.) прогнав несторіан зі своєї імперії, вони знайшли притулок у Персії. Церква Сходу відійшла від єдності з Церквою Константинополя і це посприяло полегшенню становища її вірних у Персії. Адже остання ворогувала з Візантією. Утім, у VII ст. Персію підкорили араби-мусульмани й ассирійці-християни втратили привілеї.

«Але завдяки християнству ми збереглися, бо жили ніби в анклаві поміж мусульман і не змішувалися ні з ними, ні, наприклад, з єзидами. Коли ж прийшли сюди (в Україну, що була у складі Російської імперії – прим. ред.), почалася поступова, нехай і повільна асиміляція. Сусіди ассирійців на Близькому і Середньому Сході – араби, курди, євреї – традиційно називають їх «ашшурі». Подібний термін вживають і турки. Самоназва ж народу – «сурая», «атурае», – каже очільник ассирійської діаспори Запоріжжя. – Відомі у православ'ї Єфрем Сирин, Ісаак Сирин – етнічні ассирійці, а не сирійці-араби, як можна подумати, відштовхуючись від звичної тепер термінології. Ассирійську Церкву Сходу називали у цей час по різному: Сиро-Персидською, Сиро-Халдейською».

Як подає Йосиф Зая у книзі «Історія ассирійців з давніх часів до падіння Візантії», трансформація найменування «Ассирія» в «Сирія» відбулася внаслідок впливу арамейської мови та її алфавітного письма. В арамейській мові буква «алеф» на початку слова могла не читатися, що провокувало читання «Ассирія» як «Сирія», призвело до випадення цієї літери і втрати подвоєння першого приголосного звуку, подає дослідник.

Католікос-патріарх Ассирійської Церкви Сходу Мар Гіваргіс ІІІ (Фото http://byztex.blogspot.com/)Шукаючи виходу із труднощів, у XV ст. частина вірних Церкви Сходу, яка жила на Кіпрі, об’єдналася із Римо-Католицькою Церквою. У наступному столітті так вчинили вірні у Месопотамії. Осібно трималися вірні на теренах тодішніх Ірану і Туреччини. Одначе вже у ті далекі часи Церква Сходу, яка з початків позиціонує себе як Православна і Соборна (Кафолична), почала пошук шляхів до єднання як зі співбратами, що перебувають у злуці зі Святим Престолом у Римі, так і з Константинопольською Церквою та іншими Православними Церквами. Діалог між Ассирійською Церквою Сходу та Халдейською Католицькою Церквою триває у наші дні. Для вірних першої із них глава Церкви католікос-патріарх Церкви Сходу водночас є важливим національним лідером.

На даний час це Мар Гіваргіс ІІІ із осідком у місті Ербіль в Іраку, якщо точніше, в іракському Курдистані.

Шлях ассирійців в Україну

Поява ассирійців в Україні пов'язана із подіями Першої світової війни, коли їх – християн – почали масово вбивати на теренах Османської імперії.

«Ми щороку відзначаємо День пам'яті «Ассирійського мученика». Йдеться про мучеників, починаючи з давніх, і до сучасних. Перший геноцид ассирійців вчинив Тамерлан у XIV ст. Він знищив приблизно 80% нашого народу, а залишок на чолі з патріархом пішов у гори Хаккярі, які зараз називають Курдистаном. Передостанній геноцид ассирійців відбувся на початку ХХ століття в Османській Туреччині. Тоді Британська та Російська імперії підбили християнські народи – нас, вірмен і понтійських греків – на повстання проти Туреччини і потім залишили напризволяще, – розповідає Г. Бадарі. – А ми отримали геноцид та численних біженців: у Російську імперію із військами, що відступали, прийшли 100.000 ассирійців».

Якщо геноцид вірмен розпочався у січні 1915-го, то ассирійців почали масово вбивати уже в грудні 1914 року і це тривало до 1918-го.

