Лютерани Миколаєва: в очікуванні пастиря

5 жовтня 2015, 13:43 | Калейдоскоп | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тетяна Длінна

185 років тому у Миколаєві була заснована лютеранська громада. До сьогодні центром духовного життя общини є старовинна кірха Христа Спасителя. Попри тимчасову відсутність пастора сучасна парафія, яка належить до Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, не припиняє служити Богу, зберігати храм та опікуватися соціальними проблемами.

31 жовтня 1517 року прийнято вважати датою заснування лютеранства, яке сьогодні присутнє на всіх континентах та домінує серед релігій у низці країн Північної Європи. Батьківщина лютеранського віросповідання – Німеччина – активно готується до відзначення у 2017 році 500-річчя Реформації. Втім і нині вчення Мартіна Лютера залишається актуальним та знаходить нових послідовників серед наших співвітчизників. Яскравим прикладом цього є миколаївська лютеранська парафія Христа Спасителя, що має 185-річну історію та не зупиняється у своєму розвитку.

Нагадаємо, рішенням Другого засідання Синоду НЄЛЦУ VI скликання, яке відбулося у Дніпропетровську 8-10 вересня, затверджено новий перелік належних до Церкви общин. 21 лютеранська громада України отримала від Синоду свідоцтво про входження в НЄЛЦУ, серед них – також миколаївська община. Від парафіян кірхи Христа Спасителя членами Синоду є Павло Ширмовський, голова церковної ради, та два його заступника. Спочатку окреслимо основні віхи історії лютеранської общини у Миколаєві, а далі обговоримо її сучасні проблеми з головою церковної ради.

Як правило, лютеранські общини виникали на теренах Російської імперії, у тому числі у Північному Причорномор’ї, у поселеннях німецьких колоністів наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Однак створення євангелічної громади у Миколаєві, що певний час, як і Херсон, був базою Чорноморського флоту, було зумовлене належністю значної кількості морських офіцерів та військовослужбовців до лютеранського віросповідання.

У 1830 році для духовної опіки військовими євангелічними християнами був призначений дивізійний проповідник Йоганн Долль (1797-1857). Цей рік став роком заснування парафії. За часів служіння пастора в історичному центрі Миколаєва була зведена кірха, освячення якої відбулося 12 жовтня 1852 року. Примітно, що, за дозволом Генеральної консисторії, ім’я Христа Спасителя було присвоєно храму тільки у 1902 році. Також заслуговує на увагу той факт, що коштом парафіян була куплена земельна ділянка під будівництво кірхи, а гроші на спорудження церковної будівлі були виділені з державної казни, оскільки лютеранська община понесла значні витрати на зведення пасторського будинку і церковної школи.

Архітектурний проект передбачав, що храм буде зведений у мальовничому місці міста – на лівому високому березі річки Інгул, з якого відкривається вид на її гирло при впадінні у Південний Буг. Старовинні листівки доносять первісну красу кірхи. Церковна будівля оточена садом, а її портал виходить на вулицю Адміральську – одну із самих красивих та престижних вулиць старого міста.

Лютеранська кірха

Також храм вирізнявся серед лютеранських кірх того часу оригінальним архітектурним стилем, маловідомим в Росії та Німеччині. Його головний будівничий – архітектор Чорноморського департаменту – англієць Чарльз Акройд – взяв за взірець церковну споруду англіканського типу.

Вівтарна частина храму зорієнтована на північ. Відповідно вхід, розташований у прямокутній башті з годинником, знаходиться на півдні. Будівля має вигляд однонефової базиліки, її прикрашають вікна у неготичному стилі. Від початку над вівтарем також знаходилося вікно. Нині на цьому місці – оригінальний вітраж. Про нього розповімо пізніше.

Лютеранська кірха сьогодні

Кірха збудована з вапняку місцевого видобутку. Як свідчать джерела, перед кладкою майже кожну кам’яну брилу особисто перевіряв пастор І.Долль. Талановитий архітектурний проект та якісне будівництво дозволили храму стійко витримати воєнні і революційні лихоліття, а також блюзнірство радянських часів, коли церкву перетворили у спортивний зал.

