Вони були різними людьми, але єдиними у служінні на збудування Церкви Христової

9 липня 2007, 14:47 | Свята і звичаї | 0 |   | Код для блогу |  | 

Про свято верховних апостолів Петра і Павла, яких християни вшановують 12 липня (30 червня за новим стилем), у розмові Олександра КОЗЛОВСЬКОГО (Укрінформ) з архимандритом Євстратієм (Зорею)

«Пам’ятайте наставників ваших, що говорили вам Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте віру їхню» (Євреям 13:7).

Цього дня Церква вшановує пам’ять двох найзначиміших апостолів — Петра і Павла, яких називають ще першоверховними. Хоч вони є дуже різними, як за своєю життєвою дорогою, шляхом до Бога, тим, як вони проповідували Євангеліє, а також за завершенням свого земного життя, пам’ять про них святкується в один день — і це не випадково. Тим підкреслюється, що вони є апостолами одного й того ж Ісуса Христа, який поєднав цих двох досить різних людей у єдиному служінні Богові.

Це також може бути прикладом для наслідування нашим сучасникам — представникам різних християнських конфесій і юрисдикцій. Бо, який би життєвий шлях людина не обирала, яким би рівнем освіти і матеріального достатку не володіла, якщо вона дійсно шукатиме духовної досконалості, поглиблюватиме віру і біблійні знання, — в решті-решт, отримає розуміння справжньої Істини, яка звільнить її від дріб’язкових образ і навчить справжньої любові до ближнього свого.

За традицією наша розмова про свято з прес-секретарем Київської Патріархії, архимандритом Євстратієм (Зорею), який розповів про життєвий шлях, а також про духовне значення пам’яті про отців Церкви — апостолів Петра і Павла.

— Петро і Павло дійсно були людьми несхожими. Апостол Петро був людиною простою — звичайним рибалкою. Звісно, що в ті часи така праця не передбачала якоїсь особливої освіти або великої вченості. Але серед усіх інших апостолів він відрізнявся в першу чергу своєю великою ревністю в служінні Ісусу Христу, більш ніж інші приділяв увагу Його проповіді. І за це Господь наблизив його до Себе ближче, ніж інших апостолів. Він був свідком таких чудес, які бачили вибрані з вибраних, наприклад, підчас Преображення. Тільки він, Яків та Іоанн були удостоєні спостерігати чудо, коли Господь преобразився перед ними, явивши Свою Божественну славу, щоб цим самим укріпити їхню віру. Щоб, коли вони бачитимуть Його страждаючим на хресті, усвідомлювали, що Він є не просто людина, а — Син Божий. Саме Петрові, який був тоді ще Симоном, Господь сказав: «Петро ти (що означає — скеля), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили адові не переможуть її».

Але разом із тим, апостол Петро був єдиним, не враховуючи Юду, хто відрікся від Христа. Злякавшись в домі первосвященика Кайяфи, він тричі засвідчив: «не знає цього Чоловіка». Хоча Господь його про це попереджав, коли напередодні тих подій, він клявся у своїй вірності. Тільки коли Спаситель, якого вели до Пилата поглянув на нього, і коли заспівав півень, Петро згадав слова Господа і гірко заплакав.

Церковне передання свідчить, що, розкаявшись, Петро плакав протягом усього свого життя, розуміючи свою провину. І Господь прийняв його розкаяння, простив і повернув йому апостольське звання через трикратне покликання, сказавши: «паси вівці Мої!»
Апостол Петро був одним із перших, хто почав проповідувати серед язичників, бо Господь йому відкрив, що ті, кого юдеї вважали нечистими, теж можуть бути очищені для Царства Божого, бо не тільки для юдеїв прийшов Спаситель як Месія, але й для всіх людей на землі.

Проте, як жива людина, Петро інколи помилявся, підпадаючи під вплив оточення. Наприклад, коли браття з юдеїв нарікали йому, що він їсть і п’є з язичниками, Петро посоромився і перестав чинити так, за що був апостолом Павлом викритий, бо це було не по-Божому, і не відповідало Христовому вченню. Дехто називає цю подію першим конфліктом у Церкві. Але позитивною рисою Петра було й те, що він правильно сприймав справедливу критику. Робив висновки і не вдавався до образ у відповідь. І тут є чому повчитися сучасним християнам.

Зовсім інший життєвий шлях пройшов Павло, який називався до навернення по-юдейськи Савлом. На відміну від Петра, Павло був людиною високоосвіченою. Родом із Тарса — міста, жителі якого користувалися усіма правами, він був римським громадянином за народженням. Тоді це давало, порівняно з місцевим населенням, дуже великі можливості, особливо в провінціях. Він народився у досить заможній і дуже релігійній сім’ї. З юності був відданий на навчання у школу законовчителя Гамаліїла, одного з найвідоміших юдейських вчителів. Отримав найкращу на той час освіту.

Завершення навчання співпали зі стратою на хресті Господа Ісуса Христа. І Савл став одним із найбільш ревних гонителів молодої Церкви. Маючи дозвіл від Синедріону, вривався до будинків християн, вів їх до суду, на покарання. Навіть не задовольнившись великими повноваженнями в Єрусалимі, взяв належні документи, щоб іти в Дамаск і там теж піддавати християн гонінням. Але по дорозі йому з’явився у видінні Ісус Христос і сказав: «Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш?» Савл впав на коліна і спитав: «Хто Ти, Пане?» І Господь відповів: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти». В одну мить змінилося Савлове серце, він навернувся до Христа, бо зрозумів, що помилявся, бо Ісус, якого він гнав, і є Месія.

