Завдяки проповіді владики Любомира став вірянином УГКЦ, — спогади кримчанина

1 червня 2017, 13:14 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Світлої пам'яті Любомир (Гузар) був дуже відкритий до людей, щирий у спілкуванні.  Не дивно, що довідавшись про його відхід у вічність, сотні людей почали розповідати у соціальних медіа про свої враженнями від знайомства, спілкування чи співпраці з ним. РІСУ запросила своїх читачів поділитися з іншими своїми спогадами про владику. Пропонуємо перший з них.

"Владико, благословіть біженця з Криму!.."

NN

З цими словами я несміливо звернувся до стомленого владики Любомира, якого вже поволі виводили з-за столу помічники. Перед тим він довго спілкувався з відвідувачами книгарні в центрі Києва, де відбувалася презентація його книжки "Гідність Адама", і навіть, з темнотою в очах, поставив автографи на примірниках п'ятьом бажаючим. Більше було несила...

Це було в середині весни 2016 року. Багато про що хотілося розповісти одному з духовних лідерів нашого народу — і багато чого хотілося б почути. Але не той був час, і не те було місце... Блаженніший лиш перехрестив мене, нечутно відмовляючи благословення, після чого я поцілував його долоню, на короткий час притуливши її до своєї щоки. І почув над собою лагідне: "Та добре... Добре..."

Я ніколи не схвалював практики цілування рук священикам. Владика Любомир став другою в моєму свідомому житті духовною особою, якій поцілувати руку було за честь. Першою був архиєпископ УПЦ Київського Патріархату Климент, який досі несе своє нелегке служіння в Криму.

Блаженніший кілька разів приїздив на наш півострів, ще коли керував Церквою, і ще коли ця земля була вільною. Досі шкодую, що не мав нагоди потрапити на ці зустрічі. І ось Господь подарував таку можливість вже після того, як я не з власної волі залишив дім (хочеться вірити, що не назавжди...).

Моє "знайомство" з владикою Любомиром відбулося після Помаранчевої революції. Тоді в моєму сімферопольському помешканні стояв старий дротовий радіоприймач, через який транслювалися програми українського радіо. Серед них були й проповіді Верховного Архиєпископа ще незнаної тоді для мене УГКЦ, які я любив слухати вечорами. Спокійний лагідний голос розповідав про те, яким має бути ставлення до Бога, світу і своїх ближніх...

Ясна річ, я завжди скептично ставився до "антиуніатської" істерії, яка у Криму була одним із виявів українофобських настроїв певної частини місцевого суспільства. Та й у Києві тоді якраз відбувалися акції проти греко-католиків, що "пріпьорлісь в наш ісконно православний Кієф со своімі соборамі" (хоча вірніше було б сказати — "повернулися"...).

Слухаючи науку Блаженнішого Любомира, я шкодував, що зараз поруч зі мною нема тих, хто так любить сипати прокльони і лайку на адресу "уніатов"  жодного з них ніколи не бачивши у вічі. І часто собі думав: "Щаслива ж та Церква, що має такого поміркованого патріарха! Що ж ми так сліпо йдемо за тими проповідниками, які повчають нас, що наша нація і наша країна неодмінно мусять бути поглинуті добрими й миролюбними "старшими братами"?" (як це, зрештою, і сталося понад три роки тому...)

Охрещений у несвідомому віці священиком РПЦ, "захожанин" нещодавно відкритої для себе парафії УПЦ КП — одного з нечисленних острівців українства у зросійщеному регіоні — я міркував: "Якби ця церква (себто УГКЦ) діяла у Криму — я б однозначно став її вірянином!" Тоді я навіть не знав, що греко-католицькі парафії у Криму присутні ще з початку 1990-х рр.: настільки "тихою" була їхня діяльність!

І ось за кілька років мені випала нагода пройти повз одного з кримських храмів, у якому відбувалися богослужіння греко-католицької громади. Звіривши час, я зауважив, що якраз правиться Служба. Подумав: "Чом би не зайти подивитись..."

Зайшов.

І досі не можу вийти.

І вже не вийду, мабуть, до останнього дня.

Жива громада, сформована добрими людьми. Щирий і обізнаний у своїй справі парох, із яким можна було поспілкуватися (того чорного березня 2014 р. він, як і декілька інших настоятелів місцевих громад, залишить Крим — через погрози, напади, викрадення...). Можливість реалізувати себе у парафіяльному житті. Все це відіграло свою роль у прийнятті рішення про приєднання до УГКЦ. Однак головною передумовою були проповіді владики Любомира, чувані по радіо в Сімферополі.

І я вірю, що саме те благословення, яке Блаженніший уділив мені у Києві вже як вигнанцеві з рідної домівки, допомогло мені гідно вийти з низки проблем і пройти вкрай складний етап у моєму житті.

Дякую Вам, Владико.

І вірю, що таким же дієвим буде Ваше молитовне заступництво на небесах перед Господом за цілий наш народ".

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Останні коментарі

  • orthodox | 16 листопада 2018, 14:33

    Ну прям как две капли воды! :) И никто (особенно вы - РИСУ) не потрудились посмотреть на номера авто - Львовская область.... И последнее, - где там кипа еврейская? Это скорее модная тюбетейка. Совет

  • enzian | 16 листопада 2018, 12:53

    Слідство має бути доведене до кінця, а негідник - належно покараний. Доля Української церкви не повинна залежати від нікчемних реєстраторів.

  • enzian | 16 листопада 2018, 12:51

    А може, варто взагалі повернутись на історичну батьківщину - там через переконання не буде жодних перепон займатись будь-якою діяльністю.

  • Михаил | 16 листопада 2018, 11:59

    А Церковь отделена от государства и Президент не должен и не имеет право вмешиваться в церковные дела и "решать православные вопросы" и "быть судьей в вопросах православия" - это

  • velovs@ukr.net | 16 листопада 2018, 08:27

    В Нагірній проповіді Ісус, зокрема, так навчав найперших у світі християн - Своїх апостолів і учнів: "Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть

Популярні статті місяця