Спалення тіл ассирійських жінок-християнок під час геноциду ассирійців. Тіла палили, щоб виявити золото та коштовності,які замордовані нібито ковтнули, щоб приховати (http://www.aina.org/books/stnd.htm)

«Знищили 2/3 народу – 700-750 тисяч! У Туреччину нам не дозволили повернутися. Сказали, що «зрадникам у нас немає місця», – деталізує він. – У підручниках історії в Туреччині ассирійців, понтійських греків і вірмен досі називають зрадниками».

Пам'ять про рідну землю і своє походження ассирійці України ретельно передають дітям.

«Ассирійців здавна винищували в Іраку, бо ми – православні, а вони мусульмани. Тому наші люди утікали на північ, зокрема через місто Джульфа в Азербайджані (тепер провінція Східний Азербайджан в Ірані – прим. ред.), – говорить О. Капецька. – Звідти роз'їхалися, хто-куди. Мій батько Давид народився у 1894 році у провінції Урмія. На початку ХХ століття він потрапив до тодішньої Російської імперії. Ми жили у Києві, тато був чистильником взуття в артілі».

Як і в більшості вимушених переселенців, життя ассирійців в Україні налагоджувалося зі значними труднощами. Згодом представники цього народу також зазнали репресій радянських часів.

Голова вінницької ассирійської громади Олександра Капецька у молодості (Архів Олександри Капецької)«У моєї матері було 11 дітей. У 1933 році, під час Голодомору, двоє загинули. У 1938 році батька заарештували, а в серпні 1939-го нас вислали у Казахстан, – каже голова вінницької ассирійської общини. – Батько був неграмотний. Як він розповідає, його звинуватили у тому, що він мав підірвати Дніпрогес. Як наслідок, нас та інші сім'ї повантажили у три вагони і вивезли з Києва. Батька й інших в'язнів вислали просто з Лук'янівської тюрми. Деякі кості у нього були буквально розтрощені. Розповідав, що ставили одну табуретку на іншу, його садили зверху у двоє «слідчих» «грали у футбол» – вибивали табуретки з-під тата. Він падав і кості ламалися. Тато непритомнів, а вони ще примовляли: “Ти що такий? Напився і п'яний прийшов?”. Він переповідав жахи: жінкам відтягували груди і били по них…»

Ассирійців було багато серед тих, хто постраждав. За словами О. Капецької, якось дядько Промарза Тамразова – відомого українського математика ассирійського походження, доктора фізико-математичних наук і член-кореспондента НАН України, побачив, що в одного із в'язнів, Сумбата Артемовича, немає одного вуха. Той розповів, що це у нього вибивали свідчення…

Ісакові відбули сім років у Північному Казахстані.

«“Отче наш” ассирійською я вивчила у 10 років – мій дідусь був дуже віруючим. Тому на заслання у 1938-му я їхала, уже знаючи молитву. Пам'ятаю, до дідуся приходили троє інших людей і вони разом молилися до сходу сонця та увечері. Але в Казахстані не було священиків», – пригадує очільниця вінницької громади.

Засланців розділили у чотири колгоспи: Парішинський, Талмакурський, Чулак-Сандирський і Акбасарський. Ісакові потрапили в Парішинський радгосп № 295 Кокчетавської області, у село Шампак.

«На фермі, де жила наша сім'я, опинилися шість ассирійських родин. Тобто, було з ким поговорити рідною мовою.Туди ж вислали поляків із Сарн, німців Поволжя, чеченців та інгушів, а під час війни – ще й трудармію таджиків: одних літніх людей… Згодом ми трохи вивчили ще й казахську. Які були умови? Степ і степ… Казахи нас не сприйняли вороже. Хати у нас були із пласту: трактор їхав і зрізав пласт землі. Його різали на цеглини, викладали стіни, які обкладали комишом, – говорить О. Капецька. – Я була малою, але вчилася добре. Тож мене знімали з уроків і я працювала обліковцем на польовому стані».

Коли минулоп'ять років заслання цієї ассирійської родини, в Україні ще тривала війна. А вже по її закінченні у Київ родині не було до кого повертатися. Натомість у Вінниці жив брат Давида Ісакова – перебралися туди.

