Як давні українці Водохрища святкували

18 січня 2018, 08:35 | Свята і звичаї | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Сьогодні зі святом Богоявлення або Водохреща пов’язують ще один звичай — моржування. Проте він не має нічого спільного з українськими традиціями. Як твердить владика Ігор (Ісіченко), це є ще одна російська «скріпа», що має єднати українців із «русскім міром».

Натомість київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом.

Пропонуємо до уваги розділ, присвячений святу, з книги відомого українського етнографа Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».

* * *

Олекса Воропай

Богоявління Господнє (Водохрища)

Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Водохрища. Калуш, 1946 р. (фото з vikna.if.ua)

Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Хрест з льоду. Калуш, 1946 р. (фото з vikna.if.ua)

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, «граки» — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»: ввечорі на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.

В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

«Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів!... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!... і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.

— А, може, в раю?

— Мабуть, ні, бо таким, як вона, — царство їй небесне, — і в пеклі тісно, а про рай — говорити нічого. Така була!»

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохрищ буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість

води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.[1]

Якщо перед обідом на Водохрища господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто».[2]

На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохрища сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохрища вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечорі зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться.[3]

-124-

У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять,
В тебе сини в царя служать,
Царевочку собі дружать,
В царя дочку заручили
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе воли половії,
В тебе плуги золотії,
В тебе двори все кедрові,
В тебе столи калинові,
На них скати [4] все ллянії,
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в полі, як у раю:
В тебе лани, як загаї,
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі,
А пшениця — як столиця,
В тебе вівси жубровії,
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в колі, як у раю:
В тебе коні все турецькі,
В тебе зброї все стрілецькі,
В тебе воли, як стодоли,
А корови, як бороги,
В тебе вівці гори вкрили,
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні небранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани — як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водицев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з ролями і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!
Дай, Боже! [5]

За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:

«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Як бачимо, «Йордань» або Водохрища — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

Примітки:

  1. П. Чу6инський, III, стор. 4.
  2. Грубошевський повіт. За П. Чуб., ІІІ, стор. 4. Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили. (Poetical Works of Sir Walter Scott, v. IV. Eding., 1823).
  3. П. Чуб., ІІІ, 5. Як бачимо, в народніх віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак (Canis lupus L.) має тотемнічне значення не тільки в українського, а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східньої Европи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали не абиякої школи нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи: великих — «конюхів» з сірим хутром і малих — «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визнають такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші — більші і сиві, а молодші — менші й темніші.
  4. Скатерки.
  5. Я. Ф. Головацький. Часть III. Стор. 551-553.

Відродження традицій сьогодні

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 19 січня 2018, 13:57
    Коментувати коментар

    "Традиційне" (історичне) язичництво (поганство) - "чистішої води"... ---------------------- Те, яке не має з правдивою - спасаючою і зцілюючою душі й тіла людей - вірою і довірою Господу Христу нічого спільного! А в дійсності лише уводить і затягує наївних людей у духовну ТЕМРЯВУ і ПРІРВУ різних - а нерідко і досить небезпечних! - забобонів, прикмет і марновірств...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Ексклюзив

  • 20 лютого 2018, 13:15 | Свята і звичаї | 

    Великий піст. Що розповідають літургійні тексти

    Пропонуємо до уваги серію відео-бесід Максима Тима, в яких він пояснює, як літургійні тексти цього періоду допомагають християнина пройти дорогою до Пасхи.

  • 17 лютого 2018, 18:15 | Свята і звичаї | view video | 

    Гуцульська легінська коляда варта охорони ЮНЕСКО

    Рішення про звернення до ЮНЕСКО про внесення гуцульської коляди до об’єктів охорони культурної спадщини ЮНЕСКО місяць тому прийняли на засіданні обласної комісії зі збереження елементів нематеріальної культурної спадщини в Івано-Франківську.

  • 15 лютого 2018, 08:23 | Журналістські розслідування | view photo | 

    «Десятинний» МАФ: хроніка церковного рейдерства

    Події навколо Десятинної церкви, а вірніше навколо храму УПЦ (МП) біля фундаменту Десятинки, сколихнули громадськість не на жарт. Ця тема не зникає з перших шпальт інтернет-порталів і продовжує турбувати суспільство. Ми вирішили провести власне розслідування і з’ясувати всі деталі конфлікту навколо історичного храму.

  • 12 лютого 2018, 11:59 | Журналістські розслідування | view photo | 

    Хостел у Луцькому монастирі-тюрмі: бути чи не бути

    «Реалізація ідеї призупинена, але не скасована», - прес-секретар Волинської єпархії УПЦ КП Костянтин Марченко.

  • 11 лютого 2018, 16:46 | Трьох Святителів | view photo | 

    Іконографія Трьох Святителів: богословська та літургійна людська трійця

    Три єпископи, на творах яких побудована сучасна Літургія. Богослужбові тексти називають їх колонами Церкви, рівноапостольними. Три святителі, яких вшановують і окремо, і в один день за їхнім «бажанням».

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 21 лютого 2018, 19:14

    Удивительно и поразительно! Т. е. я полностью согласен и поддерживаю те мысли и рассуждения, что здесь изложил мой постоянный оппонент Николай Григорьев_... Иными словами, достаточно, на мой взгляд,

  • Николай Григорьев_ | 21 лютого 2018, 18:20

    Такой визит Папы Римского Франциска нежелателен. Его определенно подставят.Того что он сказал украинцам при посещении прокафедрального собор св. Софии в Риме,достаточно. В распри среди политических

  • velovs@ukr.net | 21 лютого 2018, 15:17

    Правильно. Тільки мені тут не надто вже подобається ця його назва - "ЄВРОмайдан"! Бо нинішня Європа - це, на жаль, уже - принаймні, багато в чому - по суті і змісту, ПОСТХРИСТИЯНСЬКИЙ та т.

  • Halo | 21 лютого 2018, 15:08

    Бажано, щоб не вийшло так, що перший Майдан 2004 року буде забутий і вся увага прикута тільки до Євромайдану.

  • velovs@ukr.net | 21 лютого 2018, 13:25

    Красиво поёшь, начальник... --------- Однако же: если исренне не покаешься, то отвечать, а особенно за ПРОШЛЫЕ - явно и далеко НЕ ХРИСТИАНСКИЕ, в т. ч. в составе криминально-мафиозной

Популярні статті місяця