12 квітня 2016, 11:50 | Події та люди |  | 0 |   | Код для блогу |  | 

Одним із найменш відомих аспектів діяльності Митрополита Андрея Шептицького є його активність на полі підприємництва. Як син дідича та аристократ, він не лише розумів вагу економічної сфери для забезпечення самодостатності суспільства, а й змагав до його модернізації в т.ч. через господарські інновації. «Нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торговлю і промисл, бо слабою завсіди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці», – писав він в одному із своїх пастирських послань ще як владика Станиславівський [1].

Подібно до інших Церков, через віки Греко-Католицька Церква нагромадила великі маєтности. Маючи ще й підприємницький хист, Митрополит Андрей швидко провів їхню санацію та заходився коло примноження багатства Церкви. Зауважимо водночас, що як монах-василіянин, він ревно дотримувався обітниці аскетизму навіть перебуваючи на митрополичому престолі, а з предметів розкоші тієї доби дозволив собі лише автомобіль, проте дійсно виключно як засіб пересування.

Очевидно, що основну частину церковного багатства аграрної Галичини становили земельні маєтки, ліси та нерухомість. В цьому контексті цікаво простежити, з яким ентузіазмом Митрополит Андрей прагнув розвинути активність також у інших сферах – передовсім банківській і промисловій. Отже, його найбільшими ініціативами на цьому полі були: викуп 100% акцій Земельного банку у Львові, інвестиції в золоті копальні на острові Суматра (Індонезія, тоді – голландська колонія), купівля нерухомости закордоном (Голландія, Чехія, найбільший маєток УГКЦ мала в Німеччині), успішна експлуатація родовища нафти в Перегінську [2]. Серед таких ініціатив митрополита була також підтримка розвитку українського промислу в кондитерській сфері, на чому й прагнемо акцентувати в цій короткій розвідці.

Перша українська фабрика цукерків «Фортуна нова» виросла з домашнього промислу Климентини Авдикович, вдови професора української ґімназії в Перемишлі. Зневірившись у своїх намаганнях знайти працю з достойною оплатою, жінка спробувала продавати солодощі з власної кухні. Спроба перевершила всі сподівання, вона переїхала до Львова і 1922 р. Львівський магістрат зареєстрував нове підприємство з гордою назвою «Перша українська фабрика цукерків “Фортуна нова”».

Оскільки К. Авдикович залишила спогади, то історію фабрики прослідкувати нескладно [3]. «У мріях бачила я сотні зайнятих робітників і гордість із приводу українського почину, бо тоді моя фабрика була одна з перших українських робітень у краю»; «В душі всміхалася до чарівних примарів: високих, стало димом сповитих димарів, сику пари, лоскоту моторів і машин, гамору соток зайнятих веселих і вдоволених робітників, туркоту возів і т.д. А все це – українська фабрика, котрій почин дала я, вдова по ґімназіяльному професорі», – писала вона.

1924 р. К.Авдикович уклала угоду про спільне підприємство «Фортуна нова» з Митрополитом Андреєм. Вислухавши підприємливу вдову, владика пішов їй назустріч: відкрив кредит та віддав в оренду церковну нерухомість по вул. Кордецького 21-23-25 (тепер – вул. Олени Степанівни, 23; зараз на цьому місці стоїть збудований у 1970-х п’ятиповерховий житловий будинок [4]). К.Авдикович інвестувала кошти в капітальний ремонт приміщення та закупила найновіше обладнання німецького виробництва. 1 листопада 1924 р. «Фортуна нова» запрацювала. Її проектна потужність – 5 тонн продукції щодня.

Всього Митрополит інвестував в «Фортуну нову» 46 тис. доларів США (приблизно 1 млн. сучасних доларів). Проте насамперед через брак технічного досвіду й недобросовісність найнятих інженерів ці інвестиції не окупилися. А вже коли машини запрацювали на повну потужність, потріскали стіни кам’яниці, не призначеної для промислового використання. Зрештою, хто хоч трохи знайомий з фабричним інтер’єром, знає, що індустріальне виробництво потребує насамперед кваліфікованих інженерів і робітників, не лише добрих намірів. Натомість замріяна власниця, окрилена швидким успіхом, зуміла переконати владику в світлому майбутньому свого підприємства, а водночас не мала жодного поняття про напругу львівської електричної мережі та особливості німецьких двигунів. Тому «Фортуна нова» не стала промисловим гігантом. У 1925 р. Митрополит призначив куратором фабрики свого брата о. Климентія, а 12 жовтня 1928 р. продав К.Авдикович цей церковний маєток за 10 000 доларів США – аристократичний жест, безумовно.

Утім, хоч «Фортуна нова» не принесла Митрополитові Андреєві матеріальної компенсації, зате дала моральну сатисфакцію. «Його щирим бажанням було причинитися до зросту та зміцнення українського промислу, бажанням наскрізь шляхетним, що могло нам, українцям, принести великі користі», – згадувала К.Авдикович.

