Переслідувані за правду: історія підпілля УГКЦ у фото, документах та спогадах

Переслідувані за правду: історія підпілля УГКЦ у фото, документах та спогадах - фото 1
У межах 23 Форуму видавців у Львові презентували фотоальбом Інституту історії Церкви (ІІЦ) «Переслідувані за Правду: українські греко-католики в умовах тоталітарних режимів ХХ століття». Нове видання ІІЦ за допомогою документів та фотографій, деякі з яких опубліковано вперше, представляє драматичний період вимушеної підпільної діяльності УГКЦ в другій половині минулого століття. У презентації взяли участь єпископ-помічник Львівський Венедикт, директор ІІЦ Світлана Гуркіна, завідувач кімнати-музею Йосифа Сліпого в УКУ Ірина Коломиєць, Юрій Гринчишин, син репресованого греко-католицького священика Івана Гринчишина, та Адам Даніель Ротфельд, польський науковець та дипломат, який був врятований монахами-студитами від нацистських репресій проти євреїв.

Альбом знайомить читача з непростою історією українських греко-католиків Галицької митрополії (включно із західною частиною Перемишльської єпархії, яка після Другої світової війни опинилася в межах Польської Народної Республіки) та Мукачівської єпархії у 1921-1991 роках. А також із допомогою, яку світове українство надало для відновлення прав Української Греко-Католицької Церкви, переслідуваної в Радянському Союзі.

П’ять тематично-хронологічних розділів альбому дають уявлення про те, як греко-католики жили у міжвоєнний період; як були поставлені сталінським режимом поза законом і позбавлені не лише своїх єпископів, храмів, але й права на вільне сповідування своєї віри; як, будучи «переслідуваними за Правду», змогли вистояти й зберегти свою Церкву, а з часом і вибороти її легалізацію.

Особливу увагу зосереджено на періоді катакомбної Церкви (1946-1989), з акцентом на повсякденному вимірі її життя. Широко представлено також діяльність глави УГКЦ, ісповідника віри кир Йосифа Сліпого, у Львові, у сталінських таборах, у Римі та серед українців діаспори.

В альбомі зібрано й укладено тематично в хронологічному порядку 440 світлин разом із поясненнями. Серед них є як авторські фото професійних митців, зокрема з колекції Лідії Михалюк-Сухої, так і аматорські знімки з домашніх архівів. Багато світлин опубліковано вперше.

Особливістю альбому є великий обсяг інформації (фотографії, документи, уривки з інтерв’ю з Архіву ІІЦ), котра вперше стає доступною (і, зокрема, добре впорядкованою). Це і відомості про таємний провід Церкви після арешту митрополита і єпископів; і цілісний показ постаті Йосифа Сліпого на різних відтинках його життєвого шляху: як ректора – митрополита – в’язня й ісповідника віри – верховного архиєпископа – патріарха. І представлення єпископату ГКЦ з країн поселення українців; і дані про долі священиків, їхніх дружин та родини, монахів і монахинь, мирян. І висвітлення життя греко-католиків західної частини Перемишльської єпархії і матеріали про святкування греко-католиками 1000-ліття Володимирового Хрещення України-Русі у Ватикані, Польщі, Галичині та багато інших важливих подій.

Під час презентації Світлана Гуркіна коротко окреслила, чим новий фотоальбом може бути цікавий для потенційної аудиторії: «Читач, отримає унікальну нагоду відкрити для себе багато цікавих фактів та зрозуміти безліч речей, що обумовлювали такий непростий для цієї Церкви період XX століття, а новий альбом «Переслідувані за Правду» стане справжньою знахідкою для глибшого пізнання історії Греко-Католицької Церкви та життєвих доль окремих її членів».

На презентації альбому

Своїми «підпільними спогадами» поділилися представники священичих греко-католицьких родин, які зазнали репресій та були заслані на спецпоселення – Ірина Коломиєць та Юрій Гринчишин.

