Отець Мацей Зємба: Спадщина "чолов’яги з Польщі"

Отець Мацей Зємба: Спадщина "чолов’яги з Польщі" - фото 1
«Цей чолов’яга з Польщі пройшов шлях вражаюче, без вагань", — писав Маттіас Матуссек 15 років тому в "Der Spiegel". — За його левину відвагу і любов, за всі баталії і безкомпромісність, які врятували віру від баналізації і стали спадщиною Церкви, ми перед ним у неоплатному боргу вдячності».

Отець Мацей Зємба«Цей чолов’яга з Польщі пройшов шлях вражаюче, без вагань", — писав Маттіас Матуссек 15 років тому в "Der Spiegel". — За його левину відвагу і любов, за всі баталії і безкомпромісність, які врятували віру від баналізації і стали спадщиною Церкви, ми перед ним у неоплатному боргу вдячності». Чи підтверджує думку відомого німецького журналіста час? 15 років, що минули з дня смерті Кароля Войтили, і сота річниця від дня його народження дозволяють нам поглянути на спадщину "чолов’яги з Польщі" звіддаля.

Церковна єдність

Головним завданням, яке постало перед Каролем Войтилою, було відновлення єдності Церкви. З часу Другого Ватиканського Собору в ній росла напруга — боротьба "лібералів" з "традиціоналістами" та різні підходи до реформ у місцевих Церквах накладалися на катастрофічне зменшення покликань та секуляризацію у Західній Європі. "Католицька Церква була в стані занепаду, вона розчинялася. Після Другого Ватиканського собору вона нагадувала коаліцію місцевих Церков, які все більше відрізнялися одна від одної", — оцінював ситуацію Збігнєв Бжезінський, тодішній радник президента США з питань безпеки.

Відповідь Войтили на цей виклик — 104 прощі до Церков у всьому світі, під час яких він подолав майже чотирикратну відстань від Землі до Місяця, наблизивши абстрактне папство до мільйонів католиків на всіх континентах.

Іншою формою побудови єдності було рішення видати перший майже за 500 років катехизм, який представляв правди віри Церкви віруючим у всьому світі. Ще одна форма — незважаючи на протидію багатьох єпископів, які вважали, що спроба передати польський "консервативний" досвід споживацькому, світському середовищу Заходу закінчиться ганьбою — була ідея Всесвітніх днів молоді. Усі ці заходи виявилися величезним успіхом та відновили відчуття спільної католицької ідентичності.

Діалог

Однак зосередження уваги лише на церковних проблемах було замало. Єдність була умовою відкритості до світу.

Іван Павло II був першим папою, який переступив поріг синагоги (1986 р.), поріг мечеті (2001 р., ще гірше, поцілував Коран – чого "традиціоналісти" не можуть пробачити йому донині) та відвідав буддійський храм (1984 р.). З його ініціативи в Ассізі розпочалися молитовні зустрічі за мир представників різних Церков та релігій з усього світу. У 2000 р. під час візиту до Ізраїлю він сформулював програму міжрелігійного діалогу: "слухаймо один одного з повагою, намагаймося виявити, що в інших доктринах є добрим і святим, і співпрацювати у всьому, що сприяє розумінню та миру". Коментуючи цей візит, голова Яд Вашем сказав: "Папа Римський прокладає мости через ріки крові".

Симпозіуми в Кастель Ґандольфо також можуть бути символом відкриття для світу. Про головні виклики сучасності дискутували найвпливовіші представники герменевтики Ганс-Георг Гадамер та Пол Рікер, прихильник комунітаризму Чарльз Тейлор, філософ діалогу Еммануель Левінес, філософ логіки та методології Ернест Геллнер, історик ідей Лєшек Колаковскі, а також видатні історики, такі як творець мікроісторії Еммануель Ле Рой Ладурі, експерт французької революції Франсуа Фур’є, Гертруда Хіммельфарб, авторитетна дослідниця новітньої історії Англії та США, відомі соціологи, такі як сер Ральф Дарендорф та Едвард Шилс, а також фізики — геніальний квантовий фізик Карл-Фрідріх фон Вайцзекер.

Це були зустрічі найбільших умів межі ХХ та ХХІ століть, які гуртувалися навколо Івана Павла ІІ, були представниками різних конфесій та релігій, а часто визнавали й відсутність віри.

Елементом відкриття для світу були також постійні роздуми про помилки Церкви, здійснені в минулому та сьогодні. З цієї ідеї виникли симпозіуми у Ватикані на тему Яна Гуса, Галілея чи антиюдаїзму в історії Церкви. Звідси також випливла думка включити визнання вини, вчиненої в історії, у п'ятирічну програму підготовки до 2000 року. А щодо сучасних питань — боротьба з педофілією. Спочатку (з 1995 року) в Церкві в США, а в 2001 році поширена на всю Церкву, з нормою "нульової толерантності" та вигнання винних зі священничих лав.

