Окупанти проти святинь Криму

23 січня 2017, 12:26 | Журналістські розслідування | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Дмитро Мітун

Новини з Криму в вітчизняних медіа останнім часом рідкість. Українських журналістів на анексовану територію не пускають. Місцеві ж окупаційні медіа жорстоко цензуруються і знайти там бодай щось актуальне та варте уваги — проблематично. Але часом трапляються досить цікаві публікації. Зокрема сайті “Примечания” від 16 січня 2017 р. з'явилася досить жорстка та критична стаття про сумні будні окупації під назвою “«Артек» отберет у людей квартиры и огороды.

Мешканці Гурзуфу просять Путіна захистити їх від Ротенберга — найкращого друга ... Путіна

Якщо коротко, то суть публікації у тому, що нова російська влада збирається виселити з території табору усіх мешканців приватного сектору. Це незважаючи, що той приватний сектор існує з царських “дотабірних” часів, а у багатьох родин у тих будинках жили ще діди та прадіди. На тлі можливості втратити житло та опинитися на вулиці інші, описані в статті, негаразди, на кшталт повного перекриття доступу до моря, навіть на ту частину пляжів, що не використовуються для дітей, виглядає дріб'язком.

Крім того автори публікації дуже бідкалися, що через будівництво нового артеківського табору “Сонячний”, мешканці Гурзуфу втрачають єдиний загальнодоступний пляж “Гурівські камені”. Що тубільцям тепер ніде освіжитися влітку — півбіди. Головна ж проблема, що це ставить хрест на неорганізованому “дикому” туризмові, з якого до окупації жила абсолютна більшість гурзуфчан. Адже який сенс їхати до Гурзуфу, якщо на море можна лише здалеку дивитися?

Проект табору “Сонячний”

Що цікаво, публікація “провисіла” на тому сайті усього кілька годин, а по тому була терміново вилучена редакцією. Тепер її можна побачити лише у кеші “Гугла”.

Але наша стаття зовсім не про проблеми жителів Гурзуфу. Що хотіли — те й мають. Публікація про історичні та сакральні пам'ятки.

Табір “Сонячний” планувався ще у проекті будівництва “Великого Артеку” (звісно не у сучасному вигляді, а набагато скромніше), розробленого академіком Анатолієм Полянським 1960 року. В 1970-х навіть впорядкували узбережжя, витративши на те кілька мільйонів повноцінних на той час радянських рублів. Скільки тоді тут залили бетону — хто зна, але хаотичне скупчення каміння (звідси й назва Гурівські камені) незабаром перетворилося на дуже пристойний пляж. Але на тому все й стало. Причина проста — територія, де мали зводити “Сонячний”, виявилася суцільною археологічною пам'яткою. Тут лежали таврський, візантійський та готський могильники, залишки середньовічного поселення тощо. Зауважимо, що гордість краєзнавчого музею Артеку — велетенський піфос (спеціальний мега-горщик для зберігання зерна в античну та візантійську добу) під час земляних робіт випадково відкопали саме у цій долині.

Піфос в краєзнавчому музеї Артеку.

“Гурівські камені” — світлина початку ХХ ст. Позаду видно рештки середньовічного оборонного муру

Для археологів копати там — принаймні років на п’ять. До того ж всі роботи, а це сотні тисяч радянських рублів, мав оплатити забудовник. Артеку ж фінансувати ці незаплановані витрати ніхто не квапився. Тож терміни зведення “Сонячного” постійно переносилися. За часів Незалежності з цієї ж причини урочище “Мертва Долина” теж не забудовували. Більш того, тут росло чимало реліктової рослинності, тож урочище охоронялося не лиш не пам'яткоохоронним, але й природоохоронним законодавством.

Оцього буяння зелені, що на до-окупаційній світлині вже немає, зате є знищена окупантами українська природоохоронна табличка

Замість реліктової зелені буде величезний бетонований мурашник.

Після анексії Криму загарбники одразу ж з почали масштабні будівельні роботи в Артеку. Тут зіграло кілька факторів:

1. Пропагандистський. Адже, як тут не показати, що Росія одразу ж взялася впорядковувати знаковий об'єкт, який “занепастили хахли”.

2. Великі будівельні роботи — золоте дно для “розпилу” бюджетних грошей. Тож немає нічого дивного, що будівництво доручили фірмі “Стройгазмонтаж”, що контролюється Аркадієм Ротенбергом, — найкращим другом юності Володимира Путіна. Лише на першому етапі, у 2015 р., на те відлили понад 3 мільярди рублів. Скільки виділяється по тому — невідомо. Ці витрати йдуть по лінії засекреченої частини бюджету, як і фінансування військових баз.

Будівництво у Гурзуфі

Разом з давніми могильниками нещодавно почалося знищення й території старого татарського цвинтаря. Сам некрополь розрівняли танками ще 1944 р. З цим пов'язана одна прикра історія.

