Отець Данило Танячкевич – засновник шевченкознавства на Галичині та ініціатор збирання металобрухту

2 червня 2016, 16:20 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ігор ЧОРНОВОЛ

о. Данило Тянячкевич (фото Вікіпедія)Цього року минуло 110 років від дня смерти отця Данила Танячкевича – греко-католицького священика, ідеолога угруповання народовців Східної Галичини, депутата австрійського парламенту (1897-1900), журналіста, першого пропагандиста творчости Т.Шевченка в Галичині.

Данило народився 6 листопада 1842 р. в с. Дідилів (тепер – Кам’янко-Бузького району Львівської обл.), де його дід був парохом. Навчався в початковій школі містечка Витків (тепер – Новий Витків Радехівського району), Академічній ґімназії у Львові (матуру здав 1860 або 1861 р.), Львівській духовній семінарії. Висвятився 1867 р. Сотрудник парохії в Станіславчику (тепер – Бродівського району), з 1868 р. – завідувач парохії і парох Закомар’я (в той час – Золочівського повіту, тепер село належить до терену Ожидівської сільської ради Буського району)[1].

1863 р. митрополича консисторія заборонила «Мету» – часопис угруповання народовців. Тодішні церковні цензори вельми б здивувалися, коли б дізналися, що одним з найактивніших дописувачів «Мети» був семінарист, що ховав своє ім’я під псевдонімом «Федір Чорногора». То був Данило Танячкевич[2].

Отже, Львів початку 1860-х. Режим австрійського абсолютизму дав чергову тріщину. 1861р. вперше зібрався Галицький Сейм і суспільна атмосфера, як це зазвичай бувало в революційні часи, була переповнена духом великих сподівань. Назрівало чергове польське повстання, до Львова вчащали емісари польських конспірацій з Києва. Нерідко одягнуті в козацькі строї, дехто розмовляв добротною українською, вони справляли на львів’ян велике враження; найбільше, звісно, – на місцеву ґімназійну молодь та семінаристів. Саме від польських революціонерів наша молодь довідалася про «Основу», Куліша, Костомарова, Шевченка та «громади». Невдовзі, на взір київської, повстали й галицькі «громади». Як згадував Олександр Барвінський, «душею львівської «Громади» був палкий, здібний і рухливий, навіяний месіанізмом Данило Танячкевич, питомець духовної семінарії, відомий із своїх писань у «Вечерницях», а опісля і в «Меті» під прибраною назвою Грицько Будеволя». «Данило Танячкевич був справдешнім апостолом народної ідеї між молодежю, почав тоді широку переписку із старшими учениками ґімназійними по краю, і як Іван Вишенський, так і він розбуджував сими листами між нами народну свідомість і одушевленє до праці для народу, вказував, як треба б нам самим набратися знання, пізнати свою мову рідну і письменство та бувальщину, а тим способом заправитися до народної роботи в будучині. … Тим способом підготовив Танячкевич по ґімназійних містах підвалини до засновин «Громад», а також в Тернополі повстала «Громада» з весною 1864 року, заходами Михайла Чачковського (опісля приходника в Товстім коло Грималова, померлого у Львові)»[3].

Відомо, що найбільший вплив на середовище майбутньої партії народовців справила поезія Шевченка. Проте друкований «Кобзар» для молодих галичан був недоступний. Про Шевченка Д.Танячкевичу розповів польський революціонер Володимир Бернатович, студент медичного факультету університету св. Володимира, який таємно привіз до Львова з Києва рукописні копії творів Шевченка. Саме під впливом В.Бернатовича Д.Танячкевич став палким пропагандистом творчості Шевченка в Галичині. Творчість Шевченка стала також предметом першого друкованого тексту Д.Танячкевича – «Слівце правди «Dziennik-ові Literack-ому» про нашого батька Шевченка» у газеті «Вечерниці». Оскільки це була перша друкована стаття в українській пресі Галичини про Кобзаря, Д.Танячкевича вважають фундатором галицького шевченкознавства. А невдовзі Д.Танячкевич спонукав Миколу Михалевича, свого товариша-семінариста, скопіювати «Кобзар» від руки. Такий «Кобзар», переписаний старанним каліграфічним почерком, отримала тернопільська «громада» в дар від своєї львівської посестри, відтак манускрипт був переписаний сотні разів[4]. Невдовзі Д.Танячкевич переконав львівського купця Михайла Димета закупити в Києві та привезти до Львова певну кількість друкованого «Кобзаря».

