„Блаженні чисті серцем, бо побачать небесного Царя”
Своїми думками про значення, історію, традиції та духовно-моральні аспекти свята входу Господнього в Єрусалим поділився прес-секретар Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського патріархату архимандрит Євстратій
1 квітня – Вербна Неділя, вхід Господній в Єрусалим (Початок Страсного тижня)
Найбільш сувора, найбільш сумна частина Великого Посту – Страсний Тиждень – починається зі свята входу Господнього в Єрусалим, яке в народі ще називають Вербна Неділя. Це свято для нас водночас і радісне і сумне. Радісне, тому що цього дня жителі Єрусалима палко вітали Спасителя, радісно вигукуючи “Осанна!”, і сумне, бо нагадує про те, що через невеликий відрізок часу ті ж самі люди вже кричатимуть протилежне, вимагаючи від Понтія Пилата, – “Розіпни, розіпни Його!”. Чому ж відбулася така швидка зміна у настроях жителів Єрусалима і чи змінилася з тих часів людська природа? 
— В цей день, — розповідає о. Євстратій, — традиційно в храми на Богослужіння віруючі приходять із віттям верби, або гілочками інших дерев, які пускають перші листочки, наслідуючи тих жителів Єрусалиму і околиць, які вітали Ісуса Христа з пальмовим листям в руках. Такий був народний звичай – того, кого хотіли особливо вшанувати і привітати, вшановували саме таким чином. Окремі люди стелили свій одяг під ноги осла, на якому їхав Спаситель – це був акт надзвичайної поваги.
Ісус, Покірливий Цар, в`їжджає в Єрусалим як Син, який підкорився волі Небесного Отця, щоб виконати пророцтва і віддати Себе в жертву. Він добре розуміє, на що іде, задовго до цієї події учням Своїм Христос неодноразово говорив про те, що належить Йому постраждати і бути виданим в руки грішників, що буде Він засуджений на смерть і розп`ятий, але на третій день воскресне. І на перший погляд не зовсім зрозуміло для чого такі урочистості. Але насправді це було необхідно, бо таким чином сповнилися пророцтва, які провіщали, що Месія, Помазаник Божий увійде у Святе Місто урочисто і по цьому як раз мали пізнати, що це прийшов саме Спаситель.
Христос, в`їжджаючи у Святе Місто урочисто, засвідчує Своє дійсно царське достоїнство, але царя не земного (бо земні царі завжди в`їжджали на коні і із військовими почестями), а на ослі. А замість почестей Йому були прості люди, і славу Йому виголошували не сильні світу цього, а маленькі діти, про яких також було провіщено у Писанні: “із уст дітей і немовлят сотворив Ти Собі хвалу”. І коли дехто почав Йому дорікати, кажучи, ось чуєш, як тебе прославляють? Господь відповів: хіба ви не читали Писання, де сказано, що так має бути.
Вербна Неділя нагадує, що ми також частина того народу – єдиного народу Божого – ми всі діти Божі, заради якого прийшов Спаситель. І те, що сталося тоді – не просто історична подія, вона має безпосереднє значення для нашого дня сьогоднішнього. Тобто, коли віруючі, приходять у храм на Вербну Неділю, тим самим ніби приєднуються до єрусалимських жителів, що зустрічають Спасителя, вітаючи Його у своєму місті. І з одного боку, це вселяє в наші душі радість, особливо перед сумними спогадами і скорботними Богослужіннями страсної седмиці, а з іншого боку, покладає на нас певну відповідальність, щоби нам у своєму житті у своїх вчинках не уподібнитися тим людям, які спочатку вітали урочисто Ісуса Христа, а за кілька днів по тому кричали “розіпни!” і вимагали Його смерті.
— Цей приклад, напевно, є одним з найяскравіших класичних прикладів із історії людства, коли громадська думка змінюється дуже швидко – в залежності від власних сподівань, переконань, бажань отримати все і відразу. Чи не в цьому була головна причина розчарування єрусалимських жителів через декілька днів?
