Бояни: буковинське село на перехресті культур

17 квітня 2015, 14:00 | Калейдоскоп | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Наталія ФЕЩУК

Опинившись у селі Бояни, що під Чернівцями, ваша релігієзнавча подорож неодмінно проляже до місцевого жіночого монастиря, з оригінальними розписами парафіяльної сільської церкви, яка має свій музей, та римо-католицького храму, на просторому подвір’ї якого досі збереглися старі гойдалки – з часів, коли тут був дитячий садочок. А ось милуватися всією красою села можна з дзвіниці монастирської церкви, яка криє в собі греко-католицьке минуле. Цей храм нині знаний тим, що в ньому є чудотворна ікона Матері Божої Боянівської.

Бояни

Мова – румунська, віра — православна

До Боян щороку ходять паломники із Чернівців. Православні – до чудотворної ікони Матері Божої Боянівської, римо-католики міста мають традицію пішки йти на храмове свято до Боянівського костелу. Це село розташоване близько до обласного центру, отож туди дійсно можна дійти пішком.

Рухаючись у напрямку Новоселицького району, ви одразу відчуєте, що ніби потрапляєте чи то в Молдову, чи то в Румунію. Українська мова непомітно зміниться румунською, а вздовж дороги милуватиметеся небідними будівлями. Дужу багато мешканців Новоселицького району, куди належить і село Бояни із населенням у більше п’яти тисяч, працюють в Італії. Через схожість мов, буковинські молдавани і румуни легко адаптовуються саме у цій сонячній країні.

Українська Православна Церква (МП) має дуже багато прихожан серед румуномовного населення Чернівецької області. Навіть у Чернівцях, зайшовши на територію Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ (МП), тут, на подвір’ї, часто можна почути румунську, та й головна вивіска єпархії – двома мовами: українською та румунською.

З Чернівців до Боян їхати не більше 20 хвилин. Із центру міста тролейбусом №4 необхідно доїхати до атвовокзалу «Кемпінг», звідки курсують автобуси на Хотинський та Новоселицький райони. Але ще навіть сівши у тролейбус, подекуди чутимете в ньому румунську мову.

Моя релігієзнавча подород до Боян розпочалася дуже «духовно». Запитавши водія, яка найближча маршрутка до Боян і попросивши зупинитися десь у центрі села, він тихенько мене запитав:

— Вы к Марианне? (румуномовне населення, як правило, спілкується з іншими російською мовою або російсько-українською сумішшю).

— Не зрозуміла? – відповідаю.

— Ну… К гадалке Марианне. Туда все ездят.

Гойдалки на території костелу

Римо-католицький храм, можна сказати, зустрічає всіх, хто їде у Бояни: він розташовується на початку в’їзду у село. Шпиль костелу відніється здалеку, як і золотисто-сині куполи православного жіночого монастиря. При вході на подвір’я костелу – великий біл-борд, де трьома мовами — українською, румунською та польською написано, що храм посвячений на честь святого Йоанна з Непомук.

римо-католицький храм

До слова, графікою займається сам настоятель храму: робить різні афіші, листівки про костел у Боянах. На просторій території (майже гектар) – великий парафіяльний будинок, сад, допоміжні приміщення, альтанка і, власне, сам храм. Тут навіть збереглися дитячі гойдалки – з часу, коли у парафіяльному будинку костелу розташовувався дитячий садочок.

Гойдалка

Отець Мартин Мірась, настоятель храму — поляк за походженням, але вже 4 роки працює у Боянах: сам вибрав душпастирську працю в Україні. Щонеділі також служить у костелі в селі Зелений Гай, що за 10 кілометрів від Боян; там новий храм, але парафіян – одиниці, ще менще, ніж тут, у Боянах…

З того часу, як людям повернули їхній костел у Боянах, на парафії майже постійно тривають ремонтні роботи. Зробити все швидко немає ні можливостей, ні фінансів: місцева римо-католицька парафія у налічує 30-40 парафіян. Все, що треба, робить по госпродарсту і сам священик, навіть дрова рубає, тому що до парафіяльного будинку опалення не проведено.

