“Пастка для 267”. Частини УПЦ МП, які відкладають перейменування, обмежуються у діяльності, — Андрій Юраш
«Верховний Суд не постановляв ухвали, якою би «дозволив Українській Православній Церкві Московського Патріархату не змінювати свою назву», — йдеться в оприлюдненій на сайті Міністерства культури, молоді і спорту України заяві. Цю заяву, де роз’яснюється ситуація щодо рішення Верховного суду України від 11 грудня, Міністерство вимушене було дати через неадекватне висвітлення події у багатьох ЗМІ. Чимало видань, переписуючи новину один в одного, вказали, що «Верховний Суд України ухвалою від 11.12.2019 за позовом Київської Митрополії Української Православної Церкви до Мінкультури, постановив залишити касаційну скаргу Мінкультури без задоволення і дозволив УПЦ МП не змінювати свою назву».
Дивним чином акценти журналістів збігалися з позицією УПЦ МП з цього питання, яку озвучив для видання «Главком» керівник справами УПЦ МП, постійний член Священного Синоду УПЦ МП, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній: «Верховний Суд поставив крапку у питанні претензій Мінкультури щодо перейменування».
«Рішення зовсім не означає, що “Суд дозволив УПЦ МП не виконувати вимоги закону” чи щось подібне, що можемо почути зараз від журналістів, громадських чи церковних діячів, — прокоментував РІСУ директор Департаменту у справах релігій та національностей при Міністерстві культури Андрій Юраш. — Дію закону може призупинити тільки судове рішення. А дане рішення свідчить, що закон чинний, і діє. Згідно з цим законом, релігійні організації мали 9 місяців часу – до 26 жовтня, внести відповідні зміни. В УПЦ є близько 12 тисяч релігійних організацій. А дію призупинено – не скасовано! – стосовно 267 з них, які є в переліку, доданому до експертного висновку і опублікованого 26 січня цього року. Переважно це монастирі, єпархіальні управління, братства, місії УПЦ МП».
Дія щодо цих організацій призупиняється до вирішення цього спору по суті.
Андрій Юраш пояснив, що ці 267 релігійних організацій було долучено як третю особу на вимогу Київської митрополії УПЦ МП навесні цього року. Тоді Міністерство культури України розіслало відповідні листи-попередження. Закон передбачає, що релігійні організації, в залежності від свого типу й характеру, мають два терміни для виконання положення закону. Усі релігійні організації, окрім громад, — місії, братства, монастирі, єпархіальні центри і духовні навчальні заклади мали внести зміни протягом трьох місяців, тобто, до 26 квітня. Їх відносно небагато, це 4-5 відсотків від усіх організацій УПЦ МП. То не всі монастирі, братства й духовні навчальні заклади. Адже загалом їх би набралося до півтисячі. Для того, щоб не було якихось зовнішніх дій стосовно них, їх було включено до позову.
Навіщо взагалі ВСУ приймав це рішення? Андрій Юраш запевняє, що це судові змагання обох сторін, кожна з них намагається довести свою правоту до судової інстанції найвищого рівня. Було рішення першої судової інстанції, на яке подав апеляцію Мінкульт. Потім рішення другої інстанції, яке Мінкульт заперечував і подав у вищу інстанцію апеляцію. Рішення, яке так активно обговорюється, було прийняте для забезпечення позову.
Богослов та релігійний публіцист Ілля Бєй пояснив у коментарі «Укрінформу», що «сама справа, тобто доведення протиправності проведення Міністерством релігієзнавчої експертизи, за якою всі релігійні організації в структурі РПЦвУ мають внести до свого статутного найменування вказівку приналежності до Московського Патріархату – по суті ще не розглядалася». Утім богослова насторожує в ухвалі Верховного Суду визначення, мовляв Київська митрополія Української Православної Церкви є центральний виконавчо-розпорядчий церковний орган (релігійний адміністративний центр) незалежної і самостійної в своєму устрої і управлінні УПЦ. «Як на мене, просто достатньо прочитати це положення: “Юрисдикция Русской Православной Церкви простирается на лиц православного исповедания, проживающих на канонической территории Русской Православной Церкви: в Российской Федерации, Украине…”, і зрозуміти, що назва “УПЦ” – просто ширма, а все, що написано далі про права філії РПЦ в Україні – замилювання очей”, – пояснив релігієзнавець.
Поза тим, державні органи продовжують працювати згідно з законодавством України. «Департамент, чи інший державний орган, буде керуватися у своїй діяльності нормами чинного законодавства і слідкувати, щоб законодавство втілювалося в життя, — запевняє Андрій Юраш. — Є чинне рішення закону, про те, що діючі релігійні організації повинні внести відповідні зміни щодо свого іменування до статутних документів. Утім, з поміж 12 тисяч релігійних організацій УПЦ МП наразі неможливо чинити ніяких дій стосовно отих 267 одиниць».
Чиновник наголошує, що це рішення обмежує не так державні органи, як оті 267 релігійних організацій. Бо якщо б котрась із них захотіла б внести певні зміни до реєстру, скажімо, у зв’язку зі зміною керівника чи придбанням якоїсь власності – то не зможе цього зробити. Бо цього не дозволяє сам закон. Держава «заморожує» свої дії щодо них. І це своєрідна пастка, до якої потрапили ті релігійні організації через кроки релігійних структур Української Православної Церкви.
Нагадаємо, що Верховна Рада України 20 грудня 2018 року ухвалила закон, який зобов'язує релігійні організації, центр яких знаходиться за межами держави, зазначити у своїй назві належність до інших держав. 18 січня 2019 року 49 депутатів Верховної Ради звернулися до Конституційного суду України (КСУ) щодо неконституційності закону про перейменування УПЦ Московського патріархату. Провадження у КСУ відкрили 19 квітня. Рішення КСУ з цього приводу ще немає.
Паралельно з цим процесом 9 березня 2019 року Окружний адмінсуд Києва відкрив провадження у справі за позовом Київської митрополії колишньої УПЦ МП до Міністерства культури, крапку у якому поставив Верховний Суд.
Ярослава Музиченко
