Із Книги життя св. Івана-Павла ІІ

16 травня 2020, 09:11 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Мирослав Маринович

Час тече невпинно: 18 травня цього року св. Папі Івану-Павлові ІІ виповнилося б сто років. Його понтифікат тривав 26 років (це третій за тривалістю понтифікат в історії Католицької Церкви після св. Петра і бл. Пія ІХ), отож ціле покоління виросло на планеті, не знаючи іншого Папи. І справді, ми говорили «Папа», а розуміли «Іван-Павло ІІ». Через засоби масової інформації він увійшов у кожну домівку добрим самарянином, появі якого раділи і до помочі якого звикли. А сьогодні його згадують у молитвах, прохаючи заступництва.

У квітневі дні 2005-го, в час прощання з улюбленим Папою, не лише площа св. Петра у Ватикані, а й увесь католицький світ скандував: Santo subito («Вже – святий, або «Святий – негайно!»). Тому процедура офіційного визнання його святості тривала недовго: 2011 року Івана-Павла ІІ було беатифіковано, а 2014 року – канонізовано. Він залишив по собі яскравий слід, стерти який рокам не під силу.

Іван Павло ІІ і Мирослав Маринович

Вістку про обрання краківського єпископа Кароля Войтили на папу я особисто зустрів у політичному таборі Кучино-36 на Уралі. Важко навіть передати той ентузіазм, який охопив у той день усіх бранців брежнєвського режиму. Було відразу зрозуміло, що цей чоловік, який спізнав комуністичний режим на собі, усвідомлює його злочинність і не буде з ним загравати. З уст в уста в’язнів переходила фраза: «Це – кінець комунізму!». Отож уже тоді його ім’я стало синонімом надії.

І справді, у відповідь на полум’яний заклик святого Папи «Не бійтеся!» зайнявся вогонь польської «Солідарності», від якого запалили свої факели визвольні рухи Східної Європи. Так справдилося пророцтво Юліуша Словацького, який пророкував, що слов’янський папа «народи різні виведе із тіні в сяйво, де Бог».

Енергія цієї естафети визволення дійшла й до згаданих таборів праці в СРСР. Зокрема, коли на Великдень 1982 року нас, групу в’язнів у таборі Кучино-36, запроторили в карцер за організацію спільної пасхальної молитви, рішення звернутися з листом саме до цього Папи було одностайним. І нам таки вдалося таємними шляхами передати цього листа до Ватикану, де Папа відслужив месу, згадуючи імена всіх підписантів. Так св. Іван-Павло ІІ втілив у життя Христове: «У тюрмі був, і ви прийшли до Мене» (Мт. 25:36). І прийшовши до нас, цей святий Папа дав нам неймовірний духовний імпульс, щоб урешті-решт таки вирватися з комуністичного дому неволі.

Не менш яскраво справдилося це пророцтво і в долі українських греко-католиків, для яких цей Папа, провівши 1989 року успішні переговори з Михайлом Горбачовим, прочинив двері до виходу з підпілля. Принцип релігійної свободи був для нього абсолютною цінністю, яку не можна було ставити в залежність від політичної кон’юнктури.

Такою ж філігранною була дипломатична манера Івана-Павла ІІ і в стосунках з іншими «сильними світу цього»: доброзичлива і відкрита, проте абсолютно тверда, коли йшлося про головні християнські принципи.

Пригадую собі, як страждали українці, коли 1988 року 1000-ліття хрещення Київської Руси офіційно відзначали в Москві, на місці якої в час хрещення лежали ще споконвічні болота. Натомість св. Іван-Павло ІІ твердо вшанував правду історії: у Ватикані того року святкували цей ювілей таки києвоцентрично. Папа невтомно підкреслював євангелізаційну потужність київської традиції, в якій він сам особисто був замилуваний: «Київ у певному значенні відіграв роль ‘Господнього Предтечі’ між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше дійшла благовість спасіння». Це дало змогу Іванові-Павлу ІІ не підмінювати її традицією московською, як це звично роблять на Заході.

І цей шанобливий погляд на Схід не був випадковим, що підтверджують його апостольські послання «Ідіть у світ» (1988), «Великий дар Хрещення» (1988) та «Світло Сходу» (1995). А 2001 року українські християни отримали ще одне підтвердження його шани, коли всупереч рішучим протестам з Московського патріархату він таки ступив на благословенну землю Києва, з пагорбів якого й линуло до нього світло слов’янського Сходу.

Проте визнання Папою цивілізаційної ролі київської традиції не штовхало його до принижування традиції московської. Тут проявилася та його риса, яку можна було виявити у багатьох інших ситуаціях: св. Іван-Павло ІІ володів надзвичайною здатністю вознести в пошані одних, не наступаючи спогорда на інших.

Цей Папа-пілігрим зумів побачити славу Києва не тільки в минулому, а й у майбутньому. Бо саме про це він і сказав на київських пагорбах: «Видіння, яке мав апостол [Андрій Первозваний], стосується не тільки вашого минулого; воно спрямоване також і в майбутність країни. Здається мені, що очима серця насправді бачу, як по цій вашій благословенній землі поширюється нове світло…».

Це пророче «бачення очима серця» почало справджуватися ледь не негайно, коли в українській столиці спалахнули два українські фестивалі духу: Помаранчева революція, а згодом і Революція Гідності. І в цьому духовному піднесенні Києва було також і благословення св. Папи Івана-Павла ІІ, оскільки на Майдані зійшли ті зерна християнської правди, що їх він так щедро сіяв за життя.

