Краватка замість колорадки. Як учорашні студенти теології стають менеджерами з продажів

27 квітня 2012, 14:05 | Журналістські розслідування | 11 |   | Код для блогу |  | 

Олексій ГОРДЄЄВ

Майже повна відсутність цивілізованого ринку місць для працевлаштування випускників християнських учбових закладів змушує їх дедалі частіше звертати увагу на світські посади. Там, як правило, цінять позаконфесійні християнські чесноти та порядність, але приховують відсутність кар'єрного зростання в багатьох сферах.

Таких, як колишній капуцинський монах Ярослав Антонов, на польському слензі охрестили «парашутистами». Так називають тих, хто припинив навчання у монастирській семінарії та «приземлитись», як в його випадку, у світському католицькому закладі — у Папській теологічній академії (зараз це Папський університет ім. Івана Павла II). Вже пізніше Антонов, колишній киянин, захистив магістерську роботу з теології та пішов на аспірантуру з релігієзнавства до Краківського Ягеллонського університету. Оскільки молода людина до Папської академії фахової освіти не мала і зі вступом до державного ВНЗ втратила стипендію Академії, він змушений був заробляти гроші на перебування в польському місті. Зрештою, він все кинув, вивчився на агента з нерухомості та одружився на польці. Повернення в Україну у плани енергійного киянина не входить.

Різкий поворот

Що змушує молодих та перспективних людей заплющувати очі на декілька років навчання у релігійному ВНЗ та відкривати для себе світські спеціальності, які потребують вже інші інтелектуальні та моральні здібності, і, часом, певну відсутність останніх? Відповідь колишніх випускників вражає своєю однаковістю: або не перспективність повернення у свою громаду, де немає можливості професійного зростання, або брак грошей задля сім'ї.

Цікаво, але саме Польща є своєрідною освітньою Меккою для українських римо-католиків. Органістка Наталія Вітковська також подалася на навчання до Папській академії у Кракові, де через п'ять років отримала відповідний диплом. За її словами, вона залишилась у Польщі через безперспективність традиційного служіння у своїй римо-католицькій громаді. Далі – педагогічна аспірантура у Ягеллонському університеті, курси маркетингу (адже стипендії немає), робота у якості асистента директора підприємства та одруження з Вітольдом Александром Цемпелем, разом з яким вже Наталя Цемпель відкрила фірму, яка надає послуги з стратегічного консультування та структурної побудови бізнесу. Реалії життя перебороли романтичний настрій душі служити весь час викладачем релігії у школі (такої перспективи в Україні навіть немає).

Вінницький домініканець Владислав Лапето після релігійного навчання одразу поступив на третій курс філософського факультету і, навіть не захистивши магістерську працю, почав працювати … барменом, а потім – менеджером у фірмі, що займається дистрибуцією грузинських вин у Кракові. Його послуги будуть завжди в нагоді, адже Краків – важливий культурно-історичний центр польської держави.

Штовхає родина

Але є невеличкий нюанс. «У Польщі монастирській або просто «теологічний» бекграунд у біографії підвищує рівень довіри в працедавця до претендента на посаду, адже, вони вважають, кандидат володіє багатьма якостями, які у бізнесі в ціні, — чесність, відповідальність та порядність», — ділиться інсайдерськими спостереженнями Катерина Новікова, магістр теології та ліценціат філософії Краківської Папської академії.

