Святі, які усміхаються. У Львові триває унікальна виставка

5 січня 2016, 16:01 | Калейдоскоп | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляли Сніжанна Беляєва, Уляна Іванишин

Мистецтвознавець Роман Зілінко разом із художником Остапом Лозинським три роки працювали над виставкою народних ікон «Коли святі усміхаються». За цей час вони підготували експозицію, що налічує 170 ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття. Зараз усмішки Миколая Чудотворця, Богородиці та інших святих можна побачити у львівському музеї імені Андрея Шептицького.

Роман Зілінко

Романе, розкажіть, як та коли у Вас виникла ідея відкриття виставки?

— Народною іконою ми з Остапом цікавимося віддавна. Я ще зі студентських років, а він з дитинства, оскільки походить з родини львівських колекціонерів.

Традиція народної ікони на дошці є продовженням творчості майстрів, які малювали на склі. Якщо про іконопис на склі Гуцульщини та Покуття можна знайти інформацію, то про народні ікони на дошці її вкрай мало. Тому цій темі ми вирішили присвятити виставку. Над експозицією працювали впродовж останніх трьох років: збирали фотографії та інформацію про те, які ікони би надавалися для показу, а які ні.

Чому Ви назвали виставку «Коли святі усміхаються»?

— Назву ми придумали для того, щоб внести трохи позитиву і світла у такі темні часи. Зрештою, ця народна ікона і є такою усміхненою. Якщо ми заплющимо очі, і спробуємо її уявити, то ймовірно це буде усміхнена Матінка Божа з Дитятком на руках, намальована яскравими кольорами. Звідси і назва «Коли святі усміхаються».

"Коли святі усміхаються"

Скільки експонатів представлено на виставці?

— Ми зібрали 170 ікон. Основу складає колекція Національного музею імені Андрея Шептицького, також є експонати з Музею народної архітектури і побуту у Львові, колекції монахів студитів, ікони зі семінарії Святого Духа та образи з приватних львівських колекцій. Для прикладу, Андрія Цибка.

Цією виставкою ми хотіли показати як розвивалася традиція хатньої ікони в Карпатському регіоні. Хоча тут є ікони з Волині та західних областей, основну увагу ми зосереджуємо на хатніх образах Гуцульщини, Буковини і Покуття.

Паралельно із нашою виставкою в музеї відкрита також виставка народного іконопису з Поділля зі збірки відомого колекціонера Олександра Чернова з Хмельницького, це ще близько 40 творів. Таким чином у Національному музеї ми представляємо значний пласт народного іконопису Західної України – від Поділля до Карпат.

"Коли святі усміхаються"

Ікони якого періоду представлені на виставці?

— Від середини ХІХ до початку ХХ століття. В цей період творили щонайменше два покоління майстрів, які малювали ікони на дошках та склі. Їхні роботи є схожими за орнаментом та зображенням святих, тому легко визначити, що вони належать до одного періоду. Окрім цього, на виставці є старіші ікони, завдяки яким ми намагалися показати початки іконографії.

Куратор виставки

В XVII столітті селяни не мали змоги дозволити собі придбати мальовані ікон. Тому в хатах замість ікон часто були гравюри. Гравюри робилися з одного кліше, з одної матриці. Можна було одразу зробити кілька сотень і тисяч відбитків, тому такі речі були копійчаними. Вони розповсюджувались на празниках, при церковних храмах, базарах чи монастирях. А вже пізніше людина могла самостійно розписати таку ікону в себе вдома. Цікаво, що не лише в домівках, а й в церквах Лемківщини та Закарпаття були гравюри.

Гравюра

— Які особливості народних ікон?

— Є ікони, за якими можна простежити роботи одного майстра. Наприклад, ось тут, на фото, видно як виразним чорним контором промальовані святі, їхні личка є блідими, очі близько посаджені. Також ікони одного майстра можна розпізнати за колористикою та декором. Народні ікони один і той самий художник міг малювати як на дереві, так і на склі. Такі приклади представлені на виставці.

Віконниці

Ці віконниці взяли на виставку з Музею народної архітектури і побуту. Пані, у якої вони були, розповіла, як вони функціонували. Коли родина була вдома, то віконниці відкривала всередину, щоб святі дивилася в хату. Якщо сім’я кудись їхала, то їх закривали так, щоб святі дивилися на двір і стерегли оселю.

Хоругва з іконою св. Миколая

Ці ікони майстер малював окремо для хати і для церкви. На церковній хоругві він старався більше: тут помітне об’ємне моделювання лиця, яке виглядає більш реалістично. Натомість, на хатній іконі личко намальоване чорним контуром.

— Чи можна розпізнати ікони за місцем їхнього народження?

— Точно сказати, де творилися народні ікони складно, адже немає жодних відомостей про майстрів чи родин, які ними займалися. Як правило, такі речі є не підписаними. Якщо трапляються якісь імена на іконах, то швидше фундаторів або власників. Ми можемо лише припускати, що майстри працювали десь на передмісті Чернівців, або в менших містечках, таких як Богородчани чи Косів. Хоча ми не знаємо, де ікони творилися, але знаємо звідки вони попадали у різні колекції.

