Дитячі іграшки людства чи закодовані послання Творця?

Це – про великодні писанки. Їх уже кілька століть колекціонують і вивчають, пишуть про них книжки і створюють каталоги, у містечку Коломия на Івано-Франківщині кілька років тому побудовано музей писанки у вигляді велетенського яйця, проте однозначної відповіді на, здається, просте запитання: “То що ж це таке?” немає, застановляється чернігівський кореспондент РІСУ Любов ПОТАПЕНКО.

Кожен сам вирішує для себе: це іграшка, витвір мистецтва, закодоване послання, магічний предмет чи щось інше. Безперечно одне: це дуже цікава штука, яка не дає спокою уяві.

Наш співрозмовник на цю тему – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, член Національної спілки художників України, автор книги “Чернігівська писанка: історія і сучасність” Анатолій АДРУГ.

— Анатолію Кіндратовичу, прошу Вас популярно пояснити, що ж таке писанка і звідки вона взялася в нашому житті.

— Писанкарство – надзвичайно цікава і, можливо, найменш вивчена галузь нашого народного мистецтва. Недостатньо вивчені і писанки Чернігівщини. Але для розуміння, що ж таке українська писанка, варто знати, що традиція розписування пташиних яєць сягає далеко в глибину століть. Культ пташиного яйця як символу життя виник на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Звичай розписувати яйця виник задовго до розповсюдження християнства і відомий у багатьох народів світу.

Яйце існувало в повір’ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і Всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місцях побудови міст. Існує переказ про те, що італійське місто Неаполь зведено на яйці.

Яйце шанувалося стародавніми єгиптянами – воно було атрибутом сонячного бога Пта. На одному з барельєфів Пта тримає в руці яйце, а напис сповіщає, що це – зображення сонця. В іншому написі йдеться про те, що Пта качає яйце по небу. Давні індійські перекази про створення світу розповідають про золоте яйце, яке плавало у водах, подібно до сонця в повітряному океані. У стародавніх Греції та Римі також вели походження Всесвіту від яйця. Як свідчить “батько історії” Геродот, світ створено з яйця, яке зніс птах Фенікс у святилищі бога сонця Геліоса. Ця традиція продовжилася й у Візантії – Йоан Дамаскин писав: „Небо і земля за всіма ознаками подібні до яйця – шкаралупа як небо, плівка як хмари, білок як вода, жовток як земля”. Римляни розфарбовували яйця й використовували їх в обрядах. Про це згадують у своїх творах стародавні автори Ювенал, Овідій, Пліній, Плутарх.

У міфології полінезійців увесь відомий світ був усоблений у вигляді курки, в якій знаходиться творець світу бог Тангароа, який вийшов із яйця. А з уламків яйця утворилися полінезійські острови. Подібний переказ про створення світу є й у фінському народному епосі “Калевала”.

— А як відгукується на цю тему слов’янський фольклор?

— У слов’янському фольклорі також зустрічається багато згадок стосовно цієї загальнолюдської тенденції. В одній українській казці йдеться про те, як миша й горобець ділили просо й затіяли бійку — почалася війна птахів зі звірами. Птахи перемогли завдяки допомозі людей, у подяку за що останні отримали яйце, яке вміщувало ціле царство. Дуже поширені серед слов’янських народів варіанти казок про Кощія Безсмертного, душа якого крилася в яйці. У стародавніх слов’ян писанки з’явилися задовго до прийняття християнства у 10-у столітті. Але через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від 11-13 століть до наших днів дійшли керамічні писанки, які були досить поширені в часи Київської Русі і зустрічаються під час розкопок поховань. Таких керамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70 штук. Зокрема, керамічні писанки села Улазовичі на Чернігівщині (нині Брянська область Росії) характерні коричневим, зеленим, рідше жовтим тлом, а сам розпис виконано жовтим чи зеленим кольором.

Писанки з глини виготовлялися у великих культурних центрах, де робили цегла та керамічну поливану плитку для оздоблення споруд. Керамічні писанки були побічною галуззю виробництва плиток. У 1983 році в селі Липове Талалаївського району нашої області було знайдено ще дві керамічні писанки. Ще одна подбна писанка знайдена при обстеженні давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району. Влітку 1987 року біля середньої школи № 1 було знайдено керамічну писанку з глиняною кулькою всередині.

— То про що свідчать ці знахідки?

— По-перше, про високий рівень розвитку керамічного виробництва на Чернігівщині. В ті часи інтенсивно велося муроване будівництво – зводилися Спаський, Борисоглібський, Успенський собори, П’ятницька та Іллінська церкви. Підлоги споруд часто викладалися керамічними плитками з зеленими та жовтими поливами, тобто якраз такими, які використовувалися для оздоблення писанок.