У 30-х роках XX століття, фактично, через сто років після заснування, лютеранська громада Миколаєва була розпущена, а будівля кірхи після націоналізації стала використовуватися не за призначенням. Тільки у 1992 році община відновила свою діяльність та була зареєстрована у складі НЄЛЦУ. Ініціаторами відродження релігійного життя та кістяком громади стали виховані у лютеранській вірі члени товариства «Відергебурт», переважно німці за національним походженням.

Діяльність громади розпочиналася з 7 осіб. Для порівняння наведемо статистичні дані про кількість парафіян у XIX столітті: 1833 рік – 210 чоловік; 1840 рік – 280 осіб; 1870 рік – 1800 осіб. Однак, завдяки власним зусиллям миколаївських лютеран, духовній і матеріальній допомозі інших громад НЄЛЦУ та Євангелічно-Лютеранської Церкви в Баварії, у Миколаєві вдалося відродити лютеранську віру і храм.

Вітражі

У 1998 році сталася знакова подія. Старший церковний радник, доктор Клаус-Юрген Рьопке з Мюнхену, який з пастирськими візитами неодноразово відвідував миколаївську громаду, передав у дар храму вітраж під назвою «Воскресіння Христа з мертвих». Нині він розташований над вівтарем. Його автор Губерт Дістлер (1919-2004), відомий німецький художник. Складна життєва доля назавжди пов’язала митця з Миколаєвом.

У своєму листі до парафіян він розказав, що у 1943 році брав участь у воєнних діях на теренах Миколаївщини як радист розвідувального танкового підрозділу. У жовтні місяці у результаті вибуху фугасного снаряду був важко поранений, що призвело до ампутації одної ноги. Майже не було шансів вижити: велика втрата крові, катар шлунково-кишкового тракту, дифтерія, параліч кінцівок.

Коли дивізійний пастор втішав вмираючого хлопця, той раптом усвідомив: у нього залишилося дві руки, щоб малювати. У мирному житті Г.Дістлер присвятив себе християнському живопису, який розумів як засіб пізнання Євангелія. Більше п’ятдесяти років створював вітражі та фрески для лютеранських церков Баварії. Теми «Небо та земля» і «Страждання та звільнення» стали провідними у його художній творчості.

Дізнавшись про відродження миколаївської кірхи, митець вирішив подарувати лютеранській громаді власну роботу: «Бог відняв у мене в Миколаєві ногу, але зберіг мені життя. У якості подяки і в знак примирення та миру я хочу виготовити для цієї церкви вітраж. Він повинен розповідати про воскресіння Ісуса Христа з мертвих, про життя між світлом та пітьмою, між небом та землею, про нашу боротьбу між відчаєм та надією».

Сучасний інтер’єр кірхи

Багатогранність тлумачення сюжету вітражу пояснював у проповіді доктор К.-Ю. Рьопке. Первинним є євангельський сюжет про воскресіння Спасителя. У верхній частині роботи зображений сяючий диск сонця. Обабіч знаходяться дві людські постаті. У нижній частині можна угледіти чорне провалля печери, яка пуста, бо Христос переміг – воскрес із мертвих. Другий вимір сюжету – це історія людини, яка дякує Богу за врятоване життя. Третій аспект – це злиденне життя мільйонів простих українців, осяяне світлом надії на краще майбутнє для дітей і онуків, це боротьба у кожній людині розчарування та надії. Четвертий вимір можна пов’язати з історією лютеранської парафії та кірхи, які пережили часи занепаду, але відродилися знову.

Примітно, що на початку XXI століття лютеранська громада Миколаєва вже нараховувала близько 100 членів. Нині, коли отці-засновники вже відійшли у вічність, а їх нащадки шукають кращої долі в Європі та Америці, миколаївські лютерани, чисельність яких значно зменшилась, переживають нові випробування та відповідають на виклики часу.