"Коли святі усміхаються"

— Які відмінності між церковним та народним іконописом?

— Кардинально вони не відрізняються. Щодо іконографічних відмінностей, то на хатніх іконах найчастіше люди одночасно зображали Богородицю, Миколая та Розп’яття Христа. Така «трійця» стає популярною від заходу країни до сходу. Інколи в гуцульській іконі малювали ще й святого Юрія та Варвару. Натомість, на буковинських іконах різноманітність святих була більшою. Це можна пов’язувати з бажаннями замовників. Часто вони хотіли бачити на іконах небесного патрона свого господаря чи господині. Якщо в сім’ї, наприклад, був Костянтин, то зображали святого Костянтина, якщо була Варвара, то святу Варвару.

Народні ікони

У храмах натомість ікони були підпорядковані Літургії і вченню Церкви. В цьому – єдина відмінність. Але як в народній, так і в церковній традиції найпоширенішими були зображення Богородиці та св. Миколая Чудотворця. Наприклад про культ останнього, промовляє той факт, що майже в кожному іконостасі, крайньою іконою ліворуч, є ікона цього святого. Крім того, в XVI-XVII століттях були попарні ікони, де Миколай зображався з іншими святими, наприклад з Параскевою.

Народна ікона

Барокові ікони

— Чому народні ікони раніше були заборонені?

— Важко сказати, що вони були заборонені, вони радше не толерувалися. Це було народне примітивне мистецтво, а церковна влада та отці, очевидно, хотіли бачити в храмах високоякісні професійні ікони. Тоді народне мистецтво вважалося селянським, невмілим та простим, і в церкві його не визнавали. Є згадки, що колись в Чернівцях, поліція розганяла базари, на яких продавали народні ікони. Відомо, що це виконувалася за дорученням одного із тамтешніх парохів. Під час одного із таких розгонів, поліція трощила ікони на склі.

Тепер ікони на склі можна знайти в церквах на Буковині чи Гуцульщині. Ймовірно, що люди передавали їх до храмів з домівок.

Ікона на склі

— Романе, наскільки, на Вашу думку, досліджений народний іконопис?

— Після патріотичної хвилі в Україні помітне зацікавлення народною культурою: вишивкою, ткацтвом, хатніми іконами тощо. Але це радше на рівні захоплення, до серйозного, ґрунтовного дослідження нам ще далеко. Загалом цікавитись народним мистецтвом почали здавна. Наприклад, колекція музею імені Андрея Шептицького сформувалась на початку ХХ століття. З того часу тут неодноразово відбувалися виставки народного примітиву.

Народне мистецтво також досліджували працівники музею Віра Свінціцька та Василь Откович. Зараз цю тему ретельно вивчає Оксана Романів-Тріска та Оксана Шпак. Тобто дослідники є, але їх надто мало.

Народна ікона

— В мережі нещодавно з’явився ролик про вашу виставку. Хто був ініціатором його створення?

— Ідея була наша, тобто моя і Остапа. А втілити задум допомогли наші хороші друзі – Ярина Бутковська та Андрій Зелений. Ми хотіли вибрати святих, які зображені на нашій виставці, так щоб вони йшли у танку, а Ярина це все «зарухала» та реалізувала. Для відео ми спеціально підібрали гуцульські колядки та щедрівки.

Як на мене, ролик вдався. Шкода, що на разі не вдається запустити його на телебаченні.

— Які відгуки відвідувачів на виставку «Коли святі усміхаються»?

— Не хочу хвалитися, але люди хвалять (сміється). Направду відгуки позитивні, людям подобається. Я не розумів, якби б не подобалося, бо ікони фантастичні. Ми намагалися подати їх ще краще, щоб це не була просто виставка, а щоб людина більше довідалася про осередки, про регіони, з яких ікони привезені. Також для експозиції ми підготували короткі тексти про найшанованіших святих та почепили їх на стінах.

Народна ікона

Що буде з іконами після закриття виставки?

— Звичайно ми би хотіли продовжити її мандрівку далі. Хотілося би показати ікони і в інших містах України та за кордоном. Однак, представлені на виставці образи є з різних колекцій, і це створює низку труднощів. Перш, ніж їх десь показати, потрібно отримати дозволи власників ікон. Зрештою, ми ще не отримували жодних конкретних пропозицій про відкриття виставки в інших містах.

Народні ікони

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • enzian | 18 вересня 2019, 16:43

      Ніякий з тебе пророк, Мішка.

    • Paraeklezyarh | 18 вересня 2019, 16:37

      Котрою за чергою в признання автокефалії ПЦУ буде православна церква Александрії одному Богу відомо . Але факт співслужіння та євхаристії є.

    • Михаил | 18 вересня 2019, 14:50

      Александрийская церковь будет самой последней, кто признает "пцу", если такое признание когда-нибудь произойдёт. Скорее "пцу" признает Московский патриархат, чем Александрийский!

    • enzian | 18 вересня 2019, 11:37

      Найгірше, що вони поширюють не стільки християнські цінності, скільки лояльне ставлення до ворога.

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

      В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

    Популярні статті місяця