Якщо віра дещо допомагає полякам з працевлаштуванням, українцям — вірянам різних Церков не варто на це чекати. Працедавці можуть дивитись на будь-який неприхований релігійний фон кандидата або з нерозумінням, або з підозрою. Якщо навчання у духовних семінарії або академії в традиційних конфесіях відкриває дорогу до реалізації священичого покликання, то результат навчання у конфесійному університеті – самотній випускник з документом, що у більшості випадків не визнається (в Україні) державою, але може заінтригувати HR-менеджера у будь-якій фірмі середньої руки. Колишній костопільчанин, а тепер – вірний київської баптистської громади Руслан Козлюк передбачливо вирішив цю проблему. Вже на другому курсі пасторського факультету в Київському християнському університеті (один з НЗ, що входить у освітню структуру ВСЦ ЄХБ – авт.) студент розпочав навчання в Міжрегіональній академії управління персоналом, після цього у Міжнародному університеті фінансів. Знання та навички, набуті під час релігійного навчання, він використовував працюючи у Центрі християнського співробітництва (просвітницько-місіонерська протестантська організація, директор – баптистській пастор церкви у м. Буча Віктор Кульбич) і далі в Обласній баптистській канцелярії. Проте причиною перейти з професійного служіння у бізнес стало, за словами Козлюка, народження дитини. «Навіть під час навчання у КХУ я знав, що працювати буде потрібно, але знаю, що не всі студенти так думали», — розповідає Козлюк про поширені у «своєму» середовищі думки. Тепер він працює в одному з київських відділень угорського OTP Bank. На відміну від Наталі Цемпель та Ярослава Антонова, які після навчання релігії потрапили у світській бізнес через відсутність професійного та особистого зростання, його мотивація цілком слушна. «Іноді я припускаю, що людина може, згідно з Божим покликанням, тимчасово змістити акцент з служіння 247 на бізнес, коли на часі з'являється питання про підтримку своєї родини та інших християн», — розповідає Клей Квартерман, PhD, президент Євангельської реформатської семінарії України. Проте основні проблеми зв'язані навіть не з фактом потреби годувати родину, а з тим, що нерозвиненість релігійного ринку та загальна фінансова нестабільність не дають можливості випускникові заробляти достатньо.

Не за фахом

Сказати, що архітектори пострадянської богословської освіти про це не знають – значить серйозно прорахуватися. Факт безробіття колишніх студентів духовних ВНЗ існує, звісно, на фоні аналогічних процесів у світській освіті: тільки половина українців, за даними авторитетного рекрутингового порталу rabota.ua (станом на 2011 рік), заявили, що не працюють за тим фахом, за яким вони навчались у ВНЗ. У Російській Федерації ситуація ще гірша: тільки 25% росіян, за даними Лєвада-центру, розраховує на роботу за фахом, решта про це навіть не мріє.

Написано тони матеріалів про стратегічну помилку українських протестантів, які обрали закордонну систему наукових ступенів (тим самим демонструючи «цукерку» у виді визнаних на Заході дипломів і мотивуючи тим самим найталановитіших емігрувати закордон), та українських православних, які досі не заснували відкритий православний університет. В Росії, де є можливість отримати освіту на православному факультеті, випускник після закінчення освіти, зустрінеться з жорсткою конкуренцію та дискримінацією у оплаті праці, впевнений д.ф.н. Юрій Чорноморець: «Головна проблема не в тому, що РПЦ не згодна створювати робоче місце (для випускників університетів – О.Г.), а у тому, що за це місце не хочуть добре платити. У РПЦ постійно недоплачують, а на «гарних» місцях – «свої», «чужим» вхід не дозволено». Отже, «вже не» релігійні студенти зустрічаються з вимогою життя заробляти гроші поза стінами церкви та її інфраструктури.

Зміст замість форми

Відповідальні особи від освіти знають, що справи йдуть не добре: рівень зарплатні у місіях та інших місцях штовхатиме до пошуку другої роботи або до сумісництва. Саме тому Юрій Апатов, виконавчий секретар Євро-Азійської асоціації ЄХБ, впевнений, що бізнес та якісне служіння Богові поєднати можливо: «Я вважаю, що це є доброю практикою, якщо диплом випускника дає офіційну можливість підробляти поза межами церковного служіння». Але якк світські HR-менеджери дивляться на плани випускників духовних ВНЗ підробляти?