Ірина Коломиєць розповіла не тільки про життя власної родини, але й звернула увагу на особливу роль дружини священника (їмості) у підпільній діяльності УГКЦ, згадала декілька історій з інтерв’ю з архіву Інституту історії Церкви:

«У підпіллі ризикували всі: священики, їхні родини, люди, які отримували таїнства. Але що цікаво – в жодному інтерв’ю, яке мені доводилося брати або читати в архіві ІІЦ, я не чула, щоб хтось із родини нарікав на те, що їхні батьки брали участь у підпіллі УГКЦ. Особисто мене найбільше вражає роль дружини священика, адже на її плечі лягало все: організація служб, молебнів, турбота про безпеку родини та добробут, підтримка чоловіка і ще багато іншого. А треба також пам’ятати, що священик був у дуже ненадійному стані, його могли арештувати в будь-яку хвилину. Взагалі можна сказати, що роль жінки в підпіллі УГКЦ – теж невід’ємна частина історії нашої Церкви».

Юрій Гринчишин під час презентації зачитав текст оригіналу документу, що зобов’язував не покидати спецпоселення, куди висилали сім’ї греко-католицьких священиків, які відмовилися підписати перехід на православ’я.

«Більше ста днів нас везли до спецпоселення у м. Белей Читинської області, — поділився власними спогадами Ю. Гринчишин. — Там минули мої дитячі роки, там ми поховали старшу і молодшу сестру… це була така плата. Коли ж нам вже дозволили повернутися до Дрогобича, то батьки ніяк не могли отримати прописку. Пам’ятаю, як батько постійно їздив на роботу до Вінниці, а мама їздила до Києва – добиватися прописки. Доводилося працювати на різних чорних роботах. Щоправда, за декілька років таки отримали прописку завдяки сину письменника Василя Стефаника… Батько ще встиг посвятити прапор над ратушею в Дрогобичі, і невдовзі помер».

Також під час презентації виступив Адам Даніель Ротфельд, який був врятований завдяки монахам-студитам, які в часи Другої світової війни переховували дітей з єврейських родин. Адам Ротфельд згадав про непересічність постаті блаженного Климента Шептицького, брата митрополита Андрея Шептицького:

«Можливо, цей мій спогад не дуже буде стосуватися теми сьогоднішньої презентації, та я думаю, що він може бути своєрідною передісторією до діяльності УГКЦ в підпіллі. Хочу розказати про брата Андрея Шептицького Климента, який давав для мене приклад чистоти моральної на фоні загальної тогочасної аморальності довкола. Його життя для мене є прикладом людини, яка пожертвувала світським життям і блискучою кар’єрою на користь побудови життя іншого типу. Тому вони обидва – Климент і Андрей – заслуговують не тільки на пам’ять у фотоальбомі, але й у формі глибокого дослідження трактування християнської моралі та принципів, які справді можуть бути дієвими в реальному житті».

На презентації альбому

Насамкінець, підсумовуючи працю ІІЦ над новим фотоальбомом і коротко аналізуючи історію підпілля УГКЦ, владика Венедикт звернув увагу на назву самого альбому та урок, який можна здобути:

«У людини є така здатність завжди щось ідеалізувати. Ми ідеалізуємо або майбутнє, або минуле. Ми беремо до рук цю книжку, і там – особистості, та чи є особистості тепер? «Переслідувані за Правду» - чому саме така назва? Остаточно що є «Правдою»? Не що, а хто… Я думаю, що ті люди з фотоальбому стали особистостями, бо вони жили правдою і з Правдою, якою є Господь. І коли ми почитаємо цих людей, вони не потребують нашого почитання: вони вже мають те, що заслужили перед Богом. Але ми їх вшановуємо¸ щоб побачити щось для себе, щоб самим стати особистостями. Сьогодні маємо часи легші, по-людські кажучи, проте ми все одно можемо бути переслідувані за Правду. Нам треба вчитися не боятися жити за цією Правдою, та перед тим треба Правду пізнати, стати гідним. Тому не так важливе почитання тих, людей які брали участь в підпіллі УГКЦ, але важливіше – вчитися бути гідними їхніх вчинків, історій, нашої спільної історії».

Ввечері 15 вересня на урочистостях вручення Премії «Найкраща книга року» стало відомо, що фотоальбом ІІЦ «Переслідувані за правду…» увійшов до списку 23-х найкращих книжок 2016 року.