Прославлення у лику святих єпископа Афанасія (Вольховського)

13.10.2010, 13:10
Прославлення у лику святих єпископа Афанасія (Вольховського) - фото 1

Першосвятительський візит до Полтави Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського Вололимира відбувся 9-10 жовтня. У неділю, 10 жовтня, в Полтавському Хрестовоздвиженському жіночому монастирі Його Блаженство очолив урочисту Божественну Літургію за якою звершив чин прославлення у лику святого єпископа Афанасія (Вольховського).

Блаженніший Володимир в ПолтавіПершосвятительський візит до Полтави Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського Вололимира відбувся 9-10 жовтня. У неділю, 10 жовтня, в Полтавському Хрестовоздвиженському жіночому монастирі Його Блаженство очолив урочисту Божественну Літургію за якою звершив чин прославлення у лику святого єпископа Афанасія (Вольховського).

Урочистий передзвін та тисячі вірян з усіх куточків області зустрічали Митрополита Володимира. Канонізація — це завжди подія непересічна, визначна. А історія життя святителя Афанасія (Вольховського) – історія великої звитяги, сподвижницького служіння Богу та своїй пастві. Але це також історія великого смирення та самопожертви.

Афанасій Вольховський

Народився майбутній святитель у Полтаві, в сім’ї священиків. Рід бере початок ще у XIV столітті. Хлопчика нарекли Федором, і на той час він отримав добру освіту — спочатку семінарія, згодом духовна академія. У 1765 році, після закінчення навчання, був священиком у Миколаївській церкві в Полтав. 1 жовтня 1769 року, після смерті дружини, прийняв чернецтво в Чернігівському Ільїнському монастирі та найменований Афанасієм, на честь святителя Афанасія, Патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. З 1770 року виконував різні послухи при Чернігівському кафедральному соборі й Свято-Троїцькому монастирі.

1776 року призначений ігуменом Новгородського Кирилівського монастиря.

В 1781 році став намісником Олександро-Невської лаври.

В 1783 році був переведений спочатку в Новгородський Отенський Покровський Трьохсвятительський монастир, а потім — у Вяжицький (зі зведенням у сан архимандрита).

13 листопада 1785 року призначений архимандритом Новгородського Юр'ївського монастиря.

6 травня іменним указом Її імператорської величності архимандрит Афанасій (Вольховський) затверджений на Староруську вікарну кафедру Новгородської єпархії. 14 липня архимандрит Афанасій був наречений, а 30 липня 1788 року хіротонізований на єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії. На цій кафедрі був найближчим помічником маститого старця, митрополита Гавриїла (Петрова).

"Близько п'яти років світив він на цій кафедрі, як на підсвічнику, і на шостому десятці своїх років переведений у місто Могилів, на самостійну кафедру, і саме в 1795 році, по кончині приснопам'ятного Георгія Конісського", — свідчить життєпис.

З 5 березня 1795 року — єпископ Могилівський і Полоцький.

11 травня 1797 року нагороджений орденом святого Олександра Невського. У життєписі відзначено: "Два з половиною роки Святитель Афанасій керував Могилівською паствою, серед якої і залишив по собі пам'ять мудрого та доброго пастиря не одним Окружним Посланням своїм до неї, але й тим найбільше, що в середовищі її "багато  церков і народу навернув в благочестя (православ'я)". На увагу до таких, без сумніву, великих подвигів, імператор Павло Петрович 11 травня 1797 року нагородив єпископа Афанасія орденом святого Олександра Невського. Але ця зірка була вже останньою на життєвому небокраї Святителя Божого та, як емблема земної величі й слави, хутко згасла".

У тому ж році в Синод надійшов донос диякона Харкевича, в якому на єпископа Афанасія зводилися різні наклепи. У життєписі так описана ця подія: "Один недостойний диаякон, якийсь Харкевич, забувши настанови Слова Божого, згідно з яким не личить диякону бути двоязичним, подібно Юді Іскаріотському, що продав свого Вчителя й Господа за 30 срібників, продав свого архипастиря Афанасія духу злості й лукавства, духу гордості й честолюбства: він оббрехав його жахливим наклепом. Посланий у Св. Синод донос зводив на Святителя Божого тяжкі злочини в моральному й громадянському відношенні. Святитель Афанасій обвинувачувався, страшно вимовити, "у перелюбі, хабарництві, недотриманні табельних днів і в інших не менш тяжких злочинах". Довідавшись про зміст доносу, преосвященний Афанасій звернувся з проханням про звільнення його від управління єпархією, маючи на меті також відгородити православ'я від наруги та підозр.

