Вірменські традиції Стрітення шанують на Півдні України
На прикладі миколаївської парафії храму Сурб Геворг РІСУ неодноразово розповідала про особливості духовного життя вірних Вірменської Апостольської Церкви. Однією з таких відмінних рис релігійного буття є підвищена увага до сімейних цінностей, які обов’язково співвідносяться з подіями та постатями Священної історії, історії Вірменської Церкви та можуть бути доповнені древніми народними обрядами.
Стрітення Господнє – це свято, яке Вірменська Апостольська Церква незмінно відзначає 14 лютого, на сороковий день після Богоявлення. Як відомо, християнський смисл празника полягає у пам’яті про визначну євангельську подію, що відбулася в Єрусалимському храмі, – представлення Господу новонародженого Спасителя Його земними родителями Йосифом та Дівою Марією.
У вірменській церковній традиції також наголошується на звершенні Богородицею у цей день подячної та очисної жертви Господу, як це велів закон Мойсея (Лк. 2: 22-24), а також на тому, що святе сімейство отримало благословення від священика – праведного Симеона (Лк. 2: 34).
З 2007 року, за розпорядженням Верховного Патріарха і Католикоса всіх вірмен Гарегіна Другого, свято Стрітення Господнього проголошено Днем благословення молодят. У цей день у всіх вірменських храмах після святкової Літургії здійснюють обряд благословення молодих шлюбних пар.
Примітно, що вірменською свято Стрітення Господнього називають «Терендез» або «Т'ярнендарач». За твердженням дослідниці Арміне Давтян, первісна назва дохристиянського свята – «Дерендез», яка мала значення «сніп сіна перед вашою оселею» та символізувала побажання благополуччя дому та родючості землі. Християнізовані назви походять від слів «тер» – господар, пан, творець, Господь та «индарадж» – йти назустріч. Тому «Терендез» або «Т'ярнендарач» означають «йти назустріч Господу». Головними учасниками свята у давнину були юнаки та дівчата, молодята та ті, що збиралися побратися протягом року.
Цьогоріч свято Стрітення та його переддень, 13 лютого, припали на будні дні. Однак, це не завадило миколаївським парафіянам храму Сурб Геворг відзначити торжество. Звершив урочисте вечірнє богослужіння настоятель церкви, тер Вараг Япарян. У білосніжному, яскраво освітленому храмі панувала особлива, піднесена атмосфера. Традиційно парафіяни прийшли до святині великими родинами, серед членів яких значне число становили саме молодь та діти.
Після богослужіння настоятель парафії провів спеціальний церковний обряд – андастан. У кожному новому році цей обряд починають здійснювати саме зі свята Стрітення Господнього, а останній раз проводять на празник Воздвиження Хреста Господнього. Таким чином, його повторюють у період з весни до осені. Чин андастану передбачає освячення чотирьох сторін світу та виголошення молитви, створеної у XII столітті Отцем Церкви Нерсесом Ламбронаці. Основою обряду є молитовні прохання до Бога про дарування народу та всьому світові миру, благополуччя та процвітання.
Далі священнослужитель здійснив обряд благословення свічі. Від палаючої вівтарної свічі, що символізує спасительне світло Христа, парафіяни запалили лампадки та свічки, які понесли до рідних домівок.
Особливо зворушливим було благословення молодят, яке відбувалося на очах великої громади парафіян. За подією та подальшими моральними настановами тер Варага молодим уважно спостерігали підлітки та діти.
Торжество продовжили старовинні народні обряди, які проходили навколо багаття на церковному подвір’ї. Запалив вогнище від благословенної свічі настоятель храму. У давні часи у цей день біля кожного вірменського храму та оселі палали вогнища. Втім, головним було багаття біля церкви, від нього розпалювали вогонь поблизу жител, обов’язково там, де мешкали молодята або заручені. Усі вони мали пройти випробування вогнем – перестрибнути через багаття, не розімкнувши рук. Стрітенська ватра, за народними уявленнями, також мала особливу очищувальну силу, її вогонь знищував злих духів, тому після молодят через багаття стрибали старші жінки і всі бажаючі.
У Миколаєві, крім святкового випробування молодят та заручених, навколо багаття водили хороводи, посипали присутніх зернами злаків та частували учасників празника традиційними вірменськими солодощами. Посмішки, піднесений настрій, тепло та світло від багаття темним, морозним вечором –все це запам’ятається учасникам свята назавжди.
Завершився празник святковою Літургією Т'ярнендарача, яку 14 лютого звершив у храмі Сурб Геворг тер Вараг Япарян.
