Про історію та традицію празника «Всіх Святих» і дня поминання померлих

29 жовтня 2008, 15:08 | Свята і звичаї | 1 |   | Код для блогу |  | 

ikona.jpg1 листопада Римо-Католицька Церква святкує День всіх святих, а наступного дня — спомин всіх померлих вірних. В цей день і не лише серед римо-католиків є традиція відвідин могил родичів, відправлення там панахид. Про походження та значення свята Всіх святих розповідає Костянтин МОРОЗОВ, священик Ордену Братів Менших Капуцинів.

Вшанування святих у Церкві бере свій початок разом із культом перших мучеників християнської ери. На початку християни відзначали «день народження до неба» (dies natalis), тобто день мучеництва поодиноких християн. Зазвичай цей день співпадав з днем поховання, тому за загальноприйнятим тоді звичаєм, при їхніх гробах відбувалися трапези. У випадку християн цією трапезою було звершення Євхаристії. На початку спомин святих мучеників був стисло пов’язаний з місцем перебування їхніх останків тіла. Згодом, завдяки взаємному обміну літургійними календарями поміж локальними церковними спільнотами, згадування мучеників якогось одного місця поширюється також на інші церковні округи.

Значне збагачення літургійних календарів споминами dies natalis мучеників спричиняється до того, що у ІІІ-ІV ст. виникає окреме свято всіх Мучеників, оскільки протягом Літургійного року було вже неможливо згадати усіх відомих і безіменних християн, які пролили кров заради Господа та Його Євангелія.

З настанням релігійної свободи після кривавих гонінь перших трьох віків культ мучеників у пізніших віках доповнюється ще культом апостолів, пастирів, монахів, монахинь, дівиць та святих осіб. Один з отців Церкви, святий Єронім, окреслює їхнє життя «щоденним мучеництвом», оскільки вони кожного дня віддавали життя за Христа, хоча і не мали можливості пролити за Нього кров. І знову, неможливо було протягом Літургійного року згадати усіх визначних святих. Тому поступово народжується свято, яке в один день згадує всіх Святих – відомих і безіменних, канонізованих і тих, про чию святість знає лише Бог.

Початок святкування урочистості Всіх Святих у Західній Церкві можна побачити у посвяченні Папою Боніфатієм IV 13 травня 609 (або 610) року колишнього Пантеону, язичницького святилища у Римі, де за давніх часів були зібрані ідоли богів, шанованих у Римській імперії, як церкви на честь Діви Марії та усіх Мучеників. Річниця цього дня відтак щорічно святкується з великою урочистістю.

Одне століття пізніше Папа Григорій ІІІ (731-741) у базиліці св. Петра посвятив каплицю на честь Спасителя, Його Пресвятої Матері, всіх Апостолів, Мучеників і сповідників Христа та усіх досконалих праведників, які почили по всьому світі. Дата посвячення цієї каплиці невідома, але від того часу в деяких країнах (Англії, Ірландії) починають вшановувати Всіх Святих в день 1-го листопада. У ІХ-Х ст. цей день стає на Заході відомий як урочистість Всіх Святих. Папа Григорій VІІ (1073-1085) остаточно скасовує відзначення цього свята 13 травня, пов’язане з посвяченням Пантеону, і переносить його на день 1-го листопада.

Східна Церква також відзначає свято Всіх Святих. За давньою традицією, що сягає ІV-V ст., Всіх Святих східні християни згадують у Літургії в першу неділю після П’ятидесятниці. Таким чином підкреслюється особливий зв’язок святості з дією Святого Духа в людських серцях.

У перших віках згадування мучеників мало для християн стислий зв’язок з їхнім життям. Кожний християнин того часу повинен був бути готовим дати свідчення, навіть пролиттям крові, Істині – Ісусу Христу. Характерно, що мученик грецькою мовою окреслювався словом «свідок». Отже Літургійний спомин вірних «свідків» Христа, з одного боку, додавав відваги, показував, що радикальне втілення в життя Євангелія є можливе, давав приклад незламності і непорушної любові до Христа серед переслідувань, а з другого боку, Літургія давала можливість виразити свою віру в братерське заступництво перед Богом тих, хто вже завершив свій бій життя, за тими, хто до цієї боротьби приступають.

На наступний день після свята Всіх Святих, Західна Церква вшановує пам’ять померлих.

lych_1novembre.jpgКожна культура і релігія у свій спосіб намагається вшановувати пам’ять про померлих. Навіть глибоко атеїстичні системи якимось чином схиляються перед таємницею смерті, встановлюючи поминальні дні, хоча б національних героїв або збірної постаті невідомого солдата. Природнім середовищем спомину померлих є родина. Саме вона зберігає пам’ять про своїх близьких, висловлює своє щире прив’язання до них.