— Ставлення багатьох людей змінилося тому, що Той, Кого вони спершу прославляли, діяв не так, як від Нього очікували. Коли Спаситель п`ятьма хлібами наситив 5 тисяч народу, люди відразу захотіли проголосити Його царем. Проте Ісус відійшов від того місця, сказавши: “шукаєте Мене тому, що їли хліб і наситились”. Тобто їм сподобалося саме те, що можна без праці, без особливої турботи поїсти вдосталь хлібу, насититися, нічого для цього не роблячи. І вони вирішили: “от було б добре, якби у нас був такий цар”. Але Спаситель прийшов не годувати людську плоть, а для того, щоб дати хліб духовний, щоб виконати слова Писання: “Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом, що виходить із уст Божих”.
І того дня так само єрусалимляни і люди, що зібралися на свято Пасхи, вітали Ісуса як відомого пророка і очікували, що Він буде чинити саме так, як про Месію думали вони, візьме владу в свої руки і буде діяти як цар: відновить незалежність Юдейського царства, яке потерпало від ненависної влади язичників-римлян. Але Ісус діяв зовсім не так, як вони сподівалися. Він говорив їм, що “Моє царство не від світу Цього”. Спаситель проповідував Істину. Тому що Істина має значно більшу силу ніж зброя, ніж влада земна, ніж гроші або будь-що в цьому світі. Спаситель прийшов звільнити людей і весь світ не від політичного гніту, а від рабства гріха і неправди. Змінити не зовнішню ситуацію, а внутрішній стан людини.
— Отже оце царське достоїнство для багатьох стало каменем спотикання. Навіть учні Ісуса не відразу зрозуміли Його Божественну місію – Петро тричі відрікся, Юда – зрадив, інші розбіглися хто куди. Невже людству завжди потрібен певний час, щоб розібратися і вірно оцінити ситуацію?
— Проблема в тому, що багато хто шукає від Бога, від віри, від Церкви чогось земного, якогось особистого зиску. До речі, є дуже цікаве тлумачення причини зради Юдою свого Учителя. Він був не просто патологічно-примітивним негідником – у нього були свої “логічно обґрунтовані” мотиви. За цією версією, Юда насправді не бажав смерті Спасителя, він хотів підштовхнути Ісуса до активних дій, щоб Той виявив свою Божественну владу. Юда був одним із найближчих учнів Христа і, безумовно, бачив усі чудеса більше, ніж інші. І він розумів, що це людина надзвичайна. Але, на його думку, “нерішуча”, яка чомусь, за незрозумілою йому логікою, не проголошує себе царем – а він теж чекав правителя, розраховуючи на особисту високу посаду у тому земному царстві. І вирішив видати Ісуса первосвященикам для того, щоб вони спровокували Його до активних дій, рятуючи своє життя. Сюди ж додалася ще й така червоточина, як сріблолюбство. Він видав Христа за 30 срібників – досить немалі на той час гроші. Але, коли нарешті зрозумів Хто такий Христос і заради чого Він прийшов, то, як відомо, розкаявся, пішов і повісився.
— Дуже часто і ми всі не до кінця розуміємо, хто такий Спаситель, і заради чого Він прийшов у цей світ? Хто такий Бог? Для чого молитися, виконувати заповіді?
- Відносини між людиною і Богом це не: “я Тобі свічку, а Ти мені якесь добре діло, я Тобі помолюся, а Ти мені, Боже, дай здоров`я і зроби те, чого хочу я”. Так само, як і тоді були вірні учні, котрі розуміли Спасителя, так і сьогодні є люди, яким дійсно відкривається Бог. Той, у кого серце чисте – вільне від земного бруду, меркантильного, скороминучого зиску, тому дійсно відкриється Господь, а в нагороду він отримає ні з чим незрівнянне Божественне блаженство.
Розмову вів Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ (УКРІНФОРМ)
Ікона з офіційного сайту УГКЦ, світлина зі сайту "Львівської газети"
Про свято читайте також:
