Традиція часопису "Місіонар" тривалістю 110 років
В історії української церковної періодики особливе місце займає часопис "Місіонар", якому 1 травня цього року виповнилося 110 років. Для журнального видання це досить немалий відрізок часу, за який, очевидно, мали місце як світлі, так і трагічні сторінки. Вони тісно перепліталися із сумними і піднесеними сторінками Греко-Католицької Церкви переважно в Західній Україні. Автор цього матеріалу, Ігор СКЛЕНАР, майже 10 років був свідком росту цього журнального одномісячного видання вже у незалежній Україні, але хотів би коротко поглянути у минуле "Місіонар", як він зародився і які були його світоглядні напрямні наприкінці XIX ст. і а ж до сьогоднішніх днів.
В історії української церковної періодики особливе місце займає часопис «Місіонар», якому 1 травня цього року виповнилося 110 років. Для журнального видання це досить немалий відрізок часу, за який, очевидно, мали місце як світлі, так і трагічні сторінки. Вони тісно перепліталися із сумними і піднесеними сторінками Греко-Католицької Церкви переважно в Західній Україні. Автор цього матеріалу, Ігор СКЛЕНАР, майже 10 років був свідком росту цього журнального одномісячного видання вже у незалежній Україні, але хотів би коротко поглянути у минуле «Місіонаря», як він зародився і які були його світоглядні напрямні наприкінці XIX ст. і а ж до сьогоднішніх днів.
Історична ретроспектива видання «Місіонаря» 
Ідея видавати одномісячний журнал виникла в середовищі отців Василіян Святоонуфріїівського монастиря у Львові, зокрема, її промотором був тоді ще ігумен о. Андрей Шептицький. Монахи, які активно проповідували в той час на парафіях і зазнали новітньої формації внаслідок Добромильської реформи, вбачали у новому виданні допоміжний засіб голошення засад католицької віри серед побожного галицького люду. Першим редактором «Місіонаря» був о. Платонід Філяс. Порівняно з іншими подібними виданнями ціна була незначна і «Місіонар» міг поширюватися через пошту завдяки старанням о. Андрея Шептицького. Всього шістнадцять сторінок першого числа були сповненими щирості та любові місіонерів до людей, яким вони несли Слово Боже. За редагування о. Лазаря Березовського побачив світ «Календар Місіонаря на 1901 рік», який був виданий зовсім новою фонетикою. Основними читачами цього часопису у всі періоди його історії були члени Апостольства молитви – релігійної мирянської організації, яка гуртувалася при василіанських парафіях та інших громадах Галичини.
Із заснуванням «Місіонаря» розпочала свою діяльність Жовківська друкарня отців Василіян, далі василіянське видавництво, яке у першій половині XX ст. широкою палітрою різнотематичних духовних видань пробуджувало у галицького люду релігійну та національну свідомість.
В період Першої світової війни, в 1915-1916 рр. часопис «Місіонар» видавався у м. Загребі (Хорватія) за редагування о. Івана Пришляка.
Після війни при знаменитому василіанському монастирі у Жовкві, який пишається розписами митця Юліана Буцманюка, активізувала свою діяльність редакція згаданого часопису, але ненадовго, тому що польська влада в 1918 році ув’язнила жовківських монахів Василіян у Домб’є. Була небезпека ліквідації майна друкарні, але завдяки старанням митрополита Андрея та Ватикану цього не сталося, священики повернулися до видавничої праці. У 20-их роках «Місіонар» приділяв багато уваги проповідуванню засад християнської віри, інформував про церковні та суспільні події, дбав за дитячу релігійну сторінку, його популярність зростала з року в рік і тираж сягав 20-ти тисяч примірників, а на кінець 1939 року він мав 50 тисяч примірників. Стиль і виклад матеріалу часопису був доступним для простолюддя. Провідне місце на сторінках часопису з часу його заснування і протягом 20-30-их років XX ст.. посідали статті про церковні свята, коментарі до Святого Письма, повчання Церкви, роздуми про значення місійної та душпастирської праці, пояснення молитов та ін. Часопис був гарно ілюстрований малюнками, світлинами портретів відомих діячів УГКЦ і ЧСВВ та репродукціями ікон. Активними авторами часопису були отці Василіяни Іриней Назарко, Ісидор Луб, Роман Лукань, письменник Осип Лещук, О. Тимочко, В. Лімниченко та багато-багато інших.
