Як священик-уродженець Збаражчини заснував популярну газету в США

7 липня 2017, 15:34 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мороз

Інститут Історії Церкви УКУ

Однією з найстарших у діаспорі і найстаршою українською газетою з безперервною історією від 1893 року є «Свобода», що виходить у США. Це мас-медіа знають по всьому світу, а засновником його був український греко-католицький священик Григорій Грушка.

Доля не шкодувала цього активного чоловіка, проте в складних обставинах свого життя він думав і працював передусім для інших. Саме турбота про українських заробітчан спонукала його заснувати газету.

«Оглядаючи Капітоль у Вашингтоні, я став говорити з стареньким негром, котрий мав 80 років і замітав сходи Капітолю. Між іншим, сказав мені старець, що він чується дуже щасливим, замітаючи сходи Храму Свободи, бо сьогодні він і його нащадки є вільними... Чуючи ці слова старенького негра, я почув біль під серцем і, обернувшись набік, обтер сльози, бо подумав собі: Боже, Боже, чи доживу я до віку того негра й чи побачу я Україну свобідною-вільною...», – наводить слова отця Грушки Володимир Жила у статті «У світі широких і високих завдань», опублікованій у ювілейному номері «Свободи» за 1993 рік з нагоди 100-річчя видання.

Засновник газети «Свобода» отець Григорій Грушка (фото Свобода 179 (1893) 2).Дорога Григорія Грушки до Америки і журналістики була складною. Майбутній священик народився 10 жовтня 1859 р. у селі Зарубинці теперішнього Збаразького району Тернопільської області. Його батьки Теодор і Матрона були простими селянами. Дитина старанно вчилася: Григорій закінчив народну школу та гімназію, а відтак обрав священиче майбутнє.

«На талановитого юнака звернув увагу митрополит Сембратович, – пише тернопільський краєзнавець Ярослава Гайдукевич у книзі «Не перервати б духовності нитку». – При його підтримці юний Грушка три роки студіює богослов’я у Римі. Завершує богословські студії уже у Львові, тут висвячується і починає душпастирську працю».

Священичі свячення, як подає зведений шематизм Львівської архиєпархії о. Дмитра Блажейовського, він отримав у 1883 році й одразу призначення на сотрудника пароха у Збараж. Перед висвяченням Григорій Грушка одружився з тернополянкою Євгенією Шенкерик, але коли приїхав, уже як священик, забрати дружину до себе, то теща не пустила її. Ці події зламали особисте життя молодої людини.

Особиста трагедія та її наслідки

«Кілька днів по шлюбі Григорій Грушка поїхав до Львова на свячення та, вернувши до дому тещі вже священиком, бажав з ними розпрощатися та піти на своє. Стара Шенкеричка не могла розстатися з дочкою та не пустила дочку жити зі своїм чоловіком. Вона витворила у дочки якийсь страх, повторяючи постійно до неї слова: Генцю, не їдзь до нєго, бо Грушка цен забіє», – подав історик Церкви Микола Чубатий (тернополянин родом, а тому добре знав місцеві обставини) у статті «Життєва трагедія о. Григорія Грушки, основника “Свободи”», що вийшла у цій газеті в 1943 році.

Священик має бути чоловіком однієї дружини, а дружина отця Грушки чомусь послухалася залякувань матері – молодий душпастир все життя прожив самотнім. Дійшло до того, що мати замикала доньку на колодку у кімнаті, щоб та не втекла часом до мужа… Марно тернопільський парох о. Володимир Громницький та брат Євгенії о. Володимир Шенкерик сотні разів просили матір пустити дружину до чоловіка – вона вперлася і не дозволила.

Згодом о. Грушку завдяки його ораторському дару призначили проповідником до собору св. Юра у Львові. Також священик під псевдо Сказко Николай публікував свої вірші у часописі «Русь». Думки чоловіка, його прагнення, зберегли його листи.

«Дуже мене болить серце, коли погляну на наш бідний народ, коли вспімну, як його святі права топчать ся ногами вражими, особливо що до виборів… Колись принесу в жертву для Руси себе самого…», – писав він до громадського діяча, політика та вченого Олександра Барвінського.