— Але ж, очевидно, керамічні писанки були недешевим задоволенням. Тому прості люди не могли собі дозволити їх мати?

— Так, найбільшого поширення в той час набули розписані пташині яйця: курячі, качині, гусячі та від диких голубів. Ці яйця використовувалися не лише під час весняних обрядів, а й прикрашали житло: їх клали в миснику серед посуду та підвішували до сволоку під стелею.

Найбільш ранішні збережені розписані яйця з Чернігівщини відносяться до 19 століття. Саме тоді пожвавився інтерес дослідників до народного мистецтва, почалося вивчення і колекціонування українських писанок.

— А яким чином писанки “перекочували” до християнської традиції?

— В часи, коли на наших теренах з’явилася християнська віра, яйце потрапило до пасхального обряду і було, як і багато чого іншого, осмислено Церквою по-новому. Писанки й крашанки стали знаком, символом християнських весняних свят. Починаючи з Пасхи, вони проходять через усю весняну обрядовість. У Київській Русі Пасха або ж Великдень – воскресіння з мертвих Ісуса Христа — злилася з давнім багатоденним святом вшанування померлих предків. У великодню суботу люди почали готувати крашанки і закінчували розписування писанок — здебільшого тут домінував червоний колір як символ вогню, життя, крові Спасителя людства, але були й жовтий, зелений, золотавий, синій і навіть чорний (якщо в родині хтось перед Великоднем помер).

Відтоді українці започаткували нові традиції святкування Великодня. Багато цікавої інформації про це можна прочитати в творах відомого французького мандрівника Г.-Л. де Боплана.

— Пане Анатолію, а хто розписував великодні яйця – чоловіки чи жінки?

— На Чернігівщині писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки. Вони дуже старанно ставилися до цієї справи. І займалися нею протягом 4-6 тижнів великого посту, а не в якісь окремі дні. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося.

— А чи можна було купити писанку, якщо хтось не міг зробити сам?

— Так, у 19 столітті писанки не лише дарувалися, але й продавалися: приміром, двокольорова писанка коштувала 5 копійок, а в кілька кольорів – 7-9 копійок. Вчені однак відзначають, що звичай розписувати яйця в 19 столітті вже почав занепадати, хоча в деяких районах області традиція була дуже живучою. Наприклад, у Новгород-Сіверському, Прилуцькому, Глухівському і Кролевецькому (що раніше входили до складу Чернігівщини). А Сосницькі писанки взагалі слугували взірцем для писанкарок з інших місць. Деякі жінки займалися розписуванням яєць протягом усього життя і вважалися майстринями. Від багатьох з них збереглися не лише пам’ять та назви узорів (“безкінечник”, “сосонки”, “грабельки”, “квіточка”, “клинчики”, “зорі”), а й їхні роботи в музеях народної творчості. Зокрема, в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві зберігається 26 писанок 19 століття з Чернігівщини.

У селах області (Щорський, Сосницький, Коропський, Куликівський, Ніжинський, Ічнянський, Срібнянський райони) і зараз можна зустріти жінок, із вправних рук яких виходять справжні витвори народного орнаментального мистецтва.

— Які характерні особливості чернігівських писанок?

— На наших теренах писанки робили традиційним восковим способом. Для цього використовують спеціальні писачки, віск із сажею та природні барвники (приміром, жовта фарба – відвар з кори дикої яблуні, лушпиння цибулі, квіток бузини; синя – з відвару гречаної полови, сухих квітів синьої мальви, товкачиків; зелена – із ягід чорниці чи дикої бузини та жовтої фарби...) Кольорова гама розписів досить стримана, переважають квіткові орнаменти, поєднані з геометричними мотивами, малюнки чіткі, з білими контурами.

На Чернігівщині побутували й інші техніки: краплення, тобто капання розтопленим воском зі свічки на яйце — виходили “крапанки”; продряпування узору з-під фарби – “дряпанки” або “скробанки”. Переважна більшість орнаментальних мотивів дійшла до нас ще з первісного мистецтва: спіральні, ромбічно-меандрові узори, близькі до “баранячих рогів”, а також “безкінечник” були зображені на предметах з бивня мамонта, віднайдених на стоянці первісних людей доби пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому) біля села Мезин Коропського району. Рисунок чернігівських писанок чіткий, інколи навіть сухуватий, за характером орнаментальних мотивів і стилем вони мають багато спільного з розписами хат, скринь, посуду, композиціями на кахлях, народними вишивками й тканинами.