Імператор задовольнив прохання Афанасія, і він був призначений на спочинок у Мгарський Спасо-Преображенський монастир Полтавської губернії 27 серпня 1797 року.

Про несправедливий характер обвинувачень на адресу святителя свідчить той факт, що в справі про ці тяжкі наклепи не було призначено жодного слідства, а самому єпископові імператорським указом була призначена пенсія.

З життєпису відомо таке: "Отже, Святитель Божий Афанасій, що обрав при вступі до чернецтва Лубенського угодника Божого, Патріарха Афанасія, своїм патроном, приходить до свого заступника й покровителя вчитися терпінню, яке народжується від скорботи, по слову апостола. А скорбота у Святителя Божого була велика й сильна. І царська милість, виражена згодом у даруванні йому пенсії, не утішила його. Більше всього боявся він тієї думки, чи не зробив він собою мимовільної спокуси. Ця, видно, думка не полишала його, і тільки Милосердна Цариця неба й землі, наша славна Владичиця й Богородиця Приснодіва Марія, що подає людям «зміст кращий, ніж природній», не залишала його й тоді Своїм Покровом, коли він був у великому духовному випробуванні».

Такий важкий стан перед переходом у вічність Святителя Божого Афанасія тривав близько півроку. Він прибув на батьківщину у Полтаву попрощатися з рідними й «спочив у них на руках».

Помер святитель 1 січня 1801року. Похований у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Мощі його виявилися нетлінними. У одному з історичних описів сказано так:

«Весьма утешительно для верующих и благочестивых православных людей узнавать, как протекала жизнь тех подвижников веры и благочестия, которые по кончине своей пребывают нетленны многие десятки лет, и даже сотни, и которые и заживо, и по преставлении своем неоскудно изливали и изливают милости свои всем призывающим их молитвенно на помощь. Такие Угодники Божии, не будучи еще канонизованы святой Церковию, тем не менее, чтятся Боголюбивым народом русским, который, совершая о таковых панихидные моления, прибегает и за их помощью. К числу таких Угодников Божиих относится … и Полтавский святитель, нетленно почивающий в тамошнем Крестовоздвиженском монастыре: епископ Афанасий, преставившийся … в начале 1801-го года. Почивает он под сводами соборного храма Крестовоздвиженского мужского монастыря, в г. Полтаве, в одном из отделений тамошней усыпальницы».

Призначений на Прилуцьку кафедру (Полтавське вікаріатство) блаженної пам’яті Преосвященний Іларіон (Юшенов), в 1882 році, оглядаючи гробницю Преосвященного Афанасія, виявив нетління його тіла. Про це було донесено в Синод, звідки надійшло розпорядження винести труну з усипальниці, а в склепі влаштувати церкву, де поставити мощі й там служити панахиди до часу офіційної канонізації.

Через велику кількість зцілень і чудес матеріали для канонізації святителя Афанасія підготували в найкоротший термін. Ім'я святителя було внесено в Полтавський патерик, що готувався до видання.

Так зверталися в молитвах до ще не прославленого угодника Христового: «Скорбный Святитель Божий Афанасий, помолись о нас Господу Богу, аще имаши дерзновение к Нему молитися за ны, прибегающии к тебе. Воззри на наши скорби, на клевету, и нас облегающую, и расторгни узы и мрежи, связующия нашу душу. Дай нам помощь молитвами твоими, да укрепит Господь наши силы и наш ум, умерщвляемые грехами, да ограждаемые крестным знамением и помогаемые Пресвятою Госпожею Девою и Богородицею, поживем в благочестии и чистоте и, тако достигнув вечера жизни нашея, отыдем к незаходимому Свету — Христу. Аминь».

Урочистості з нагоди прославлення святителя Афанасія планували провести після Собору Російської Церкви 1917 року, однак цьому перешкодила революція, що почалася.

Є численні свідчення про силу молитовного заступництва блаженної пам'яті єпископа Афанасія. Так, у дореволюційних монастирських архівах зберігалися записи про зцілення по молитвах святителя Афанасія.

У книзі, виданій більш ніж 100 років тому, висловлене тверде переконання: «Жизнь этого Святителя разрешилась скорбями, вследствие перенесенных им людских напастей и клеветы человеческой, и, вероятно поэтому, он, будучи сам искушен клеветою, может и другим, сущим в скорбях от клеветы и напраслины, помогать данною ему от Бога благодатью».

Воістину дивним чином Господь зберіг чесні останки святого Свого угодника. Нетлінні мощі знаходилися в особливому склепі Хрестовоздвиженського собору Полтавського монастиря, а після більшовицького перевороту були передані в краєзнавчий музей Полтави як експонат антирелігійної виставки. Там вони перебували до початку Радянсько-німецької війни, а з приходом німців були таємно перенесені в монастир, де й були поховані під підлогою соборного храму обителі. Коли ж краєзнавчий музей згорів, поширилися чутки, що згоріли й святі мощі. І хоча було відомо про їх справжнє місце знаходження, церковна влада не квапилася розголошувати це, аби вберегти святиню від можливої наруги від рук безбожників.