отець Мартин

І хоч парафія маленька, але сам костел – досить просторий. На кожній лавиці висить вервиця. Щонеділі після Служби люди моляться Коронку до Божого милосердя – за мир в Україні, за жертв війни і за мудрість керівників держави. Священик показує невелику металеву конструкцію, зроблену у вигляді квітки-лілеї. В ній зберігаються мощі блаженної Кароліни Кузкувни (Karolina Kózka Kózkówna). Це дівчина, яка народилася наприкінці ХІХ століття біля Тарнова у Польщі. Під час Першої світової війни вона загинула мученицькою смертю від рук російського солдата. Отець каже: ця блаженна – його землячка, бо він теж з місцевості неподалік Тарнова.

квітка-мощовик

— Римо-католицький храм у Боянах побудований наприкінці ХІХ століття, — розповідає отець Мартін Мірась. — У 1887 році будівництво було завершене. До Другої світової війни у цьому храмі проводилися Святі Меси, на хорах був орган, біля костелу мешкав отець. А за Союзу, як то було всюди, все із храму вивезли і зробили тут колгоспний склад. Відновили будівлю наприкінці 80-х — початку 90-х. Щойно людям повернули храм, вони почали в ньому ремонт, перекрили дах. І в 1994 році костел Святого Йоана з Непомук був наново освячений.

З того, що колись було у храмі, збереглися старі образи Хресної дороги, фігурки святого Йосифа, Матері Божої, Ісуса. Образ нашого покровителя, що біля вівтаря – теж дуже старий, але якого точно року ми не знаємо. Зараз Меси відправляються українською мовою, а раз у місяць – польською. Старші люди польську знають добре, бо всі вони мають польське коріння, але після війни багато людей з Боян виїхало до Польщі. І, звісно, всі у селі добре знають румунську, навіть мої парафіяни.

св. Ян

Отець додає: незважаючи на те, що село – православне, з людьми немає жодних непорозумінь. Мешканці Боян добре ставляться до польського сявщеника, хоч сам він зізнається, що в загальному почувається тут чужим. На парафіяльне свято настоятель місцевої православної церкви колись приходив до костелу, останніми роками – вже ні, хоч отець Мартин щороку запрошує.

— Після війни Служб у костелі не було, — продовжує о. Мартін. — Час від часу люди збиралися на цвинтарі в каплиці, приїжджав священик із Чернівців. Тепер Служба Божа – щодня.

Інтер'єр костелу

— Правда, часто людей на ній немає…. Я вже звик, що у костелі лише я сам… А коли Меса закінчується, то є чим зайнятися, бо маємо багато ремонтів. Оскільки подвір’я у нас велике, то хочемо облаштувати два спортивні майданчики: для футболу і волейболу. Бо часом до нас приїжджають діти на відпочинок, в тому числі з Польщі. А допомагають нам благодійники з тієї ж Польщі, з інших країн. Але мені дуже подобається в Боянах. І якби була можливість, хотів би залишитися тут довше. Коли навчався у семінарії в місті Тарнув, то у 2007 році був дияконом і мав практику у Боянах. А пізніше постало питання, щоб у селі був священик, як і колись. Адже до мене священик поєднував працю у Боянах та у костелі у мікрорайоні Садгора, що у Чернівцях.

Образ Святої РодиниОтець Мартин охоче робить екскурсію парафіяльним будинком: на вигляд він, звісно, великий, але те, що в ньому стільки кімнат, важко повірити. Отож паломникам у літній час тут завжди знайдеться місце. В одному із залів взимку відправляються Святі Літургії, адже у костелі дуже холодно. Чи не головною окрасою цього невеликого залу є образ Святої Родини, вишитої бісером парафіянкою костелу.

У сусідній кімнаті відбуваються катехизи для дітей та духовні розмови для дорослих. Але, на жаль, як зауважує отець, за чотири роки його праці у Боянах, у костелі не було вінчання… Лише хрещення.

Цей парафіяльний будинок побудований у ХХ роках минулого століття. Після війни тут зробили лікарню. А в 1972 році в цьому приміщенні запрацював дитячий садочок.