Через суспільно-політичні обставини редакція «Місіонаря» в 1939 році переїхала до Перемишля (Польща). Там вийшло всього кілька чисел у 1940 році. Концепція видання залишалася незмінною, та й видавці були ті ж отці Василіяни з Жовкви. У 1941 році редакція «Місіонаря» відновила свою роботу у Львові, щоправда, він не мав вже такого обсягу і оформлення, як до початку війни. Останнє число «Місіонаря» вийшло в серпні 1944 році, а з другим приходом більшовиків взагалі припинилося його видання. Отці та брати Василіяни, як і їхні численні співбрати і сестри у Христі, зазнали гонінь з боку комуністичної влади, їхні монастирі закривали, перетворювали на різні світські установи, але Василіянський Чин жив і діяв у підпіллі в наступні десятиліття аж до початку відродження УГКЦ.
Хоча «Місіонар» замовк у совєтській Україні, але його традиція поширилася в середовищі українців-католиків, які емігрували до країн Південної та Північної Америк. Ще в 1911 році розпочалося видання часопису «Місіонар» в Бразилії, який сьогодні є одним з важливих пресових органів української громади у цій країні. У Філадельфії (США) сестри Василіянки теж видають до сьогодні «Місіонар», який поширюється серед членів Апостольства молитви і Братства Найсвятіших Тайн.
Відродження часопису та його становлення в умовах свободи 
Незворотнім став факт відродження «Місіонаря» в незалежній Україні у квітні 1992 року. Перший редактор – тодішній магістр Крехівського новіціяту о. Теодозій Янків, ЧСВВ, згодом о. Йосафат Глуховецький, ЧСВВ. Перше число відродженого часопису вийшло за благословенням тодішнього глави УГКЦ Мирослава Івана кардинала Любачівського, а долучилися до цієї справи працівники факультету журналістики Й. Лось, М. Присяжний, св.п. О. Федик і М. Лозинський. Останній в наступні роки займався його підготовкою і згодом очолив василіанське видавництво «Місіонер» поряд із поверненням Жовківської друкарні у власність отцям Василіянам. В 1992-1993 рр. часопис виходив неперіодично, інколи раз в два місяці. У ньому були ті самі тематичні і світоглядні засади, які мали місце перед Другою світовою війною. Члени Апостольства молитви та інші численні побожні миряни знову отримували до рук часопис, який подавав відповіді на ті духовні потреби, якими вони жили. «Місіонар» став речником багатогранної місійної діяльності Василіянського Чину, який почав відроджувати в Україні свої монастирі (сьогодні нараховується біля 30 осередків по цілій Україні), формувати християнський світогляд звичайного читача, який був ще не дуже обізнаний в багатьох питаннях богослов’я, літургіки, морально-етичних темах, в історії багатостраждальної УГКЦ, її визначних і маловідомих постатей та ін.
У 1994 році головним редактором “Місіонаря” був призначений о. Василь Зінько, ЧСВВ, досвідчений журналіст та християнський письменник, який після майже сорокарічного проживання у Бразилії, а також Аргентині повернувся на рідну землю. Він зумів там стати активним місіонером і як той апостол Павло невтомно брав перо або друкарську машинку в руки, будучи редактором тамтешнього однойменного греко-католицького видання. Його публіцистичний і письменницький талант з дуже образним мисленням і дуже колоритною українською мовою збагатив тематику "Місіонаря". До його підготовки були також залучені журналістка Анжеліка Татомир (1994), поетеса Неоніла Стефурак (1995), а також автор цієї публікації з 1996 року і аж до кінця 2005 року. Технічним оформленням часопису впродовж більше ніж десяти років (1992-2002) займалася працівник видавництва «Місіонер» Ольга Кузьмич.
Період 1992-1997 років по суті був пошуком цілісної концепції часопису, тоді ще формувалися основні теми і рубрики. Поряд з тим завирувало життя при василіянських парафіях, активізували свою роботу молодіжні спільноти, поступово набирало обертів у виданні різнотематичної літератури видавництво «Місіонер» та Жовківська друкарня. 