«Батько дожив тільки до 1955-го – побої, завдані у тюрмі дуже вкоротили йому віку. Похований у Вінниці, на кладовищі, що біля Хмельницького шосе. А в Києві на Байковому кладовищі є монумент усім нашим ув'язненим, які загинули», – каже жінка.

Монумент ассирійцям України, що загинули під час радянських репресій. Київ, Байкове кладовище (Архів Олександри Капецької)

На запитання про те, як ассирійцям з України, вдалося зберегти себе на засланні, О. Капецька відповідає: «Завдяки нашим законам. Серед них перший – повага до старших, до батьків. Обов'язковою є гостинність».

Узагалі тісний зв'язок між поколіннями гарантує передачу традицій у громаді. І релігійна ідентичність тут відіграє особливу роль. Ассирійці почали відроджувати організоване життя своїх спільнот, як тільки ослаб тоталітаризм.

«Важливо, щоб людина була віруючою»

«Тепер в Україні зареєстровані громади Ассирійської Церкви Сходу у Запоріжжі, Донецьку, Покровську, Києві. Також цей процес реєстрації ще три роки тому почали у Новій Каховці. А от місцевих священиків в Україні немає, – продовжує Г. Бадарі. – Нас курує єпископ Північного Іраку та країн СНД Мар Ісхак Йосиф. За нами закріплений душпастир Ісхак Тімрз, який приїжджає до нас також з Іраку. Для того, щоб був священик в Україні, його треба вивчити. Приміром, так було у Вірменії, де Никадим Юханаєв спершу став дияконом, потім навчався у семінарії, на богословському факультеті університету і став священиком для громади у цій країні».

За відсутності своїх храмів ассирійці України ходять до інших православних церков.

«До нас ще на початку 1980-х, коли приїжджав нині покійний патріарх Мар Динкха IV, він сказав: “Обов'язково ходіть до церкви, яка є там, де ви живете. Адже дуже важливо, щоб людина була віруючою. Це краще, ніж вона була б атеїстом”», – зазначає керівник ассирійської діаспори у Запоріжжі.

Культурне життя ассирійської громади в Україні та країнах СНД висвітлює газета «Ассирійські новини» (її перевидають також у Росії та за державні кошти у Вірменії), а її сайт assyriannews.at.ua  виконує роль культурного центру онлайн.

«У нас на сайті є розділ “Ассирійці Запоріжжя”, де подаємо інформацію, зокрема відео, про всі наші події, – відзначає Г. Бадарі. – Це і відео про День ассирійського мученика, про Новий рік, Успіння Діви Марії – друге наше свято після Пасхи. Усі матеріали кожен може подивитися, дізнатися більше».

Вечір пам'яті геноциду ассирійського народу у ХХ ст. в запорізькій громаді (http://assyriannews.at.ua/)

Серед членів місцевих ассирійських громад активно розповсюджують газету «Ассирійські новини». Її pdf-примірники можна безплатно завантажити із сайту запорізької діаспори.

До слова, в ассирійців, згідно з їхнім літочисленням, зараз 6766 рік. Новий рік (Решер шета – Акіту) у давнину зустрічали 21 березня – 2 квітня. А от Різдво ассирійці відзначають 7 січня. Ассирійці в Україні, як каже керівник громади у Вінниці, також печуть і святять паски, готують кутю.

«Ми віруємо у Святу Трійцю, але головна особа – Бог-Отець. Ми тверді своїй вірі, адже наша нація першою прийняла християнство, – наголошує О. Капецька. – У нас на весіллі чи на похоронах ніхто до страви не торкнеться, поки я не прочитаю “Отче наш”. Завжди прошу, щоб Божа тінь була над головою ваших дітей і вас та охороняла вас від всяких незгод».

І все ж життя вносить корективи – ассирійці України уже не є вірними тільки Церкви Сходу.