Наостанок священик розповідає про те, як, щойно приїхавши до Польщі, його друзі та знайомі одразу починають розпитувати про Україну, про останні новини звідси. Бо поляки добре знають про взаємовідносини між Україною та Росією, а також між Церквами – Київського та Московського патріархатів. А ось у самих Боянах людей останнє, здається, цікавить найменше. Місцеві жителі, як і раніше, відвідують місцеву церкву та монастир, що відносяться до Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ (МП). Зрештою, церкви іншого патріархату в Боянах просто немає.

Годинник на амвоні

— Якби ви приїхали до нас на Пасху, побачили би таку величезну кількість людей у храмі! Та що там в храмі! Все подвір’я заповнене людьми! – це каже вже отець Василь Никорюк, настоятель місцевої православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

вхід до церкви

До поїздки у Бояни чула про цього отця хороші відгуки. Мовляв, сам він місцевий, з Боян, і люди його дуже люблять. Священик дійсно позивний, життєрадісний і сучасний.

о. Василь

До парафії Успіння Пресвятої Богородиці належать вірні двох сіл: самих Боян та сусіднього села Припруття (там живе трохи більше двох тисяч мешканців). Адміністративно ці села поділені (різні сільради), а ось церву мають одну. Села так близько розташовуються, що люди приходять до храму пішки. Церква Успіння Пресвятої Богородиці була зведена між 1829 та 1838 роками. Це типовий румунський безкупольний храм. На колишній дзвіниці, що над входом до церкви, на вікнах зображені великі чотири хрести червоного кольору. Коли ввечері на свята вмикають світло, хрести видніються на все село.

Церква Успення Пресвятої Богородиці

Ввійшовши на територію храму, приємно вражає його ошатність. А переступивши поріг святині— її розпис. Різнобарвні кольори темних тонів, великі зображення святих на фресках... Написи на стінах храму – румунською мовою. І є тут дві речі, які досі не бачила ніде в церквах. Був якраз Великий піст, і на люстрах висіло багато маленьких чорних хустинок з гіпюру.

Інтер'єр церкви

Та найпомітнішим у церкві є … годинник: він прикріплений на амфоні, звідки священик щонеділі звертається до людей з проповідями. Отож всі парафіяни, хочуть того чи ні, але знають з точністю до хвилини, скільки часу триває наука отця.

Годинник на амвоні

До речі, якщо захочете дізнатися про Бояни і Припруття щось більше з Вікіпедії, то детальна інофрмація лише … румунською мовою. Саме там про місцеву парафіяльну церкву є наступна інформація:

“Православна церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована з каменю та цегли, у центрі села нащадками літописця Іона Нєкулчє. У цій церкві з квітня 1857 по 1859 рр. служив священик Іраклій Порумбеску, батько відомого композитора Чіпріана Порумбеску. Церкву пограбували під час Першої світової війни російські солдати. Зусиллями мешканців Боян 1920 року церква була реставрована і переосвячена. Після анексії Північної Буковини сталінський уряд спробував закрити румунську православну церкву, але віряни сказали, що будуть стерегти церкву цілодобово. Особлива заслуга в цьому священика Бориса Цапу, який був священиком у цій місцині понад 50 років”.

Нинішній настоятель церкви отець Василь прийшов працювати на цю парафію у 90-х роках другим священиком. Тоді тут ще служив згадуваний отець Борис Цапу, щоправда останніми роками він вже не відправляв Літургії, бо йому було вже майже під 90. Похований отець Цапу разом із дружиною на території храму. Дата смерті у подружжя одна. Вони вчаділи від диму у власному домі: коли люди прийшли зранку, отець з дружиною вже були мертві…

Попередній священик з дружиною

— Я сам місцевий, вивчав теологію в Румунії, в Яссах, — розповідає настоятель храму отець Василь Никорюк. — З дитинства ми вдома розмовляли тільки румунською мовою, у школі вчив російську, українську вивчив вже на слух. Незважаючи на те, що у селі є ще монастир, у нас в церкві у неділю дуже багато людей. У 2000 році наш храм був розписаний художником Штефаном Пуріче. На стінах зображені румунські, українські та російські святі. Також ми побудували капличку – при вході на подвір’я храму, і вже у церкві свічок запалювати не можна.