Після війни на відбудові поруйнованого під час боїв, поряд з цвинтарем працювала група німецьких військовополонених. З будматеріалами було сутужно, тому часто використовувалися уламки зруйнованих будинків та інші підручні речі. Коли ремонтували сходинки в санаторії «Колгоспна молодь» (по тому артеківський табір “Кипарисовий”), німці притягли зі зруйнованого татарського цвинтаря кілька надгробків та використали їх у якості сходинок. Одну взагалі поклали написом назовні. Тоді таке блюзнірство нікого не обурило – радянська пропаганда кримських татар не жалувала, а більшість населення їй вірило. Кинутий під ноги надгробок “ворожого народу” сприймався, як належне, а більшості взагалі було по цимбалах. Хіба мало в Криму різних старожитностей із незрозумілими письменами?

Фрагмент надгробка використано як елемент декору. Табір “Кипарисовий”

Піонери топталися по надгробку добрих 7 років, аж поки ледь не вибухнув великий міжнародний скандал.

У 1952 році в Артек відвідав знаменитий турецький письменник і поет Назим Хікмет. Гостя тепло зустріли і повели показувати табір. Раптом супровід помітив, що маститий іноземний гість стоїть весь блідий і з жахом дивиться собі під ноги. Його стан був цілком зрозумілий. Назим Хікмет стояв на вкритій арабською в'яззю могильній плиті та ще й із цитатою з Корану! Гість тоді нічого не сказав, але по його виразу все і так було зрозуміло. За кілька годин злощасну плиту оперативно прибрали.

Попри те, що за СРСР татар в Криму, дуже м'яко кажучи, не шанували, пусту територію в самісінькому історичному центрі Гурзуфу ніхто й пальцем не зачепив. Навіть в 2000-х, коли в цьому курортному містечку забудували чи не кожен вільний клаптик землі — територія цвинтаря залишалася недоторканою. Причина не лише у тому, що будуватися на території некрополя не зовсім доречно. З цим цвинтарем пов'язана одна з великих ісламських святинь Криму — “Гурзуф-Азіз”

Гурзуф на самому початку ХХ ст.

Азізи – могили мусульманських святих. Могила Гурзуф-Азіз була однією з найбільш шанованих на півострові – до неї сходилися прочани чи не з усього Криму.

Ім'я та прижиттєві діяння цього святого, на жаль, невідомі. Святість проявилася лише після смерті – коли над його могилою почали спостерігати зеленувате сяйво, “священне світло” (нур) – що є головною ознакою могили Азіза. Зауважимо, що відоме зі шкільної програми світіння фосфору, що виділяється при розкладанні тіла, тут ні до чого. Таке властиве виключно для “свіжих” поховань. Дане ж світіння помітили над дуже старою могилою. Утім спочатку цьому великого значення не надали. До неї лише почали ставитися з трохи більшою пошаною.

За десятиліття по тому святість місця відкрив бахчисарайський шейх із дервішського ордену послідовників тарикату Накшбенді (тарикат — арабською означає «шлях»). До того ж відкрив не виїжджаючи за межі Бахчисараю!

За переказами, до шейха за допомогою звернулася якась гурзуфчанка, яка у пошуках зцілення приїхала до Бахчисараю, аби помолитися біля Азіза Мелек-Аштера – найбільш шанованого в Криму. На відміну від інших Азізів тут поховання немає – це лише місце поминання. Самого ж Мелек-Аштера поховано у Єгипті. За життя він був полководцем халіфа Алі (VII століття). При Бахчисарайському Азізі Мелек-Аштера діяла мечеть, що одночасно слугувала у якості “текіє” для громади суфіїв (щось на кшталт монастиря). Тут діяв один із головних центрів кримського суфізму.

Шейх доброзичливо зустрів прочанку і разом із нею довго молився за її зцілення. На прощання ж зауважив, що стражденна даремно проробила таку далеку та складну дорогу. Яка, мовляв, потреба їхати світ за очі, якщо в самому Гурзуфі спочиває Великий Святий? На запитання: “Де ж ця могила і чому про неї ніхто не знає?”, Шейх відповів, що святе місце саме себе покаже.

Нагадаємо, що у середині XIX століття мандрівка з Гурзуфу до Бахчисараю та назад дійсно була нелегкою і досить тривалою пригодою, тим більше для хворої людини.

Повернувшись до Гурзуфу пані одразу ж звернулася до мулли, переказавши йому слова шейха. Одночасно вона пообіцяла за власні кошти відновити могилу святого, щойно її знайдуть.

Мулла й до того багато чув про сяйво на могилі. Кілька ночей він провів у молитвах на цвинтарі, поки на одному зі старих занедбаних поховань у найвіддаленішому кутку некрополя не побачив сяйво.

Жінка дотрималася обітниці. Могилу впорядкували, її оточили кам'яною огорожею, а поряд побудували молитовний будиночок, де постійно чергував дервіш.

Могила виявилася саме тією, про яку казав шейх, до того ж молитва на ній дійсно приносила зцілення. І чим більше траплялося дивовижних одужань, тим більше зростав потік прочан. Старезне фісташкове дерево, що росло біля Гурзуф-Азізу, чи не до самої верхівки було обвішане кольоровими клаптиками тканини, прив'язаними вірними.