Висвятившись, отець Данило осів на парафії з промовистою назвою – Закомар’є. Невдовзі померла його дружина Костуня з Кириловичів. Відтак жив як аскет. «Мене дім Танячкевича обдав був пусткою, – згадував Михайло Павлик, – я не бачив у него живої душі, а зате з кождісінького кутка визирала нужда»[5]. Отець увесь час щось писав – для преси або просвітянську брошуру, які залюбки друкували у Львові. Іноді й не мав, що їсти, дух підтримували чорна кава й сигари[6]. А все ж заснував у селі позичкову касу (перша в Галичині, «Закомарська правда»), під час спеціальних проповідей у церкві збирав складки для найбідніших парафіян і дбав, щоб ті кошти дійшли до тих, кому вони були призначені.

Від своїх сучасників просвітян отець Данило Танячкевич вирізнявся особливим нахилом до економічних студій. Вважаючи, що основною перешкодою піднесення галицького селянства є убогість, відзначився дивацькими економічними проектами. Так, уже згаданий М.Павлик переповів одну таку фантастичну пропозицію отця Данила: розкопати могильники худоби, здохлої внаслідок пошестей (за його підрахунками, близько 20 000 голів), продати на перегній і таким чином здобути необхідний «народний капітал» для розвитку українського національного руху. А от інший проект, згаданий К.Трильовським, тепер уже нікого не здивує. 1879 р. у Золочеві отець Данило виголосив промову про «лахи» (видану невдовзі черговою брошурою під також ж назвою), закликавши збирати металобрухт та продавати його на переробку, добуваючи в такий спосіб необхідний капітал для національного руху. Задум Д.Танячкевича реалізували вже в ХХ ст. в багатьох країнах, винайшовши поняття «вторинна сировина»; очевидно, не чувши про отця Данила ніколи.

На підставах економічного детермінізму в середині 1870-х років Д.Танячкевич зблизився з М.Драгомановим та гуртом його прихильників у Галичині. Він переконував М.Драгоманова переїхати до Львова, слушно вважаючи, що тут його діяльність матиме ширший розголос, ніж у Женеві. Священик також покладав надії на фонд для української пропаганди, яким розпоряджався М.Драгоманов (про який у Львові поширювалися фантастичні плітки, навіть називалася цифра один мільйон), розглядаючи його як власне першу потенційну істотну інвестицію в національний рух у Галичині. Проте після судових процесів над галицькими соціалістами отець Данило виступив з палким осудом прихильників соціалістичної доктрини (яких він назвав «лжепророками») у львівській пресі, після чого з М.Драгомановим порвав.

Маючи стільки енергії і палко бажаючи принести користь суспільству, отець Д.Танячкевич замислився над участю в виборах. Вперше поставив свою кандидатуру на виборах до Галицького сейму 1883р., проте зняв її на користь золочівського адвоката Лонгина Рожанковського, який і був обраний[7]. Зрештою, впродовж 1880-их років до керма народовської партії прийшло нове покоління і про закомарського пароха, який до того ж мав репутацію дивака, призабули.

Д.Танячкевич повернувся на політичну арену 1897 р. Завдяки підтримці товариша молодих літ, лідера проурядового Католицького русько-народного союзу О.Барвінського Д.Танячкевич виграв вибори в IV (селянській) курії, в окрузі Золочів – Перемишляни. Однак у парламенті о. Д.Танячкевич увійшов не до клерикальної фракції, а разом з радикалами Теофілем Окуневським та Романом Яросевичем створив «групу независимих русинів» (Gruppe der unabhängigen Ruthenen), яка узгоджувала свої дії з соціал-демократичним клубом під керівництвом польського соціаліста Ігнатія Дашинського. Як правило, в парламенті виступав з промовами на захист селянських інтересів, запропонував ухвалити спеціальний закон про народности австрійської частини монархії (під враженням масових протестів у Відні проти заходів уряду гр. Казимира Баденія на предмет урівноправнення чеської мови з німецькою і сутичок між чехами та німцями в Палати Послів). Виставляв свою кандидатуру під час виборів 1901р., проте обраний не був[8].

Брав участь в Всеавстрійському селянському вічі у Відні 14 листопада 1897 р., під час якого виступив з доповіддю про необхідність викупу селянських боргів[9], та в міжнародному антикалкогольному конгресі в Будапешті (1905), зорганізованому радикалом К.Трильовським.

Отець занедужав і помер 21 квітня 1906 в Закомар’ї, де й був похований. Пам’ятник на його могилі поставлено з селянських складок.

