По всій Україні проходять наукові конференції про Патріарха Йосифа Сліпого

14 березня 2017, 13:36 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ніна Поліщук

Протягом 6-9 березня на Сході та Півдні України – у Полтаві, Харкові та Запоріжжі – відбувалися наукові симпозіуми, присвячені 125-літтю від дня народження Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого.

«Патріарх Йосиф Сліпий: знайомий і незнаний» — така спільна назва заходів, які, до речі, зараз проходять в Ужгороді, Чернівцях та Одесі, а також заплановані в Луцьку, Острозі та Житомирі. Низка науково-популярних зустрічей є ініціативою Інституту історії Церкви (ІІЦ) Українського католицького університету (УКУ) у співпраці із місцевими університетами. А також є частиною програми відзначення Року Йосифа Сліпого в УГКЦ.

Олег Турій

Як зауважив директор ІІЦ та проректор із зовнішніх зв’язків УКУ Олег Турій, ці наукові симпозіуми не мають на меті глорифікувати Патріарха Йосифа, але наблизити цю постать до сучасного українця незалежно від конфесій чи світоглядних принципів, показати звичайну людину із її немочами й невдачами. А водночас представити як подиву гідну особу за величиною духу, твердістю переконань, лейтмотивом якої завжди була назва однієї з праць Сліпого – «Великого бажайте». Особливістю цих дискусійних майданчиків є багатовекторність представлення життєдіяльності Патріарха, адже у кожному симпозіумі обов’язково беруть участь сучасник Йосифа Сліпого, дослідник спадщини блаженнішого та молодий науковець.

У симпозіумах в Полтаві, Харкові та Запоріжжі взяли участь: як сучасники — владика Гліб (Лончина), єпископ Лондонської єпархії УГКЦ, о. Михайло Димид, професор кафедри пасторального богослов’я УКУ; як дослідники — Мирослав Маринович, проректор із питань місії та призначення УКУ, владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, Людмила Бабенко, завідувач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка, о. Тарас Бублик, науковий співробітник ІІЦ та старший викладач кафедри церковної історії УКУ, Інна Шугальова, доцент кафедри історії України Запорізького національного університету та інші.

Із вітальними словами до присутніх у різних містах зверталися владика Василь (Тучапець), екзарх Харківський і Полтавський УГКЦ, владика Степан (Меньок), екзарх Донецько-Харківський УГКЦ, та єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Ян Собіло.

Конференція у Полтаві

Якщо коротко підвести підсумки усіх трьох наукових симпозіумів, то можна зауважити, як відрізняється спектр зацікавлень та методологія дослідження історії греко-католиків в Україні залежно від міста, наукової школи та історично-політичного контексту регіону. Відтак, полтавські дослідники одні з перших працювали над архівними матеріалами оперативних груп радянських спецорганів, котрі намагалися встановити контакт з Йосифом Сліпим або були слідчими в його справі. Тому полтавську наукову аудиторію більше цікавив «НЕісторично-канонічний» портрет ювіляра. Зокрема, відома дослідниця оперативних документів у справі Йосифа Сліпого Людмила Бабенко у своїй доповіді спробувала розкрити механізми прямого і прихованого тиску та спроб спецорганів схилити митрополита до співпраці з тоталітарною владою, а також навела так званий «психологічний портрет» патріарха, який складали кагебісти: гордий, подекуди зверхній, безкомпромісний та незламний. Слідчі навіть скаржилися, що не можуть бити цього чоловіка, бо будь-які методи залякування на нього не діють. Зрозуміло, що ця характеристика була майже протилежною тому образу, про який говорив владика Гліб (Лончина), згадуючи про патріарха як про «в’язня Христа ради». Під цим поняттям малося не лише фактичне ув’язнення, але й свідчення віри та добровільного «пов’язання» і цілковитого відданя своєї долі в руки Господа. Саме про жертовність та страждання, що беззастережно об’єднують людей в Ісусі Христі, говорив і писав у своїх публікаціях Йосиф Сліпий. Владика Гліб, зокрема, проаналізував програмні, на його думку, праці Патріарха «Про поєднання в Христі» та «Заповіт» — як тексти, що водночас стали продовженням екуменічного лейтмотиву Митрополита Андрея Шептицького та визначили богословську систему координат його наступника.

