"Ми поставили собі за завдання провадити спільнотну соборну молитву – молитву заступництва одна за другу..."

06.11.2006, 13:27
Інтерв'ю
Сучасне релігійне життя в Україні важко уявити без ініціативності та активності звичайних людей різного фаху, які за підтримки церковної влади об'єднуються у різноманітні організації, спільноти, групи, рухи тощо.

Яскравим свідченням цього є молитовний рух „Матері в молитві” в рамках УГКЦ, який очолює Віра Чмелик, досвічений педагог і психолог. Вона вже кілька років тому посвятилася цій незвичайній, але потрібній в духовному вимірі справі. У затишній каплиці св.Патентелеймона-цілителя при львівському храмі свв. Володимира і Ольги вона ділилася з кореспондентом РІСУ розповіддю про цей релігійний рух, зокрема йшла мова його історію, завдання, сучасний стан та плани на майбутнє.

Сучасне релігійне життя в Україні важко уявити без ініціативності та активності звичайних людей різного фаху, які за підтримки церковної влади об'єднуються у різноманітні організації, спільноти, групи, рухи тощо. Яскравим свідченням цього є молитовний рух „Матері в молитві” в рамках УГКЦ, який очолює Віра Чмелик, досвічений педагог і психолог. Вона вже кілька років тому посвятилася цій незвичайній, але потрібній в духовному вимірі справі. У затишній каплиці св.Патентелеймона-цілителя при львівському храмі свв. Володимира і Ольги вона ділилася з кореспондентом РІСУ розповіддю про цей релігійний рух, зокрема йшла мова його історію, завдання, сучасний стан та плани на майбутнє.

 

Період сумнівів переріс в бажання розвивати молитовний рух

– Прошу розповісти, де зародилася спільнота „Матері в молитві”, в якому році і хто стояв біля її витоків?

– Рух „Матері в молитві” – це міжнародна надконфесійна спільнота. Він розпочався в 1995 році в Англії завдяки двом старшим жінкам – Вероніці Вільямс і її братовій Сандрі. Вони вирішили в особливий спосіб молитися за своїх дітей. Під час молитви вони відчули, що Божа воля є такою, аби всі матері поручили Христові опікуватися своїми дітьми, віддавали Йому у молитві свій материнський біль, турботи, проблеми.

– Як зародилася перша спільнота „Матері в молитві” в Україні?

– В Україні 6 років тому була створена при церкві св. Юра у Львові перша спільнота нашого руху, який поширився сьогодні по всіх єпархіях, екзархіях, і навіть на Закарпатті (Мукачівська єпархія УГКЦ підпорядковується безпосередньо Римському Апостольському Престолу — ред.. РІСУ).

А історія появи цієї спільноти була такою. В 2000 році, ювілейному для християнства, в Москві було організовано міжнародний Євхаристійний Конгрес, і я отримала запрошення на нього. За благословення тоді ще єпископа-помічника Глави УГКЦ Любомира Гузара з двома священиками взяла участь в цьому важливому релігійному заході. Одного дня в програмі конгресу з'явилася молитва матерів. Були розкладені молитовники на різних мовах. Спочатку ті молитовники не справляли на мене ніякого враження, бо внутрішня гордість говорила: „Та що, я не молюся вдома? Молюся… „. Але якась внутрішня сила спонукала мене піти в те приміщення, де молилися матері. Вероніка Вільямс провадила ту молитву за участю 50 жінок. І під час молитви був такий момент, коли ми клали записки в кошичок з іменами наших дітей, чоловіків, записки з тими проблемами, які були в нашій душі, в нашій родині. І той кошичок стояв біля підніжжя розп’яття і символізував руки Ісуса Христа. Це мало би означати, що „я тобі, Ісусе, віддаю свої проблеми. Ти знаєш, скільки часу я молюся за їх вирішення, але Ти в той спосіб, який знаєш, їх вирішиш”. Молитва закінчилася, а мене цікавило, що ж буде потім з тими записками. І от Вероніка склала всі ті записки в конверт і сказала: „В Лондоні, в нашому центрі, ми помолимося за ваших дітей, ваші проблеми…”. От тоді моє серце відкрилося і я подумала: „Боже, тож я не сама в своєму горі. Там, десь далеко від України, будуть молитися за мого сина”.

– І як на ділі був реалізований задум про діяльність подібного молитовного руху в Україні? Якими були його початки?

– Після повернення до Львова мені на спало на думку звернутися до наших єрархів з ідеєю започаткування руху матерів в молитві в нашій Церкві (до речі, наші священики запозичили рух молодіжних подружь також зі згаданого Конгресу). Наше перше молитовне правило при церкві св. Юра уклав тодішній адміністратор о. Володимир Кепич. Він і запропонував архикатедральний собор для наших молитовних зустрічей. Спочатку навіть тутешні отці скептично ставилися до такої ініціативи.