Права людини

Іван Павло II "ясним і гучним голосом відстоював загальнолюдські цінності. Це рідкість. Махатма Ганді був в Індії, Мандела — в Південній Африці, але при всій повазі до них, у масштабах всього світу ніхто не може зрівнятися з Каролем Войтилою", — говорив Річард фон Вайцзекер. Таким чином колишній президент Німеччини узагальнив багатонаціональну та довготривалу діяльність Івана Павла ІІ, яка зробила права людини пріоритетом для його понтифікату. Його стратегію влучно описав Патрісіо Навія, чилійський політолог з університету Нью-Йорка, наголосивши на поразці Піночета, який намагався використати папський візит для утвердження своєї диктатури.

Однак він помилився, бо — пише Навія — "хоча Іван Павло II був антикомуністом, на відміну від диктатури, він завжди був упертим захисником життя та прав людини. Папа Римський знав, що зазнає критики, але він вважав, що його візит дасть поштовх до демократичних змін у Чилі. І так сталося — скориставшись захистом, запропонованим папською присутністю, вперше тисячі чилійців могли вийти на протести проти Піночета. І це підірвало основи культури страху, яка була так міцно закорінена в нас.

Папа, зустрічаючись з бідними та марґіналізованими і повторюючи "бідний не може чекати", також спричинив болісні викриття прогалин в економічній політиці режиму. У Чилі, де майже 40 відсотків мешканців того часу жили в бідності, слова Папи стали для Піночета вироком».

Аналогічним чином прорахувалися багато автократів: генерал Стройснер у Парагваї, генерал Біґоне в Аргентині, генерал Ярузельський у Польщі, президенти Маркос на Філіппінах, Ортега в Нікарагуа та Дювальє на Гаїті. "Цей Папа мав надзвичайний дар з'являтися у критичні моменти в різних куточках світу", — описував Семюель Гантінгтон з Гарварду, "рухати суспільства до свободи, до демократії".

Ліберальна демократія

Іван Павло II також був першим папою, який оцінив роль демократичної правової держави та вільної ринкової економіки. Проте, показавши їх переваги та позитивну роль, він нагадував, що вільний ринок не є саморегульованим механізмом, а демократія не означає лише можливість голосування. "Сьогодні індивід часто задихається між двома полюсами: державою та ринком", — писав Папа і наголошував, що вони потребують етичної глибини й індивідуального характеру, щоб послужити кожній окремій людині.

Аналогічним чином Папа Римський підійшов до проблеми охорони навколишнього середовища, яким він опікувався з початку свого Понтифікату. Боротьба за обмеження викидів є вторинною для проблем "екології людини" — необхідно трансформувати культуру, щоб надмірне споживацтво та прагнення до постійного підвищення рівня прибутку перестали бути кумирами.

Фемінізм

«Церква та світ житимуть уже в ХХІ столітті, а може, й далі, перш ніж католицьке богослов'я засвоїть зміст 130 повчань із загальних аудієнцій. Якщо сприймати богослов’я тіла Івана Павла ІІ серйозно, це може виявитися переломним моментом вигнання з католицького богослов’я маніхейського демона з його знеціненням людської сексуальності», — писав біограф Івана Павла ІІ Джордж Вейгель.

Цей кількалітній цикл проповідей описує сексуальність людини позитивно, динамічно та особистісно. Але — це папський лейтмотив — це пов'язане з реконструкцією культури патріархального характеру. Тому він часто звертається до цього у повідомленнях, енцикліках та двох листах, присвячених гідності жінки. Боротьба за квоту 50 відсотків є вторинною на тлі трансформації культури, яка б дозволила "генієві жінки" повноцінно брати участь у ній. «Секрет швидкого проходження дороги, яка відділяє нас від повної поваги до жіночої ідентичності, полягає не лише у виявленні, хоч це й необхідно, дискримінації та несправедливості», — писав він, — але і, перш за все, в розробленні конкретної програми розвитку, що охоплює всі сфери життя жінок. І заснована вона буде на новому переосмисленні всіма жіночої гідності ”(підкреслення Івана Павла ІІ).

Відхід

Кожна з цих тем вимагає вивчення, але є також вимір, який не підпадає аналізові — вмирання.

У ті найскладніші моменти, коли замовкають лестощі, і турбота про зв'язки з громадськістю втрачає свою важливість, вмирання стає лише свідченням. Це був фінал служіння світові, в якому активність і фітнес, успішність та ефективність, результати опитувань та глядацька аудиторія здаються кумирами. Через свою безпорадність та хворобу Папа дав нам урок людяності. За кілька тижнів до його смерті Андреа Каміллері, італійський письменник, авторитетний лівак і заявлений атеїст, зазначив: «Іван Павло II — чоловік рідкісного тепер виду, якому знайомі людські страждання. Він знає, яке зерно потрібне для вирощування врожаю. Його стосунки з життям приголомшливо правдиві, цілковито чужі штучності медіа-світу. Те, що сьогодні ЗМІ показують його страждання, — це його перемога над телевізійною простотою. Він чудова людина, іншого такого немає».

 

Отець Мацей Зємба, домініканець

Польською мовою текст був опублікований у  „Wszystko Co Najważniejsze

Переклад українською Ірина Стецька-Скоропадська

Малюнок: F. Clairefont / Wszystko Co Najważniejsze