Андрій Первозванний – основоположник Української Православної Церкви – приклад сумлінного служіння, вірності покликанню перед Богом і людьми
13 грудня Православна церква відзначає День святого апостола Андрія Первозванного, людини, яка першою принесла віру християнську на землі теперішньої нашої держави. Його подвиг має неоціненне значення для долі усього українського народу. Апостол Андрій відкрив нам Божий шлях до спасіння, долучивши до християнського світу не одне покоління українців. Саме тому Андрій Первозванний особливо вшановується в Україні, де побудовано багато храмів на його честь. Прокоментувати значення цього свята, його історичний та духовний аспекти ми попросили прес-секретаря Київської Патріархії УПЦ КП ігумена Євстратія.
— Святий апостол Андрій, брат святого апостола Петра, названий Первозванним тому, що першим серед усіх апостолів був покликаний Спасителем іти за Ним і бути Його учнем. Андрій, один з найближчих учнів Христа, був серед тих небагатьох вибраних Спасителем, хто бачив певні чудеса, певні знамення – яких не бачили інші апостоли. 
Як оповідає церковна історія, після того, як Господь вознісся на небеса, апостоли, сповнившись Духа Святого на день П’ятидесятниці, кинули жереб для того, щоб розподілити краї, де проповідувати. І апостолу Андрію випав жереб проповідувати в країнах Скіфських. Скіфськими країнами в давні часи називались всі землі на північ від Чорного моря, і тому він поніс вчення Христа у Північне Причорномор`я – у межі сучасної Грузії, а також в наші українські землі. Саме тому це свято є особливим святом для нас, українців, бо апостол Андрій Первозванний вважається основоположником Української Православної Церкви. Його слово було першим словом проповіді Євангелія, Словом Христовим, сказаним в землях сучасної України. Він проповідував у Причорноморських містах-колоніях, руїни яких і досі існують на півдні України, зокрема в Херсонесі.
Як оповідає літопис, довідавшись, що неподалік є гирло Дніпра, він вирішив піднятися по ньому. Нестор-літописець розповідає, що одного разу він разом з учнями заночував на березі Дніпра під горами, а коли прокинувся, вказавши учням на це місце, сказав: “Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог збудує багато церков”. І благословивши ці гори, піднявся на них і поставив хрест. 
За словами літописця, це відбулося саме там, де сьогодні побудований Київ. А місце, де стоїть Андріївська церква – один із символів сучасного Києва – саме та гора, на який апостол Андрій поставив свого хреста. Тому церква була збудована саме там, незважаючи на досить складний ландшафт.
У Києві є щонайменше три пам`ятники апостолу Андрієві Первозванному. Один, найвідоміший – в скульптурній групі поруч з княгинею Ольгою на Михайлівський площі. Відомий також пам`ятник неподалік від площі Слави. Ці монументи нагадують нам про те, що ще з першого століття після Різдва Христового, безпосередньо від одного з найближчих учнів Ісуса Христа, наші землі почули благодатне слово Господньої проповіді. 
Свого часу Київський Собор 1629 року своєю постановою зазначив, що Апостол Андрій є і апостолом українським – його очі бачили нашу землю, ноги стояли на ній, а вуста благословляли. Тому ми вшановуємо апостола Андрія Первозванного не тільки як учня Ісуса Христа, не тільки як людину, що віддала за віру своє життя, бо він, як відомо, був розп`ятий на хресті у вигляді літери “Х” (тому такого вигляду хрест називається Андрієвським). Ми шануємо його як мученика, як апостола і як проповідника християнської віри в наших землях, бо він першим насадив тут християнську віру, яка потім через багато-багато років виросла у велику Церкву, засновану після хрещення Русі за часів князя Володимира. Церкву, яка дала великих славних державних мужів, церковних діячів, і яка й досі є духовною опорою для українського народу, без якої важко уявити собі і українську історію, і свідомість українського народу, і традиції, і звичаї.
- Які риси характеру, притаманні святому Андрію, варто було б запозичити сьогодні і нам, віруючим ХХІ століття? 
— Апостол Андрій Первозванний для нас, сучасних християн, є прикладом відданості у своєму служінні. Бо коли його покликав Ісус Христос, він покинув усе і, не вагаючись, пішов за Спасителем. Не випадково Сам Господь покликав його бути Своїм учнем, тому що апостол Андрій не на мить не сумнівався у своєму покликанні. Полишивши земне благополуччя, якусь визначеність у житті, якісь дрібні життєві блага, отримав значно більше, і на ньому сповнилися, як і на багатьох інших святих людях, слова Спасителя, що кожен, хто заради Ймення Його залишить блага земні, не залишиться без своєї нагороди. І тому святий апостол Андрій Первозванний є для нас живим прикладом того, як, навіть до смерті, треба бути вірним своєму святому обов`язку, з упованням і надією на Бога звершувати своє служіння – ту Божу працю, до якої покликав тебе Господь.
Розмову вів Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ (Укрінформ)