Конференція у Харкові

Продовжуючи полтавську дискусію, у Харкові дещо глибше розглянули тему «екуменізму мучеництва» в таборах ГУЛАГу, через які також пройшов Патріарх, ніби випробовуючи особисте прагнення сопричастя між православними та католиками. Під час дискусії Олег Турій, директор Інституту історії Церкви, зауважив: «Приклади спільного свідчення та духовного єднання православних і католиків в умовах переслідувань не відбувалися коштом відмови від власної ідентичності, натомість головним завданням було віднайти те, що лежить в основі кожної окремо традиції,а що є спільним. Сьогодні саме на цьому знанні ми можемо будувати спільне майбутнє українського християнства».

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Цікаво, що в Харкові обговорювали єдність не тільки між греко-католиками, православними і Римським престолом, але й ґрунтовніше розглянули ідею Помісної Церкви крізь призму історії християнства в Україні, проаналізувавши також взаємини між УГКЦ та УАПЦ. Владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський (о) УАПЦ, під час своєї доповіді говорив про єднання розділених віток Київського християнства, вказуючи на часом парадоксальні приклади взаємовпливів УАПЦ та УГКЦ у спробах відродити або розбудувати спільну українську еклезіальну традицію в літургійному служінні чи в ієрархічному проводі впродовж ХХ століття. На заваді цьому прагненню, на думку владики, ставало недостатнє розуміння власної спадщини та слабо розвинене питомо українське богослов’я.

«Натомість сьогодні варто було б взяти приклад з Патріарха Йосифа, який навіть в умовах заслання працював над книгою про історію Церкви в Україні, а, опинившись у Римі, заклав там український релігійно-науковий осередок, сприяючи дослідженню та осмисленню помісної тотожності УГКЦ. Ідею патріаршого статусу Церкви на початку 90-х років минулого століття перехопили православні в Україні, але їм, на жаль, так і не вдалося підвести під цю ідею належне наукове підґрунтя», — владика Ігор (Ісіченко) наголосив на важливості ґрунтовних наукових досліджень з історії «патріархальної думки» в Україні.

Мирослав Маринович

Дещо іншого характеру, більш медитативно-публіцистичного, були роздуми Мирослава Мариновича, проректора із питань місії та призначення УКУ, який, за збігом обставин чи за Божим провидінням, перебував у в’язниці на Холодній горі в Харкові, там само, де короткий час утримували патріарха Йосифа. Засудженому дисидентові довелося на власному досвіді досвідчити слова Йосифа Сліпого про життя в таборі на кшталт «хліба було замало, щоб жити, але забагато, щоб вмерти». На думку доповідача, подиву гідний один лиш факт написання митрополитом послання «Великого бажайте» в умовах ув’язнення в тоталітарній країні, що було не стільки фізичним покаранням, скільки поневоленням проти сумління і гідності людини. «Який міцний моральний стрижень повинна була мати людина, предстоятель переслідуваної Церкви, щоб написати серед бараків і табірних лайок такі слова: «Кожен може чинити добре, а в кожному доброму є і велике…», — Мирослав Маринович побудував свій виступ на цитатах зі «Споминів» Йосифа Сліпого та порівняння власного табірного життя зі схожою долею блаженнішого.