Святий не тільки допомагав вірним, але й карав нечестивців. Старі татари й досі розповідають про випадок, що буцімто трапився десь на початку XX століття. Подейкують, що одного разу якийсь місцевий п'яничка чимчикував уздовж цвинтарної огорожі в сторону маєтку “Суук-Су”. Перед тим він добре хильнув. Дорогою він нецензурно лаяв всіх та все, що зустрічав на своєму шляху. Не залишив він поза “увагою” і могилу Святого зі священною фісташкою (вони стояли біля самої огорожі цвинтаря). Але п'яне лихослів'я раптово обірвалося, а нечестивець одразу ж упав на землю – у нього відняло мову і ноги.

 

Світлина 1: та сама дорого, що йде повз огорожу цвинтаря. Світлина 2: частина території цвинтаря.

 

Природно, після цього випадку авторитет святині злетів ще вище. Перед революцією Гурзуф-Азіз вважався одним із найбільш шанованих мусульманами святих місць Криму. На той час на півострові існувало лише три більш шановані мусульманські святині...

Революція і громадянська війна стали фатальною подією для всього релігійного життя країни. Більшовики почали непримиренну війну проти Бога. Особливо тяжкою була ситуація в Криму, де священиків і мулл переслідували не лише як “торговців опіумом для народу”, а й як посіпак барона Врангеля. Людей хапали прямо в храмах і мечетях та розстрілювали без суду і слідства. Молитовний будиночок біля могили, де раніше безперестанку ніс свою службу дервіш, – спорожнів. Ніхто так і не знає, чи вдалося йому втекти.

З 20-х років Гурзуф-Азіз приходить у запустіння, а на священній фісташці тільки зрідка з'являються кольорові клаптики, залишені нечисленними прочанами. Молитися на могилі стає небезпечно – адже в неї з'являються зовсім інші “вартові”. На базі дореволюційних особняків, розташованих біля кладовища, нова влада організує санаторій для комсомольського активу з промовистою назвою «Колгоспна молодь» (його по Другій світовій війні передали Артеку). Комсомольці не тільки проганяли від святого місця вірних, але й влаштовували на похованні “войовничо-безбожні” акції аж до танців на могилі зі співом атеїстичних пісень.

Знищувати цвинтарну територію з Гурзуф-Азізом нові окупанти розпочали ще восени минулого року, коли нові господарі вкраденого Артеку зруйнували старовину дачу академіка Олексія Бєкетова (зведену 1903 р.). Вона належала до дитячого табору “Кипарисовий”. Дача стояла одразу біля цвинтарної огорожі. Тоді ж, аби розчистити місце для нового будівництва та організувати під'їзди для важкої техніки, під ніж бульдозера пустили частину території цвинтаря.

Початок знищення Дачі Бєкєтова...

Але на цьому блюзнірство російських гауляйтерів не зупинилося. Як повідомляється в вищезгаданій “відцензурованій” статті на сайті “Примечания”: “На днях геодезисты замеряли территорию старого мусульманского кладбища над «Гуровскими камнями», которое утопает в зелени фисташковой рощи. По словам строителей, теперь на этом месте будет спальный корпус нового лагеря «Солнечный»”.

Очевидно, що старий цвинтар, доживає останні дні, і незабаром його чекає сумна доля знищеного росіянами ранньохристиянського могильника. Як на це відреагують татари Криму — невідомо. Залишається сподівання, що усіх причетних до блюзнірства суворо покарає Гурзуф-Азіз...

Світлини:“Примечания”, Офіційний сайт МДЦ “Артек” (під окупацією) та соціальні мережі.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • barni | 22 серпня 2019, 22:08

      Як на мене, то рішення вл.Епіфанія ПРОСТО СУПЕРОВЕ, це потрібно було зробина на слідуючий день після об"єднавчого собору. Оце б ще клєрки від "культури і духовності" перекрили

    • barni | 21 серпня 2019, 22:45

      Хотілося б запитати вл.Макарія, як він "працював" з московськими попами, адже кількість парафій, яка йому підпорядковувалась, до ОБ"ЄДНАННЯ, все зменшувалась і зменшувалась! Поділіться

    • barni | 21 серпня 2019, 22:34

      Я, не про реставрацію, а про життя. Родина моєї дружини з "так званих переселенців". на зорі українського становлення (за п. В.Чорновола) мати моєї дружини поїхала в те село де народилась.

    • barni | 21 серпня 2019, 22:17

      "людина повинна свідчити Христа тим, які Його потребують" Як на мене то це просто ЖАХ !!! Свідчити про Христа тим хто його не потребує це НАЙПЕРШЕ І НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ

    • lerer10225@com.ua | 21 серпня 2019, 19:00

      Zenia Ви правильно сказали, підтримую... Московити нахабні, злі, лицемірні і хитрі, християнськими чеснотами в них і не пахне... Їх церква - це церква одурманення легковірних людей для збереження і

    Популярні статті місяця