«Ситуація на сьогоднішньому ринку така, що ми більше звертаємо увагу навіть не на освіту людини (хоча це досить важливо), а на її знання та навички; нам цікаві особисті характеристики претендента та його цілі, чого він хоче досягти у компанії», — ділиться досвідом Олена Івченко, директор з роботи з персоналом київської компанії Гараж Плюс (з 2003 р.; продаж автошин та дисків). Прикмета перехідних економік – орієнтація на набуті навички та досвід роботи за фахом, а не на диплом, який резюмує довготривале та складне навчання спеціальності – сьогодні грає випускникам духовних ВНЗ на руку. Усі опитані під час підготовки матеріалу експерти стверджують, що колишні семінаристи не відчують особливого тиску при працевлаштуванні на посади, які не вимагають певних спеціалізованих знань (з медицини, юриспруденції, техніки тощо), адже вони мають питому конкурентну перевагу – імідж чесної та добропорядної людини, який, звичайно, можна зруйнувати під час першої ж співбесіди. «В сучасному українському бізнесі набагато більше цінять те, ким є людина насправді і що вона може зараз дати підприємству», — впевнена Дарія Щорс, менеджер з персоналу у СОФТКОМ груп (з 2000 р.; продаж ПЗ та IT-послуги).

Але HR-фахівці у світських організаціях, показавши пряника, часто-густо демонструють логічний батіг: від колишніх безробітних вимагають перекваліфікацію, відвідування вебінарів, тренінгів та спеціалізованих семінарів. Олена Івченко розповідає про те, на що може розраховувати колишній студент: «Майже всі ці люди пов'язані з гуманітарною сферою, тому енергійним (творчим, креативним) екстравертам підійдуть спеціальності, що межують із рекламою, перекладом та сферою продажів, інтровертам можна запропонувати роботу з написанням текстів, наприклад контент-менеджмент». Проте випускник духовного ВНЗ, навіть пройшовши перепрофілювання та збагатившись тренінгами, буде завжди відчувати моральний тиск з боку тих, хто має державну освіту, і зазнавати дійсно зрозумілих обмежень у кар'єрному зростанні там, де володіння спеціалізованими знаннями ціниться передусім. Отже, без хліба духовна освіта не залишить, але про матеріальний статок (поза межами великих українських міст) та повноцінну церковну самореалізацію слід забути. «Якщо хтось прийняв для себе рішення заробити багато грошей, йому потрібна освіта з управління бізнесом, а ті, хто відчуває покликання до служіння, повинні і духовно бути освідченні», — ставить крапку тепер вже працівник банку Руслан Козлюк. Саме тому що духовні заклади не відповідають на запитання, як носію духовних знань жити і заробляти копійку, все більше молодих людей змушені ставитись до християнської освіти більш прагматично: а що далі?

Коментарі експертів:

Дарія ЩорсДарія Щорс, менеджер з персоналу, компанія СОФТКОМ груп

Мені здається, що найважливіше у цьому випадку — знати і розуміти, ким людина, що має духовну освіту, хоче працювати. Тому що справа не у дипломі. Сучасний бізнес здебільшого не орієнтується на ці документи. Зокрема, це обумовлено повним безладом на етапі вибору професії і вступу до ВНЗ. Я вважаю, що люди, які здобули духовну освіту, можуть розраховувати на будь-яку посаду у сучасній компанії. Просто треба зосередитись на власних сильних сторонах, знаннях та навичках, якими хочеться користуватися в процесі роботи та розвивати. Де такій людині буде комфортно працювати? Питання «Що я хочу робити?» має бути первинним взагалі для кожного, хто шукає роботу. Стратегія професійного розвитку особистості та пошуку місця працевлаштування повинна виходити з відповіді на ці запитання.