«Раніше усі ми були православними, а зараз громада у Вінниці розділена. Частина людей пішла у баптисти. Це нас дещо підірвало – єдності уже немає, – говорить О. Капецька. – Мене запрошували до баптистів, я пішла і подивилася. Але це вже не те. Я не можу міняти віру, бо я у цій вірі народилася, хрещена і хрестила своїх дітей. Я православна. Вони не використовують хреста, але ж, кажу, Господь ніс свій хрест…».

Та конфліктів між конфесіями в ассирійців немає, засвідчує жінка.

«Помилково, коли більшість – глядачі»

Природній процес – асиміляція – неоднорідно впливає на громади у різних містах. Так, у Києві та Вінниці більше мішаних шлюбів, аніж деінде.

«Змішані шлюби є не всюди. Приміром, у Запоріжжі їх практично немає», – ділиться спостереженнями Г. Бадарі.

Якщо ж у Вінниці, за словам О. Капецької, у 1970-х було 87 ассирійських сімей, то зараз – до сорока. Старші люди – носії традиції – вмирають, впала народжуваність.

Ассирійське весілля: промова керівника вінницької громади Олександри Капецької

«У нас зараз більше змішаних шлюбів, аніж шлюбів між ассирійцями. Якщо стається таке весілля, то це вже історична подія. У Вінниці чисто ассирійських сімей 4-5… Але ті, хто приходять до нашої громади, зацікавлюються ассирійською культурою ще більше, ніж чистокровні ассирійці! Я завжди говорю, навіть якщо ви маєте предків-ассирійців у третьому поколінні, то ви – наші», – говорить О. Капецька.

Для підтримки духу солідарності ассирійці України намагаються використати сповна усі нагоди.

«Ми дружні. Якщо хтось помре, то наші люди з'їжджаються з усіх міст. От коли мій перший син помер 20-річним, то напевно 300 людей було… Крім квітів ми обов'язково збираємо родині гроші, щоб підтримати, – каже керівник вінницької громади. – Так само і на весілля з'їжджаються всі, хто може. Якщо хтось, приміром, бідний і його запросили на весілля, то він хоч позичить гроші, але прийде з подарунком. Усе записують та оголошують. І ті, кому подарували, у свою чергу потім віддаровують. Коли на весіллі грає музика, усі – з усіх міст, конфесій та діалектів,– стають разом і беруться за руки. Це вираз нашої єдності. Те, що люди з'їжджаються з усіх усюд – вираз нашої солідарності. Танець шейхане – вираз нашого духовного потенціалу».

Один із учасників громади, за словами О. Капецької, добре знає ассирійське письмо і мову, – ще років зо п'ять тому у Вінниці збирали та навчали цих знань місцевих дітей. Тепер громада збирається переважно удома в її очільниці. Улюбленими є престольні свята, яких в ассирійців дуже багато.

«Особливо популярним у нашій громаді є свято Мар Зая. Цей святий дуже добрий: часто його іменем навіть зловживають – присягаються. На цей празник збираємося грішми, варимо вершкове масло і додаємо в нього муку (приготоване називають «миртоха» – прим. авт.). Її роздають усім. До цього два дні постимо», – говорить О. Капецька.

Участь кожного у житті спільноти – один із корінних принципів життя ассирійської громади.

Ассирійський танцювальний ансамбль «Шамірам» із Запоріжжя (http://assyriannews.at.ua/)

«Протягом 20 років, відколи я займаюся життям громади у Запоріжжі, я бував і в інших громадах. Бачив, як вони організовують свої акції. Вважаю, що помилковим є підхід, коли спільнота орендує залу, хтось виступає, а більшість сидить як глядачі, – говорить Г. Бадарі. – У нас усе інакше. Звісно, що ми знімаємо залу в ресторані, є застілля. Але ми організовуємо танці, в яких беруть участь усі – від малого і до великого. На таких празниках і весіллях діти долучаються до культури, вивчають національні танці. Саме тому, приміром, нам у Запоріжжі було просто створити національний ансамбль».

Обладміністрація виділила гроші на костюми, а громада зібрала дівчат.