На початках приходили три особи на молитву після відповідного оголошення у церкві. Через півроку нас було вже чотири особи. І ті священики, які їздили зі мною в Москву, періодично питали, чи ми ще збираємося на материнську молитву. На що я завжди ствердно відповідала. Мені теж довелося пережити певний період сумнівів, виникали різні внутрішні питання, наприклад, чи це можливо, що за всі ті наші наміри можуть молитися в цілому світі? Адже спільнота матерів в молитві розкидана у 80 країнах світу.

Невдовзі отримую запрошення від Вероніки приїхати в міжнародний осередок руху до Лондона на молитовну зустріч. Це мовби була відповідь Божа на мої сумніви. Вона відбулася в ніч на перше листопада, коли на Заході “святкують” день Хеловіна. Ми вирішили, що протиставимо силам темряви нашу молитву. І з шостої години вечора до 12 години ночі матері молилися. Потім римо-католицькі священики запросили всіх взяти участь у св. Літургії. Помічники Вероніки почали сунути по підлозі з сусідньої кімнати багато пачок, а в них сотні конвертів. Після цього нас попросили розбирати їх і я знайшла там свій конверт та переконалася в тому, що і в моєму намірі справді моляться.

– Як Ви далі розвивали рух „Матері в молитві” після повернення додому?

– І коли ми приїхали до України, то вирішили, що, враховуючи специфіку нашої Церкви, не можемо збиратися на молитву у звичайних помешканнях, як це є на Заході, тому що нас би назвали в цьому випадку якоюсь „сектою”. Постановили собі, що беремо благословення в кожного пароха церкви і просимо його раз в тиждень відслужити св. Літургію у наших намірах. Ми складали ті записки в конверт і писали: „В намірі матерів в молитві”. І під час Служби Божої, коли звучить сугуба Єктенія, в деяких церквах чутно виголос: „І в намірах Матерів в молитві”. А в цей час наші записки-прохання лежать на престолі.

Плоди спільної молитви приваблюють інших матерів
– Яка структура Вашого молитовного руху, як він представлений в цілій Церкві?

– Ми вважаємо свою найбільшою покровителькою і заступницею Пресвяту Богородицю. Мені випала можливість стати з 2000 року координатором цього міжнародного руху в Греко-Католицькій Церкві. Ми поділили наші спільноти відповідно до структури нашої Церкви. Сьогодні ми маємо в кожній єпархії свого координатора, щодо присутності в екзархатах УГКЦ, то до кінця року ми також структуруємо наші спільноти в цих церковних одиницях. У свято Мироносиць наступного року ми домовилися зустрітися в столиці України і зробити такий адміністративний поділ з визначенням координаторів. До речі, цього року ми вперше провели всеукраїнський з’їзд „Матерів в молитві” у Києві, під час якого проводив реколекції владика Богдан Дзюрах, ЧНІ. Він попросив нас і помолитися в намірі патріаршого Собору УГКЦ, який відбудеться, як відомо, в 2007 році.

Що стосується статистичних даних, то вони теж в стадії розробки., але на сьогодні нараховується біля 190 груп „Матерів в молитві”. Найбільше спільнот діє в Тернопільському регіоні – 40, Львові – 31, Стрию Львівської обл. – 37, Івано-Франківську – 17. Наші молитовні групи розгортають свою діяльність у Центрі і на Сході України, зокрема, Києві, Дніпропетровській області, Полтаві, Вінниці, Одесі. Кількість молільниць у групі може нараховуватися від 3 до 8 осіб. Є наші спільноти на поселеннях: в Нью-Йорку, Афінах, Мюнхені, Парижі, тобто там, де живуть українські матері, які зацікавлені в тому, щоби спільнотно молитися.

– Які основні завдання ставлять сьогодні перед собою „Матері в молитві”?

– Завданням є духовний порятунок наших дітей, наших родин і нашого суспільства, тому що надто багато спокус сьогодні виникає для сучасних людей. Тому ми поставили собі за завдання провадити спільнотну соборну молитву – молитву заступництва одна за другу, яка дає надзвичайно великі плоди. Щодо мети і шляхів розвитку, то вони є абсолютно ідентичні із молитовним рухом в цілому світі. Більше того, в міжнародному контексті Греко-Католицька Церква має дуже високий рейтинг. Раз в рік ми збираємося на міжнародні зустрічі координаторів з різних країн, помітно специфіку молитви, духовності кожної країни і кожної конфесії. Без перебільшення скажу, що наша Церква стала своєрідною перлиною в нашому міжнародному соборі. Почали цікавитися нашою духовністю, літургікою, архітектурою храмів, іконописом тощо.

– Хто очолює спільноти на парафіях, чи є якісь відповідальні особи?