Ігор КобяковськийІгор Кобяковський, магістр релігієзнавства від Det Teologiske Menighetsfakultet (Oslo, Norge), зараз – генеральний директор ТОВ Газавтоматика (м. Запоріжжя)

В англосаксонському світі університетська підготовка (не завжди, але часто) знаходиться у контексті поняття humanity. Це – один з розділів академічної науки, що займається вивченням людини, суспільства, філософії та історії. Якщо людина з такою освітою не осідає у релігійному середовищі, то він/вона іде у менеджмент, до того ж не завжди низького чи середнього рівня, адже він/вона знайомий з суспільством та людьми. Додатковою перевагою претендента на посаду, що «переходить» з духовної сфери у світський бізнес, можна вважати знання мов (англійської передусім) та будь-які спецкурси з менеджменту, комунікації і психології. Якщо кандидат опанував специфічні знання та досвід, що в ціні у працедавця, шанси його працевлаштування зростають. Втім, все це тільки початок: новоспеченому працівнику доведеться або займатись самоосвітою, або, якщо серйозно, намагатись отримати другу освіту. Саме тоді він зможе сподіватись побудувати якусь кар’єру.

Система Orphus
Рейтинг
1
2
11коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • pustelnyk | 1 травня 2012, 18:05
    Коментувати коментар

    Я думаю, що більша проблема не у наявності місць праці для людей з богословською освітою, а у їх власному виборі. Знаю осіб, які стали "парашутистами", бо під час навчання у семінаріях чи на богословських факультетах просто загубили своє покликання. Це як у книзі Одкровення: "Алеж маю проти тебе, що любов свою першу покинув" (Од.2,4).

  • nemrod | 1 травня 2012, 12:31
    Коментувати коментар

    Гарно написано. Але дехто, особливо з дівчат спеціально йде навчатись в такі заклади, аби потім залишитись закордоном. Тому тепер декому з тих про кого тут згадано треба дякувати Богу. Бо ціль осягнуто..., а теологічна освіта це так...

  • merlinker | 30 квітня 2012, 04:52
    Коментувати коментар

    Як людина з вищою теологічною освітою, вважаю за необхідне зробити декілька важливих зауважень щодо висловлених у статті думок. http://kbb.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1544%3A2012-04-29-23-53-32&catid=71%3Aevents-in-ukraine&Itemid=415&lang=uk

    • al_friendster | 1 травня 2012, 01:04
      Коментувати коментар

      Від автора: щоб зрозуміти рівень Вашого розуміння проблеми, прошу впрєдь вказувати, де Ви навчались та який в Вас науковий ступінь, адже Ви могли закінчити якусь шарашкіну контору... Але це не про Вас. "В ній ані цитовані студенти, ані сам автор жодним словом не виказали свою причетність то Ісуса Христа, Його Отця чи Святого Духа". Пробачте, Руслан Козлюк - колишній студент, а я- віруючий. Просто у матеріалі не обовязково цитувати Біблію та безпосередньо наголошувати на своїй світоглядній позициії, адже стаття - переважно - для релігійної аудиторії.

  • Тарасій | 28 квітня 2012, 22:43
    Коментувати коментар

    Як на мою думку, в цій статті заторкнуто лише один з моментів, що з богословською освітою важко знайти працю. Але також і зі "старими" професіями важжко знайти працю за дипломом: історик, географ, журналіст, філолог і т.д. Проблема в оцінці праці, в обставинах праці (швидко виникає питання: а нащо мені той диплом?) і т.п. Але якщо не зациключатися на тому, що вчилися заради роботи за дипломом, а подумати, що вчилися заради того, що ЦЕ МЕНІ ЦІКАВО? Проблема стає не такою великою. Я вчився на історика, бо це мене цікавило. Може якщо би я шукав роботу за дипломом, то зараз би десь і працював як історик, напевно був би вже кандидатом наук. Але так не склалося, але я дуже задоволений, що пішов вчитися саме на той факультет і що вчився в такий час (пер. пол. 90-х). Одним словом, духовні заклади - не біржі праці. Вони дають освіту. А вже справа інша, що вона дасть випускнику. Якщо він з моральними принципами піде в бізнес чи політику, то може це і краще, ніж би він залишився богословом чи пастиром.

