"Молодь потрібна Церкві, щоб вона завжди залишалася юною..."
У своєму репортажі-враженні Тетяна ШПАЙХЕР, студентка Українського католицького університету, розповідає про подію, яка відбулася, на її думку, майже непомітно, а тим не менше є знаковою і важливою. Йдеться про Молодіжний собор Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, який пройшов 21-22 жовтня 2006 року у Львові.
У своєму репортажі-враженні Тетяна ШПАЙХЕР, студентка Українського католицького університету, розповідає про подію, яка відбулася, на її думку, майже непомітно, а тим не менше є знаковою і важливою. Йдеться про Молодіжний собор Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви, який пройшов 21-22 жовтня 2006 року у Львові.
На перший погляд в тому не має нічого надзвичайного, адже собори є нормальною практикою Церков, зокрема на Сході. Однак увагу привернув не стільки сам факт собору, як його особливості. Вік переважної більшості учасників собору не перевищував 25 років. Захід такого плану в УГКЦ проводився вперше і є виявом перетворень, які в ній відбуваються.
Щоб краще зрозуміти значення цього собору дозволю собі зробити короткий екскурс в минуле. В церковній історії як на Сході, так і на Заході Церкви надавали соборам неоднакового значення. В ранньохристиянську епоху під собором розуміли зібрання єпископів, священиків і вірних для вирішення актуальних проблем локальної Церкви. Згодом поняття собору змінюється і він перетворюється на законотворчу і керуючу інституцію. Якщо говорити про Київську Церкву, то, як зазначає доктор церковної історії Ігор Скочиляс у своїй книзі «Собори Львівської єпархії», тут собори були також одним із способів спілкування і душпастирства між єпископом і його людом. 
Що ж до цього молодіжного собору, то він до певної міри є продовженням Київської соборової традиції. Проте беручи передумови його скликання і місце УГКЦ в світовій церковній спільноті, не важко зауважити також західні впливи. Святіший Отець Іван Павло ІІ започаткував так звані з’їзди молоді і молодіжні зустрічі, які мають насамперед комунікативний характер і є способом євангелізації в молодіжній культурі. Тому цей собор є також втіленням католицької молодіжної політики.
Якщо говорити про його значення, то він є одним із етапів підготовки до Патріаршого Молодіжного собору УГКЦ, який відбудеться в серпні 2007 р. Від часу виходу з підпілля УГКЦ вперше звертає на молодь таку велику увагу. До сьогодні в Церкві проводилися молодіжні прощі, фестивалі, з’їзди, зустрічі з Папою Римським, однак не було нагоди почути, що говорить молодь на більш офіційному рівні. Підготовкою собору займається Комісія УГКЦ у справах молоді, створена у 1996 р. Як зауважив під час веб-конференції (23 травня 2006 р.) її голова о. Йосиф Мілян, завданням собору є витворити молодіжну політику УГКЦ, а також активізувати молодь в житті та діяльності Церкви. Він також зазначив, що молодіжне питання для УГКЦ є пріоритетним. 
Така увага до молоді невипадкова, молодь є майбутнім і надією нації. Однак окрім цих загальновідомих речей про молодь, варто зазначити, що молодіжний фактор здатен відіграти головну роль у розвитку УГКЦ. Після того, як осідок Церкви перенесено в Київ, вона позбувається статусу регіональної. Однак поза Галичиною вірних УГКЦ в Україні і досі є дуже мало. Протягом радянського періоду сформувалися покоління людей для яких ця Церква є чужою. Ментальність неможливо змінити, її треба сформувати. Ситуація виглядає по-іншому, якщо говорити про молодь, яка є завжди є відкритою до пізнання і засвоєння чогось нового. Молодь дуже рідко мислить стереотипами, піддаючи все аналізу і перевірці. Саме молодь може стати тими, хто збільшить чисельність вірних УГКЦ.
Зауважу, що молодіжне питання для УГКЦ ніколи не було чужим, варто лишень пригадати скільки уваги приділив йому Митрополит Андрей Шептицький. Сьогодні в кожній єпархії УГКЦ діють Молодіжні комісії, робота яких координується загальноцерковною Комісією у справах молоді.
Скликання в 2007 році Патріаршого Молодіжного собору до певної міри є закономірним, оскільки підсумовує працю загальноцерковної та єпархіальних комісій за певний період, допомагає реалізувати нові ідеї.
Не останню роль відіграв і той факт, що молодіжний фактор у Помаранчевій революції був визначальним. Можливо, в молоді не має великих знань і досвіду, але в неї є запал. Політичні події ще раз пригадали про ту силу, якою оперують молоді люди і значно активізували молодіжні організації. Собор виглядає ще більш логічним, якщо врахувати, те, що в УГКЦ завершується період кризи пошуку ідентичності і вона намагається робити певні підсумки власного існування, відкрити нову сторінку. Це період, коли завершилося відновлення Церкви і вона стала на шлях розвитку. 