Сучасний інтер’єр кірхи

Змінився національний склад громади: для переважної більшості парафіян лютеранство не є традиційною релігією предків, повернення до якої зумовлене національною та культурною ідентичністю. Сьогодні віруючі миколаївці обирають громаду за покликом серця, приймаючи лютеранське віросповідання як оптимальний спосіб служіння Богу та ближньому.

У таких умовах, на думку голови церковної ради Павла Ширмовського, на духовного пастиря покладена велика відповідальність – привести людину до усвідомленої віри, коли віруючий розуміє, що означає бути лютеранином, а сама віра виступає у якості камертону для всіх сфер життя члена общини. Як відомо, у лютеранському конфесії, щоб стати повноправним членом церковної громади, мати право приймати причастя, необхідно пройти обряд конфірмації, якому передує ретельна катехізаторська підготовка.

Проте через відсутність пастора громада кірхи Христа Спасителя вже майже півроку не отримує духовного окормлення і не бере участі у Євхаристійних богослужіннях. Справа у тому, що священик Олексій Чижов, який раніше сполучав служіння в Одесі і Миколаєві, зараз такої можливості не має. З цією проблемою рада церкви звернулася до керівництва НЄЛЦУ, поки питання залишається невирішеним.

У той же час, за нашими спостереженнями, община самостійно плідно організовує своє духовне життя. Незміно щонеділі здійснюється богослужіння. Голова церковної ради виступає у якості літурга – особи, що проводить відправу, – та виголошує глибокі змістовні проповіді, взявши за основу тексти М.Лютера. Високою виконавською майстерністю вражає хор, співзвучність голосів якого підкреслена чудовою акустикою храму. Члени громади читають відповідні вірші з Євангелія, возносять колективні молитви та співають псалми. Після богослужіння проходять заняття з вивчення Біблії.

Як розповів Павло Ширмовський, община не оминає й соціальні проблеми. Парафіяни зібрали кошти, придбали на них інфочервоні термометри та передали їх у військовий шпиталь Миколаєва. Опікуються проблемами військовослужбовців 79-ої аеромобільної бригади, з якими підтримують дружні стосунки. Один із братів миколаївських лютеран служить нині у зоні АТО.

Для громади залишаються актуальними й господарські проблеми, для вирішення яких необхідні чималі кошти. Павло Ширмовський наголошує, що й ці труднощі общини НЄЛЦУ долають разом, а також мають підтримку Євангелічної Церкви в Німеччині.

Наприкінці зауважмо, цьогоріч літня спека у Миколаєва тривала до кінця вересня, проте розкішний квітник біля кірхи, завдяки зусиллям парафіян, буяє й досі. Чистотою та охайністю сяє старовинний храм – це також результат спільної праці віруючих.

Сучасний інтер’єр кірхи

При підготовці історичного екскурсу використані матеріали збірки: Церковь Христа Спасителя в г.Николаеве. Юбилейное издание к 150-летию церкви/ под ред. док. К.-Ю.Репке. – Мюнхен, 2002. – 109 с.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • enzian | 18 вересня 2019, 16:43

      Ніякий з тебе пророк, Мішка.

    • Paraeklezyarh | 18 вересня 2019, 16:37

      Котрою за чергою в признання автокефалії ПЦУ буде православна церква Александрії одному Богу відомо . Але факт співслужіння та євхаристії є.

    • Михаил | 18 вересня 2019, 14:50

      Александрийская церковь будет самой последней, кто признает "пцу", если такое признание когда-нибудь произойдёт. Скорее "пцу" признает Московский патриархат, чем Александрийский!

    • enzian | 18 вересня 2019, 11:37

      Найгірше, що вони поширюють не стільки християнські цінності, скільки лояльне ставлення до ворога.

    • Zenia | 17 вересня 2019, 23:30

      В том и беда, что исповедоваться на родном языке и своему соотечественнику украинцам не позволяют русские оккупанты. Ты что, оккупант, читать не умеешь? :))

    Популярні статті місяця