Капличка біля входу

У храмі дуже гарно розписана фреска на тему Успіння Богородиці. А порядок, так би мовити, розташування зображень святих у церкві наступний: з одного боку на стіні — святі чоловіки, з другого — жінки.

Святі чоловіки

Святі жінки

Не забули і про Іона Нєкульчє, якому завдячують появою храму: при вході до церкви є його зображення, де у руках він тримає Успенську церкву.

Засновник церкви

А щодо каплички, то щоби поставити там свічку, треба теж знати румунську, бо намірення “за здоров’я” чи “за упококій” написані саме цією мовою.

Румунська парафія

На запитання, чим отець займається впродовж тижня, він посміхається і показує свої руки, на яких — сліди праці біля землі і додає:

— Маю своє поле, обробляю. Взяв землю в оренду. Поля маю багато. Якби ви були у Боянах частіше, ви б мене і на тракторі побачили, і на комбайні. Вирощую в основному сою. З дружиною і донькою живемо поруч церкви. У Боянах є середня школа та ліцей – з українськими та румунськими класами. Моя дружина Алла викладає в ліцеї релігію, вона психолог за фахом. Вважаю, що це нормально, що я працюю. В людей зараз не так багато грошей, щоб утримувати священика. Та я й не чекаю манни з неба: після Служби, знімаю рясу і йду в поле. Роблю все, що треба. Коли ми зробили ремонт у церкві, тоді ж, у 2000-му році, відкрили при храмі музей. Скільки там експонатів – не рахували. Старовинні книги та молитвенники, весільні корони столітньої давності… До нас приїждали туристи з Канади зі своїм отцем. Це були нащадки тих, хто під час Першої світової війни емігрували до Канади, провінція Альберта, і згодом заснували там теж село Бояни.

Василь Фійка

Василь Фійка, прихожанин храму, працює при парафії і допомагає тут отцю, розповідає, що зараз молодь в селі більше розмовляє українською мовою – не те, що їхнє покоління, яке добре знає тільки російську:

— Вдома люди всі розмовляють тільки румунською. А наші діти – це вже зовсім інше покоління. Відіграло роль й те, що у школі вчать українську. Також зараз вивчають як іноземну англійську мову, а раніше вивчали тільки французьку.

Православний храм, освячений Митрополитом Шептицьким

Монастирська церква

На перший погляд здається, що до монастирської церкви, яка дивиться на церкву парафіяльну з протилежного боку — всього пару хвилин хотьби. Однак, якщо йти пішки, то до монастиря чи не кілометр.

У Боянівському монастирі налічується більше ста сестер-монахинь, які працюють у самих Боянах, а також у селах Мольниця та вже знаних українцю Банченах. Більшість із них — румунки.

Монахині, які тут працюють, дуже малослівні і, на перший погляд, здається, що у розмові вони бояться зайве слово сказати. Намагалася зав’язати розмову про монастир із двома монахинями, які чистили килими біля церкви. “Зараз прийде матушка Євифалія і вам розкаже краще – раз ви домовилися з нашою настоятелькою Магдалиною”, — відповіли. “А який владика до вас приїжджає частіше – Мелетій з Чернівців чи Лонгін (Жар) з Банчен?”, — задаю друге питання. “А ви знаєте владику Лонгіна?”, — перепитують сестри. “Та хто його не знає, — відповідаю. — В інтернеті дуже багато пишуть про нього”. І ось на цьому наша розмова і завершилася.

Сестра Єфивалія якраз вийшла із келійного корпусу. В цьому корпусі також розташовується домова церква.

Домова церква

Але вона зараз виконує роль трапезного храму. Там у два ряди розставлені столи, і коли паломники приходять у Бояни на храмове свято, вони тут обідають. А ось біля монастирської церкви Різдва Пресвятої Богородиці є ще каплиця та невелика господарська будівля. В цій будівлі є кімната для священика. Свого настоятеля церква не має, Службу тут відправляють отці–монахи із Банченського монастря. Через дорогу є ще монастирське господарське подвір’я з невелеким будинком: тут сестри обробляють город, роблять заготовки на зиму. Загалом монастирю належить 5 гектарів землі.