Головним організатором єпархіального собору виступила Молодіжна комісія Львівської архиєпархії УГКЦ, яку очолює о. Андрій Березівський. Співорганізаторами стали отці Салезіани Св. Івана Боско східного обряду, Львівська обласна держадміністрація, відділ праці з молоддю Львівської міської ради, Центр творчості дітей та юнацтва Галичини. Участь у першому дні собору – його робочій частині брали делеговані представники деканатів, молодіжних організацій, монашества. До його другої частини – Архиєрейської Літургії відправленої архиєпископом Ігорем (Возняком) і молодіжної християнської концертної програми міг долучитися кожен бажаючий.
Оцінюючи згадану подію, хочу наголосити на деяких моментах. Сам факт проведення собору є чи не найбільшим його позитивом. Молодь відчула себе важливою і зрозуміла, що Церква не байдужа до її проблем. Церква засвідчила, що хоче слухати і чути молодь, продемонструвала власне вміння промовляти до неї знайомою мовою. Саме тому в цьому заході могли поєднатися богословські доповіді першого дня із музикальними виступами молодих виконавців у другому. Відкритість церковної єрархії можна було відчути вже на початку собору у вступному слові голови Молодіжної комісії Львівської Архиєпархії о. Андрія Березівського, який висловив сподівання, що напрацювання собору будуть втіленні у життя, а не просто залишаться на папері. Цитуючи владику Ігоря (Возняка), який сказав «Я хочу почути молодь», священник наголосив на конкретній пропозиції співпраці і серйозності наміру прислухатися до думки молодих греко-католиків. 
В свою чергу, доповіді виголошені на соборі показали, що Церква розуміє, яку роль може відіграти молодь у голошенні Доброї Новини і подальшому розвитку УГКЦ. Про покликання молодих людей в Церкві говорила с. Наталія Мельник. Центральною тезою її виступу було звернення Папи Івана Павла ІІ: «Ви потрібні Церкві для того, щоб вона і в цьому поколінні, і в наступному залишалась юною». Відповідаючи на виклик сучасності, яким є пошук ідентичності молодої людини, доповідач вказала на усвідомлення себе дитиною Божою і використання молодіжного запалу для оновлення Церкви і власної реалізації в ній. Молодь є покликана сіяти Слово Боже всюди і зробити присутньою Церкву там, де тільки її проповідь є може бути почутою і вислуханою.
Що ж стосується власного бачення молоддю свого покликання, то його у доповіді представив голова міського осередку організації «Українська молодь — Христові» Василь Урбанович. Він пригадав учасникам собору роль молоді в історії Церкви, розповів про сучасний стан і проблеми молодіжних християнських організацій. На його думку однією з найнагальніших проблем є брак в УГКЦ інституту капеланства. «Якщо сьогодні Церква не буде опікуватися молоддю, то завтра в нас будуть меркантильні бізнесмени, неетичні лікарі, аморальні політики».
Поруч із вирішуванням практичних питань, багато уваги було приділено Євхаристії. Невипадково центральним моментом собору стала Літургія. Про Євхаристію, як серце духовного життя людини, говорив викладач Українського католицького університету д-р Михайло Петрович. Євхаристія – центр і мета життя людини, основне джерело реалізації її покликання. На його думку головною причиною неучасті молоді у Євхаристії є нерозуміння її суті. У своїй доповіді із ним погодився о. Андрій Платиш, який наголосив, що «Церква може бути єдиною відповіддю на безкомпромісні прагнення молодих людей. Церква є правдивою молодістю світу, хранителькою життя, а не просто хранителькою норм і законів. Однак саме молодь чинить обличчя Церкви молодим і тому вона має бути «не просто предметом пастирської опіки, але суб’єктом євангелізації».
Іншим позитивним моментом собору була праця молоді в групах. Це дало можливість учасникам не тільки поговорити про основні труднощі молодої людини в Церкві, але також нав’язати нові контакти. На підсумковому етапі, яким було представлення напрацювань дискусійних груп, молодь запропонувала конкретні способи вирішення наступних проблем: важливості катехизації, створення сайту молодіжних християнських організацій і необхідності тіснішої співпраці між церковною владою і молодіжними християнськими спільнотами.
Недоліком собору було не надто велике число учасників, оскільки прибули не всі запрошені. Серед делегатів було небагато священників, а саме до них часто скеровувалися звернення молодих людей. Це є ще одним свідченням того, що далеко не всі в Церкві розуміють значення такого заходу і готові почути думку молоді.
Хочу також додати, що цей собор є черговим виявом гарної співпраці між УГКЦ і українською владою. Першим прикладом такої співпраці став Міжнародний конгрес родини, який відбувався в Києві у травні 2006 року, і показав новий формат і актуальну тему стосунків між Церквою і державою. Обидві події є свідченням того, що ці інституції здатні об’єднувати свої зусилля навколо вирішення важливих суспільних проблем, але в жодному випадку не тиснути одна на іншу.
Варто зауважити, що подібні собори відбулися і ще відбудуться в інших єпархіях УГКЦ.
На завершення висловлю побажання, що започаткування в УГКЦ практики молодіжних соборів може стати мобілізуючим фактором для зближення з молоддю інших Церков Київської традиції.