Сім'я – основа

«Як ми долучаємо дітей до рідної культури? Я з дитинства говорила: “Сину, от я зараз приготую обід, як готували наші дідусі і бабусі”. Беремо їх на хрестини. Щоб діти бачили все, а не просто чули розповіді. Так і привчаємо, – говорить О. Капецька. – Я, як старійшина, знаю ассирійську мову – у громаді я порадниця. До мене приходить молодь, їй розповідаю весільні традиції, про культуру тощо».

Особливу увагу ассирійці звертають на виховання дівчат, що знайшло вираження, зокрема, у весільній обрядовості, її багатому символізмі.

«У нас дівчина повинна вийти заміж саме дівчиною. Усі витрати на весілля бере молодий. Якщо, борони Боже, молода – не дівчина, він відправляє її додому, а витрати йому повертають, – продовжує О. Капецька. – Як одружуються? Зазвичай дружать сім'ями, кажуть: “Он у Києві в Івана є така гарна дівчина. Давай, сину, поїдемо, подивимося”. Телефонують до тієї родини, запитують, чи можна приїхати. Відмов у нас немає. Якщо людина просить, то гість є гостем».

І от гості приїжджають та кажуть: “Доню, піди і розбий це горнятко біля води”.

«Якщо вона зрозуміла, то принесе води тому, хто попросив. Але тепер є й такі, що можуть дійсно розбити… Це перевірка на знання традиції, – говорить старійшина вінницької громади. – Далі влаштовують оглядини, домовляються, запитують молодих про згоду. Колись не запитували…»

Через деякий час дівчина відповідає хлопцеві. Якщо ця відповідь ствердна, він знову приїжджає, з перснями, подарунками.

«Гості сідають за стіл, але не їдять, доки не почують ствердної відповіді, – каже жінка. – Коли дівчину запитують, чи хоче вона вийти заміж за цього хлопця, вона каже: “Ви запитайте моїх батьків”. А вже батьки запитують її. Далі лунає музика, починається застілля і ритуальні торги. Домовляються про певну суму, а ще обов'язковим є подарунок братові або дядькові молодого».

Також традиційно молодь знайомиться під час свят, весіль, інших подій із життя ассирійської громади.

Аналогічно багатими є традиції, що стосуються усіх інших випадків життя.

Ассирійці Золотоноші на Черкащині, радянський період (фото http://zoloassirian.ck.ua/)

«Не можемо радіти – люди ж гинуть»

У наші дні ассирійці всього світу потерпають через те, що з 2003 року в Іраку піднялася нова хвиля переслідування їхніх одноплемінників. Г. Бадарі характеризує ситуацію у цій країні як новий геноцид.

«Араби-мусульмани знищують ассирійців-християн, бо в їхніх очах ми – прихильники Америки. Із 2.000.000 ассирійців Іраку у цій державі залишилося не більше 300.000. Ассирійці, які не виїхали з Іраку, перебувають переважно у таборах біженців на півночі країни. Такі ж табори були у Сирії до початку війни там, – каже він. – Утікачі потрапили до Йорданії, Туреччини. Наш народ зараз перебуває у стані виходу – плачевному стані».

З українцями в ассирійців, які живуть поміж ними, ніколи не було конфліктів, запевняють Г. Бадарі та О. Капецька.

«Ми живемо в дружбі. Моя сім'я у Запоріжжі – з 1916 року. І жодного разу не поставало національне питання, – продовжує розмову Г. Бадарі. – У 2015-му до нас приїжджали представники ОБСЄ і задавали питання на цю тему. Я і їм, і раніше у Швеції, куди мене запрошувало наше ассирійське телебачення у 2007 році, розповів, що у нас прекрасна країна. До речі, у Швеції тоді мало знали про Україну – думали, що це те саме, що й Росія. Я ж пояснював про різницю між народами, про окрему українську культуру. Мені з боку добре видно відмінності між українцями і росіянами. Це не просто інша мова, культура, а й менталітет. Я не кажу про те, що хтось ліпший чи гірший, але інший».

Так само, наприклад, відрізняються грузини і вірмени, інші народи, витлумачує він свою думку.