о. Михайло Димид

У Запоріжжі резонанс в аудиторії викликало те саме питання Помісної Церкви в Україні. Про церковно-правові аспекти патріархального статусу УГКЦ, ідею якого просував патріарх, розповів о. Михайло Димид. Вкотре було наголошено, що сам кир Йосиф не бачив жодних перешкод чи засторог у становленні патріархату УГКЦ, який би надавав певної автономії у вирішенні внутрішньо церковних питань в Україні, але не заперечував би верховенства папського престолу та сопричастя з Римом на арені світового християнства. Власне, як Йосиф Сліпий реалізовував свою візію дії канонічного права та українського богослов’я на практиці – про це у своїй доповіді, що базувалася на архівних документах, розповів о. Тарас Бублик, науковий співробітник ІІЦ та викладач кафедри церковної історії УКУ. Патріарх обережно, але впевнено готував ґрунт для майбутньої легалізації УГКЦ чи то в СРСР, чи то в незалежній Україні. До прикладу, архиєрей налагоджував співпрацю із такими організаціями, як «Церква у потребі», організовував передачу матеріальної допомоги для Катакомбної Церкви в Україні. Водночас у перших роках після звільнення ніколи публічно не висловлював критичних оцінок релігійної політики СРСР, оскільки постійно плекав надію про повернення на Батьківщину. Також у Римі Патріарх створив так званий «залізний фонд», де нагромаджували примірники видань для майбутнього УКУ в Україні. Як нагоду вирішити «греко-католицьке питання» Йосиф Сліпий бачив також святкування Тисячоліття Хрещення Київської Русі, до якого він не дожив особисто, але яке стало переломним у трансформації не лише релігійної політики СРСР, але й усього радянського простору.

о. Тарас Бублик

У навздогін до складних догматичних та політичних питань присутні звернулися також до сьогодення, а саме — до місця постаті Йосифа Сліпого в навчальній шкільній програмі з новітньої історії України, адже українська молодь потребує гідних особистостей до наслідування, які б не були надто політично заангажованими та суперечливими в ідеологічних поглядах, але натомість мали б консолідуючий потенціал для громадян всієї України. Також учасники симпозіуму погодилися із тим, що існує потреба в антологічних та науково-популярних виданнях, де б були вміщені витяги з наукових і публіцистичних праць патріарха, вибрані документи, світлини.

Конференція у Запоріжжі

«Цікавою видалася констатація запорізьких науковців, що ідея поєднання, яка була провідною в інституційному оформленні Унійної Церкви наприкінці XVI століття, як ніколи близька до реалізації в сучасній Україні, — поділився спостереженнями після запорізького симпозіуму Олег Турій. — І в цьому контексті підставовою для теперішніх дискусій про єдину помісну Церкву може слугувати думка патріарха Йосифа, що між католиками та православними немає суттєвих відмінностей у богослов’ї, які б унеможливлювали сопричастя».

Наразі серія наукових симпозіумів «Патріарх Йосиф Сліпий: знайомий і незнаний» у співпраці Інституту історії Церкви з університетами України триває: з 13 по 17 березня науковці діляться напрацюваннями та дискутують в Ужгороді, Чернівцях та Одесі, а вже наприкінці березня зустрічі заплановані в Луцьку, Острозі та Житомирі. Стежити за інформацією про заходи, присвячені 125-літтю від дня народження Йосифа Сліпого можна на сайті та фб-сторінці Інституту історії Церкви.

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Ексклюзив

Останні коментарі

  • enzian | 21 листопада 2017, 17:37

    Був храм - тепер буде барліг диявола.

  • Марія Гунчак | 21 листопада 2017, 15:25

    Ну хоч прикінці світу Патріарше роздай своє багатство хворим,кульгавим,сиротам і вдовам в цьому побачиш хоч якесь спасіння,хоть щось побожому зроби.

  • dutchak1 | 21 листопада 2017, 14:59

    трачиння в нього в голові ще й спарував його Бог з таким же як і він

  • velovs@ukr.net | 21 листопада 2017, 13:04

    Р. P. S. До речі, серед тих чинників нашого імперського північно-східного сусіда, що свого часу справді "довели країну до загибелі - революційних подій 1017 року", були не тільки - і навіть

  • velovs@ukr.net | 21 листопада 2017, 12:42

    Й у числі тих грядущих й вельми "грізних миттєвостей історії", дуже вірогідно - як і прогнозує патріарх Кирил - відбуватимуться певні і, можливо, якраз дуже руйнівні й трагічно-спустошливі

Популярні статті місяця