Близько 1995 року мощі були перепоховані на монастирському цвинтарі між Хрестовоздвиженським собором і Троїцьким храмом.

Хрестовоздвиженський собор в Полтаві

А в 2009 році з благословення й при особистій участі архиєпископа Полтавського й Миргородського УПЦ Филипа, почалися роботи зі збору матеріалів для канонізації єпископа Афанасія (Вольховського). Був складений проект тропаря й кондака, а також іконописного зображення святого.

На засіданні комісії з канонізації святих при Синоді УПЦ, що відбулося в Києві 2 березня 2010 року під головуванням глави комісії архиєпископа Херсонського й Таврійського Йоана був розглянутий рапорт керуючого Полтавською єпархією про можливість причислення єпископа Афанасія (Вольховського) до лику місцевошанованих святих.

Комісія надіслала Митрополиту Володимиру рапорт з проханням розглянути питання про канонізацію святителя Афанасія (Вольховского).

Синод Української Православної Церкви на засіданні 27 травня 2010 року розглянув зазначений рапорт голови комісії з канонізації святих.

Таким чином, 10 жовтня відбулася канонізація святителя Афанасія.

В інтерв’ю полтавським журналістам Предстоятель УПЦ зазначив з цього приводу таке:  «З Полтавськими віруючими легко молитися. Тут добрі люди, зі світлими очима. Тож дай Боже, щоб по молитвах їх земляка святого Афанасія Бог послав їм щастя, благополуччя, благословляв би усіх полтавчан на добрі справи, на чесне життя. Житія всіх святих, які ми бережемо і читаємо, повчає нас, як треба любити Бога і ближнього, як надіятися на Бога і вірити Йому. Цей святий — не виняток. Він на Бога надіявся і досяг пізнання Божої істини. І жив згідно з цією істиною».

протоєр. Георгій ВольховськийТакож, цього дня за Літургією Митрополиту Володимиру співслужив нащадок єпископа Афанасія (Вольховського) протоєрей Георгій Вольховський з Дніпропетровської єпархії. Для нього цей день – наповнений особливим змістом. « Про свій славетний рід я, звичайно, знав з дитинства, — розповів отець Георгій. — Але більш детально довідатися про своїх предків мені захотілося вже у зрілому віці. Робив запити у найрізноманітніші архіви. У Бога немає нічого випадкового, і от отримав листи з Києва, Херсона від своїх далеких родичів. Про святителя Афанасія ми знали з давніх-давен, цей переказ у сім’ї передавали з покоління в покоління. Тому у мене з дитинства до всього пов’язаного з родоводом Вольховських була надзвичайна цікавість. З давніх-давен у нашій сім’ї також передавали реліквію — старовинний наперсний хрест, датований 1797 роком. На ньому навіть є відзнака імператора Павла I. У давнину це була найвища відзнака для священика. Згодом дізнався, що про рід Вольховських є записи у збірниках Києво-Могилянської академії, одним словом, по крупинках, по рядочках досліджували генеалогічне древо. Достеменно відомо, що Вольховські — знатний шляхетський рід, спочатку вони жили у Литві, згодом — в Україні. Традиційно Вольховські були військовими або священиками, завжди багатодітними. Після революції було багато тих, хто відійшов від церкви. Нині ж відроджуємо традицію. Священиком став я, мій старший син. Донька — дружини священика. Двоє молодших поки що не визначилися, на все воля Божа. Він всемилостивий, і якщо являє світові своїх святих, то це добрий знак, значить, жива віра православна».

В цей день Митрополит Володимир за заслуги перед Українською Православною Церквою нагородив орденом Святителя Димитрія голову Полтавської обласної державної адміністрації Олександра Удовиченка та голову Полтавської обласної ради Володимира Олександровича Марченка, орденом святого Великомученика Георгія Побідоносця — міського голову Андрія Матковського, а голову Котелевської районної державної адміністрації, Героя України Тетяну Корост — орденом Синоду УПЦ в пам’ять про святкування чудотворної Почаївської ікони Божої Матері. Також цього дня Митрополит Володимир освятив місце під будівництво храму на честь святого апостола Андрія Первозваного та відкрив художню виставку у місцевій галереї мистецтв « Портрети церковних діячів XVII-XVIII століть».

Блаженніший Володимир в Полтаві

Олена АНДРЕЄВА