Бажання служити іншим та особисті страждання накладали відбиток на подальші рішення отця.

«Представмо собі зломане життя молодого, повного енергії та спосібного о. Грушки. По недовгім житті приневоленої самоти та відлучення від жінки, яку любив, о. Грушка виїхав до Америки та тут цілу енергію свого трагічного життя звернув на працю серед американської еміграції, стаючи одним із перших піонерів організованого українського життя за океаном», – веде далі М. Чубатий.

Перші газети відвозив тачкою

До США Григорій Грушка приїхав восени 1889 року. Служив у містечку Шенандоа – одному з центрів скупчення українських емігрантів, які в той час часто працювали на шахтах. У Шенандоа вже була каплиця, в якій до нього служив перший греко-католицький священик Америки о. Іван Волянський. Надалі о. Грушка був парохом у Джерсі Сіті. У цьому місті, що тепер входить до агломерації Нью-Йорка, він довершив будівництво церкви св. апостолів Петра і Павла, в якій сам виконував розписи. Та відзначився душпастир ще й тим, що ревно захищав права українців-заробітчан та іммігрантів. Служити цьому й мала газета «Свобода», перший номер якої Григорій Грушка випустив 15 вересня 1893 року.

Перший номер газети «Свобода», що вийшов 15 вересня 1893 року

«Власноручно, примітивною тачкою возив він матрицю (сам зробивши набір українським шрифтом) до англійської друкарні, а коли газета була готова, таким же чином відвозив її до власного помешкання, сортував і «пускав» поміж люди», – зазначає Я. Гайдукевич.

Важливі спогади залишив і сам священик.

«…замовив я в фабриці наголовок за 25 дол., котрий до тижня мені зладжено і віддано. Тоді прийшов мені негайно в поміч п. Дионізій Салай, котрий як знавець, завів мене до торговлі друкарських приладів, де за 100 дол. за його вказівкою справив я все потрібне для печатання газети… Салай яко перший укладач Свободи, укладав черенки і так вийшов перший номер…», – подавав він.

Перші два випуски газети греко-католицький парох Джерсі Сіті поширив безплатно і в останньому з них повідомив, що третій випуск отримають уже тільки передплатники. На початках деякі українські іммігранти насміхалися з ініціативи о. Грушки, але вже за рік-два «Свободу» читали чи не в кожному помешканні заробітчан. Видання допомагало людям дізнаватися новини як з рідного краю, так і з Америки, а також сприяло розвитку українського бізнесу в діаспорі – на четвертій сторінці друкували оголошення. Окрім безпосередніх передплатників по 5 доларів на «Свободу» жертвували і українські греко-католицькі парохи США.

«Виживання етнічних громад та етнічне життя в США стало можливим саме завдяки пресі, яка працювала проти поширеної тоді теорії т. зв. «плавильного тигля» (melting pot theory): у поступовому розчиненні етнічних груп в американському середовищі. Етнічна преса відігравала провідну роль у освіті громади. Преса була основним інструментом пристосування до американського способу життя… З іншого боку, вона була важливим чинником збереження власної культурної ідентичності…», – відзначив Ярослав Сеник у статті «До початків українського друку в Сполучених Штатах Америки», опублікованій у № 2 «Записок Львівської бібліотеки імені Василя Стефаника» за 1992 рік.

У своїй роботі Я. Сеник цитує американського дослідника Роберта Парка, який у 1922 році писав, що типовим було, коли священики очолювали часописи емігрантських спільнот.

«Іммігрантська преса служила для збереження рідної мови, для підтримки контактів і розуміння зі старим краєм та розкиданими по всій Америці його членами. Це почуття особливо чітко визначене серед представників пригноблених націй, які ідентифікували свою боротьбу за політичне визнання з боротьбою за свою власну пресу», – писав Р. Парк.

Але й на цьому справа не завершилася, бо у 1894 р. завдяки о. Грушці та «Свободі» українці з 13 штатів США об’єдналися в допомогове товариство «Руський Народний Союз» – згодом перейменоване в «Український Народний Союз». Це об’єднання і взяло на себе видання газети.