– Так. Кожна спільнота повинна мати свою старшу сестру, або наставницю, або ревнительку. В нас теж існує таке поняття як „Школа для лідерів”. Кожна спільнота повинна мати особу, яка повинна стежити за порядком і мати попросту почуття відповідальності за те, що діється в тій спільноті.

– Як саме діє спільнота „Матері в молитві” на конкретних парафіях?

– Нашим обов’язком є прийти раз в тиждень на молитву. Ми маємо молитовне правило, укладене Літургійною комісією і поблагословлене Главою УГКЦ. Єдиною вимогою є нічого туди не додавати, не віднімати, а згідно з тим правилом молитися. Це допомагає роботі наших реколекційних зустрічей чи наших з’їздів (в цьому році ми провели з’їзди в кількох єпархіях, окремо проводимо вишкіл для лідерів спільнот, також по єпархіях). Ми молимося суто в рамках Церкви і з благословення пароха починаємо свою діяльність. Ми провадимо молитву в храмах і тому вважаємося мирянським рухом, але не маємо статусу якоїсь добродійної чи громадської організації. Завдяки молитві ми стаємо духовною родиною.

– Прошу назвати приклади молитовних намірів, які беруться за основу „Матерями в молитві”?

– У нас є такий момент, коли ми відкрито просимо одна другу про молитву заступництва: „Помолімося, сестри, за мого чоловіка, який є алкоголіком… за мого сина, який є в сумнівній компанії… за мого сина, який узалежнений від комп’ютерів чи від наркотиків…” При цьому ми даємо гарантію одна другій, що ніде поза межами нашої спільноти ми про цю ситуацію в родинах не будемо говорити. І така відкритість серця одна до другої дає можливість нам знати близько ту родину, а з другого боку молитися в її потребах. Тому що молитва закінчиться, але ми можемо уявити подумки ситуацію в тій родині, в дорозі, чи в транспорті, чи навіть на роботі молимося за її вирішення.

– В який спосіб моляться жінки?

– Ми сідаємо на молитву півколом, а його замикає ікона Матері Божої, яка є для нас взірцем материнства. І в такий спосіб бачимо обличчя кожної нашої членкині. Бувають випадки, що приходить жінка внутрішньо замкнута, що гірко їй на душі, сльози течуть… Вона може не сказати про свої переживання, але це спонукає нас того дня помолитися за вирішення її проблем. І після цього якось теплішає на серці. Найбільше, що приваблює людей приходити до нас – це є плоди нашої спільної молитви. Ми були вражені, як Бог слухає нас і, незважаючи на наші гріхи, відповідає на наші молитви. Хтось поїхав за кордон, продали в рабство, а після нашої молитви знайшовся. Дехто з узалежнених від алкоголю стає на шлях поправи. Молодь знаходить роботу, стосунки в родинах змінюються, починають знову деякі подруги якось між собою зближуватися після періоду кризи. Бувають випадки, що в сім'ї, де не було дітей, жінки вагітніють. Особливо ми беремо до уваги тепер наміри, щоб наші жінки не робили абортів. Правда, якщо ми занедбуємо молитву, то це потім вимагає від нас більшого молитовного пориву.

– Чи мають місце серед матерів-молільниць якісь суперечності, чи існують різні погляди на те, якою має бути молитва, в яких намірах і т.п.

– В нашу спільноту приходять люди з різним молитовним досвідом і починається перетягання ковдри на себе. Якщо би в нас не було єдиного молитовного правила, то суперечки були б постійно. Це правило є еталоном для тих груп, які тільки-но організовуються. Ми не відкидаємо набоженства, але вони можуть використовуватися нашими членкинями в приватному вжитку. Не відступаючи від молитовного правила, ми єдиними устами, єдиними словами і відповідно, єдиним серцем єднаємося в Бозі. Власне ця вимога підтримує цей феномен єдності, особливо коли ми масово збираємося. Наприклад, під час з'їзду у Сокальській єпархії УГКЦ представників нашої спільноти нараховувалося до пів тисячі людей. Вперше стали на молитву жінки, які до цього часу не бачилися. Але молитовне правило зробило свою справу, тому що наша молитва була в ті дні суголосою.

Матері обох конфесій збиралися на спільну молитву
– Який важливий духовний захід відбувся нещодавно в середовищі „Матерів в молитві”?

– 21 жовтня цього року в монастирському комплексі монахів Студійського Уставу в Уневі на Львівщині було проведено чергові щорічні реколекції для членкинь нашого руху під проводом о. д-ра Михайла Димида, який сам проявив ініціативу. Цьогоріч вони нам особливо запам'яталися їхньою змістовністю (світлини з реколекцій — ред. РІСУ). В цьому році гостями наших реколекцій було п’ятеро осіб з Ужгорода (дехто з учасників слово „реколекції” чув вперше), з Гуцульщини приїхало теж шестеро осіб, бо там так само вже маємо групу. Зі Славська приїхала наша лідерка з 24 простими жіночками. До речі, ми працюємо з найнижчими верствами нашого суспільства. Бог тим убогим матеріально дав дар молитви і, власне, на них тримається наша справа.