Данило Танячкевич залишив по собі значну рукописну спадщину – важливе джерело з історії українського національного руху XIX ст. Свій приватний архів він заповів Науковому товариству ім. Т.Шевченка. Зараз більшість листів Танячкевича розкидано по різних фондах відділів рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (Київ) та Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. Спадщина отця Д. Танячкевича все ще чекає на свого дослідника[10].


[1] [Некролог] // Діло, 21 квітня 1906. – Ч.69.

[2] Молода Русь в роках 1860-1866. З рукописи з року 1866 // Діло, 1892. –  №30.

[3] Барвінський О. Спомини з мого життя. – Частина 1-2. – Київ, 2004. – С.80.

[4] Там само. – С.84.

[5] Листи Данила Танячкевича до Михайла Драгоманова (1876-1877) / Зладив і видав М.Павлик. Львів, 1906. – С.3.

[6] Трильовський К. Пам’яті великого патріота й народолюбця // Діло, 31 серпня 1939.

[7] Діло, 1883. – №55.

[8] Наталія Колб. «З Богом за Церкву та Вітчизну»: греко-католицьке парафіяльне духовенство в Галичині у 90-х роках ХІХ століття. – Львів: «Місіонер», 2015. – С.163-164.

[9] Галичанин, 1897. №246, 258.

[10] Нечиталюк М. Данило Танячкевич // Українська журналістика в іменах. – Випуск 2. – Львів, 1995. – С.209-214.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    • 28 травня 2017, 01:18 | Журналістські розслідування

      У Хмельницькому священик УАПЦ перейшов в УПЦ КП

      Про перехід священика і громади Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ в Хмельницькому до Київського Патріархату повідомили РІСУ одразу кілька джерел. Сам настоятель парафії протоєрей Анатолій Бих від коментарів відмовляється.

    • 26 травня 2017, 16:26 | Події та люди | view photo

      Унікальні вітражі душпастирів-мучеників в церкві УГКЦ на Тернопільщині

      Вітражі із зображеннями єпископа-мученика Никити Будки, який загинув у радянському таборі в Казахстані, слуги Божого отця Андрія Бандери, якого розстріляли комуністи в Києві, та отця Івана Кипріяна, який загинув у радянському концтаборі з дітьми на Сибірі, встановили у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в містечку Козова на Тернопільщині.

    • 24 травня 2017, 11:05 | Репортажі | view photo

      Релігійна бюрократія: історія церковних інституцій

      "Релігійна бюрократія: історія церковних інституцій", - саме під такою назвою відбулася публічна дискусія між науковцями та релігійними діячами 23 травня в Києві. Дискутували: історик Наталя Яковенко, релігієзнавець Віктор Єленський, релігійні діячі: "колишній церковний бюрократ" прот. Георгій Коваленко та "бюрократ діючий" шейх Саїд Ісмагілов.

    • 23 травня 2017, 16:16 | Огляд подій | view photo

      Сага про «церковні законопроекти»: як це було

      Останні кілька днів медіа-сфера була наповнена різними повідомленнями, які так чи інакше стосувалися «церковних» законопроектів у парламенті. Річ йде про документи № 4128 (про процедуру зміни юрисдикції) та № 4511 (про особливий статус для конфесій з центром в Росії).

    • 22 травня 2017, 14:56 | Калейдоскоп | view photo

      У Львові відреставрували відомий іконостас Йова Кондзелевича

      У Національному музеї ім. А. Шептицького у Львові 18 травня вперше відкрили для постійної експозиції відреставрований іконостас Йова Кондзелевича з церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря.

    Останні коментарі

    • Alla29 | 23 травня 2017, 11:51

      Любите читать? Тогда https://bookinist.com.ua/ - это то, что вам надо

    • Alisa29 | 22 травня 2017, 15:02

      Если вы любите читать, советую удобный прайс-агрегатор - https://bookinist.com.ua/

    • Leonid Tonkovyd | 19 травня 2017, 21:06

      Бо ще той день не настав.

    • світлана | 19 травня 2017, 15:50

      Бог-це льбовь.А у ваших коментаріях тільки політика.

    • Blacky Kamienczanka | 19 травня 2017, 08:44

      Неймовірно маніпулятивна стаття. Де починається з підміни назви "ЧервоноГОРОД замість Червоногруду) -і закінчується вибіленням церкви, котра в урочищі відверто зайва і котра повела себе

    Популярні статті місяця