Зустріч представників ОБСЄ із представниками ассирійської громади  Запоріжжя

Що цікаво, спершу українці там, де жила родина О. Капецької, не знали, ким саме є ці чорняві поселенці з далеких країв.

«Це зараз люди вирізняють, що ми – ассирійці. Та й то не всі. А раніше нас називали греками: «оце греки прийшли», «оце греки співають», «оце греки танцюють»… У мене досі прізвисько «Гречиха», – посміхаючись, каже О. Капецька. – Взагалі ця земля теж стала нам рідною: моя Батьківщина Україна, чоловік – українець. Тут ассирійці народили своїх дітей. Діти закінчували українську школу, розмовляємо ми українською і, звісно, своєю мовою».

Теперішня війна в Україні сильно зачепила ассирійську громаду. Особливо з огляду на те, що багато місць їхнього компактного проживання розташовані саме на сході держави.

Фільм про ассирійську діаспору Запоріжжя:

«У нас у Запоріжжі є сім'я із Дебальцевого, яку ми витягували звідти. Вони виїхали, а через два дні у них розбомбили дім, – переповідає історію родини керівник ассирійської діаспори у Запоріжжі. – Чоловік у 60 років втратив все, що набув протягом життя. Встиг вивезти дітей та онуків… Живуть на орендованій квартирі. Загалом звідти виїхали багато наших людей, але частина повернулася назад. Адже жити на найманих квартирах протягом тривалого часу неможливо. Одначе нашої молоді там дуже мало».

У Вінниці традиційно щороку робили фестивалі ассирійської культури і давали запрошення у всі міста СНД, пригадує керівник тамтешньої ассирійської спільноти.

Листя мати-й-мачухи для ассирійських голубців долмад-тарпи краще заотовляти у травні, каже Олександра Капецька (фото автора)«Ассирійці приїжджали із Краснодару, Ніжина, Чернігова, Сум, Києва, Полтави… Ми знімали ресторан, офіцерську столову. Виставляли страви ассирійської кухні, навіть здобували перші місця у конкурсах, – каже О. Капецька. – Наші керманичі із задоволенням смакували ассирійську кухню. Колись, коли Порошенко ще не був президентом, то він із Гройсманом під час фестивалю спробував наші страви. І сказав: «Давайте, ассирійці, відривайте свою кухню». Узагалі наша кухня дієтична. Усі, хто спробував голубці у листі мати-й-мачухи (рецепт див. нижче – прим. авт.), брали рецепт. Але ось відколи війна, то ці фестивалі вже не робимо. Зараз не влаштовуємо і гучних весіль. Ми не можемо це робити – люди ж гинуть, – говорить керівник вінницької громади. – Ми християни, матері… Люди гинуть, а ми гуляти будемо? Хоча ми завзятий народ і маємо веселі танці».

Взаєморозуміння і співучасть – характерні риси ассирійців – народу, який прагне вижити у діаспорі, на розсіянні. Різнобічний досвід поколінь і сподівання на краще майбутнє, підкріплене двотисячолітньою традицією Церкви Сходу, знаходять вираження в ассирійському гаслі, за яким його діти намагаюся жити: «Щасливий той, у кого за Батьківщину б'ється серце».

Страви ассирійської кухні

Традиційна ассирійська кухня багата стравами на основі зерна (особливо рису), м'яса і молокопродуктів. У наші дні до цих інгредієнтів дораховують ще томати і картоплю. Окрім того, у діаспорі кухня ассирійців зазнає впливу місцевих кулінарних традицій. Існує традиція чаювання. Рецептами страв для читачів РІСУ поділилися учасники вінницької ассирійської громади Олександра Капецька та Лариса Еммануїлова.

Джаджік

Джаджік

Страва із сиру: сир солимо і розминаємо до стану однорідної маси, нарізаємо кріп, зелену цибулю. Також можна додати масла, якщо хочете, щоб страва була жирнішою. Ще додають часник. Їдять із хлібом, печивом.