За час його понтифікату було вшановано мучеництво Української Греко-Католицької Церкви та її еклезіальні особливості. Він офіційно визнав Львівський псевдособор 1946 року нелеґітимним, особисто віддав шану ісповіднику віри Кир Йосифу Сліпому, визнав помісність УГКЦ та її самоврядний статус, що проявилося, зокрема, у скликанні 1980 року Надзвичайного Синоду Єпископів УГКЦ.

Під час паломництва в Україну св. Іван-Павло ІІ беатифікував першу групу новомучеників УГКЦ і цим подав зразок нового богословського тлумачення екуменічної ваги мучеництва: «Разом із ними [греко-католицькими новомучениками] були переслідувані та вбиті Христа ради також християни інших віросповідань. Їхнє мучеництво є могутнім закликом до примирення та єдності. Це екуменізм мучеників та ісповідників віри, який вказує християнам двадцять першого століття шлях єдності».

Папа офіційно визнав, що сьогодні немає жодних канонічних чи історичних перешкод для визнання патріархату цієї Церкви. Ці слова вже неможливо буде викреслити з церковної пам’яті, і ще настане той день, коли хтось із наступних римських понтифіків прихильно відчитає «знаки часу» й визнає, що українські християни гідні піднесення їхньої Церкви до статусу патріархату.

Цей Папа вів жвавий діалог не лише з католиками світу, а й з усією людською цивілізацією – діалог здебільшого приязний, проте часом і жорсткий, під час якого Папі добряче «діставалося». Тут можна згадати, для прикладу, невтомне переконування латиноамериканських римо-католиків у хибності популярного на їхньому континенті «богослов’я визволення», або ж його активну опозицію щодо європейської лівиці, яка щораз більше прагнула замінити християнські підвалини людської цивілізації «новітньою глобальною етикою». Така постава Понтифіка дорого йому коштувала: його опонентам з лівиці таки вдалося не допустити присудження йому Нобелівської премії миру. Проте щó таке ця премія порівняно з тим світовим визнанням, яким увінчало його людство по смерті і яке стає ще масштабнішим у перспективі історії?

Св. Іван-Павло ІІ став першим Папою, який від імені Католицької Церкви покаянно схилив голову перед усіма, що живили у своєму серці пам’ять про історичні кривди з боку католиків, і попросив у них прощення. Подібну формулу покаяння він проголосив і після прильоту до Бориспільського аеропорту: «Прохаючи прощення за помилки, вчинені у далекому й близькому минулому, й ми, з нашого боку, запевняємо прощення за заподіяні нам несправедливості». На тлі цього покаяння твердження інших християн-некатоликів, що їм буцімто «немає в чому каятись», виглядали духовно бідними й по-євангельськи сумнівними.

Формула покаяння св. Івана-Павла ІІ стала модельною для всієї Католицької Церкви. Тому не дивно, що її повторив 27 червня 2001 року й тодішній Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар: «У Твоїй присутності, Святіший Отче, і від імені Української Греко-Католицької Церкви хочу за всіх них попросити прощення в Бога, Творця й Отця нас усіх, а також у тих, кого ми, сини й дочки цієї Церкви, у якийсь спосіб скривдили. Щоб на нас не тяжіло страшне минуле і не отруювало наше життя, охоче пробачаємо тим, хто в якийсь спосіб скривдив нас».

Цей Папа-паломник дав новий імпульс і польсько-українському примиренню. Зокрема, його слова, виголошені 2001 року у Львові, прозвучали справжнім апофеозом братання: «Настав час звільнитися від болісного минулого!.. Нехай прощення – дароване й отримане – розіллється, немов цілющий бальзам, у кожному серці. Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті усі будуть готові поставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, оперте на взаємоповазі, на братерській спільності й співпраці, на автентичній солідарності».

Ясна річ, наведений перелік добрих справ св. Івана-Павла ІІ не може вважатися вичерпним: Книга його життя має значно більше славних сторінок, до яких людство не раз іще заглядатиме у пошуках християнських відповідей на проблеми сьогодення. З плином часу мінятимуться суспільно-політичні декорації, в яких нам доведеться жити, але його полум’яний заклик «Не бійтеся!» залишатиметься актуальним навічно.

Польською мовою текст був опублікований у „Wszystko Co Najważniejsze

Святий Іван Павло ІІ

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Ігор Затятий | 2 червня 2020, 02:08

      Бог взявся за представників безтомосної секти. І чого б це?

    • Рокитне | 2 червня 2020, 00:54

      Не любить Путін шаманів. Може запропонувати їм політичну пристань в Україні.

    • Рокитне | 2 червня 2020, 00:45

      Я пропоную писати про будь-кого з РПЦ в Україні. Якщо він став поліцейським, вчителем, лікарем, юристом, а то й продавцем у магазині, щоб відразу країна знала своїх прихильників Московського

    • Рокитне | 2 червня 2020, 00:28

      Може б прийняти закон про те, що хто хрещений в УПЦ МП чи там сповідався і причастився не мають права працювати на будь-якій посаді в Україні.

    • Halo | 30 травня 2020, 12:27

      Хороша агітація проти РПЦ в Україні

    Популярні статті місяця