Хранителі слобожанської менори. Про минуле і сучасне харківських караїмів

14 березня 2018, 07:48 | Події та люди | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Олександр Дзюба

В уяві тих, у кого слово “караїми” викликає певний асоціативний ряд, воно пов’язане в першу чергу з Кримським півостровом. І це правильна асоціація. Адже караїми з різних регіонів Батьківщини та й усієї Східної Європи – нащадки саме вихідців з Криму. Вони оселилися в Харкові в 40-х рр. XIX ст., і стали піонерами харківської тютюнової промисловості. На перших порах у місті налічувалося близько 10 сімей караїмів, у 1897 р. їх було вже 207 осіб; в 1901 р. караїми складали 0,2% від загального населення міста.

Влаштувавшись на новому місці, караїми взялися до організації релігійного життя. Вперше харківська кенаса була облаштована в 1853 р. в Подільському провулку, в колишньому будинку Ізмайлових, неподалік Подільского мосту та мальовничих берегів ріки Харків. Кенаса – слово, що походить від івритського “бет кенесет” – “будинок зборів”, звідти ж, до речі, і назва парламенту Ізраїля – кнесет. Грецький синонім цього слова – синагога.

Харківська кенаса

Сучасна будівля кенаси зведена у 1891-1893 рр. за проектом єпархіального архітектора Бориса Семеновича Покровського на розі Подільського провулку і Кузнечної вулиці. На її будівництво внесли кошти 36 караїмських родин. Особливістю караїмської культової архітектури є те, що караїмські кенаси схожі на синагоги юдеїв, ще й трохи на мечеті, адже у наших широтах кенаси орієнтовані на південь (у бік святого міста Єрусалиму), а у архітектурному оздобленні присутні східні мотиви. До молитовної зали віруючі входили без взуття, чоловіки вдягали на голови фески; жінки також мали покривати голову (ці традиції збереглися й понині); чоловіки та жінки під час молитви перебували окремо, для жінок був влаштований балкон, під ним стояли лави для старих чоловіків, яким важко сидіти на килимах у залі. Про жодні запозичення з практики мусульман, однак, не йдеться, все це має обґрунтування з Тори і традицію, що сягає корінням часів Єрусалимського Храму.

Інтер'єр кенаси

Першим, хто став виконувати обов'язки газана кенаси в 1863 р., був купец, равин Авраам Капон. До речі, вже наприкінці ХХ ст. важке завдання відроджувати громаду випало нащадку Авраама Капона, Валентину Капону-Іванову; так, караїми полюбляють міцні сімейні традиції. За караїмськими традиціями бути газаном, тобто людиною, що править службу в кенасі, може будь-який чоловік караїмської віри, який знає порядок служби, мову святого Письма та користується пошаною у своїй громаді.

Серед духовних пастирів караїмів Харкова варто згадати Мордехая Еліезеровича Фенерлі, який був газаном з 1899 р. по березень 1917 р. Під час відомої справи Бейліса газан Фенерлі рішуче виступив у пресі проти безпідставного “кривавого наклепу” щодо євреїв, а з нагоди відкриття юдейської синагоги по сусідству з кенасою був серед її почесних гостей; збірка його проповідей нині зберігається в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Петербурзі. Згадаймо добрим словом і його наступника Якова Борисовича Шамаша, який служив наставником харківських караїмів з літа 1917 р. до закриття кенаси в 1929 р. Його ім’я відоме далеко за межами Харкова завдяки написаному ним короткому катехизису для дітей, нині перекладеному багатьма мовами світу. Сам же вчитель віри загинув у радянській в’язниці в 1940-х рр.

Караїмська родина

Караїмська громада була розпущена більшовицькою владою 1929 р., у будівлі кенаси влаштували клуб-музей “Войовничий безвірник”, а згодом у ній оселилися й інші радянські контори. Тоді зі споруди було прибране все, що якось нагадувало про релігію: внутрішній простір кенаси розділений на два поверхи, з карнизу зникли Скрижалі Заповіту та зірка Давида, демонтована огорожа навколо будівлі.

За кілька кілометрів на захід від кенаси, на Холодній горі, на ділянці, купленій громадою, колись розташовувався цвинтар. Караїми мали окремі кладовища чи принаймні їх ділянки, і ховали померлих за власними традиціями; караїмські поховання, зокрема, відрізняються північною орієнтацією похованих. До цвинтаря від Катеринославської вулиці (нинішнього Полтавського Шляху) вів Караїмський провулок. Сьогодні вже ніщо не нагадує про його існування, від провулку залишився лише проїзд між багатоповерхівками. Караїмський цвинтар на Холодній горі було знищено в 30-40-х рр. ХХ ст., надгробні пам'ятники розкрадені, а натомість влаштований сквер з дитячим майданчиком.

Однією з найважливіших настанов Тори є заповідь любові до ближнього. Її утіленням у караїмів займалися доброчинні товариства, що існували при громадах. На початку ХХ ст. на вулиці Гоголя, 3 розміщувалося караїмське благодійне товариство, для потреб якого його очільник С. В. Мангубі виділив свій власний будинок. Він збереглася до наших днів, але, на жаль, перебуває у напівзруйнованому стані. Зникла з мапи міста й Мангубінська вулиця, названа так на честь відомого караїмського роду вихідців з гірської фортеці Мангуп-кале в Криму.