Християни поділяють скорботу за померлими та мають надію на їхнє воскресіння. Віра у воскресіння Христа, яке є основою для воскресіння померлих, змінила ставлення християн до смерті, на яку вони дивилися як на перехід до життя вічного. Ця внутрішня віра змінювала також зовнішні звичаї похорону і подальшого згадування померлих. Християни розуміли, що вони своїми молитвами і особливо звершенням Євхаристії могли допомогти своїм братам у цьому переході до вічного життя. Тому християнський похорон і поминання померлих носить урочистий характер, де жалоба освітлена надією. Нерідко окрім родини біля останків померлого збирається вся спільнота, щоб підтримувати близьких померлого, спільно молитися і відправляти Євхаристію.

Практично, у перші віки християнства поминання померлих обмежувалося родинним колом. Особливими днями молитви за померлих були дні у безпосередній близькості до похорону, а також річниці смерті. Тому якийсь один загальновстановлений день пам’яті всіх померлих християн був для античної Церкви зовсім невідомий.

Такий день народжується у стінах монастирів. Чернечі спільноти як одна велика родина завжди вірно зберігали пам’ять про своїх засновників та тих братів і сестер, які пішли слідом за Христом шляхом, вказаним засновниками, і були вірними своєму вибору аж до смерті. До сьогодні в багатьох чернечих спільнотах є звичай згадування поіменно своїх попередників і молитви за них у річницю їхнього відходу до Господа. Отже монастирські мури були добрим ґрунтом для постання перших спільних згадувань померлих. Так, наприклад, на початку IX століття в абатстві у Фульді (Німеччина) було встановлено, що 17 грудня, у річницю смерті їхнього засновника, будуть возноситись молитви за всіх померлих ченців цього монастиря.

Ченці пам’ятали не тільки про своїх померлих, але як молитовні заступники за весь людський рід згадували у своїх молитвах всіх християн, які відійшли до Господа. Такий загальний день пам’яті про усіх померлих перший раз зустрічаємо в Ісидора Севільського (+ 636), котрий настановляє своїх ченців правити у понеділок після П’ятидесятниці Службу Божу за душі всіх померлих. Можливо, що ця дата пов’язана зі святом Всіх Святих, яке у грецькій традиції святкувалося у неділю після П’ятидесятниці.

Проте справжнє народження поминального дня на Заході пов’язане з іменем абата Одилона з Клюні (відомий бенедектинський монастир у Франції), котрий наказав в усіх підлеглих йому монастирях відзначати 2-го листопада як спомин усіх померлих вірних. У цей час в західній Церкві 1-го листопада вже відзначалося свято Всіх Святих. Тому дата абата Одилона, призначена для спомину усіх померлих християн, має глибокий зв’язок зі святом Всіх Святих.

З монастиря Клюні цей звичай поширився в усій Західній Церкві, яка до сьогоднішнього дня поминає усіх померлих другого листопада, тобто на другий день після урочистого згадування Всіх Святих. У цей день церковні спільноти збираються на цвинтарях для спільної молитви за померлих.

Під впливом традиції східного обряду Церква латинського обряду в Україні особливо згадує у своїх молитвах всіх померлих не тільки 2 листопада, але й також у неділю після Пасхи, у так звану Провідну Неділю. Ця неділя продовжує, розширює у часі і просторі свято Пасхи.

Система Orphus
Рейтинг
0
2
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • галина | 31 жовтня 2015, 14:33
    Коментувати коментар

    Дякувати Богу,що можна помолитись за померлих і чим більше.то краще,відвідати цвинтар,запалити свічки,..

Відповідь на коментар
Коментар
Ім'я
Введіть код

Останні коментарі

  • enzian | 17 вересня 2019, 16:56

    Мішка, попереду в тебе ще багато розчарувань.

  • Михаил | 17 вересня 2019, 14:25

    Печально, что Владыка Святослав общается с турецким пока ещё патриархом! И признает непризнанную никем в мире, в том числе Святейшим Папой, так называемую "пцу". Пусть тогда не удивляется,

  • enzian | 17 вересня 2019, 11:43

    Та кому твій Гундяй потрібен?

  • enzian | 17 вересня 2019, 11:11

    Часом злодії обкрадають один одного.

  • enzian | 17 вересня 2019, 11:10

    "Священики" РПЦ, а також Мішка-Михаил, взагалі не є християнами. Вони тільки дурять людей, а насправді є язичниками.

Популярні статті місяця