Гуцульська легінська коляда варта охорони ЮНЕСКО

17 лютого 2018, 18:15 | Свята і звичаї | view video | 0 |   | Код для блогу |  | 

Наталя ПАЛІЙ

Рішення про звернення до ЮНЕСКО про внесення гуцульської коляди до об’єктів охорони культурної спадщини ЮНЕСКО місяць тому прийняли на засіданні обласної комісії зі збереження елементів нематеріальної культурної спадщини в Івано-Франківську.

Тепер залишилося пройти всі необхідні процедури на державному та міжнародному рівні.

Отже, що таке гуцульська легінська коляда, «плєс», який намагаються зберегти на Прикарпатті, кореспондентові РІСУ розповіла музикознавець, фольклорист, викладач Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського, член Національної спілки композиторів України Олександра Турянська.

«Це є абсолютно рідкісна надзвичайна і унікальна річ, — розповідає пані Олександра. – З початку свого виникнення з християнством гуцульська коляда плєс не була пов’язана взагалі. Бо у ній є мотиви, які по-особливому говорять про створення світу, опосередковано про Потоп. Пізніше, з християнською епохою, з’явилися мотиви, власне, Різдва Христового. Цей народ – гуцули, ставився до релігії по-своєму. Отже, його міфологія дохристиянська переплелася з християнською. Гуцули не були такими аж ревними християнами. Як можемо бачити у деяких дослідників, у них є свої казки про створення світу, які свідчать про відсутність страху Божого. То ж коли з’явилися, власне, християнські мотиви, то вони адаптовувалися до життя, побуту гуцулів, яке виглядало достатньо приземленим».

Зі слів дослідниці, сам колядницький обряд — це надзвичайне явище з безліччю сюжетів. «Чому мене вразила ця коляда вперше, коли я наприкінці 80-х років поїхала в експедицію в Буківці до родини Тафійчуків, — каже вона. — Тоді побачила як на цілий день колядники приходять у хату гуцула. Коли вони ідуть горами з трембітою, рогами, дзвіночками – видовище просто казкове. Хода їх цікава – вони ідуть то вперед, то назад, ніби вимагаючи ще більшого запрошення. А коли підходять до хати то виходять газда і газдиня, щоб їх зустріти. Колядники танцюють «круглєк» приспівуючи:

Різдво Христове – весела днина!
Весело встає кожна людина.
На Різдво рано всі си збирають
Та й у Дім Божий всі поспішають.
Отці духовні на службу встали,
Євангеліє людям читали.
Люди уважно усе слухали,
Усе слухали та й уклякали.
Ой вийди, вийди, газдо із хати,
Будемо тобі колядувати.

Вийшовши з хати, назустріч колядникам, газди несуть колач, рушник, повісмо. А попереду колядників стає виборець з хрестом у руках – той, хто набирає їх групу, і «береза», який має в руках дзвінок. На хрест газдиня пов’язує рушник або повісмо, які є дарами для церкви. Далі колядників запрошують до хати, де ті залишаються на цілий день. Колядують бо мають «обколядувати» кожного члена родини. Цікаво що в тих колядах возвеличують людину:  

Ци дома, дома наш пан господар  у злоті?
Сам пан у злоті, й єго челєдочка у злоті.
Ой, ми знаємо, що він є дома  у злоті,
Ой, сидить собі по конец стола у злоті.
На єго столі круті калачі  у злоті
Круті калачі з ярої пшениці у злоті.
Сам пан у злоті, й єго челєдочка  у злоті.

Я одного разу бачила у Верховині, десь наприкінці 90-х років, коли було одночасно до 300 колядників».

В перший день Різдва колядники приходять під церкву, стають навколо, разом співають колядку і діляться на групи. Кожна з них має свого провідника – «березу». Обходять церкву, клякають на коліна, щоб їх поблагословив священик, після чого розходяться по селі колядувати.

Цікаво, що навіть у ту хату, де ніхто не живе, теж приходять, щоб пробудити там життя.

Але є і випадки, коли до людей, які мають погану славу, колядники не ідуть. Це велика ганьба і громадське осудження.

Починається коляда від церкви та будинку священика і закінчується теж. У коляді беруть участь лише чоловіки. Було таке повір’я, що вони «божі люди», тому повинні увесь період коляди поводитися як монахи. Вони не мали права пити горілку і повинні були зберігати цноту. Тому, навіть жили окремо від своїх помешкань доки не «обколядують» усіх жителів селища.

«Крім того, що хлопці окрім співу, танцюють «плєс»  і жартують», — продовжує дослідниця.

На дворі мороз, плєсати не мож.
Як тепло в хаті – будем плєсати.
Як має сина, то давай сира,
Як має дочку, то меду бочку.

Збирають кошти, які господарі кидають у дзвінок. Колядники дзвонять і перекидають їх у торбу «виборцеві». Далі – частину коштів дають на церкву, частину – ділять між собою, а частину можуть віддавати на благодійність.