Харківська громада караїмів ніколи не була численною, але караїми дали своєму місту чимало видатних городян. Згадаємо деяких з них.

Марк Мойсеєвич Кальфа – купець 2-ї гільдії, караїмський промисловець і землевласник, засновник тютюнової фабрики "Кальфа" в Харкові. З 1893 по 1898 рр. був гласним Харківської міської думи, належав до консервативної міської партії. З 1893 р. був габаєм (старостою) кенаси, виконуючи покладені на нього обов’язки безоплатно. За словами газана М. Е. Фенерлі, М. М. Кальфа сумлінно і старанно працював на цій посаді, збільшував доходи кенаси, нова будівля якої була зведена за його безпосередньої участі; він сприяв цьому своїми пожертвами і постійними турботами, за що був обраний гевіром (очільником) караїмської громади Харкова. Також М. М. Кальфа не шкодував великих коштів на потреби Олександрівського караїмського духовного училища в Євпаторії, єдиного в Російській імперії вищого навчального закладу, що готував майбутніх газанів; виділяв чималі гроші й на реставрацію пам'яток караїмської минувщини на Чуфут-Кале, будівництво там музею караїмської історії, на допомогу біднякам і потреби караїмської богадільні “Ярдим”. З початком Першої світової він взяв безпосередню участь в організації прийому біженців з територій, охоплених війною, надавав їм значну матеріальну допомогу. За заслуги перед суспільством і благодійну діяльність М. М. Кальфа був представлений до нагородження золотою медаллю на Станіславівської стрічці для носіння на шиї.

Вихідцями з караїмської громади були й видатний інженер-фахівець Даниїл Самійлович Черкез, який звів у Харкові кілька мостів та систему водовідведення; і театральний режисер Михайло Авах – співавтор лібрето і режисер-постановник багатьох творів, зокрема – знаменитої оперети “Весілля в Малинівці”, що вперше з’явилася на харківській сцені в 1937 р.

Також харківські караїми шанують пам’ять Валентина Гавриловича Капона-Іванова. Композитор, диригент, заслужений працівник культури України, викладач, автор творів у різних жанрах – симфонічному, оперному, камерному, естрадному, театральному, він був чи не єдиним в світі композитором, який створював сучасну караїмську музику. З початку 1990-х рр. відроджував місцеву громаду, багато років був її президентом. Завдяки його старанням караїмам була повернута збудована предками кенаса. Це сталося у 2006 р.

Серед караїмів міста завжди було і є чимало діячів науки, культури, мистецтва, педагогів, лікарів, представників інших професій; ці люди приносили і продовжують приносити користь і славу рідній країні.

У наш час караїмська громада Харкова підтримує стародавні традиції віри пророка Мойсея, незважаючи на всі складнощі сьогодення, майже повну асиміляцію та залишену позаду гибельну пустелю довжиною в 70 років. Нині в кенасі проводяться служби по суботах і святах, вивчається Тора, існує музейна кімната, для гостей передбачені екскурсії по караїмських місцях Харкова. Загалом у столиці Слобожанщини живе близько 50 караїмів. Після сумних подій 2014 р. зв’язки з історичною батьківщиною – Кримом – значно обмежені, відвідувати півострів стало неможливо. Нині харківська кенаса виявилася єдиним діючим караїмським будинком молитви поза межами Криму, на просторах всієї континентальної частини України. Громада, незважаючи на власні проблеми та малу чисельність, з початком війні з Росією надавала допомогу біженцям з Криму та Донбасу, незалежно від їх релігійної та національної належності, адже Закон Божий наказує любити прибульця як самого себе. Приємна тенденція останніх років – цікавість до караїмської віри все частіше виявляють люди різного етнічного походження, й громада стала потроху поповнюватися ззовні. Та, по правді кажучи, вогник караїмського релігійного життя на берегах річки Харків радше жевріє і тремтить, аніж палає. Однак караїми зовсім не втрачають віри у власне майбутнє.

В одному зі своїх творів український філософ Григорій Савич Сковорода назвав Харків містом пророка Захарії, та порівняв його зі світлом менори. У променях цього світла вже більше як півтора століття живуть харківські караїми, не даючи згаснути ані йому, ані собі.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Магадан | 21 березня 2018, 09:26
    Коментувати коментар

    чому неможливо стало іздити в Крим, невже на кордоні стоіть якийсь контроль караім не караім

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • Mauricio | 14 липня 2018, 16:37

    moscow, russia, putin .... same rubbish. As their vessel sinks, they want their neighbours to sink with them. They better worry about china who hast taken vast lands in siberia and eastern russia.

  • lerer10225@com.ua | 14 липня 2018, 15:45

    Господи,будь милостивий до цих дітей!

  • В. Ясеневий | 14 липня 2018, 12:52

    Десь пропали відомі Михаил і Н. Григорьев. А може вже покинули ненависну їм Україну і спасаються в свїй любій благоддатній расеї?

  • В. Ясеневий | 14 липня 2018, 12:38

    І чи обов'язково є Христос там, де є Папа? До 1054 року без найменшого сумніву Ісус був "біля Папи". А після??? Не знаю. Правда в наш час картина повністю змінилася.

  • Fr. Valerii | 14 липня 2018, 11:49

    Папа не може бути неправдивим. Є три опції: 1) Папа, 2) Антипапа, 3) Седе Ваканте.