Непростий шлях до рідного краю

У 1896 р. о. Грушка через тиск латинського духовенства, представники якого у ті часи вороже сприймали одружених греко-католицьких священиків, а також через непорозуміння з парафіянами, покинув парафію і перейшов на російське православ’я. Наступними редакторами «Свободи» стали також греко-католицькі священики Нестор Дмитрів та Іван Констанкевич. Газета динамічно розвивалася, попри драму її засновника.

«Огірчений і знеможений, з болем серця покинув нас о. Грушка і пішов до москалів, котрі його не любили, але цінили його талант...», – писав отець Нестор Дмитрів.

У 1897–1990/1901 роках Григорій Грушка був православним священиком в Олд Фордж у США і редагував газету «Свѣт». У 1901 р. його призначили священиком на Волинь. Цар Микола ІІ навіть подарував йому спершу срібний, а відтак і золотий хрестик на ланцюжку. Дивлячись на ці презенти, о. Грушка подумав, що негоже продаватися – повернувся до рідної Церкви. Уже 12 грудня 1901 р. він публічно виголосив Символ Віри у соборі св. Юра у Львові, відбув покуту в одному з василіянських монастирів Галичини. Надалі служив адміністратором по парохіях Лукавиця Нижня біля Стрия, Білявці біля Бродів, Снович біля Золочева та Годів біля Зборова, аж поки у 1905 році не отримав призначення у село Пеняки біля Бродів, йдеться у згаданому зведеному шематизмі о. Блажейовського.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Пеняках, в якій до смерті служив о. Григорій Грушка (фото Вікіпедія)

У той час Григорій Грушка ще раз спробував забрати дружину до себе і в цьому йому знову взявся допомогти о. Громницький. Останній викликав до себе «стару Шенкеричку», як її називали у місті, нібито для полагодження якоїсь справи. У той час о. Грушка забрав дружину і вирушив до залізничного вокзалу. Але до потяга не встигли – дивна мати догнала їх перед від’їздом і справа пропала. Дружина Григорія померла від туберкульозу у 1906 році перед своєю матір’ю, котра упокоїлася за 3-4 роки до початку Першої світової.

Засновник американської «Свободи» прослужив парохом до своєї смерті 18 квітня 1913 року. Він вперто захищав українських селян із Пеняків проти польського поміщика Тадеуша Ценського, який хотів їх полонізувати. Отець Грушка встиг утворити в селі читальню «Просвіти» та «Народний дім» – за пожертвами звертався і до Америки.

«По тій цілій дивній історії лишилася тільки між людьми української дільниці “коло Нового Городу”, себто біля міського парку (тепер Старий Парк) в Тернополі, приповідка: “Змарнуєшся, як та Шенкеричка”. Вона сама змарнувалася з дочкою та зломила життя талановитого та спосібного о. Грушки. Та коли б і не ця його життєва трагедія, то не було б о. Грушки і в Америці, як основника Свободи», – акцентував М. Чубатий.

На могилі о. Григорія Грушки у Пеняках стараннями діаспори і місцевих людей встановили пам’ятник з італійського чорного мармуру. Напевно, що пишучи до Олександра Барвінського про своє бажання пожертвувати життя для Руси-України, він і не гадав, що так воно й станеться – та ще й у настільки драматичний спосіб.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 13:10

      А хто підкаже, митрополиту Онуфрію було надіслано офіційне запрошення на святкування як предстоятелю Церкви чи він поїхав як архієрей московського патріархату?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:58

      «За доблесну працю» на чию користь?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:23

      Українського патріархату??? А де Ваш український патріарх?

    • Andriy Burdyk | 23 липня 2017, 12:13

      Дайте, будь ласка, посилання на слова патріарха Філарета, де він називав "громадянська війна"? Просто цікаво. Наперед дякую!

    • netoy_gaidamak | 23 липня 2017, 11:02

      Та у нього якісь напливи склерозу, то два місяці назад казав що там таки "громадянська" війна - а тепер говорить що там війна з росією. Наша держава на офіційному рівні весь час мовчить про

    Популярні статті місяця