Празник святого обрізання і святого Василія Великого
1 січня за Юліанським (14 січня — за Григоріанським) календарем Православна і Греко-Католицька Церкви святкують празник святого Обрізання Господнього та дання імені Йому Ісус: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні». В той же день Східна Церква згадує одного з отців Церкви — Василія Великого.
Обрізання в якості обряду існувало в багатьох народах Сходу, що відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілості. В Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його потомками: «Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і Вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях». Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його ламання та виключення з членства народу. «Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього», — розповідає у своїй книзі „Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій.
Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення.
Свято Обрізання говорить насамперед про жертву й самовідречення. Кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів. «Ми бо «обрізання», — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючись на тіло» (Флп. 3:3).
Також у той день надали Христові ім’я Ісус, що вказує на святість і Його силу. «Вона породить сина, — говорить ангел Господній до Йосифа, — і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх». Також свідчення апостола Павла вказують на велич Його імені: «Тому й Бог винищив Його і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося – на небі, на землі і під землею» (Флп. 2:9-10). Перед вознесінням на небо Ісус дав своїм учням обітницю: «Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими, гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм, на хворих руки будуть класти і добре їм стане». Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмоспівця: «Господи, яке правдиве Твоє ім’я по всій землі» (Пс. 8,2), каже: «Тим іменем знищена смерть, зв’язані біси, створене небо, відчинені брами раю, засланий Святий Дух, раби стали вільними, вороги – синами, чужі – наслідниками, люди — ангелами».(Бесіди на Псалми, 110, 9).
Саме запровадження празника Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що «який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав якраз на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Мужчини перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Перебиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі у Франції: «Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходять у забуття, Обрізання набуває радісного характеру.
Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 найбільших празників. Він закінчує попразденство Христового Різдва. 
14 січня Церква також згадує пам’ять св. Василія Великого. Особа цієї людини з будь-якої точки зору є незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святості.
Народився приблизно 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Батько був адвокатом і викладачем риторики. В сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.
Першу свою освіту Василій здобув під керівництвом свого батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Приблизно 362 року висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки висвячений у сан пресвітера єпископом Кесарійським.
Василій безстрашно боронив святу віру. З глибокої віри випливала друга риса святого: жертвенна любов до Бога та ближнього. Жертва – це мова любові. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі доброчинні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імені отримали назву Василіяди.
Святий Василій – це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, полум’яне і рішуче. Він є апостолом живого слова. Крім того він написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.
Святий Теодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців».
В Україні свято Василія Великого віддавна було у великій пошані. Напередодні святкували Маланку, щедрували, „водили козу”. А після переходу світського літочислення на новий стиль, на свято Василія випав „старий” Новий рік.
Статтю підготувала Юлія КОЦАН