Ні Вікіпедія, ні сестра Евифалія не приховують: колись тут була греко-католицька церква, адже історію не перепишеш і не перекреслиш…

Українську греко-католицьку парафію в Боянах заснували у 1858 році. Побудували дерев’яну церкву, яка у 1892 році згоріла. І уніатська громада за власні кошти швидкоруч збудувала каплицю, якою користувалися чотири роки. У 1896 році греко-католицька церковна адміністрація Буковини виділили кошти на будівництво мурованої церкви. Так у 1898-1900 роках у Боянах постав новий греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. Освячував храм Митрополит Андрей Шептицький. З шематизму «Всего клира греко-католицкой Єпархії Станіславовскої 1912р.» дізнаємося наступне: станом на 1912 рік кількість українців греко-католиків села Бояни складає 1359 осіб; Бояни є головною парафією, до неї долучаються вірні з Новоселиці — 99 осіб, Гологолино (нині Зелений Гай) – 27 вірних та ще 14 вірних з села Маморниця. Після Другої світової війни у роки войовничого атеїзму цей храм був закритий.

За словами настоятеля парафіяльної церкви отця Василя Никорюка, після війни у 1945 році у Бояни прийшов працювати православним священиком Борис Цару. І тоді, в часи Радянського Союзу, йому сказали: якщо зуміє об’єднати і свою Успенську церкву, і греко-католицьку Різдва Пресвятої Богородиці, то залишиться працювати у Боянах. Він це зробив, і десь до 1950 року служив і там, і там. І місцеві греко-католики слухали Службу Божу православного священика. А незадовго їх храм закрили.

У роки перебудови громада села екс-греко-католицьку церкву відремонтувала. Це були в основному православні, адже греко-католиків у селі майже не залишилося.

Якою була доля церкви вже за часів незалежності України, на сайті Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ пише:

“120 років тому вандали і вороги українського духу спалили в Боянах дерев’яну уніатську святиню. 65 років тому інші нелюди перетворили новозбудований кам’яний храм на склад. 20 років тому «брати» у вірі відібрали останню надію греко-католиків вернутися до свого рідного храму”.

Як подає Вікіпедія, отець Михайло Жар займався будівництвом жіночого монастиря в Боянах з 1999 року – з благословення Священного Синоду УПЦ (МП).

— Нашій церкві вже 116 років, — продовжує сестра Євифалія. – Коли вона була греко-католицька, то була менша за розміром, а цей храм, який бачите зараз, він добудований. У 1990 році сюди приїхав наш батюшка Михаїл, нині єпископ Лонгін. І тут реставровували церкву. Але церква завжди залишалася чистою. Тут хотіли зробити спортзал. Але в колгоспі працював дуже хороший завідувач складом. Він зберігав хліб. І коли почув, що тут хочуть зробити спортзал, швидко перевіз хліб сюди, щоб таким чином церву зберегти в доброму стані. Приїхали начальники, щоб робити спортзал, ставити обладнання. Відкрили, а там – повно хліба. Викликали завскладом, а він каже, мовляв, в мене на складі сиро, а хліб треба зберегти… Я не знаю точно, коли саме церкву закрили, і подальшу долю католиків теж не знаю. Мені відомо лише, що через дорогу від церви у будинку жив греко-католицький священик, потім там був пологовий будинок. Батюшка Михаїл займався відкриттям церкви. Добудували дзвіницю. Церкву подовжили.

Інтер'єр церкви

“Радійте, у вас Чудотворна ікона”

Храм Різдва Прсевятої Богородиці дуже гарно розписаний. Відчувається, що у розпис фресок художник вклав щось більше, аніж просто талант. Ось для, прикладу, фреска Різдва Пресвятої Богородиці.

Розписи храму

До слова, написи зроблені як румунською, так і російською мовами. Кілька сестер з прихожанками якраз прибирали в храмі.

Сестрички

Сестра Іоанна виявилася дуже привітною, і на хори провела, і на дзвіницю, звідки добре видно весь храм. А ось із дзвіниці відкривається вид на Бояни. До речі, одна із жінок, яка працює тут, зробила мені зауваження, що я неправильно звертаюся до монахині: потрібно казати “матушка”, а не “сестра”. Але сама сестра Іоанна мене захистила: “Ну, вона просто не знає…”. А потім мене запитала: “А ви ще не брали благословення у нашого владики Лонгіна?” Видно, що до єпископа Жара тут ставляться з великим пієтетом…

Задня частина церкви і хори розписані дуже оригінальними фресками на тему Старого Завіту.