    • al_friendster | 28 квітня 2012, 22:54
      Коментувати коментар

      Ваш підхід набагато кращий за те, що батьки або віддають синадоньку туди, де раніше вчився батьк - таке собі продовження лінії, або за необхідністю просто мати вищу освіту. Але це не відповідає на запитання як жити або йти чи ні у Ашан за 146 грн.за 12 годин праці.

  • Alexander Bychkov | 28 квітня 2012, 21:07
    Коментувати коментар

    Спасибо за статью Алексей. Один положительный вывод, который мне сразу бросается в глаза, это во многих случаях почти безболезненная возможность получить духовное образование как первое. Если ситуация в нашей стране такая, что и сам диплом в принципе не имеет особого значения, и по специальности работают далеко не все, то какая разница какое получать образование. Намного лучше получить духовное образование, если душа лежит к нему, чем просиживать штаны в светском вузе для галочки, как у нас часто принято. Правда здесь может быть одна проблема. Как минимум некоторые духовные вузы, например, та же ЕРСУ, по крайней мере формально требуют наличие светского образования. Если это требование будет снято - то не вижу проблем с учебой. Конечно, на получения духовного образования в качестве второго, без гарантий решится сложнее, хотя и возможно. Ну и проблема с моральной стороной светской работы, а она в нашем контексте часто имеет место быть,не должна отличать тех кто имеет дух. образование от обычных христиан. мы все призваны делать все во славу Божию. В связи с этим, я думаю, большая задача духовных лидеров должна состоять в том, чтобы учить людей оставаться христианами на работе и при этом быть эффективными и полезными сотрудниками, или бизнесменами...

  • Komunikator | 28 квітня 2012, 20:53
    Коментувати коментар

    Добре, що така тема порушена. Щось подібне читав років 15 тому у "Шпігелі" на тему працевлаштування випускників теології у Німеччині. Тепер в нас щось подібне відбувається.

    • al_friendster | 28 квітня 2012, 21:13
      Коментувати коментар

      Насправді в нас про це говорять, але майже тільки ті, хто незадоволений такою ситуацією. Функціонери мовчать, чекаємо на...

  • Dzhmil | 28 квітня 2012, 08:49
    Коментувати коментар

    Чому на польському? Я чув цей термін ("парашутист") у православному середовищі з майже таким значенням - семінарист-недоук, який приходить до храму та починає повчати там та командувати, куди кому стати, та що як кому робити...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Ексклюзив

Останні коментарі

  • dutchak1 | 23 листопада 2017, 08:30

    "Сонце ще не зійшло, а в Країні Дурнів вже кипіла робота ..." (с) О.М. Толстой, "Золотий ключик або пригоди Буратіно"

  • bopa | 22 листопада 2017, 23:42

    У любій випадковості є духовний сенс. Так вчить Святе Письмо!

  • bopa | 22 листопада 2017, 23:40

    Слід відзначити, що у сенсі Східних Церков УГКЦ несе службу недостатню своїм можливостям. Мало ще в Україні вертикаль семінарія-академія-докторантура працює для випуску фахівців-богословів

  • ukrlem | 22 листопада 2017, 23:33

    http://news.church.ua/2017/11/22/jevropejskij-pravozaxisnik-vislovila-sturbovanist-bezzakonnyami-v-kolomiji-video/

  • velovs@ukr.net | 22 листопада 2017, 21:54

    І якраз сьогодні же, 22 листопада, з Гааги прийшло вже давно очікуване повідомлення. Що - за вироком Міжнародного кримінального трибуналу ООН щодо колишньої Югославії - сербського екс-генерала Ратко

Популярні статті місяця