Долмад-тарпи

Долмад-тарпи

Голубці у листі винограду або мати-й мачухи. Якщо йдеться про мати-й-мачуху, то листя цієї рослини солимо – найкраще у травні. Миємо, беремо 10-12 листочків у руку, пересипаємо сіллю і туго вкладаємо у банку. Вони не доливаємо – рослина пускає свою. Квашене листя може долежати і до зими. Воно характерне тим, що воно не рветься, на відміну від листя капусти. Перед використанням листя вимочуємо спершу у холодній воді а потім – у теплій, щоб вийшла сіль.

Фарш: дуже багато цибулі, нарізаної дрібними шматками жирної свинини, сирий рис і спеції, передусім перець, – усе за смаком. Моркви не даємо. Якщо листки не солені, то підсолюємо. Голубці виходять малими. Складаємо їх тісно у каструлю, заливаємо водою, відварюємо до готовності на плиті.

Перед споживанням заливаємо голубці заправкою, яку звуть «маста». Для її приготування кип'ятимо молоко, остуджуємо до літнього стану і заправляємо сметаною (ассирійці часто викристовують для цього не сметану, а беруть в якості закваски частку «маста» з попереднього приготування). Воно кисне. Тоді беремо його в торбу і відтискаємо сироватку. У гущу, яка залишається, додаємо вершкове масло і часник. Виходить суміш, подібна до сметани з часником.

Ґєрду

Ґєрду

Рисова каша на простокваші: беремо згадану у попередньому рецепті «масту», як на молочну рисову кашу, збиваємо туди одне яйце, всипаємо рис і трохи солі. Ставимо на малий вогонь і постійно помішуємо, щоб не збіглося. Зверху додаємо вершкове масло.

Гариса

Гариса

М'ясна страва: беремо півня, варимо доти, доки не відстануть кістки від м'яса. Тоді беремо пластівці або вівсяну крупу і варимо все разом. Відтак це все збиваємо до стану однорідної маси і додаємо вершкове масло.

Дорох

Дорох

Напій: кисле молоко збивають до однорідності, додають сіль і зелень – п'ють улітку.

Що прочитати

  1. Арамейська мова: історія розквіту і занепаду
  2. Ассирийцы Золотоноши
  3. Колена исчезнувшие
  4. Пленение ассирийское
  5. Сайт ассирійської діаспори в Україні
  6. Таршиш
  7. Хизкияху
  8. Assyrian people
  9. Girling Kristian. Engaging “The Martyred Church” The Chaldean Catholic Church, Assyrian Church of the Eastand the Holy See in Ecumenical Dialogue 1994-2012 and the Influence of the Second Vatican Council // Living Stones Yearbook 2012. – London: Melisende, P. 38-64
  10. hagyana-atouraya.com
  11. Holy Apostolic Catholic Assyrian Church of the East Official news website
  12. Mark J.J. Assyria / Joshua J.Mark // AncientHistoryEncyclopedia. – 2014.
  13. Naayem J. Shallthisnationdie? / JosephNaayem. – 1920.
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • muhamuha33 | 22 лютого 2019, 20:21

      оооо!!! палата №6 відпочиває, де ви беретеся, дзвінкі каструлі? -не кажіть дурниць!!! не канонічна нова секта об'єднаних розкольників !!!

    • Ninel | 22 лютого 2019, 19:27

      Судячи зі всього з підрахунками досить проблематично у Дмитра Горєвого. Звідки 325 переходів? По факту перейшло 23 парафії УПЦ разом зі священником, 13 парафій перейшло без священників. Все решта

    • Ninel | 22 лютого 2019, 18:24

      Цікава математика "33 громади вирішили перейти до ПЦУ, а саме: чотири – у Малинському районі, по три – у Любарському, Чуднівському, Баранівському та Житомирському районах". Я щось як не

    • serge1717 | 22 лютого 2019, 17:15

      Ще й заодно згадати хто принівс війну в їх країну!

    • В. Ясеневий | 22 лютого 2019, 16:32

      Молитися за мир. чи будь що інше, дуже легко і просто, ніж ТОЙ МИР ТВОРИТИ творити. То ж творімо його, брати і сестри - українці... ,

    Популярні статті місяця