Розписи храму

Та головна цінність і прикраса храму — це чудотворна ікона Матері Божої Боянівської, що розташовується біля вівтаря.

Чудотворна ікона

Боянівський монастир був заснований у 1995 році на базі церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Спочатку тут було небагато монахинь і вони перебували під духовною опікою Свято-Вознесенського Банченського монастиря. А в 1999 році був затверджений статус жіночого монастиря в ім’я Боянівської ікони Божої Матері. Допоки ми розмовляли із сестрами та робили екскурсію храмом, тут не було нікого. Але монахині кажуть, що щодня тут дуже багато паломників.

— Після того, як церкву відреставрували, — продовжує сестра Євифалія,— почали малювати головну ікону. Митець зізнавався, що коли почав працювати над образом, у нього з’явився такий страх, якого він не мав ніколи. І рука сама почала виводити зображення. І ось коли була освячена церква, на свято Святого Миколая в 1993 році, була Вечірня Служба, як служив тоді ще отець Михаїл Жар. І він побачив на обличчі Матері Божої сльози. В її очах було повно сліз. Він перелякався, подумав, що, може, то йому здалося, може, то стіни потіють, адже церква тоді ще не опалювалася. Згодов він розповів все владиці Онуфрію. Ввладика приїхав сюди наступного дня і каже: “Радійте, у вас чудотворна ікона”. Якщо уважно придивлятися до образу Божої Матері, то видно, що очі в неї слізні. Першим тут зцілився 4-річний хлопчик, який мав рак мозку. Він з мамою приїхав, вони молилися перед іконою. Пару разів приїжджали, і дитина почала видужувати. А потім лікарі у Києві підтвердили, що дитина дійсно здорова.

Цей момент, коли отець Жар побачив чудотворну ікону, зафіксований на великій фресці у середній частині храму.

Отець Жар на розписах

Також тут такого ж розміру фрески, які зображують появу Матері Божої в Почаєві та з’яву Богородиці Сергію Радонежському.

Якраз, коли ми завершували розмову із сестрою Евифалією, із келійного дому виходили інші сестри. Більшість із них йшли працювати на город.

Бояни

Решта сестер мають працю за межами Боян. Коли о. Жар будував дитячий будинок для дітей-сиріт, то він знаходився у Банченському чоловічому монастирі, а згодом був переведений у село Мольниця Герцаївського району. Отож сестри з Боянівського монастиря працюють у Мольниці. А також печуть хліб у власній пекарні та шиють у власній майстерні. В самих Боянах працює трохи більше двадцяти сестер.

На сьогодні первісна історія монастирського храму вже в далекому минулому і, може, навіть не всі мешканці Боян її знають. В селі майже немає — чи таки немає, греко-католиків. Село, де розмовляють румунською, береже свої православні традиції. А як буде далі — знає тільки час і Бог…

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Львівянин | 17 грудня 2018, 00:09

      Причому тут вручення Томасу до архирейської служби Юожої

    • Halo | 17 грудня 2018, 00:07

      від Тараса Чорновола "...Учора ми побачили підсумок великої справи, яка вириває саму душу українського народу з пазурів Москви. Якщо відкинути незначну частину відвертих ватників та

    • Михаил | 16 грудня 2018, 22:19

      Сами себе-то не врите, "обосновать" можно все. Вы же понимаете, что я прав.

    • velovs@ukr.net | 16 грудня 2018, 20:09

      А, між іншим, оті криваво-червоні пентограми на баштах Кремля - то, по суті, окультно-масонська символіка. Та і, до того ж, виготовлені вони з найулюбленішого коштовного каменю самого Люцифера -

    • velovs@ukr.net | 16 грудня 2018, 19:57

      Кстати, из Священной истории Ветхого Завета хорошо известен такой вот эпизод. Когда величайшая свытыня - Ковчег Господень по территории Земли Обетованной торжественно перемещался и входил в Иерусалим

    Популярні статті місяця