Такі реколекції були започатковані в 2001 році в славетному відпустовому місці – Зарваниці – під проводом о. Пахомія Ковальова, студита, в той час, коли в нашому русі мали місце розбіжності щодо молитовного правила.

– Чи Ви можете розповісти про якісь цікаві випадки, які би засвідчили ефективність молитов матерів?

– До нас на останню школу лідерів завітала керівник з Полтави Анна Куртова. Зорганізувала там 2 спільноти – невеличкі, по 2-3 особи. Моляться вони вдома. І от розповідає, як в її сусідки втекла внучка з хати. І от сусідка, невіруюча людина, після того, коли їй Анна запропонувала помолитися, погодилася. Молитва відбувалася за нашим правилом в її квартирі. І справді, внучка через деякий час повернулася! І це переконало ту жінку, яка ніколи не знала як звертатися до Бога, що молитва має могутню силу.

Пригадується і розповідь засновниці нашого руху з Англії Вероніки. Вона розповідала про одну маму, яка молилася за свого сина, що потрапив в дуже сумнівне товариство. І вона каже: „Сестри, помолімося, щоб він не попав в тюрму”. За якийсь час приходить на спільну молитву і каже: „Наша молитва нічого не варта – сина посадили в тюрму”. „Ні, давай, молимося далі – ми не знаємо до кінця планів Божих”, — сказали їй членкині. І вони продовжували молитися за того хлопчину. І от під час Великого Посту в тюрму приходить капелан до камери того хлопчини і починається бесіда. Хлопець висповідався і попросив, щоб священик ще до нього приходив. Той так і робив. Тоді при зустрічі з мамою син сказав, що після відбуття терміну ув'язнення, яке він визнав справедливим по відношенню до себе, піде вчитися на священика, щоб обслуговувати ув'язнених.

– Дуже промовисті Ваші приклади, вони засвідчують про плоди молитовної діяльності наших матерів. Яким чином розгортається Ваш рух по цілій Україні?

– Тепер спостерігається тенденція розвитку. Ми зрозуміли, що Бог кожну з нас робить своїм апостолом, і подібно, як це казав апостолові Петрові, говорить: „Іди за мною”. Наші членкині поступово усвідомлюють цю місію апостольства – бути своєрідними місіонерами. І ми повинні Бога нести в те навколишнє оточення: в родини, на місця праці і т.п. Матері відкривають спільноти в тих селах, звідкіля вони походять. Вони засновують спільноти в тих лікувальних закладах, де вони покращують свій стан здоров'я. От недавно одна наша сестра повезла свою маму у Верхньодніпровськ Дніпропетровської області – там теж започаткували молитовну групу. Ще такий приклад: поїхала ще одна членкиня з Тернополя в Ужгород лікуватися і відкрила там чотири групи!

– Чи можете назвати якісь конкретні приклади надконфесійності Вашого молитовного руху.

— Одна наша членкиня з Бразилії поїхала в Малевичі Волинської області і там при одній православній церкві відкрила спільноту. Один православний священик з Сарн Рівненської області запросив нас, і ми поїхали й там відкрили молитовну групу.

Під час нашого зібрання в Сокальській єпархії УГКЦ ми їздили до Червонограда, щоб віддати шану Кристонопільській чудотворній іконі. А там греко-католицька і православна церкви одна навпроти другої. І от вийшли матері-молільниці на вулицю, в той час виходять жінки з православного храму. Цікавляться, чому стільки автобусів біля храму, а одна з наших членкинь відповіла: „Та ми, матері, приїхали помолитися за своїх дітей”. У відповідь почула здивування: „То ви нас не могли запросити, щоб ми могли разом помолитися за дітей? Та їх спокушають ті самі речі, що й ваших…”. І 10 серпня цього року була проведена піша проща до с. Острова Сокальського району Львівської області: православні і греко католицькі священики спільно з жінками обох конфесій співали Молебень. Невдовзі відбулася друга проща представниць обох конфесій до Острова. Ще один цікавий приклад: в селі Заплатів Стрийського району Львівської області в одному храмі відбуваються почергові Богослужіння греко-католиків і православних, там жінки, які приходять на материнську молитву, отримують благословення на неї від обох отців. Тобто, це є знаки до єднання нашої Церкви на рівні звичайних мирян.

– Дякую за змістовну розмову і сподіваюся, що Ваш рух в майбутньому набере ширшого розмаху.