Вкладені кошти таки поставили фабрику на ноги. У 1939 р. на ній працювало 110 осіб, отже, це було середнє за розміром підприємство. Продукція «Фортуни нової» була популярною не лише в українському середовищі (на Галичині та Волині), а й частково серед підприємливих євреїв, які успішно просували продукцію «Фортуни нової» серед своїх. Не гребувала такими цукерками й польська торгова мережа. Про популярність підприємства К.Авдикович свідчать пов’язані з фабрикою «віци» в тодішній пресі, а навіть «Десять заповідей «Фортуни нової» (на взір «Декалогу українського націоналіста»). Вона чимало інвестувала в рекламу (крім регулярних оголошень у пресі, видавалися ще календарики), робила презентації, шестеро торгових агентів шукали нові ринки збуту. Над дизайном продукції працювали професійні художники М.Бутович, С.Гординський, Л.Левицький. М.Бумба із Сколе виробляв дерев’яні коробки для помадок. Особливою популярністю користувався комплект шоколадок «Солодка історія України» із портретами українських монархів і гетьманів. «Як і всі звичайні діти, я любив цукерки, – згадував про свої дитячі роки відомий педіатр Богдан Надрага. – Мені їх купували в українському магазині «Фортуна нова» на Руській, 20. Власницею крамниці була пані Авдиковичева, яка на вулиці Городоцькій мала свою фабрику солодощів. Дешевих цукерок не загортали, проте дорожчі пакували. Солодощі були надзвичайно смачні» [5]. Згодом, крім першої крамниці на Руській, 1, відкрилися фірмові крамниці «Фортуни нової» на вулицях Пекарській, князя Лева Сапіги (нині – С.Бандери), у Стрию та Дрогобичі, склад на Руській, 20.

Радянська влада націоналізувала «Фортуну нову» й перетворила її у Львівську кондитерську фабрику №3. Напередодні вступу до Львова Червоної Армії у 1944р. К.Авдикович переїхала до Відня (де, ймовірно, осів хтось з її численних родичів з дому Січинських). Після смерті свого другого чоловіка якийсь час мешкала в Зальцбурзі. Згодом повернулася до столиці Австрії, де померла 10 жовтня 1965р. на 82 році життя [6].

Донька К.Авдикович Стефанія була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Ґерассі, приятелювала із Сімоною де Бовуар і Жаном Полем Сартром; згодом мешкала у США, викладала в університеті у Філадельфії.

Нині першу українську фабрику цукерок «Фортуна нова» вважають попередницею кондитерської фабрики «Світоч». А на вул. Краківській про популярні львівські цукорки міжвоєнної доби нагадує цукерня під такою ж назвою.

Десять заповідей «Фортуни нової»

1. Не будеш уживати інших цукерків і солодощів, тільки одинокої української фабрики «Фортуни нової».
2. Не говори нічого злого на «Фортуну нову», доки ти не покуштував усіх її виробів.
3. Не купуй цукорків «Фортуни нової» на кредит.
4. Не йди ніколи до панночки без цукерків «Фортуни нової», якщо не хочеш собі її втратити.
5. Замість поздоровлення вітайся зі знайомими запитом: «Чи Ви вживаєте постійно цукерків «Фортуни нової?»
6. Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами «Фортуни нової».
7. У новорічних і святочних побажаннях пиши до кревних і знайомих: «Хай Вам буде солодко в житті, як на цукерках «Фортуни нової».
8. Не частуй нікого чужими виробами солодощів, бо в них є дуже часто всяка погань – або тим самим не підривай нікому здоровля.
9. Дітям, внукам і правнукам залиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про «Фортуну нову» й радили її «всім і вся».
10. Тям, що кожний українець без огляду на його партійну приналежність повинен належати до одної всеукраїнської партії Шанувальників виробів «Фортуни нової».

[1] Ліліана Гентош. Митрополит Шептицький. 1923-1939. – Львів: ВНТЛ Класика, 2015. – С.214.

[2] Там само, параграф «Фінансово-економічна діяльність». – С.213-238.

[3] Климентина Авдикович. Перша українська фабрика цукерків «Фортуна нова» / За ред. І.Чорновола. – Львів: Тріада-плюс, 2010. – 47 с.

[4] Ілько Лемко. Вулиці Львова: Між Ярослава Мудрого та Залізничною // Львівська газета, 15 лютого 2008.

[5] Б.Надрага. Львів 30-х років ХХ сторіччя // Поступ, 28 квітня 2006.

[6] Л.Різник, М.Миколюк. Місія «Світоча». З нагоди 90-річчя заснування головного підприємства фірми «Світоч» та 120-річчя початку діяльності першого виробничого підрозділу фірми. – Львів: «Астрон», 2000; Ю.Винничук. Кнайпи Львова. Видання третє, перероблене й доповнене. – Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2005.