Восени 1997 року редактором часопису став о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ, уродженець Боснії, який з 1992 року служить в Україні. Під його керівництвом аж до кінця 2005 року часопис збагатився здебільшого формативними матеріалами, які пояснювали Символ віри, значення молитви, св. Тайни, обговорювалися також на сторінках часопису морально-етичні теми (пияцтво, аборти, лихослів’я, азартні ігри, комп’ютерна «залежність» людини та ін.), містилися відповіді на запитання читачів духовного змісту, також вміщалися десятки подяк різним святим, зокрема, культ св. ап. Юди Тадея став дуже популярним. Поетична сторінка збагатилася творами о. Василя Мендруня, ЧСВВ, науковця Петра Шкраб’юка, віршами про блаженних УГКЦ авторства Любов Дівчур та ін. «Місіонар» привідкрив широкий пласт історичної тематики: про сподвижників УГКЦ, зокрема, Василіянського Чину, ісповідників віри, тих, хто загинув мученицькою смертю в часи переслідувань за часів комуністичного режиму.
Інформаційний блок матеріалів залишився традиційним: висвітлення життя УГКЦ та монашого життя, зокрема, у 2001-2003 рр. було опубліковано статті про провінції Василіанського Чину (як чоловічої, так і жіночої віток) у цілому світі. А також матеріали про відроджені василіянські монастирі.
В 2002 році редакцію поповнила Віра Арів, яка серйозно змінила журнал у формуванні стилю та ідейного напрямку. До цього часу вона підготувала до друку два числа додатку до часопису «Осанна», присвячених бл. п. Івану Павлу II.
У 2003 році відроджено видання «Календаря Місіонаря», який виходить один раз в рік по сьогодні і є по суті релігійним записником на кожен день. Наприклад, у 2004 році основною його темою були життєписи Римських Архиєреїв, а в 2006 році в ньому опубліковано деякі богословські праці Папи Венедикта XVI. З 2002 року «Місіонар» розповсюджується не лише при василіанських парафіях та звичайних парафіях, але й завдяки передплаті, здобуваючи симпатиків у Центрі і на Сході України. З осені 2002 року редакція «Місіонаря» має окремий юридичний статус як підприємство в рамках Провінції отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні і його осідок знаходиться при Святоонуфріївському монастирі у Львові. Завдяки активній місійній діяльності о. Йосафата Воротняка, сьогодні ігумена Боронявського василіянського монастиря, часопис збільшив свій наклад в останні роки на кілька тисяч примірників.
Молитва і урочиста академія з нагоди ювілею
З початку 2002 року і до сьогодні триває процес утвердження єдиної концепції часопису. Його головним редактором є о. Корнилій Яремак, ЧСВВ, активний і знаний місіонер, який поєднує у своїй діяльності як форму усного проповідування, так і проповідування через журнал, що було характерно для монахів, які його засновували 110 років тому. 
З нагоди цього ювілею 1 травня цього року відбулися знаменні урочистості. У церкві св. Андрія у центрі Львова було відправлено подячну Архиєрейську св. Літургію за участю архиєпископа Львівського Ігоря (Возняка), єпарха Бучацького Іринея Білика, ЧСВВ, єпарха Стрийського Юліана Ґбура, владики Гліба Лончини, численних отців Василіян, ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка та ін. У своїй проповіді владика Ігор звернув увагу на призначення часопису «Місіонар» зокрема та друкованого Божого слова взагалі. Далі учасники свята взяли участь в урочистій академії у Львівському оперному театрі ім. С. Крушельницької, де причетні до журналу особи розповіли про його історію, відродження і сьогодення. Це, зокрема, історик Володимир Гіщинський, проректор ЛНУ ім. І. Франка Мар’ян Лозинський, автор цієї публікації, о. Йосафат Воротняк. Головний редактор часопису вручив їм подячні грамоти, а потім різні дитячі і молодіжні хори, чоловічий квінтет та тріо священиків із Сокаля додали учасникам свята піднесеного настрою, поміж їх виступами звучали фрагменти публікацій першого числа «Місіонаря» від 1 травня 1897 року.
110 років тому відбулася подія, значення якої дослідник української католицької преси О. Мох оцінив як появу інтегрально нової католицької преси для народу. Таким був «Місіонар» впродовж своєї історії, приносячи плоди побожності серед широких верств населення Галичини.
Світлини: Фото-студія ДеЖавю, м. Львів