На знак того, що з ним сталася переміна, Господь зробив так, що Савл осліпнув, а коли прийшов до Дамаска, отримав зцілення. І не тільки тілесні очі його відкрилися, але й духовні, бо тепер він дійсно прозрів.

Павло став одним із найбільших проповідників. Він був названий апостолом язичників. І якщо ми відкриємо Євангеліє, то побачимо: більшість з книг написані саме апостолом Павлом — це його послання до різних церков. Він проповідував від Єрусалима до Рима. Здійснив чотири місіонерських подорожі, в яких приходив в міста, де ще не чули про Христа, і там, залишаючись деякий час, всіх, хто хотів слухати євангельське вчення, наставляв в істині. За це багато перетерпів. Його піддавали тілесним покаранням, били палками, побивали камінням. Він кілька разів тонув у морі. В Єрусалимі його схопили, як злочинця, хотіли вбити, але потім видали на суд римського імператора, який його зрештою виправдав. Все це він переносив терпеливо, розуміючи, що нагорода йому не від людей, а від Бога. В одному з послань він написав, що око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Господь приготовив тим, хто любить Його — настільки велика радість очікує людей у Царстві Небесному.

— Апостол Павло — людина дуже освічена — закликає нас не хвалитися мудрістю своєю. Чому саме Павлові належать такі слова?

— Бо Павло, як людина, що пізнала мудрість людську і відчула мудрість Божу, порівнявши, зрозумів: перед Божою мудрістю людська — є ніщо. А найголовніше — це смирення через духовне очищення, через прозріння духовних очей, які відкриваються молитвою й покаянням. На такій людині справджуються слова Спасителя: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Не великі знання, не гарна освіта, не великий розум, а саме чистота серця дають людині пізнання Бога. Через це людина стає блаженною і отримує радість. А якщо вона просто накопичує знання, але ці знання не ведуть до Бога, то така людина є нещасною. Згадаємо вислів Соломона — у багатьох знаннях великі скорботи.

— Життєвий шлях апостолів Петра і Павла був різним. То чому ж ми святкуємо День їхньої пам’яті одночасно?

— І Петро, і Павло — апостоли, які постраждали в Римі за часів імператора Нерона, який, як відомо з історії, ополчився на християн і різними жорстокими покараннями нищив їх, звинувативши у своїй власній провині — в тому, що вони нібито підпалили Рим.

Петро як юдей був страчений через розп’яття на хресті, а Павло як римський громадянин (їх заборонялося страчувати на хресті), був усічений мечем — йому відрубали голову. І обидва вони знайшли місце свого останнього пристановища земного в Римі. А день, в який ми святкуємо їхню спільну пам’ять — дата, коли їхні мощі були перенесені у новозбудований храм на Ватиканському пагорбі.

Так, їхній життєвий шлях був різним. По-різному вони й проповідували. Від апостола Петра залишилося два соборних послання, від апостола Павла значно більше. Але шануємо ми їх не тільки як апостолів Христових, але як наших духовних батьків, бо через їхню проповідь почала зростати Церква. Їхньою працею, їхнім подвигом, тим, що вони все своє життя без залишку віддали на служіння Богові, на служіння проповіді, на те, щоб люди могли пізнати істину. Завдяки цій проповіді почали з’являтися перші церкви, перші громади християн. А навчені апостолами учні почали передавати християнське вчення іншим поколінням віруючих. І так є до сьогоднішнього дня. Саме тому Церква називається Апостольською. Бо вона заснована Самим Господом Ісусом Христом через вчення апостолів і їхню проповідь. Послання, які залишилися від апостолів, є частиною Священного Писання, бо вони є Богонадхненними. Бо через уста апостолів промовляв до нас Сам Ісус Христос.

Тому, шануючи апостолів Петра і Павла, найкращою шаною до них з нашого боку буде вдумливе читання Священного Писання, їхніх послань, виконання тих добрих настанов, які вони подають нам у нашому духовному житті.

Про свято читайте також на сайті УГКЦ:


• http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/calendar2/44/

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • fedirtsiv | 25 вересня 2018, 22:57

      Уляна Супрун: Сьогодні ми маємо руйнувати міфи та стереотипи, які вже давно були спростовані наукою. Наприклад, що гомосексуальність - це хвороба. В першій половині 20-го століття гомосексуальність

    • Михаил | 25 вересня 2018, 22:32

      Противно видеть, как глупый, самоуверенный невежда упорствует в своём невежестве совершенно ничего не зная и не разбираясь ни в чем! В отличии от Вас, я говорю только правду. И я её знаю точно, а

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 18:06

      Вочевидь, було би набагато краще, якщо б вони, ці архієреї - члени синоду УПЦ МП, звернулись до нардепів ВР із закликом повернутися, зокрема, до законопроектів, які забороняють в Україні пропаганду і

    • Ігор Затятий | 25 вересня 2018, 17:06

      Гумор-сатира.

    • velovs@ukr.net | 25 вересня 2018, 14:32

      В 1961 г., в момент её закрытия коммуно-совдеповской властью, наместником Киево-Печерской лавры был епископ Нестор (в миру - Никита Арсентьевич Тугай (1900-1969)). И в тот период будущего митрополита

    Популярні статті місяця