Існує так само коляда, у якій згадують покійних з родини. «Такого немає ніде в світі, — наголошує пані Олександра. – Це, так звана, «вмерла коляда», яка починається сигналом трембіти. Далі легенько дзвонять дзвіночками на топірцях і великим дзвіночком. Співають сумну коляду, згадуючи людину, яка померла, її життя і смерт. Далі – моляться за його душу.

А геть кумедно виглядають колядки до свійських тварин, які є в господарстві. Наприклад, до бджіл. Колядники ідуть на пасіку, стають навколо вулика, знімають шапки, кладуть хрестом топірці. Донька родини насипає у зняті шапки пшеницю і стає в середині кола і всі «плєшуть» щось схоже не аркан і співають коляду, у якій згадують бджіл.

Віншування звучить так:

На небі віха, до землі стріха,
Дай же вам, Боже, довгого віка.
На небі віха, до землі стріха,
Дай же вам, Боже, з дітей утіхи.
Дай же вам, Боже, воли, корови,
Бо ми вже йдемо, будьте здорові.

«Я маю також текст коляди з 1693 року, — розповідає дослідниця. — У ній ідеться про те, що коли ще не було світу, неба і землі, а було лише «синє море а на морі явороньки, а на явороньках – голубоньки» і вони «раду радять — як нам світ заснувати».

Спустимося на дно моря,
дістанемо дрібного піску,
його посіємо, а там стане чорна землиця,
 дістанемо золотий камінь – посіємо,
то стане ясне небонько.
Ясне небонько, світле соненько.
Світле соненько – ясний місячик,
ясні зірнички — дрібні звіздочки.

Ця коляда розповідає про той час, коли тільки створювалася земля. Тут бачимо мотиви казок. Я була зацікавлена тими мотивами ще у свої студентські роки. Тоді в селі Корнич на Коломийщині, коли записувала фольклор, почула дуже цікаву коляду, яка починалася з «Же». Очевидно, раніше вона починалася зі слів-звернення до Дажьбога. Коли такі, так звані свіцькі колядки, почали заборонятися на гуцульщині церквою, їх просто скорочували. Але таких архаїчних мелодій з цікавими ходами пізніше не можна було віднайти. І саме таку я записала у дуже старенького дідуся:

Же ой по горі, горі
Вітрець повіває,
Же на синєє море
Та все висихає…
Травою-барвінком заростає
Ату траву олень спасає
А той олень дев’ять ріг має
А тім дев’ятім світла-світлонька
А в тій світлоньці – ясне соненько».

Пізніше це порівняння – сонце, місяць і зірки стали у гуцулів родинним символом. Мама – сонце, очевидно, пов’язано з матріархатом, тато – місяць, діти – ясні зіроньки.

«Я бачила зображення трипільного оленя і у нього на голові справді дев’ять рогів, — каже пані Олександра. — Цікаво, що у легінських колядах досі збереглася та символіка і порівняння. І, взагалі, ті коляди дуже об’ємні, великі — мають тексти до 60-80 куплетів. У них мовилося і мовиться про повсякденні проблеми, в тому числі – пияцтво. Адже, тоді теж існувала така проблема, є вона і зараз. Звичайно – мотиви родинні, землеробські».

Разом зі своїми студентами Олександра Турянська створила виставу, яка відтворює гуцульську коляду. Її показували у Києві та Торонто, де вона мала курс лекцій в Українському інституті святого Володимира, куди запросила пані Марія Рипан – племінниця блаженнішого Любомира Гузара. Лекції зацікавили отця Петра Галадзу, який побудував церкву в Бремптоні. Він запросив показати виставу про коляду у його церкві. Сам отець трембітав. Був присутній місцевий єпископ.

«Також я організувала у нашій «Просвіті» товариство «Світовид», де ми зберігаємо і відтворюємо майже автентичну гуцульську коляду, — ділиться дослідниця. — «Світовид» — це інженер, і програміст, і юрист, будівельники. Ми виступали на Майдані під час Революції Гідності, у Києво-Могилянській академії. Виступаємо скрізь по області. Отже, намагаємося скрізь популяризувати цю коляду. Добре, що є фестивалі, у яких теж радо беремо участь. Зберігаємо таким чином легінську коляду, «плєс», який пережив різні історичні епохи».

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • В. Ясеневий | 26 травня 2018, 22:02

      П.С. Вибачте.Читайте останній комент: вирішальна роль для Церкви і для народу??

    • В. Ясеневий | 26 травня 2018, 21:56

      А що і для кого міняє Ваше, ГАЛО: підтримую, чи не підтримую? У ВАС, якась вирішальна роль Церкви і народу?

    • В. Ясеневий | 26 травня 2018, 21:52

      І все таки нічого не зрозумів.Тупий і все. Що можна зрозуміти з новин і коментів? Є ж якісь ПРОНОМЕРОВАНІ правила: св. апостолів, Вселенських соборів і т.д.За якими правилами і ЗА ЩО КОНКРЕТНО

    • Halo | 26 травня 2018, 15:43

      До чого себе лаяти? Просто уважніше читайте текст новини і зміст коментарів. Все буде зрозуміло

    • В. Ясеневий | 26 травня 2018, 14:50

      Ото вже й ПАПА став українським гуцуло-католиком.

    Популярні статті місяця